У 2022 році Львів рятувався від ракетних обстрілів, кібератак, прощався, приймав переселенців, допомагав ЗСУ та економив.

Як Львів пережив рік, коли відбулось повномасштабне вторгнення росії в Україну, чи варто вже зараз думати про відновлення, яку підтримку отримує бізнес та які умови створено для переселенців, чи справді усім потрібні генератори та чому сесії міської ради досі закриті. Аби підбити підсумки дуже непростого для України в цілому та для Львова зокрема 2022 року, Tvoemisto.tv організувало дискусію за участі керівників та представників усіх фракцій міськради, першого заступника міського голови, експерта Громадянської мережі «Опора». 

Як Львів пережив 2022 рік, коли відбувся повномасштабний напад росії на Україну

Андрій Москаленко, перший заступник міського голови, вважає, що ворог не виконав завдання, яке ставив перед собою на зиму: посіяти страх і зневіру серед українців. З кожною атакою люди все більше підтримують ЗСУ, донатять, кожна сім’я придумала, як обходитися без електропостачання та під час  масованих атак. Що більше на нас тиснуть, то більше ми чинимо спротив!

Він, зокрема, стверджує: «За даними мобільних операторів, із 24 лютого за перші декілька місяців війни через Львів пройшло понад п’ять мільйонів українців, які потребували допомоги. Два мільйони з них перебувало в місті близько трьох місяців. І це стало можливим завдяки єдності львів’ян – військових, бізнесу, волонтерів, медиків. Більшість бізнесу і далі платила податки, вірячи в державу і допомагаючи на всіх фронтах».

Перший заступник міського голови розповів, що у Львові будують два індустріальні парки. Один із них уже на фінальній стадії, як і декілька великих промислових підприємств. Проєкт «Незламні матусі» за підтримки Червоного Хреста був утілений в рекордні терміни – за два місяці. 

«24 лютого усіх сколихнула новина про ракети, які летять на нас. Але в п’ятій  ранку відбулася і найбільша кібератака на Львів. Ми її одразу ж заблокували, однак вона повторилася 13 травня. Щоб її зупинити, був витрачений величезний ресурс. Це вдалося завдяки єдності ІТ-кластера, колег із «Softserve», американських компаній. Цей рік показав, що всюди, де є єдність, бачимо результат», – пояснює він.

Депутати міськради одностайно підтримали програму підтримки військових: на 2023 рік на неї заклали в декілька разів більшу суму – пів мільярда гривень.

«Але нашим головним підсумком буде перемога. Ми всі щодня бачимо, яку велику ціну платимо за незалежність, на жаль, щодня маємо прощання з нашими героями, багато з яких загинули молодими», – каже Андрій Москаленко.

Бюджет наступного року кардинально інший, місто відмовилося від багатьох важливих програм, скоротило кількість працівників міськради на 204 особи. Рік буде непростим, тож треба акумулювати ресурси на критичні речі. Цього року на рівні Європейської комісії визнана й підтримана заявка Львова: ми здобули статус молодіжної столиці Європи 2025 року. Це дасть змогу всім містам України мати ширший доступ до різних грантових програм для молоді та допоможе інтегруватись у Європейський Союз.

«Питань і проблем завжди багато, але я хочу подякувати всім за велику єдність і швидкість рішень, які ми спільно ухвалюємо. Дякую, що всі колеги підказують, як зробити краще. В час невизначеності всі йдуть за тими, що пропонують визначеність. Місія міста – допомагати ЗСУ, українцям, які приїжджають з інших міст. Ми маємо бути важливим економічним оплотом, сплачувати податки і вже сьогодні думати про відновлення та про перший день після перемоги», – резюмував він.

Чому досі обмежений доступ сесій Львівської міської ради?

Андрій Москаленко пояснив, що засідання виконавчого комітету вже відбуваються у відкритому режимі, а безпекові питання розглядають у закритій частині. Представники усіх фракцій вважають, що сесії міської ради частково варто робити відкритими, а безпекові питання обговорювати у закритій частині засідань.

Депутат фракції «Свобода» Андріян Гутник каже, що після 24 лютого було не так багато сесій, але на кожній депутати одноголосно ухвалювали рішення про фінансову підтримку ЗСУ. Для закритого режиму на закупівлю чогось важливого для української армії депутати можуть збиратися щодня, цілодобово.

«На сесіях понад дві третини – господарські питання, які можуть бути висвітлені повністю й доведені до відома громадськості. На наступній сесії нам хотілося б бачити представників медіа», – каже він.

А от виконком, на думку депутата-«свободівця», мав занадто великі повноваження й ухвалював рішення щодо розподілу коштів до 50 мільйонів гривень на одному засіданні. З грудня ці повноваження обмежені, і він може ухвалювати рішення про розподіл до 2 мільйонів гривень. 

«Потрібно ухвалювати колегіальні рішення, щоби розуміти, на що виділяються кошти. Виконком збирався через день, про це не повідомляли навіть депутатам. Аналіз цього буде після нашої спільної перемоги. Думаю, там не було ніяких зловживань, але ми мали б орієнтуватися, що у Львові відбувалося і куди були спрямовані кошти львів’ян», – вважає Андріян Гутник.

Юрій Мартинюк, керівник фракції «Варта», проаналізував дані організацій, які давали Львову статус відкритого міста, і каже, що з початку пандемії ми йдемо до зворотного. Громада і медіа мають мати можливість об’єктивно оцінювати роботу депутатів, а місто – розвиватися і рухатися до кращого. 

«На минулому засіданні сесії міської ради я звернувся до міського голови щодо перегляду його одноосібного рішення. Він вважає актуальним це питання, і з наступного року, якщо депутати не будуть заперечувати, доступ журналістів до сесій міської ради відновлять. Вони би мали бути відкриті», – пояснює він.

Аналітик Громадянської мережі «Опора» Тарас Радь навів приклади засідань постійних депутатських комісій, де нема проблем з правом доступу. Там розглядають ті ж питання, які потім потрапляють у порядок денний сесії. «Статус закритості зараз більше працює проти органів місцевого самоврядування, аніж на користь. Бо питання навіть не в законності рішення міського голови, це рішення комісії з надзвичайних ситуацій і техногенних катастроф. Ми зверталися в секретаріат ради, і він послався на дію рішення комісії. Воно діятиме до скасування», – зауважив аналітик.

Депутатка фракції «Європейська Солідарність» Уляна Пак як голова комісії законності отримує чимало звернень з цього приводу. Каже, що не так давно самі депутати не отримували інформації про ті рішення, які ухвалює виконавчий комітет. Лише з травня почали знову отримувати порядки денні.

«Ми збирали підписи, аби скликати сесію ЛМР, бо вона мала відбуватися 17 березня, але була перенесена. Ми хотіли працювати і вирішувати нагальні питання, але нас ігнорували. Сесія таки зібралася… перший раз у червні», – дивується депутатка. 

А керівниця фракції «Самопоміч» Вікторія Довжик пояснює, що сприйняття ситуації навесні і зараз зовсім інше, що відображалося і в нормативних актах. «Це не було бажанням виконкому чи дозволом сесії, а постановою Кабміну. Коли в законодавчі акти внесли зміни, всі постанови і закони чітко розрізняють території, де тривають бойові дії, які окуповані та на яких це не відбувається», – пояснює вона. 

Щодо прозорості витрачання коштів, то і навесні, і тепер комісії відбувалися, хоч постанова дозволяла не погоджувати виділення коштів із ними. Спочатку було багато запитань, після зустрічей їх знімали, тому прозорість і відкритість абсолютно потрібні, але війна внесла певні корективи.

«Я тільки за те, щоби частина сесій, на яких розглядають питання детальних планів чи зміни цільового призначення земельних ділянок, були відкритими, бо львів’яни мають право знати. А що стосується діяльності комунальних підприємств і стратегічних питань, то тут потрібен закритий розгляд, бо це питання безпеки, а ми не знаємо, хто нас слухає», – резюмувала депутатка.

Яку підтримку отримують підприємці та кому допомогли з генераторами?

Андрій Москаленко розповів, що в місті діють декілька програм для підтримки підприємців: компенсація 50% вартості генераторів, не дорожчих за 80 тисяч гривень; програма ваучерів для підприємств, які релокувалися до Львова або змінили чи розширили діяльність за трьома напрямками – інвестиційний, компенсація комунальних послуг і компенсація орендної плати.

Олекса Возняк, депутат фракції «Голос», каже, що підприємці за 2022 рік стали злі, але мають намір працювати далі. В них нема страху, безнадії, хоча багато хто закриває свій бізнес. Люди згуртувалися і рухаються вперед, але бачать у проблемах нові можливості. Ті, що змушені були закрити свій давній бізнес, відкрили новий. Львів і область отримали фантастичні можливості. Логістичні потоки проходять через західний кордон, і наше місто є надійним тилом, забезпечує функціонування економіки і стає дуже привабливим. Багато підприємців релокуються до Львова, їм можуть компенсувати до 100 тисяч гривень на транспортні послуги, орендну плату. 

«На комісії, яка розглядає ці документи, ми бачили, що подалися вже десятки підприємців, переважно малий бізнес легкої та харчової промисловості, які в останній момент вхопили, що могли, і приїхали до Львова. На фотофіксаціях, які вони подають на комісію, видно, що вони починають працювати, – пояснює депутат. –  Є підприємці, які дуже постраждали у Львові внаслідок ракетних ударів. Був практично знищений автосервіс, але підприємець не опустив рук, відновлює діяльність, звернувся по допомогу до міської та обласної рад. Унаслідок інших ракетних ударів «зачепило» Рясне і промзону, там постраждали підприємці, місто виділяє їм певні кошти, щоби вони змогли відновити діяльність».

Підприємцям, які запропонували свої приміщення ВПО, офіційно зареєстрованим у місті, компенсували вартість комунальних послуг. Багато підприємців у часи війни роблять свої підприємства більш енергоефективними, рентабельність бізнесу зростає, тому міськрада охоче підтримує й такі ініціативи.

«Ініціатива з генераторами має два фокуси: перший – їх закупівля для ОСББ, другий – для підприємців, місць громадського харчування і магазинів, які не торгують алкоголем, тютюном, приватних закладів освіти, салонів краси. Відбулося п’ять засідань комісії, на кожному з них було близько 30 підприємців», – веде далі депутат.

Однак, з його слів, ситуація з генераторами не є однозначною. Тепер це друга стаття імпорту, вони мають пільгове оподаткування, але до березня Україна вже буде ними завалена. 

«Вартість кіловата електроенергії, виробленої генератором, становить 25-30 гривень, звичної – шість гривень. Через це собівартість продукції збільшується, хоча часто можна обійтися без генератора. Пекарня не може працювати на двох павербанках, а пошта чи аптека – цілком. Телефон може стати касовим терміналом, – вважає Олекса Возняк. – У нас була пропозиція до центру  підтримки підприємництва забезпечили консультування підприємців: кому потрібен генератор, а кому щось інше, ще якийсь вихід із ситуації». 

Вікторія Довжик пояснює, що не всі підприємці відразу отримують компенсацію, бо є багато заявок і проблеми з фінансуванням. Але кошти компенсують постфактум – після надання документів про купівлю генератора. 

«Ми розповідаємо про нові способи енергозбереження. Такі консультації надає відділ супроводу ОСББ, підприємці між собою часто спілкуються. Можливо, потрібен ще хтось, якась окрема ініціатива, бо останніми днями були проблеми через різні батареї, види акумуляторів», – визнає депутатка.

Юрій Мартинюк, натомість, переконує, що ще у червні депутати наголошували: потрібно думати про опалювальний сезон і про придбання генераторів, аналізувати діяльність критичної інфраструктури. 

«У липні міський голова сказав, що «Львівводоканал» готовий до будь-яких сценаріїв, що львів’яни матимуть воду в будь-якому випадку, а в жовтні після перших масованих атак вона пропала, – обурюється він. – На минулій сесії ми ще додавали кошти на придбання генераторів для об’єктів критичної інфраструктури, зокрема «Львівводоканалу» і «Львівтеплоенерго». Однак майже всі чиновники міськради вели мову про закупівлю «буржуйок». Хтось скористався «буржуйками» більше, аніж генераторами і павербанками?»

Андріян Гутник не погоджується з тим, що генераторів достатньо, хоча сам привіз уже сотні. Один, на майже мегават, передали першому ТМО. «Багато операцій могли не зробити, якби його не було, – каже він. – Львів забезпечений як надійний тил, найбільший волонтерський хаб не тільки України, а й світу. Але мусимо думати і про фронт, і про наші області, які постраждали найбільше».

Тарас Радь пояснює, що ЛМР має багато хороших прикладів реагування, але після 24 лютого настала нова нормальність, і органи місцевого самоврядування в цих умовах мають вибудовувати життєдіяльність, яку не можна порівнювати з тою, що була раніше.   

Проблемою є паралельні повноваження, які виникають між виконавчими органами і депутатським корпусом. Через міжінституційні суперечності виникають політичні. В політиці це нормально, важливо, чи конструктивний це конфлікт, чи дискусія триває з перспективи нашого майбутнього.

«Є запит на швидкі рішення і немає системних. Генератори, ваучери… Місцеве самоврядування намагається шукати оперативні рішення. Треба думати, чи можливе ще щось. Є напрямки, які недопрацьовують, і часто це залежить від посадовців», – вважає він.  

Як може жити й розвиватися Львів через пів року, рік, три

Уляна Пак зазначає, що у викликах, з якими ми стикаємося сьогодні, треба шукати можливості для системних змін. Допомога військовим через війну, укриття – це тимчасові зміни. А системні – це співпраця міста і волонтерів. За допомоги експертів Ради Європи спільно з волонтерами депутати напрацювали ухвалу про підтримку волонтерського руху.

«Волонтери матимуть офіційні права, а рада – повноваження, аби допомагати в їхній діяльності. Наразі в нас вимушене волонтерство. А це має бути змалечку, навіть у школах можна на один день стати волонтером, зробити якусь добру справу», – каже депутатка.

Також системним є питання наглядових рад у комунальних підприємствах, створених для захисту інтересів власника, тобто громади Львова. Це необхідне для реформ, які тривають в Україні задля нашого швидкого членства в Європейському Союзі, і стосується вимог до корпоративного управління, які ставить МВФ. 

«Проаналізуйте керівників комунальних підприємств – «Львівавтодору», «Львівелектротрансу», «Зеленого міста», які змінюються щороку чи через рік. Є багато застережень щодо їхньої фінансової діяльності, але ми не можемо знайти винних. Наглядові ради мають захищати інтереси громади міста на тих підприємствах, які є найбільшими споживачами бюджетних коштів. До війни з тримільярдного бюджету розвитку майже половина пішла на дотацію комунальних підприємств. Були випадки, коли транспортне підприємство ЛМР мало закупити одні автобуси, а керівник закупив інші, – розповідає вона. – Ідея не в тому, щоб депутати стали членами наглядових рад, а визначили критерії  фаховості й доброчесності людей, які працюватимуть у наглядових радах комунальних підприємств, щоби вони мали відповідну освіту».

Олекса Возняк каже, що депутати можуть підтримувати й погоджувати системні політики, але у Львові немає аналітичного центру, де могли б їх створювати. В цьому велика роль громадськості, громадських організацій, активістів.  

Наглядові ради стануть сходинкою на шляху до реформи комунальних підприємств, яких у ЛМР понад вісім тисяч, але більшість із них збиткові. Збиткове підприємство – це нонсенс, треба робити їх ефективними.

«Комунальні підприємства – це те, з чим люди стикаються щодня, і це для них влада. Якщо людину не чують і не розуміють там, вона проєктує таке ставлення на всю владу», – застерігає депутат.

Андріян Гутник стверджує, що з часу створення Першого ТМО депутатам обіцяють створення наглядової ради для нього. ТМО працює більш ніж рік, тому треба активніше тиснути на міського голову, бо депутатів цікавить, щоби був контроль. Однак чиновники ЛМР чомусь не дають створити ніяких наглядових рад…

Юрій Мартинюк зауважує: цей рік показав, що депутати і виконавчі органи влади можуть працювати взагалі без політичних протистоянь. Міська рада не мала б продукувати інновації, а втілювати правильні практики, на крок випереджати те, як мусить жити й розвиватися місто через пів року, рік, три. 

«Не намагаймося покладати на міську раду невластиві їй функції, створювати якісь інновації, а всі разом допоможімо їй робити те, що вона повинна, і забезпечувати життєдіяльність міста на основі тих практик, що є найкращими, найефективнішими в умовах важкого сьогодення».

Що стосується роботи комунальних підприємств, то, з його слів, фахівці Західного офісу Держаудитслужби нещодавно виявили на ЛКП «Львівелектротранс» порушень і недоліків на 314 мільйонів гривень з 1 січня 2020 року по 30 червня 2022 року.  

«Якщо підприємство збиткове, то воно буде дотаційним завжди. У Львові стабільно прибутковим є одне підприємство – Бюро ритуальних послуг», – резюмує депутат.

Вікторія Довжик каже, що наглядові ради допоможуть депутатам долучатися до управління, переходити від загальних тез «у вас все погано», «ви з’їдаєте пів бюджету» до відповідальності. Серед депутатів є фахові люди, які можуть присвятити цьому час і знімати питання дотацій. 

«Депутати ухвалили рішення, що школярі їздять безкоштовно. Але за це треба заплатити. Ми маємо економічно необґрунтовану вартість проїзду – і це так само дотації», – пояснює вона.

У міському бюджеті 2023 року на відшкодування різниці щодо тарифу на тепло виділили понад 580 мільйонів гривень. На програму забезпечення теплопостачанням заклали практично 700 мільйонів.

«Це так само дотація комунальну підприємству за те, щоби містяни не платили більше. Почнімо називати речі своїми іменами і разом стежити за тим, щоби всі кошти використовували!» – закликає Вікторія Довжик.

“Мусимо планувати на 2023 рік реконструкцію та будівництво нових соціальних приміщень”

Тарас Радь пояснює, що Громадянська мережа «Опора» досліджує виклики війни, й інтеграція ВПО є найбільш пріоритетним з усіх. Це дуже комплексна проблема, для вирішення якої має бути створена державна політика, бо жоден орган місцевого самоврядування не зробить цього.

«Це не означає, що місто не мусить думати над її системним вирішенням. Ми фактично накопичили низку проблем у межах житла і не вирішимо їх одразу, але над ними треба працювати. Більшість внутрішньо переміщених осіб живуть не в модульних містечках і не в тих місцях, які надало місто. Люди самі шукають варіанти. І це переважно приватний сектор», – запевняє він.

Уляна Пак вважає, що треба облаштовувати соціальне житло в будівлях, відремонтованих за грантові кошти. Зараз для 1500 осіб місто здійснює ремонт комунальних будівель, які не використовувало. Це медичні заклади, де на поверсі є багато кімнат, тут діятиме блокова система, схожа на гуртожиток: спільна кухня і кілька душових.

«Це тимчасове житло, але треба думати і про соціальне, яке відповідатиме тим вимогам, що й наші квартири. Є певні напрацювання з міжнародними організаціями та фондами, щоби почати будівництво постійного соціального житла», – каже вона.

Після перемоги люди, які тимчасово переїхали до Львова, повернуться до себе додому, відбудують свої будинки, а соціальне житло можна буде надавати тисячам містян, які стоять у черзі на квартиру.

«Я спілкувалася з багатодітною мамою, в якої народилася трійня. Вона вже вісім років чекає на квартиру, яку мала б отримати позачергово. В Швеції, в маленькому місті Юнгбю, я бачила, як місто будує соціальне житло, аби привабити працівників та бізнес, здає його трохи дешевше в оренду, – розповідає вона. – Це приваблює робочу силу та інвестиції в громаду. Якщо ми хочемо залучати інвестиції і професійних кваліфікованих працівників, то маємо забезпечити їх соціальним житлом».

Олекса Возняк наголошує: згідно з даними уряду, за межі України виїхали шість мільйонів людей, ще стільки ж українців зірвалися зі своїх місць і не мають куди повертатися. За статистикою міськради, у перші місяці війни в нас було зареєстровано 450 тисяч ВПО. 

«Не всі залишились тут. Скільки їх тепер, достеменно невідомо, бо хтось зареєстрований, а хтось боїться, бо це чоловіки призовного віку, вони не хочуть реєструватися, – стверджує він. – У бюджеті міста ми не зможемо знайти кошти для того, щоби забезпечити всіх соціальним житлом. Але місто має залучати кошти інвесторів, приватних інвесторів, благодійних організацій, щоби цю проблему вирішити».

Однак люди – це ресурс, доходи. І якщо ВПО залишаться у Львові, працюватимуть тут, то місто ростиме. Тому Львів має створювати такі умови, щоби їм хотілося залишитися. Це стимулюватиме розвиток бізнесу, підприємств.

«Дивлюся на людей, які живуть у містечку на Сихові: є ті, що можуть боротися, вони пересиділи там місяць, знайшли роботу, винайняли квартиру і працюють; є ті, що опустили руки, днями лежать на ліжках і дуже «травмовані». Наше завдання – створити всі умови готовим інтегруватися, аби вони залишилися тут», – пояснює депутат.

Андріян Гутник, натомість, каже, що залишилося дуже мало людей, які опустили руки і не хочуть шукати роботу: «На одному підприємстві у мене працювали хлопці з Херсона, які повернулися туди, щойно місто звільнили. Бо хоч тут і більша заробітна плата, комфортніші умови, вони захотіли відбудовувати своє місто». 

Частина ВПО залишаться у Львові, можливо, спеціалісти, які жили на сході України, але їм більше сподобався Львів. І для них треба створювати комфортні умови, забезпечувати робочими місцями. 

«Тимчасові будиночки неякісні, вони не для комфортного життя. Потім їх можна використовувати на будівельних майданчиках, коли треба буде відбудовувати міста. Нам потрібно більше добротного соціального житла, але місто само цього не потягне – держава має допомогти. Мусимо планувати на 2023 рік реконструкцію та будівництво нових соціальних приміщень, – вважає депутат. – Є недопрацювання міста. На останній сесії ми «докуповували» необхідні речі, ухвалювали рішення про те, що потрібно дати тимчасовим містечкам. Органи держави, центральні органи влади мають нас почути, бо місто багато фінансує ВПО, але треба, щоби ми не тільки львівською громадою думали, як зробити так, щоб усі добре почувалися». 

Юрій Мартинюк пояснює, що навіть за величезного бажання міста з цією проблемою йому не впоратися. Війна триває, і треба говорити про те, яка потенційна кількість ВПО може прибути сюди вже завтра. Тому треба зосередити увагу на кейсах і майбутніх діях. 

«Я з весни працюю з великими будівельними компаніями, з виконавчим директором Асоціації західноукраїнських забудовників. Тоді ми говорили, що так звані вагончики – найгірше, що може бути, але влітку вони постали у Львові. Міська влада, містяни сприйняли це як досягнення, бо ми дали хоч якесь житло ВПО, але ми перестали думати, як трансформується життя цих людей і наше за кілька місяців, коли настануть холоди», – наголошує він.

Зараз треба говорити про те, що може потенційно відбутися завтра. Місто має зібрати представників бізнесу з відповідними знаннями, ресурсами, досвідом, інноваційним мисленням, перестати ставитися до них винятково як до ресурсу для «гасіння пожеж», а сприймати їх як повноцінних партнерів. Запитати, як розв’язати проблеми, бо саме на них лягає економічне навантаження міста. 

«От як було з «Незламними матусями»? Місто туди не вкладало, але допомогло відповідним організаціям зробити все швидко та якісно. І це, напевно, чи не єдиний успішний кейс для ВПО, який я знаю, бо це найбільш гострий напрямок. А владі міста навіть робити нічого не треба, тільки допомагати ідеям. Це працює в будь-якій сфері», – резюмує депутат.

Текст: Марічка Ільїна

Фото, відео Твоє місто

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.