Мирослав Маринович проголошує промову під час Революції Гідності
«Майдан не може вирішити все – ми мусимо вирішувати», – Мирослав Маринович
Про державні та суспільні проблеми пост-Майдану
Однією з проблем пост-Майдану є те, що молодь не хоче будувати державні вертикалі, не довіряє їм. Проте у США під час руху Occupy Wall Street у 2011 році теж не з’явилося увиразненого лідера (учасники громадської акції протесту тривалий час намагалися утримувати захоплену вулицю Волл-стріт у фінансовому центрі Нью-Йорка, щоби привернути суспільну увагу до злочинів фінансової еліти та закликали до структурних змін в економіці – Ред.). Так само було й під час «парасолькового» руху протесту в Гонконзі. У мусульманських революціях молодь не хотіла вертикалей, проте без них не може існувати нова держава.
Друга проблема – те, що найменша суперечка між українцями обертається ворожнечею. Така ворожість ламає всі державницькі засади. Після Помаранчевої революції прихильники Ющенка і Тимошенко безкінечними баталіями у Верховній Раді загубили тодішній рух. Те саме й зараз. Можуть бути причини не любити Порошенка чи Зеленського, але постає питання, чи ми любимо Україну. Варто навчитися домовлятися та сідати за стіл переговорів.
Ми ж маємо два типові стани. Перший – стан малороса, який усе бачить, але якому все одно. Другий – ми йдемо на Майдан. Було б добре, якби існувало щось посереднє.
Протестувальники передають бруківку з рук в руки на Майдані
Я дуже переживаю, щоби стихійний Майдан не відбувся зараз. У людей на руках величезна кількість зброї, і в разі масового протесту студенти уже б не стояли мирно по декілька місяців. Окрім того, є небезпека типової «Чорної ради» в історії України, коли гетьмана скидають, бо він прокрався, а тим часом ворожа армія стоїть на кордонах і чекає міжурядової плутанини, щоби здійснити інтервенцію. Сьогодні я боюся цього, бо скинути легко, а альтернативи не видно.
Про те, чи програв Майдан
Майдан не програв, програємо ми після Майдану! Це треба дуже чітко розрізняти. Усі Майдани в Україні були переможними. Революція на граніті, коли нівелювалася російська ідея нового союзного договору, Помаранчевий Майдан і Революція Гідності – це були три перемоги. Проте що ж далі?
Протестувальник грає на фортепіано під час Революції гідності
Майдан не може вирішити все – ми мусимо вирішувати. Майдан дав нам величезну суспільну енергію, яку ми не до кінця використали. Ми не працювали над візією, над організацією, ми вибрали правильного президента і поклали на нього обов’язок проводити реформи. А демократичне суспільство не так працює, воно постійно тисне на обрану владу. Гарний приклад такого тиску був під час акції «Ні капітуляції!». Тоді не переборщували в акціях протесту, вони були контрольовані, але чітко показали Зеленському, що на нього можуть чекати проблеми через перетин «червоних ліній».
Наші люди не розрізняють понять «порядок» і «сильна рука». Багато хто може сказати, що Україні потрібна «сильна рука». А Сильна Рука – це персонаж, який має дуже чітке уявлення про те, кого карати, а кого ні. І його апетити зростають настільки, наскільки він утверджується в своєму праві.
Про гідність
Гідність не ми творимо, це не наш продукт. Вона дана нам Богом. І саме цю фразу ми говорили на Майдані Януковичу, що він не сміє нас принижувати, бо ми – гідні люди. А на Помаранчевій революції узагалі співали: «Ми не бидло, ми не козли».
Протестувальники на барикадах під час Революції гідності
Коли Господь дає гідність, він її не відбирає. Вона з нами повсякчас. Її можна занапастити, приглушити, але не втратити, бо гідність можна відновити завжди добрим, справедливим і сердечним вчинком.
Мене після 20 днів голодування у таборі возили по різних тюрмах, щоби «провчити». Зеки, до яких мене відправляли у камери, коли бачили моє обличчя, то мовчки, без запитань пригощали хлібом. Очевидно, їх не засудили просто так, але таким своїм вчинком вони миттєво відновили свою гідність.
Про табір і ув’язнення
Вперше я усвідомив це у жорсткий час ув’язнення. Я вже відбув рік під слідством, мене постригли і везли з Києва до Харкова в «столипіні» – вагоні для в’язнів. Зранку оголосили, що буде «оправка», тобто будуть водити у туалет. Я сидів у окремій клітці для особливо небезпечних державних злочинців і коли це почув, то приготував рушник, мило, зубну щітку і зубну пасту. Солдат відчинив мою клітку, подивився на те, що я тримаю, і почав дико матюкатися.
Я стояв і думав, що ж я зробив неправильно, чим його так розізлив. З його погляду зрозумів, що він зреагував на мої речі. Тоді до мене дійшло: я вважав себе людиною, а за радянськими правилами це було не передбачене. Тоді я прийняв внутрішнє рішення, що вони можуть робити зі мною все, що завгодно, але мою гідність не зможуть принизити – я залишуся гідною людиною. То їхня проблема, а не моя.
Це врятувало мене від приниження й сорому, я повернувся після цієї «оправки» у свою клітку нормальною людиною. Солдат же й далі водив в’язнів, проте під кінець був пурпуровий від люті. Готовий був нас з’їсти, тому що, намагаючись принизити нас, він принижував себе. Мене це рятувало весь табірний час, коли мене роздягали, обшукували.
Про правду та жертовність
Потрібна критична маса людей, які почнуть говорити правду і робити те, що відповідає цінностям. Коли з’явилися дисиденти, одиниці, які почали говорити правду, то Радянський Cоюз не встояв. Люди не раз казали, що ми божевільні. Начебто не було жодного шансу, що ми переможемо, але водночас ми чули голос сумління.
У нас були дуже чіткі координати добра і зла, правди і неправди, чого зараз бракує. Раніше правду можна було відрізнити елементарно: вона була по той бік «залізної завіси». Сьогодні інтернет у Москві доступний усім, про Майдан усі могли б дізнатися правду, якби хотіли. Але нема фільтра, за яким людина ідентифікує правду. Однак це не має бути підставою для зневіри і висновку, що тепер уже правду неможливо знайти.
Протестувальники передають бруківку з рук в руки на Майдані
Люди впізнають правду за жертвою. Я можу навести вам приклад Ющенка – до того, як його отруїли, і після того. До того Галичина дуже критично ставилася до Ющенка, та коли загал побачив, що він платить дорого за свою правду, то за неї готові були йти.
Про Росію
Для порівняння наводжу принцип «нульової суми»: багато конфліктів раніше ставалося через те, що люди вважали: є тільки одна правда, і за неї варто боротися проти всіх інших. У добу постмодернізму кожному давали рацію і визначали, що нема абсолютної правди – є лише багато різних думок, а правда десь посередині між тими думками. Постмодернізм певною мірою зняв конфліктність, але витворив релятивізм – кожна правда має право на існування.
У цю систему Путін, Сурков і компанія свідомо запускають абсолютні фейки під виглядом російської опінії. Кремль вважає, що Україна – фашистська держава. Захід же включає в точку зору про Україну цю позицію як легітимну думку Росії.
Табір протестувальників на Майдані Незалежності під час Революції Гідності
Спочатку на Заході не могли сказати, що Росія поширює брехню. Захід брав до уваги думку про те, що Україна – фашистська держава. І де в підсумку правда? Фейк руйнує таку структуру. Щоби відновити цю правду, треба сказати, що абсолютна правда існує. Це те, що секулярне суспільство не може сказати, бо тоді треба визнати існування Бога.
Про Захід
Якби не Захід, нас би вже не існувало давним-давно. Я навіть не знаю, чи ми мали б незалежність. Вже би армія чергового муравйова черговий раз залила Україну. Тоді Захід добре спрацював, і ми можемо завдячувати своїм існуванням як держава тому світовому порядку, який Захід створив після Другої світової війни.
Співробітники внутрішніх військ та спецпідрозділу «Беркут» на вулиці Грушевського у Києві
Зараз складний момент, тому що Захід втратив найголовніше – солідарність. У перші повоєнні роки Захід був «єдиним кулаком». А тепер кожна держава діє з огляду на свої власні інтереси. Проте останніми місяцями дається взнаки те, що Захід починає усвідомлювати ту кризу, в яку зайшов. Не знаю, чи її вдасться подолати, але, повторюю, він уже почав її усвідомлювати.
Нам потрібно працювати над впливом на подальший поступ на Заході. У команді Зеленського Кулеба працює дуже добре, має багато успіхів, зробив багато правильних кроків. Проте у всьому цьому Захід має бачити консолідовану Україну, бо ми докоряємо йому, що він несолідарний, а самі є такими ж. Наша «мозаїчність» із безліччю ідентичностей. Ми не маємо єдиного погляду на ситуацію. На Захід радо приїжджають ті українці, які за Росію, і починають там виступати. Я вже кілька разів жахнувся, яку шкоду може зробити навіть один такий промовець.
Протестувальники створюють вогняну барикаду з машин під час Революції гідності
Про формулу єдності для України
Нам треба шукати формулу єдності. На Галичині думають, що Україна буде єдина тоді, коли вся Україна думатиме так, як Галичина. А «донецькі», які прийшли за Януковича, робили так, як вважали за потрібне. Є формула єдності у багатоманітності – вона якраз для України.
Ми мали цю формулу на Майдані, бо тоді не було значення, звідки ти, якого віросповідання. Приймали тих, що були по один бік барикад. Ця формула засвоєна, коли присутній ентузіазм і спалах Майдану. Як тільки ми розходимося, то вже не знаємо, як реалізувати цю формулу в щоденному житті.
Довідка
Революція Гідності, або Євромайдан – національно-патріотичні протестні акції в Україні проти корупції, свавілля правоохоронців та спецпризначенців, а також на підтримку європейського вектора зовнішньої політики України. Одними з головних причин протестів стали надмірна концентрація влади в руках експрезидента Віктора Януковича та його «сім’ї», небажання народу України миритися з перетворенням фактично і юридично на одну з колоній Росії.
Революція Гідності тривала з листопада 2013-го до лютого 2014 року. 21 листопада уряд експрем’єра Миколи Азарова зірвав підписання Угоди про євроінтеграцію. 30 листопада злочинна влада, застосувавши спецпризначенців, розігнала мирну протестну акцію студентів на Майдані Незалежності. Після вуличних боїв злочинний уряд втік до Росії. Під час протестів загинули понад 100 осіб, яких зараз називають Небесною Сотнею. Згодом почалася анексія Криму Росією і окупація частин Донецької та Луганської областей.
Роман Тищенко-Ламанський
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку