Фото: jcomp. Джерело: reepik.com

Фото: jcomp. Джерело: reepik.com

«Ми бачимо успіх сина». Як у звичайній львівській школі навчають особливих діток

3838 0
У Личаківському районі Львова є особлива школа. Тут спеціальний ліфт, ресурсні кімнати, кабінет реабілітолога, психолога і навіть простір, де вчать сервірувати стіл і користуватися побутовою технікою. Все це організовано для діток з особливими потребами у загальноосвітній школі №82.

У межах проєкту «Реформи без ілюзій» Tvoemisto.tv директорка Львівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №82 Тетяна Іванів та двоє мам Ярослава Ніканшин та Оксана Гриб розповіли, як тут все запрацювало та чого б могли навчитись інші, адже відповідно до реформи освіти інклюзія має бути у кожній школі.

Зараз у цій звичайній школі 38 діток – на інклюзивній формі навчання. «Донедавна їх було небагато. Це свідчить, що батьки не бояться і бачать переваги у нашій школі, розповідає директорка навчального закладу.

Спершу тут інтегрували у навчальний процес дітей з церебральним паралічем. Потім коштом міста облаштували ресурсну кімнату, докупили обладнання у реабілітаційний кабінет і  облаштували зону, де діти можуть навчатися самоослуговуванню. Тут є посуд, мікрохвильова піч, чайник.

«Відповідно до законодавства кошти на облаштування ресурсних кімнат виділяють школам, де є більше ніж четверо дітей з особливими потребами у навчанні. Для них адаптують навчальні програми, складають індивідуальні програми розвитку», – зазначає Тетяна Іванів.

Важливими, на її думку, також є побутові умови. Ліфт, який встановили у школі, допомагає таким дітям безперешкодно пересуватись школою.

«У тих школах, де його немає, уроки проводять лише в одному кабінеті на першому поверсі, у нас дітки вчаться у різних кабінетах. Одного разу наша випускниця складала ЗНО цього року в іншій школі, оскільки так визначила система. Там не було пандусу, а вона – на візочку. Їй довелось просити інших, щоб її піднесли на тих декілька сходинок. Спершу її прохання проігнорували. Вже потім працівники школи вийшли і занесли її на візку всередину. Уявіть, як їй було психологічно важко відчути себе безпомічною», – пояснює директорка.

У школі №82 діти з особливими потребами мають спеціальні ключі до ліфта, яким можуть користуватись самотужки, або з допомогою асистентів.

Ярослава Ніканшин, мама учня третього класу розповідає, що її сину Назару 10 років, у нього дитячий церебральний параліч, він на візку.

«Спочатку ми були у спеціальній групі у садочку, потім в інклюзивній. У мене було багато внутрішніх страхів, викликів, сумнівів щодо навчання у школі з інклюзією. Думаю, у мого сина вони теж були. Зараз на такій формі навчання я бачу успіхи мого сина, радість від процесу».

Додає, що хлопцеві дається навчання, хоча акценту на тому родина не робила. «Ми з того радіємо. Але найбільше ми хотіли, щоб він соціалізувався, вмів комунікувати, будувати стосунки. Наші зусилля на це спрямовані», - пояснює мама учня.

Вона запевняє, що у школі пощастило з фахівцями, з якими дуже добра комунікація: «Це така співпраця «асистент-вчитель-батьки-дитина» і у нашому випадку це дуже добре працює».

Назар вчиться у школі від першого класу. «Тут йому комфортно. Можливо, були нюанси, які помічали вчителі чи асистент. Але якщо мій син прокидається вранці і хоче йти в школу, то це показник», - переконана мама третьокласника.

За її словами, таким діткам важливо розуміти, що їм не все може вдаватися, можуть бути труднощі. Не можна створювати для них ідеальну картинку, бо школа колись закінчиться і почнеться доросле життя.

Ярослава Ніканшин каже, що для таких дітей важлива самостійність:

«Наприклад, тут є обладнані туалети. Про це не прийнято говорити, але це частина життя. Асистент не мусить допомагати, бо є поручні. Самообслуговування мого сина є важливим в першу чергу для нього, бо він може проявити свою самостійність, а для асистента це питання етичності», – каже вона й додає, що багато залежить від батьків і від того, як вони подають проблему і як до неї ставиться суспільство.

«Мені не обов‘язково кричати і битися головою, що немає пандусу, а він нам потрібний в певному місці. Є законні методи», – підсумовує Ярослава Ніканшин.

Удома хлопцеві не можуть встановити необхідні тренажери, немає такої можливості. Натомість йому дуже подобаються заняття з реабілітологом в школі. Тут він має уроки з фізкультури, хореографію.

Інколи реабілітолог приходить додому. Назар сприймає заняття зі шкільним реабілітологом як гурток: інші діти ходять на футбол, баскетбол, а він – у реабілітаційну кімнату.

Мама хлопця додає, що зараз не ставить собі за ціль поставити його на ноги, розуміє і приймає діагноз та реальний стан сина.

У сина Оксани Гриб – аутизм. У молодших класах хлопець навчався у спеціалізованій школі на Короленка.

«Перевелися звідти, бо я хотіла, щоб моя дитина була у звичайному колективі, спілкувалася, розвивалася. Зі мною була ще одна мама і ми ризикнули змінити школу. У мене теж було дуже багато страхів, особливо щодо того, як його сприйматимуть інші школярі, адже у цьому класі не було діток з особливими потребами. Зараз моя дитина самостійно ходить в школу і для мене неймовірно важливо, коли він каже: "Мамо, я піду сам", і йде 20 хв».

Оксана Гриб також підтримує думку, що таким дітям потрібно вчитися виконувати складні завдання, розуміти, що не все в житті будуть підлаштовувати під них.

«Якщо дитина не буде вміти поводитись у громадському транспорті, на вулиці, то яке може бути самостійне життя?», – зазначає пані Оксана.

Вона додає, що в інших школах теж мають вчитися толерантно ставитися до таких діток і не боятися брати їх на навчання. Каже, що знає випадки, коли школи не готові до цього, дитину беруть на навчання, але ставлення не з найкращих.

Директорка школи №82, які успішно вдалось організувати навчальний процес для дітей з інклюзією, розповідає, що не варто боятись змін.

Кожна така дитина у школі має асистента, який допомагає у навчанні. Як тільки батьки приносять у школу витяг з інклюзивно-ресурсного центру про інклюзивну форму навчання, то адміністрація має почати пошуки асистента з педагогічною освітою.

Та бувають випадки, коли в їхню школу відправляють дітей з тих шкіл, де для них немає хороших умов.

«Але я думаю, це не правильно, бо дитина має вчитися поруч з домом. Це стрес для неї їхати щоранку у забитому автобусі, а потім так само повертатися додому», – додає директорка і закликає не боятись труднощів та докладати зусиль, щоб і в інших навчальних закладах створювати такі ж умови для особливих діток.

Наталія Лазарович

Фото надала Тетяна Іванів

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Проєкт «Реформи без ілюзій» реалізується за підтримки проєкту USAID «Медійна програма в Україні», яка виконується міжнародною організацією Internews.

Реформи без ілюзій

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!