російсько-українська війна, війна Росія-Україна
«Радянський монстр пішов у свій останній бій», – експрофесорка МДУ
Олена Волкова – одна із активних учасників російської опозиції. Російські спецслужби вважають Олену Волкову «ворогом Росії» та забороняють її лекції в країні. Вона кандидатка філологічних наук та докторка культурології, викладала у Московському державному університеті.
За її словами, вона на власні очі бачила, коли в МДУ почали розробляти та розповідати студентам концепцію «русского мира». Нині вона запрошенавикладачка у багатьох вишах світу. Сім років тому Олена Волкова викладала у львівському УКУ. Вона, разом із тисячами росіян, підтримує Україну та бере активну участь у вуличних маніфестаціях. Нещодавно вона написала на своїй сторінці у Facebook, що якби могла – записалася би у територіальну оборону України.
Про реакцію на україно-російську війну
Сьогодні мені хочеться до Львова, до Києва, до друзів та колег, бути з ними, піти у територіальну оборону. І вмерти за Україну хочеться. Але померти не безсловесною жертвою, а захищаючи землю гідності та свободи, людей, які вибрали волю та незалежність, а не шаленого ката.
Останні три дні я гарячково читаю військові новини, крики про допомогу, прокляття на адресу Путіна та його посіпак, петиції та пости проти війни, але всередині мене стоїть лише несамовитий крик. Точніше, два крики: «Цього не може бути!» і «Зупиніть безумця!».
Про Путіна
Цього не може бути, бо не може країна, яка втратила мільйони людей у м'ясорубці державного терору, обрати президентом чекіста. Не може жертва обирати ката. Отримавши довіру жертв, кат рубатиме голови всім підряд: усім невдоволеним, що збунтувалися, обізвали його ху*лом, посміялися над ним, не пустили його на європейський поріг, усім, хто не визнає його влади. Джина терору було випущено з пляшки давно. Ще у 90-х, він розбух, роззяв пащу на Україну і не заспокоїться, доки не його не поставить на місце весь світ.
Соромно бути російською, соромно представляти жертв, які поклоняються своїм катам, чи то Сталіну, чи Путіну. Якщо жертва поважає ката, вона легко займе його місце і без роздумів піде виконувати будь-який наказ. Для такої людини тиран – ідеал.
Сором за свою країну накривав мене останні роки в Україні. Коли я викладала в УКУ і була у Львові у 2016 році, то іноді не могла увійти до магазину, мені здавалося, що у мене на лобі горить «агресор».
Мої російські друзі та однодумці розуміють сьогодні, що Україна – фронт захисту європейської цивілізації. Радянський монстр, що гальванізує труп терору, пішов у свій останній бій. Він має зазнати поразки. Ця війна – смерч смерті. Путін вийшов із системи витонченого знищення всього живого. Вбивство та смерть – його стихія. Молю про допомогу: Допоможіть Україні! Ау! Весь світ має стати на її захист.
Про протести в Росії
У Росії війна викликала шок, жах та обурення: тисячі вийшли вчора на вулиці у різних містах. Затримано було понад півтори тисячі людей. По держустановах розсилаються заборони на критику війни, антивоєнних активістів забирають при виході з дому. Нас мало, ганебно мало тих, хто піднімає голос і виходить надвір. Декілька тисяч на країну в 145 мільйонів – мізерна меншість меншини. Але «Нова газета» вийшла сьогодні українською та російською мовами, написи «Ні війні» з'являються на мостах та стінах метро, на дверях Держдуми у Москві та у вітринах магазинів, люди на вулиці співають українські пісні.
Про підтримку України в Росії
Моя стрічка у Фейсбуці стала жовто-блакитною. Антивоєнні заяви відомих людей, письменників, акторів, музикантів, учених з'являються щогодини. Російська служба ВВС склала список: Серед тих, хто виступив проти військових дій Росії в Україні, телеведучі Іван Ургант, Анастасія Івлєєва, Ксенія Собчак, співаки Юрій Шевчук, Сергій Лазарєв, Валерій Меладзе, Іван Дорн, Маніжа, Теона Контрідзе, футболіст Федір Смолов, шахіст Ян Непомнящий, актори Чулпан Хаматова, Данил Козловський, Ірина Старшенбаум, Марина Зудіна, Катерина Шпіца, Дар'я Повереннова, Аліка Сміхова, письменники Олександр Ципкін, Борис Акунін, коміки Олександр Долгопопов, Денис Чужий та інші. Я знаю приблизно половину імен із цього списку, але також знаю, що на цей час він виріс у кілька разів.
Я погоджуюся з тими, хто заявляє про відповідальність усіх нас. Людмила Улицька пише: «Відповідальність за те, що відбувається сьогодні, розділимо і всі ми, сучасники цих драматичних подій, які не зуміли їх передбачити і зупинити. Необхідно зупинити війну, що щохвилини розпалюється, і протистояти пропагандистській брехні, яка виливається на наше населення всіма засобами масової інформації».
Сергій Гандлевський, поет, написав: «Сором – бо я відчуваю особисту відповідальність за те, що трапилося. У масі своїй ми були поганими громадянами і за безцінь віддали «ваучер» своїй свободі, що впала, як сніг на голову, в руки пройдисвітів і злочинців».
Але частіше люди прагнуть відокремити себе від шаленої влади, яка розв'язала жахливу бійню. Багато хто пишуть у соціальних мережах «Я громадянин/ка Росії і я проти війни!». Ми не хочемо асоціювати себе з тими людьми, які сьогодні сидять у керівництві нашої країни, та їх хворими ідеями. Нам соромно, що наша держава поводиться, як гопник, що зарвався.
Ні ми, ні величезна кількість росіян не підтримуємо весь цей жах, який намагаються творити нібито від нашого імені, і дуже хочемо, щоб пацани та дівчата з України відчули нашу підтримку та любов у такий важкий період!
На тлі потоку антивоєнних заяв від селебріті та сіткового люду яскравим контрастом «звучить» мовчанка Російської Православної Церкви. Тільки через добу після початку бойових дій патріарх Кирило видавив із себе мізерні слова про співчуття до страждаючих і закликав надати допомогу постраждалим, не поділяючи країну-жертву та країну-агресора, тобто міркуючи за межами добра та зла. І це коли предстоятелі більшості християнських церков світу вже висловили своє обурення російською агресією та заявили про свою солідарність із українцями.
Йде жорстока війна, українські міста бомбять, люди гинуть, ховаються у бомбосховищах. Серце розривається від болю, співчуття та гніву. Бажаю вам перемоги! Фіни змогли, і ви можете. Цей звір розуміє лише мову сили та непохитного опору.
Роман Тищенко-Ламанский