Магда й барви. Як розмова Ірини Мориквас із сином стала дитячою книжкою

1146 0
Художниця, яка малює різнобарвний Львів, написала свою першу книжку – про дівчинку на візку і польоти в уяві.

Львів’янка Ірина Мориквас не знає, як означити те, що вона малює. Навіть мистецтвознавці сперечаються, що це – живопис чи графіка. Одне можна сказати точно: ніхто не бачить і не відтворює Львів так, як це робить вона. Випускниця факультету журналістики ЛНУ та магістерської програми з екуменічних студій Українського католицького університету вже більше десяти років вважає головною справою свого життя мистецтво. Віднедавна не лише живопис, а й літературу: цього року в Ірини вийшла дитяча книжка «Магда і вітер».

Ірина мала вже п’ять авторських виставок: три у 2010-му – «Черешневий дощ», «Подарунки на осінь» і «Акордеон»; «Горіховий сад» у 2012-му і «Жовтий автобус» 2013-го. Виставку «Акордеон» художниця планувала показувати й в інших містах України, але її практично всю розкупили у Львові. «Значить, людям подобається те, що я роблю», – каже Ірина. Вона розповіла Tvoemisto.tv про те, як з’явились її перші картини, перші листівки та перша книжка.

До художньої школи я прийшла років у двадцять. Водила на малювання молодшу сестру, а сама спостерігала, як малюють діти. Побачивши мою зацікавленість, учителька запропонувала спробувати помалювати самій. Сестра покинула художню школу за кілька місяців, а я залишилася ще на півроку. Мені подобалися яскраві кольори, гуаш, безпосередність і можливість розкрити внутрішній світ. Для батьків було дивиною, що я малюю, адже у школі мама мусила допомагати мені з домашнім завданням із малювання – я мала щодо цього багато комплексів.

В УКУ, де я вчилась, є школа іконопису. Мене зацікавило те, що в цій школі люди без спеціальної художньої освіти могли спробувати малювати ікони. Заняття були цікаві, але я побувала, здається, лише на трьох. У навчанні я нетерпляча. Більше я жодних художніх курсів не відвідувала.

Мій чоловік щось розгледів у моїх перших малюнках. Він закінчив Академію мистецтв. Завжди казав: «Твоя школа – це багато спостерігати і багато малювати. Що більше  ти малюєш, то краще вчишся на власному досвіді, набиваєш руку, пробуєш, експериментуєш, відкриваєш себе у практиці».

2

Малюю гуашшю на папері. Техніка малювання картин і листівок практично однакова. Для картини папір цупкіший і фактурніший, адже потім вона лягає під скло. Робота над картиною триває до двох тижнів. Листівки створюються швидше: спочатку малюю фарбами в оригінальному форматі, потім сканую. На жаль, часто під час друку втрачається оригінальна гама кольорів.

Студенткою я багато мандрувала. Завжди привозила з інших країн листівки. У Львові ж їх практично не було, крім окремих фото. Мені хотілося показати Львів своїм закордонним друзям. Так виникла ідея створити власні листівки. Ми надрукували й спершу продавали їх самі. Потім ходили сувенірними крамничками, де листівки не завжди хотіли брати: щось нове, дивне, неформатне, яскраві кольори… Я опублікувала ілюстрації листівок в інтернеті, і люди самі заохотили мене їх поширювати.

Перший набір листівок – моя фантазія про  Львів. Там є котики, яких справді багато у Львові, особливо на Вірменській. Другий набір – моє дорослішання. Я ходила, спостерігала за ракурсами, архітектурою. Врешті вийшов набір із закоханими в різних локаціях міста. Думаю над третім набором, але зараз частіше виникають сюжети картин. Останні два роки присвятила тільки книжці «Магда і вітер».

На книжку надихнули історії людей, які не можуть ходити, але мотивують інших мріяти і здійснювати мрії. Наприклад, історія Івана Маслюка, який підкорив Говерлу на спеціальному візку для людей із інвалідністю.

Магда має реальний прототип. Якось ми з сином гуляли містом і зустріли дівчинку на візку, що мала коричневе волосся. У той же день ми поговорили з сином про цю дівчинку, і я написала текст. Його небагато, але він настроєвий, із поетичними образами. Так розмова з сином переросла у книгу.

Я хотіла, щоб вона була звичайною дівчиною на візку. Такою, що багато часу проводить дома й не ходить до школи. Але має багатий внутрішній світ. Її все цікавить. Вона уявляє, як літає з птахами над містом, до хмар, опускається на дерево, хоче на море і навіть в Антарктиду. Син сказав: «Діти люблять космос. Має бути космос!». Тому перша ілюстрація стала космічною. Син взагалі часто дає мені підказки: що добре на малюнку, що варто змінити. Я зважаю на його думку, особливо ж коли йдеться про книжку для дітей.

Малювала «Магду і вітер» для сина й похресників, такий собі артбук для найближчих. Навіть хотіла просити когось проілюструвати, бо не вірила у власні сили. Проте друзі переконали мене показати книжку видавцям. Я послала її до видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

Іван Малкович відписав у той самий день. Мене це здивувало – я думала, що треба буде чекати дуже довго. Кілька разів міняли послідовність ілюстрацій, розміщення тексту, додавали сюжет. Робота над книжкою з видавництвом тривала півроку. Тепер вона нагадує мені яскраву цукерку.

Я не знаю, в якому жанрі чи стилі малюю. На першу виставку картин «Черешневий дощ» приходили люди з художньою освітою. Я цікавилась у них, як би вони означили мої роботи. Одні казали, що це живопис, інші – графіка. Одні картини я малюю з чорним контуром, характерним для графіки, інші – без. Тому я не ставлю собі питання, як називається цей стиль. Зображення просто приходять самі.

 

Вікторія Ейсмунт

Ілюстрації надані Іриною Мориквас

 

 

 

 

 

Люди Твого Міста