Люди Твого Міста: Олег Цьона про Львів як дім

2212 0
Олег Цьона – актор, який у свідомості львів'ян нерозривно пов'язаний із театром імені Леся Курбаса, а театр нерозривно пов'язаний із ним. Заслужений артист України, лауреат обласної премії в галузі театрального мистецтва імені Бориса Романицького. Разом із тим, Олег Цьона активно освоює і галузь кіно – він знімався у фільмах «Тіні незабутих предків», «Політ золотої мушки», «Данило Галицький» тощо. У розмові із tvoemisto.tv актор розповів про труднощі для українського кіно, про особливості їзди на велосипеді та про свої вистави у першому класі.

Про весну

Для мене найкращий відпочинок – це побути на самоті і зустрітися на каві з близькими друзями або виїхати на велосипеді десь на природу. Можливо, найконкретніший прояв на цей момент проведення вільного часу для мене – це сісти на велосипед і поїхати по околицях Львова, вдихнути, ввібрати в себе момент весни, який я страшенно люблю всім єством. Мене ніколи не покидає відчуття того, що він проходить повз мене, що я не встигаю його роздивитися, ввібрати. Іноді за проблемами, за роботою ти раптом бачиш – це вже відцвіло, а це вже заросло. З дитинства чомусь для мене це було дуже важливо: я бігав в сад і роздивлявся, які кущики перші випускають зелень, яка травичка спочатку з’являється. Це додавало мені дуже багато вражень і енергії. І, як не дивно, це досі в мені існує. Але завжди є сум, що ти не встигаєш цього роздивитися у всій красі, у всій яскравості процесу.

Про велосипед

Я взагалі їжджу по місту дуже рідко і сприймаю їзду на велосипеді не як побутову реальність (тобто сісти на велосипед, поїхати на роботу, в театр, як це роблять багато людей навіть у нас в театрі). Я, в принципі, не зовсім розумію зміст їзди на велосипеді в міському хаосі. Коли я сідаю на велосипед, для мене це якась подія. Я собі іноді влаштовую такі міські поїздки з другом. Ми заїжджаємо у якісь львівські місцинки, де ніколи не були, роздивляємося їх, щось пізнаємо. А оці божевільні поїздки, коли сідаєш на велосипед і женеш по трасі куди-небудь дуже далеко до якогось об’єкту, а потім назад, для мене не мають сенсу. Велосипед, як на мене, існує саме для того, щоби поїхати і побачити, зупинитися, вдивитися, понюхати...

Про покликання та вистави в першому класі

Я народився і виріс, можна сказати, у такому дуже глухенькому селі, майже на хуторі. Там були проблеми з такими речами, як гуртки. Тому ми мали лише те, що давав сільський простір, те, що давала природа і небо, не більше. Я з моїм другом влаштовували собі театр. Вже у першому класі школи, я пам'ятаю, всі не могли дочекатися перерви, бо під час неї два Олеги (мого товариша також звали Олег) будуть показувати комедії. Ми виходили на невеличкий стадіончик і влаштовували там покази, дійства, перформенси. Ми мали якусь шалену потребу в цьому.

Про кіно

Я не є безпосереднім учасником процесу просування кіна і реалізації його в глядацькому просторі. Але, спілкуючись з людьми, які з цим безпосередньо пов'язані, я бачу, що, безумовно, проблем у кіносфері є дуже багато. Цей простір у кінотеатрах, як виявляється, є узурпованим певними людьми. Є кілька груп, які, в принципі, приймають рішення – пускати це кіно для широкого перегляду чи ні. Виявляється, вони вже давно на якийсь певний час наперед викупили так званий ефірний простір в кінотеатрах. При цьому вони ще не знають, що там будуть показувати, але вже мають цей час. Таким чином, всунутися туди практично неможливо. Це можна робити тільки через них. А вони, відповідно, заробляють на цьому якісь непристойні гроші.

 Про Львів

У силу того, що я був молодою людиною, яка вешталася у Львові і не мала спочатку конкретного роду занять, яка дуже багато тусувала, жила по всіляких майстернях художників, для мене Львів – це дім. Також був досить довгий період, коли я проживав в театрі. Зрештою, це вже традиція нашого театру – якщо не кілька, то бодай один з акторів точно живе тут (тому що є іногородні і завжди є проблема із місцем проживання). Я прожив тут, на балконі, не один місяць, на ніч ставлячи ліжечко. З другого боку на балконі жив інший товариш – це було його місце. Тому я так і сприймав Львів: тут ( у театрі на глядацькому балконі – авт.) – моя спальня, а «Вірменка» – моя кухня, де ми з друзями п'ємо каву і балакаємо на різні творчі і філософські теми.

Безумовно, можна дякувати Господу, що ми живемо у такому просторі, який сам собою є носієм естетики, художності. На жаль, багато людей, живучи тут, цього не помічають. А коли дозволяєш собі раптом відкрити очі і підняти їх принаймні на рівень балконів та вікон, то бачиш, що ти живеш серед художнього, творчого простору. Бути банальним у цьому просторі якось елементарно не випадає.

Розмовляла Наталія Горбань, фото – Андрій Поліковський, оператор – Володимир Барчук 

Люди Твого Міста