Фото: Надія Марченко

Фото: Надія Марченко

Люди Твого міста. Роксолана Богуцька про моду, автентику та львів’янок

11079 0
— Я пролила багато сліз, але після цього сказала: «Ні, я буду цим займатися, бо це те, що мені дуже близьке і я хочу це робити».

Сьогодні бренд Roksolana Bogutska доволі відомий у світі. Львівська дизайнерка Роксолана Богуцька у межах спецпроекту «Люди Твого міста» розповіла Tvoemisto.tv, як спершу її висміяли в Києві, як стала вдягати перших леді, скільки людей працює у її команді та чим модний Львів завжди відрізнявся від інших міст.

Пані Роксолано, у бізнес-підручниках часто радять знайти кумира, його наслідувати, а потім створювати щось своє. Чи за такою ж схемою створювався ваш особистий стиль?

У мене не було кумирів, на жаль. Я чітко любила те, що роблю, і зрозуміла це під час навчання у Львівській академії мистецтв. А після представлення своєї міні-колекції, упевнилась у цьому більше. Я доклала багато зусиль та часу, аби зрозуміти, чим хочу займатися.

Хто був вашим учителем і натхненником?

Завжди дякую львівській художній школі — там я отримала хорошу базу. Рішення займатися мистецтвом не було спонтанним. Я йшла малими, але впевненими кроками до цього. Дякую своїй першій викладачці — Дзюбей Надії Павлівні. Вона в нас викладала основи композиції у Львівському училищі прикладного мистецтва. Ця жінка вчилася в гімназії ще за Польщі, сама родом з Косова. Вона була нашою духовною наставницею. Нам було по 15 років, і вона «ліпила» з нас справжніх леді. На кожній перерві ми ходили з книжкою на голові, щоб була рівна спина, — так, як ходила вона в гімназії. На кожен день народження чи свято ми повинні були спекти торт і розказати їй рецепт.

У нас був чудовий викладач, який не впускав нас на пари без п’ятдесяти ескізів. Кожен вечір я малювала портрети своїх рідних, бо знала, що інакше не потраплю на пару. Зараз я вільно малюю.

Ще дякую викладачці Академії мистецтв — пані Галині Зубченко. Вона була моїм дипломним керівником та викладала основи композиції.

У час, коли ви вчились, Львів був радянським містом. Це заважало чи, навпаки, стимулювало до творчості?

Тоді ми не були так політично налаштовані, як сучасна молодь. Але попри радянську систему, навчання ми здобували на основі українського мистецтва — писанкарства, килимарства, вишиванки. Нам настільки прищепили любов до українських традицій, що я зрозуміла, що все, пов’язане з Україною, страшенно люблю. Крім того, на це впливали ще й наші українські традиції вдома та виховання моїх батьків.

Про вишиванку

Розкажіть, коли ви відчули, що хочете творити одяг саме з українською вишивкою? Це патріотизм чи радше розуміння, що автентика стане популярною?

Я не можу сказати, що це патріотизм, тому що ніколи не була надмірно зацікавлена в політиці. Я починала у 2002 році, і передбачити, що це стане модним, було важко. Моя творчість — це вибух всього того, що в мене заклали впродовж багатьох років. Я перепробувала багато різних стилів, тем. Але на мене вплинув відпочинок на Чорногорі, де я надихнулась чудовими краєвидами. Опісля вирішила зробити колекцію з такою ж назвою.

Був ще й інший переломний період — прес-конференція після мого показу на Українському тижні моди. Київські журналісти писали в статтях: «Провінційний дизайнер зі Львова привезла на тиждень української моди колекцію з етноелементами». Це було по-різному і дуже негарно. Я пролила багато сліз, але після цього сказала: «Ні, я буду цим займатися, бо це те, що мені дуже близьке, і я хочу це робити». Після цієї колекції моїми клієнтами стали дуже відомі люди: дружина тодішнього мера Києва Людмила Омельченко, Катерина Ющенко, Марина Порошенко. Тоді я зрозуміла, що ми готові носити українське, але ніхто цього не пропонує.

Сьогодні вишиванка стала надто популярною, особливо після Євромайдану. Як обрати свою?

Це повинно бути тут, у серці. Я завжди кажу, що одягати автентичну вишиванку можна два рази на рік – на Різдво та Великодні свята.

Вишиванку можна мати в себе в шафі з думкою, що це цінна реліквія. Її варто передати майбутнім поколінням і показати, що це теж може бути антикваріатом. Не обов’язково передавати коштовність з діамантом — вишиванка буде не менш цінною. Я дуже стараюся пояснити людям, що українська вишиванка — це не шароварщина. Це мистецтво.

Я з великим задоволенням почала декілька років тому робити сучасні тканини з етнопринтом, пропоную це тим, хто розуміє, що важливо не переборщити. Пропоную модну шовкову сукню з українським принтом, чому ні? Чому це повинен бути Dolce & Gabbana чи Зухаїр Мурад? Чому це не може бути стильна шовкова сукня, в якій є й щось від вишиванки? Кожен може знайти своє, І зараз для цього є дуже багато можливостей.

Яка вишивка вам подобається найбільше з-поміж українських регіонів?

Страшенно люблю борщівську вишиванку. Для мене це еталон української вишивки. Багато народів мають вишитий одяг, але борщівська сорочка – унікальна. На сьогодні я її модернізую, максимально використовую орнамент та кольорову гаму, але не дозволяю собі її змінити. Моє завдання як дизайнера — зробити вишиванку сучасною, модною, стильною, на сучасних тканинах, але максимально використати те, що нам передали предки.

Про роботу за кордоном

Як почуваєте себе зараз на іноземних подіумах? Чим Україна може здивувати і завоювати світ?

Нові технології, тканини чи пошиття — це все у світі давно зробили або роблять краще, ніж у нас. Дивувати ми їх можемо найціннішим, що у нас є, — наша культура. Ми їх дивуємо колекціями з використанням наших традицій — так вони відкривають для себе Україну. Я завжди згадую свій показ у Ванкувері. Я розуміла, що 90% людей взагалі ніколи не чули про Україну, але коли вони встали і почали аплодувати, то зрозуміла, що зробила щось важливе, що, можливо, тепер вони зайдуть в інтернет і глянуть, де є така країна.

Що вам найбільше запам’яталось з ваших показів за кордоном? Можливо, були курйозні випадки?

Кілька років тому нас на показ запросив Український клуб, який ще тільки засновувався. Ми були в Дубаї. П’ять чи шість українські брендів показали колекції українських вишиванок — і всі з однаковими сорочками. Можливо, трішки кольори змінили. Напевно, ми були єдині, хто представив хоча б фешн-колекцію. Це приклад того, що люди просто на цьому вирішили заробити гроші. Дівчатам-моделям я тоді казала: «Перевдягніться, бо люди подумають, що в нас в Україні всі так ходять, що в нас інакшого одягу немає». Туди прийшли заможні араби. І уявіть собі, що він приходить на runway українських дизайнерів — і там однаковий український одяг. Це нічим не відрізнялося від часів Радянського союзу, коли нам пропонували однаковий сірий одяг. З одного боку, ми посміялися, а з іншого — це було зовсім не смішно.

Про творчість

На який образ у вас пішло найбільше часу?

Це був образ, який стосувався Руслани. Ми створили найбільше ескізів. Наша співпраця тривала впродовж років. Попередньо ми створили багато образів, але на Євробачення треба було вигадати щось інакше. Крім того, в одному образі з Русланою мав бути і балет.

Це мала бути ідея — з чого ми повинні робити одяг: створення шкіри, декору, елементів. Це була дуже важка праця, але я думаю, вона того вартувала.

Ви багато працюєте з зірками, одягали і одягаєте перших леді. З ким найбільше запам’яталася співпраця?

Працювати з відомими людьми не так просто — це величезна віддача. Я переживала, коли ми робили одяг на Євробачення для Руслани, бо тоді не розуміла, що ми робимо. Збагнула, яка це була відповідальність, лише тоді, коли сиділа на фіналі конкурсу і махала прапором України. Сидячи з валер’янкою в руках переживала, коли Катерина Ющенко виходила на інавгурацію, чи немає там зайвої складочки. Я дуже відповідально до цього ставлюся і завжди дуже переживаю.

Хто ще собі може дозволити одягатись у Роксолани Богуцької? Чи на етапі створення одягу сегментуєте, хто буде його покупцем?

Ми зайняли певну нішу, і я її позиціоную як прет-а-порте де люкс. Я пробувала декілька разів робити другу, третю лінію одягу, але не вмію конкурувати ні з китайцями, ні з турками. Крім того, ми розуміємо, що на сьогодні є певна ексклюзивність. Ми все робимо в малих масштабах, максимально використовуємо ручну роботу, натуральні тканини, іншу сировину. Це все має свою вартість. Як би я не хотіла здешевити одяг, це не вдається.

Якими є львівські замовники? Чи відрізняються їхні бачення, запити від інших?

Львівські клієнтки відрізняються від клієнток з нашої столиці чи зі Сходу України. Вони відрізняються і від європейських жінок. Вони більш елегантні. Я завжди пригадую свою бабусю і її коліжанок, які носили рукавички, капелюшки, хусточки. У 30-х роках ХХ століття ми вже мали всі модні журнали і могли слідкувати за модою в Парижі, Європі. Як хтось сказав, львівська жінка має генетичну пам'ять. 

Про команду

Яка у вас команда? Скільки людей зараз творять бренд Роксолани Богуцької?

У мене в майстерні працює 30 людей, і, на мою думку, це багато. Крім того, нам допомагають інші колективи. Наприклад, ми розробляємо, але не робимо в себе взуття, аксесуари, вишивку. Ми малюємо, але не друкуємо в себе тканини. У маленькому колі майстерні це все нереально осягнути. В ательє залишився центр однодумців — людей, які працюють зі мною і виконують все, що моя душа забажає.

Як налагодженні бізнес-процеси? Чи є в команді інші дизайнери?

У моєму колективі є люди з художньою та технологічною освітою. Але дуже хочу, щоб з’явилися нові люди, які би могли мені допомагати. Вони з’являлися, але як це буває у кожному бізнесі, за рік-два пішли відкривати власний бізнес, бо теж хочуть стати дизайнерами. Напевно, воно так і повинно бути. Чесно кажучи, я маю надію на свою доньку. Вона ще в мене маленька, але розумію, що найправильніше буде вибрати для себе послідовника і мати сімейний бізнес.

Про сім’ю

Ви — мама двох дітей. Чи складно поєднувати роботу з сім’єю?

Я стараюся максимально бути вдома мамою та господинею, і тільки на роботі я є шефинею і дизайнеркою. І тому це все складно, але це все тільки в моїй голові. Треба все правильно організувати. Наприклад, щоб дитину в школу завіз тато чи старший брат, щоб хтось підмінив тощо. Це складно, але реально, особливо коли любиш те, що робиш. Я люблю свою сім’ю, дім, гостей та роботу. І тільки тому, що я дуже хочу це все організувати, мені здається, що в мене виходить.

Які у вашій родині сімейні традиції?

Обов’язково є традиція святкування Святої вечері з дванадцятьма стравами. Я передаю це своїм дітям, навіть оце тертя маку, щоб вони відчули, що ця традиція є. Крім того, святкуємо Великдень, дотримуємося традицій, які передалися мені.

Яке у вас життєве кредо?

Моє кредо на роботі — це працездатність і цілеспрямованість, без яких не відбувається нічого. А в іншій частині життя, де я жінка, мама, донька, подруга, дуже важливо допомагати. Успіх, слава, гроші є сьогодні, а завтра їх може вже не бути, але залишаться ті люди, які з тобою все життя. І це найважливіше.

Як ви прищеплюєте своїй доньці Меланії смак до моди, до краси?

Ми ходимо в школу тільки в суконочках чи спідничках. Ми не одягнемо ніколи штанів. І колір колготок повинен відповідати кольору сукні. Звичайно, я постійно їй про це говорю, але вона це вже сама запам’ятала. От я їй кажу: «Меланіє, на вулиці мороз». А вона відповідає, що все одно не піде в штанах. Вона не вередує, а просто хоче, щоб їй все пасувало. І мене це тішить, тому що вона вже про це дбає.

Про Львів

Як на вашу творчість вплинув Львів?

Я кілька років прожила в Києві, і тішуся, що не лишилася там і повернулася до Львова. Пишаюся, що львів’янка і живу тут. Львів — незвичне місто. Воно має свій дух, настрій — добрий чи поганий. Коли мені було дуже важко на душі, я завжди йшла гуляти містом.

Які ваші улюблені місця у Львові?

Страшенно люблю вулицю Вірменську. Можливо тому, що ми там багато часу вчилися — корпус кафедри рисунку був саме на Вірменській. Також люблю район Домініканського собору і взагалі Старе місто. Львів не може не подобатися. Колись я на великих підборах багато ходила по місту, насолоджувалася ним, пила каву з друзями, багато часу проводила у «Віденській кав’ярні». Я страшенно люблю Львів увесь.

Що б ви змінили у розвитку міста? Які ваші особисті побажання щодо цього?

Мене гнітить, що трамваї та маршрутки не їздять за розкладом, що ми повинні півтори години стояти на зупинках. Я знаю, що щось робиться для цього, я чую це, бачу, але хочу, щоб це нарешті покращилось. Крім того, як водійку, мене турбує ситуація з паркомісцями, з ними треба щось робити, бо ставити машину у іншому кінці Львова і йти пішки не завжди вдається.

Про сучасну моду

Наскільки стиль одягу українців відрізняється від європейського?

Я слідкую за людьми і за тим, як вони вдягаються. Десь сидиш в аеропорту і відразу бачиш, що там група з Англії – вони взагалі не зважають на одяг, в них він безформний. Видно групу, яка їде з Австрії, Швейцарії – люди, які мають гарно підібраний спортивний одяг. Але я зовсім цьому не дивуюся, тому що в українців зовсім різні можливості.

Як залишатись в тренді, бути модним? Що насамперед порадите тим, хто стежить за модою?

Людині, у першу чергу, повинен пасувати одяг, колір, бо модний колір не завжди всім пасує, силует чи довжина, фактура тканини. Я повинна жінку вбрати так, щоб вона гарно виглядала. Жінка повинна знайти себе, свій стиль і образ, а перед тим, як вийти на вулицю – подивитися на себе в дзеркало.

Ольга Гуцол,

фото Надії Марченко

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

Люди Твого Міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!