Мирослав Маринович проголошує промову під час Революції Гідності

Мирослав Маринович проголошує промову під час Революції Гідності

«Майдан не може вирішити все – ми мусимо вирішувати», – Мирослав Маринович

4951 0
16 січня 2014 року почалася гаряча фаза силового протистояння під час Революції Гідності. Уже 22 січня снайпери та бійці спецпідрозділу «Беркут», виконуючи злочинні накази влади, почали вбивати протестувальників. До дев’ятої річниці тих подій Tvoemisto.tv поговорило з одним із моральних авторитетів Майдану, дисидентом, членом-засновником Української Гельсінської спілки, проректором із питань призначення та місії Українського католицького університету Мирославом Мариновичем.

Про державні та суспільні проблеми пост-Майдану

Однією з проблем пост-Майдану є те, що молодь не хоче будувати державні вертикалі, не довіряє їм. Проте у США під час руху Occupy Wall Street у 2011 році теж не з’явилося увиразненого лідера (учасники громадської акції протесту тривалий час намагалися утримувати захоплену вулицю Волл-стріт у фінансовому центрі Нью-Йорка, щоби привернути суспільну увагу до злочинів фінансової еліти та закликали до структурних змін в економіці Ред.). Так само було й під час «парасолькового» руху протесту в Гонконзі. У мусульманських революціях молодь не хотіла вертикалей, проте без них не може існувати нова держава. 

Друга проблема – те, що найменша суперечка між українцями обертається ворожнечею. Така ворожість ламає всі державницькі засади. Після Помаранчевої революції прихильники Ющенка і Тимошенко безкінечними баталіями у Верховній Раді загубили тодішній рух. Те саме й зараз. Можуть бути причини не любити Порошенка чи Зеленського, але постає питання, чи ми любимо Україну. Варто навчитися домовлятися та сідати за стіл переговорів.

Ми ж маємо два типові стани. Перший – стан малороса, який усе бачить, але якому все одно. Другий – ми йдемо на Майдан. Було б добре, якби існувало щось посереднє. 

Протестувальники передають бруківку з рук в руки на Майдані

Я дуже переживаю, щоби стихійний Майдан не відбувся зараз. У людей на руках величезна кількість зброї, і в разі масового протесту студенти уже б не стояли мирно по декілька місяців. Окрім того, є небезпека типової «Чорної ради» в історії України, коли гетьмана скидають, бо він прокрався, а тим часом ворожа армія стоїть на кордонах і чекає міжурядової плутанини, щоби здійснити інтервенцію. Сьогодні я боюся цього, бо скинути легко, а альтернативи не видно. 

Про те, чи програв Майдан

Майдан не програв, програємо ми після Майдану! Це треба дуже чітко розрізняти. Усі Майдани в Україні були переможними. Революція на граніті, коли нівелювалася російська ідея нового союзного договору, Помаранчевий Майдан і Революція Гідності – це були три перемоги. Проте що ж далі? 

Протестувальник грає на фортепіано під час Революції гідності

Майдан не може вирішити все – ми мусимо вирішувати. Майдан дав нам величезну суспільну енергію, яку ми не до кінця використали. Ми не працювали над візією, над організацією, ми вибрали правильного президента і поклали на нього обов’язок проводити реформи. А демократичне суспільство не так працює, воно постійно тисне на обрану владу. Гарний приклад такого тиску був під час акції «Ні капітуляції!». Тоді не переборщували в акціях протесту, вони були контрольовані, але чітко показали Зеленському, що на нього можуть чекати проблеми через перетин «червоних ліній». 

Наші люди не розрізняють понять «порядок» і «сильна рука». Багато хто може сказати, що Україні потрібна «сильна рука». А Сильна Рука – це персонаж, який має дуже чітке уявлення про те, кого карати, а кого ні. І його апетити зростають настільки, наскільки він утверджується в своєму праві. 

Про гідність

Гідність не ми творимо, це не наш продукт. Вона дана нам Богом. І саме цю фразу ми говорили на Майдані Януковичу, що він не сміє нас принижувати, бо ми – гідні люди. А на Помаранчевій революції узагалі співали: «Ми не бидло, ми не козли». 

Протестувальники на барикадах під час Революції гідності

Коли Господь дає гідність, він її не відбирає. Вона з нами повсякчас. Її можна занапастити, приглушити, але не втратити, бо гідність можна відновити завжди добрим, справедливим і сердечним вчинком.

Мене після 20 днів голодування у таборі возили по різних тюрмах, щоби «провчити». Зеки, до яких мене відправляли у камери, коли бачили моє обличчя, то мовчки, без запитань пригощали хлібом. Очевидно, їх не засудили просто так, але таким своїм вчинком вони миттєво відновили свою гідність.

Про табір і ув’язнення

Вперше я усвідомив це у жорсткий час ув’язнення. Я вже відбув рік під слідством, мене постригли і везли з Києва до Харкова в «столипіні» – вагоні для в’язнів. Зранку оголосили, що буде «оправка», тобто будуть водити у туалет. Я сидів у окремій клітці для особливо небезпечних державних злочинців і коли це почув, то приготував рушник, мило, зубну щітку і зубну пасту. Солдат відчинив мою клітку, подивився на те, що я тримаю, і почав дико матюкатися. 

Я стояв і думав, що ж я зробив неправильно, чим його так розізлив. З його погляду зрозумів, що він зреагував на мої речі. Тоді до мене дійшло: я вважав себе людиною, а за радянськими правилами це було не передбачене. Тоді я прийняв внутрішнє рішення, що вони можуть робити зі мною все, що завгодно, але мою гідність не зможуть принизити – я залишуся гідною людиною. То їхня проблема, а не моя. 

Це врятувало мене від приниження й сорому, я повернувся після цієї «оправки» у свою клітку нормальною людиною. Солдат же й далі водив в’язнів, проте під кінець був пурпуровий від люті. Готовий був нас з’їсти, тому що, намагаючись принизити нас, він принижував себе. Мене це рятувало весь табірний час, коли мене роздягали, обшукували. 

Про правду та жертовність

Потрібна критична маса людей, які почнуть говорити правду і робити те, що відповідає цінностям. Коли з’явилися дисиденти, одиниці, які почали говорити правду, то Радянський Cоюз не встояв. Люди не раз казали, що ми божевільні. Начебто не було жодного шансу, що ми переможемо, але водночас ми чули голос сумління.

У нас були дуже чіткі координати добра і зла, правди і неправди, чого зараз бракує. Раніше правду можна було відрізнити елементарно: вона була по той бік «залізної завіси». Сьогодні інтернет у Москві доступний усім, про Майдан усі могли б дізнатися правду, якби хотіли. Але нема фільтра, за яким людина ідентифікує правду. Однак це не має бути підставою для зневіри і висновку, що тепер уже правду неможливо знайти. 

Протестувальники передають бруківку з рук в руки на Майдані

Люди впізнають правду за жертвою. Я можу навести вам приклад Ющенка – до того, як його отруїли, і після того. До того Галичина дуже критично ставилася до Ющенка, та коли загал побачив, що він платить дорого за свою правду, то за неї готові були йти.

Про Росію

Для порівняння наводжу принцип «нульової суми»: багато конфліктів раніше ставалося через те, що люди вважали: є тільки одна правда, і за неї варто боротися проти всіх інших. У добу постмодернізму кожному давали рацію і визначали, що нема абсолютної правди – є лише багато різних думок, а правда десь посередині між тими думками. Постмодернізм певною мірою зняв конфліктність, але витворив релятивізм – кожна правда має право на існування.

У цю систему Путін, Сурков і компанія свідомо запускають абсолютні фейки під виглядом російської опінії. Кремль вважає, що Україна – фашистська держава. Захід же включає в точку зору про Україну цю позицію як легітимну думку Росії. 

Табір протестувальників на Майдані Незалежності під час Революції Гідності

Спочатку на Заході не могли сказати, що Росія поширює брехню. Захід брав до уваги думку про те, що Україна – фашистська держава. І де в підсумку правда? Фейк руйнує таку структуру. Щоби відновити цю правду, треба сказати, що абсолютна правда існує. Це те, що секулярне суспільство не може сказати, бо тоді треба визнати існування Бога. 

Про Захід

Якби не Захід, нас би вже не існувало давним-давно. Я навіть не знаю, чи ми мали б незалежність. Вже би армія чергового муравйова черговий раз залила Україну. Тоді Захід добре спрацював, і ми можемо завдячувати своїм існуванням як держава тому світовому порядку, який Захід створив після Другої світової війни. 

Співробітники внутрішніх військ та спецпідрозділу «Беркут» на вулиці Грушевського у Києві

Зараз складний момент, тому що Захід втратив найголовніше – солідарність. У перші повоєнні роки Захід був «єдиним кулаком». А тепер кожна держава діє з огляду на свої власні інтереси. Проте останніми місяцями дається взнаки те, що Захід починає усвідомлювати ту кризу, в яку зайшов. Не знаю, чи її вдасться подолати, але, повторюю, він уже почав її усвідомлювати. 

Нам потрібно працювати над впливом на подальший поступ на Заході. У команді Зеленського Кулеба працює дуже добре, має багато успіхів, зробив багато правильних кроків. Проте у всьому цьому Захід має бачити консолідовану Україну, бо ми докоряємо йому, що він несолідарний, а самі є такими ж. Наша «мозаїчність» із безліччю ідентичностей. Ми не маємо єдиного погляду на ситуацію. На Захід радо приїжджають ті українці, які за Росію, і починають там виступати. Я вже кілька разів жахнувся, яку шкоду може зробити навіть один такий промовець. 

Протестувальники створюють вогняну барикаду з машин під час Революції гідності

Про формулу єдності для України

Нам треба шукати формулу єдності. На Галичині думають, що Україна буде єдина тоді, коли вся Україна думатиме так, як Галичина. А «донецькі», які прийшли за Януковича, робили так, як вважали за потрібне. Є формула єдності у багатоманітності – вона якраз для України. 

Ми мали цю формулу на Майдані, бо тоді не було значення, звідки ти, якого віросповідання. Приймали тих, що були по один бік барикад. Ця формула засвоєна, коли присутній ентузіазм і спалах Майдану. Як тільки ми розходимося, то вже не знаємо, як реалізувати цю формулу в щоденному житті. 

Довідка

Революція Гідності, або Євромайдан – національно-патріотичні протестні акції в Україні проти корупції, свавілля правоохоронців та спецпризначенців, а також на підтримку європейського вектора зовнішньої політики України. Одними з головних причин протестів стали надмірна концентрація влади в руках експрезидента Віктора Януковича та його «сім’ї», небажання народу України миритися з перетворенням фактично і юридично на одну з колоній Росії.

Революція Гідності тривала з листопада 2013-го до лютого 2014 року. 21 листопада уряд експрем’єра Миколи Азарова зірвав підписання Угоди про євроінтеграцію. 30 листопада злочинна влада, застосувавши спецпризначенців, розігнала мирну протестну акцію студентів на Майдані Незалежності. Після вуличних боїв злочинний уряд втік до Росії. Під час протестів загинули понад 100 осіб, яких зараз називають Небесною Сотнею. Згодом почалася анексія Криму Росією і окупація частин Донецької та Луганської областей.

Роман Тищенко-Ламанський

 


Вибір Твого міста

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!