Люди Твого міста: Уляна Явна про старовинні українські строї

6621 0
Львів’янка Уляна Явна колекціонує давній український одяг віддавна. Із часом захоплення молодої дівчини переросло у сімейний бізнес. Сьогодні частина віднайдених строїв потрапляє до приватної збірки, решту родина виставляє на продаж у львівській крамниці «Давній народний одяг». Де шукають старовинний одяг, як реставруються давні речі, які особливості мають убрання наших предків, Уляна Явна розповіла в інтерв’ю Tvoemisto.tv.

Перші кроки у збиранні старовинних строїв

Я з дитинства любила усе давнє. Першу стару сорочку із села Кути купила на фестивалі в Шешорах, коли мені було 17 років. Потім, уже на іншому фестивалі, в Космачі випадково придбала обгортку із того ж населеного пункту. А два роки тому подруга моєї мами, яка була головою Союзу українок в Америці, попросила купити їй кілька старих сорочок. Із того часу займаюся цією справою.

Як на мене, збирати старі строї почала пізно. Часом здається, що багато прекрасних речей, які можна було знайти ще 10-20 років тому, уже не застала. Але й нині трапляється багато чудових сорочок, перед якими не можу встояти. Узагалі жінці займатися таким бізнесом складно, тому що все хочеш залишити собі.

Де знаходять давній одяг?

Основну частину речей збираємо по селах. У нас є люди, які ходять від хати до хати. Доволі часто вони знають, де й який одяг залишився. Також багато старих строїв є у Львові. Їх скуповували наприкінці 80-х – на початку 90-х років, коли це було модно. Дехто привозив свої родинні речі з села. У Львові є люди, які мають по кілька старовинних сорочок. Іноді одяг хочуть продати: хтось його не цінує, комусь потрібні гроші.

Друге життя старовинних убрань

Зазвичай ми займаємося святковими сорочками. Святковий одяг носили не надто часто, тому убрання навіть зі сторічною історією дійшли до нас у доволі хорошому стані. Віднайдені речі відпираємо, іноді здаємо до хімчистки. Якщо чогось не вистачає, дошиваємо. Старий одяг розраховано на менший зріст. Дуже часто давні сорочки мають надто вузькі горла. За 100 років ми достатньо виросли, тому деякі речі доводиться коригувати. Завжди працюємо так, щоб не пошкодити сорочку. В іншому випадку одяг втратить свою цінність. Я переконана, що ми не маємо права на помилку. Якщо щось зробили 100 років тому, не можна зіпсувати це сьогодні.

Як формуються ціни на давні речі?

Вартість у першу чергу залежить від того, за скільки вдалося купити одяг. Крім того, у деякі сорочки вкладається певна робота й гроші. Є витрати на майстрів, які доробляють вишивку. Часто сорочки бувають дуже поплямленими, їх надто складно прати. Одну річ іноді треба замочувати, відмочувати, перепирати багато разів.

Про географію колекції

У нас представлено переважно Західну Україну. Сорочок зі східних і центральних регіонів відносно небагато. Ці території - географічно віддалені. У нас немає можливості співпрацювати з кимось із тих місць. Попри все зараз маємо багато гарних речей із Черкащини. У цьому краї виготовляли просто чарівні керсетки й сорочки.

Старовинні львівські строї: де була найцікавіша вишивка?

Львівська вишивка дуже строката, тому важко говорити про певні спільні риси. Одними із найпоказовіших є сокальські і яворівські строї. Сокальську сорочку найчастіше зашивали чорними нитками. У міжвоєнний період почали з’являтися вкраплення жовтого, червоного, зеленого відтінків. Загалом за кольоровою гамою сокальської сорочки можна визначити її вік. Чим старішим є убрання, тим менше відтінків там представлено. Дуже цікавим був яворівський костюм. На білосніжній тканині гладдю вишивали квіткові мотиви. У роботі використовували переважно червоні нитки. Зазвичай дуже красивими були і крої цих костюмів.

Чи завжди вишивка мала зміст?

Сьогодні всі шукають у сорочках якийсь зміст. Насправді ж далеко не завжди щось зашифровували у вишивці. Одяг у першу чергу мав захищати тіло й прикрашати людину. Якщо все ж використовували шифри, то найчастіше вони спрямовувалися на привернення любові, добробуту, появу дітей.

Про жіночу, чоловічу й дитячу старовинну сорочку

Жіночу сорочку зашивали більш пишно. Робили все для того, щоб власниця виглядала в ній красунею. Молодим дівчатам вишивали яскраві убрання. Чим старшою ставала жінка, тим менше візерунків і відтінків наносили на одяг.

Старовинні чоловічі сорочки мають невеликі розміри, бо раніше представники сильної статі були меншими. Якщо жіночі убрання за рахунок кроїв ще можна якось підстосувати, то чоловіків важко одягнути в старий одяг. Окрім того, традиційні сорочки Західної України були довгими, сягали аж до коліна. Сьогодні не всі чоловіки хочуть ходити в такому одязі. Жінки наразі більше готові терпіти незручності заради краси.

Дитячі речі нині фактично не трапляються. Напевне, вони передавалися із покоління в покоління і, таким чином, зношувалися.

Які речі носили в будні?

Буденний одяг сьогодні знайти важко, бо він дуже швидко зношувався. Сорочки шили переважно з домотканого полотна. На них наносили мало вишивки. Іноді візерунків могло взагалі не бути, а іноді все ж зашивалися рукава, низ сорочки, ділянки довкола шиї. Це було пов’язано з певними забобонами, які мало кожне село.

Чи цінують львів’яни давній одяг?

У Львові завжди цінувалися старі речі. Особливо це можна помітити у свята, коли люди ходять у давніх убраннях. На жаль, містяни рідко носять львівський одяг. Частіше за все вони вбираються у буковинський або гуцульський строї. Також особливою популярністю користується борщівська сорочка. Вона вважається однією з найдорожчих. Багато людей прагнуть її мати, проти далеко не кожен може дозволити собі цей одяг. Власне львівських сорочок нині збереглося не так вже й багато. Можливо, у місті швидко увійшов у моду мануфактурний й фабричний одяг. Натомість традиційні убрання відійшли на інший план.

Хто заходить за давніми строями?

У нас рідко купують випадкові люди. Зазвичай до крамниці йдуть цілеспрямовано. Часто люди з інших міст розповідають одне одному про нас. Іноді покупці знаходять інформацію в інтернеті.

Для мене важливо, щоб люди, які придбали старовинний одяг, дбали про ці речі. Слід розуміти, що до рук потрапила історія, частина культурного спадку. Потрібно взяти на себе певну відповідальність за строї. Важливо, щоб речі збереглися, і наступні покоління також мали шанс їх побачити. 

Текст - Ірина Савченко, фото - Андрій Поліковський

Люди Твого Міста