Фото Петра Ткачишина

Фото Петра Ткачишина

М’які меблі з Львівщини, що розлітаються по всьому світі

6557 0
Від цеху над сільрадою до міжнародного ринку. Як працює данська компанія Kragelund Furniture Holding and Innovation Living, що виробляє дивани для майже сотні країн у 30 кілометрах від Львова.

У селі Лозина на Яворівщині виробляють дивани двох данських брендів. Спеціалізація одного з них – канапи, фішка іншого – дивани-трансформери. Все починалось із відремонтованого корівника, а зараз вироблені в Україні дивани купують у 90 країнах світу. Tvoemisto.tv починає цикл розповідей про підприємства, які приводять у регіон закордонні інвестиції, зі знайомства з Kragelund Furniture Holding and Innovation Living.

Усе почалося 2008 року, коли данська компанія Kragelund Furniture викупила приміщення старого корівника площею 1500 квадратних метрів у селі Лозина в тридцяти кілометрах від Львова. Після ремонту тут облаштували виробництво з 15-20 працівниками.

Як меблі з Яворівщини стали продавати в 90 країнах

«Починали ми з пошиття чохлів для диванів, – розповідає директор підприємства Назар Притула. – Поки тривав ремонт, виробництво було в будівлі сільської ради». Каркаси й чохли, вироблені в Лозині, відправляли до Данії, де вироби довершували. До першого готового дивана «доросли» за рік.

Заснована 1978 року данська меблева компанія Kragelund Furniture вклала у виробництво перші інвестиції. 2008 року, коли почалася глобальна фінансова криза, продажі в Європі стрімко впали, проте через зростання курсу валюти й через те, що товар виробляли виключно на експорт, підприємство на Львівщині вижило. А згодом розширилось, відбудувавши ще один корівник і розмістивши в ньому швейний цех.

Кардинальні зміни відбулись 2016 року, коли співвласником Kragelund Furniture стала компанія Innovation Living. Маючи більші виробництва в Данії і в Китаї, вони також вирішили інвестувати в Україну. Будівництво, яке завершили цього року, було ініціативою Innovation Living.

Якщо раніше продукцію експортували тільки у скандинавські країни, здебільшого до Данії, то з приходом Innovation Living вироблені в Лозині меблі потрапляють до понад 90 країн. На меблях Innovation Living у закордонних салонах поруч із написом Danish Design можна побачити Made In Ukraine.

В Україні, натомість, меблі Kragelund Furniture не продають узагалі, а продукцію Innovation Living імпортують. Зараз виробники обмірковують безпосередній вихід на український ринок.

Боротьба за кадри

Зараз на підприємстві 90 співробітників, але з розширенням виникає потреба в нових. За них доводиться конкурувати з місцевими виробниками та великими міжнародними підприємствами, такими як Bader чи Fujikura. Чимало мешканців прикордонних районів воліють їздити на заробітки або возити товари до Польщі, а не працювати вдома з 8 до 17.

Щоб утримати працівників, їм підвищують зарплату, забезпечують доїзд і виїзд із виробництва, пропонують гарячі обіди й повний соціальний пакет. Загалом, тут, за словами директора, «панують комфортні ліберальні умови».

Також працівників навчають, адже, щоб кроїти і шити, потрібні спеціальні знання. «Коли ми починали, 80-90% працівників швейного цеху не мали відповідної освіти. Ми їх навчили, і зараз вчимо новачків, – розповідає Назар Притула. – Втім, усе залежить від людини. Часом людина без спеціальних навичок має бажання, і в неї кращі результати і краща віддача, ніж у професійної швачки або столяра».

На виробництві є дві лінії: одна – розкрій-пошиття, друга – столярка, виготовлення каркасів. У кінці каркас обтягують чохлом, комплектують, запаковують і вантажать на експорт.

На розкрійній дільниці працює пані Леся. Вона тут із першого дня, відтоді, як про дивани навіть не йшлося. «Добре працювати вдома, у своєму селі», – говорить пані Леся з усмішкою.

У швейному цеху гамірно. Хтось сидить у навушниках, щоб заглушити монотонний звук швейних машинок. Усі занурені в роботу. «Я з сусіднього села, – розповідає пані Оксана, яка працює тут уже понад півроку і зараз декорує подушки дивана. – Всього навчилася тут. Навчання тривало близько двох місяців, цього якраз вистачає. Є різні люди: хтось схоплює скоріше, хтось пізніше. Було трохи страшно, я ніколи з цим не стикалася. Та головне – мати бажання, і все виходить».

У набивному цеху працюють із поролоном: підклеюють каркаси, дроблять його, щоб набивати м’які подушки. Начальником поклеєчного відділу є пан Андрій; він тут уже сім років, починав із нуля, з натяжки. «Я живу цією роботою. Просто вже настільки в цьому, все для мене вже як добрий день, – ділиться він. – Адреналін отримую тоді, коли все вчасно поїхало. От, бачите, нема світла. Зранку фура мала їхати, ми зараз працюємо, щоб її відправити. А тут форс-мажор. Коли все вдається вирішити, можна видихнути з полегшенням і знову взятися за роботу».

У столярному цесі роблять заготовки, з яких потім складають каркаси. Тут ріжуть ДВП, ДСП та дерево. «Всього можна навчитися, тут нічого складного нема. Зрозуміло, що краще брати людину з досвідом, із професійно-технічною освітою, яка знає, що таке верстат, що таке заготовка і як із нею працювати», – говорить Назар Притула. Серед верстатів тут є доволі старі. Головне в них – функціональність, пояснює директор, та й шкода викидати те, що працює. Хоча матеріальну базу оновлюють, коли є необхідність.

Найбільші проблеми – електропостачання й черги на кордоні

Каркасний цех – це місце, куди все сходиться, скручується й пакується. Тут натягують подушки, обклеюють і обтягують каркаси. Потім меблі стають меблями: їх збирають і скручують. Потім – запаковують, за необхідності замотують у плівку, якщо ні – просто в цільну коробку, і завантажують у машини.

На підприємстві є як сталі моделі, так і конструкторський відділ, який працює над ідеями данського дизайнера: з малюнків роблять функціональні креслення, які погоджують у центральному офісі та віддають у виробництво.

Начальником виробництва працює данець Пер Вільгельмсен. «Я думаю, що в Україні не настільки погано, як було шість років тому. Вона стає кращою для компаній. Це одна з причин того, що Львівський регіон розвивається», – каже він. Після впровадження безвізового режиму вантажівки стоять на кордоні довше, натомість, митниця працює прозоріше. «Тепер більше не треба класти гроші на стіл, щоб випустили вантажівки. Тепер усе згідно з законом. Тому ми наважуємося інвестувати сюди: ми бачимо, що отримуємо, це все має значення», – розповідає керівник і додає, що обласна влада працює з інвесторами в правильному керунку.

«Основна допомога полягає в прискоренні процесів, пов’язаних із організацією бізнесу, – коментує особливості співпраці влади та підприємців начальник управління інвестиційної політики Львівської обласної державної адміністрації Роман Матис. – Спілкування з Державною фіскальною службою щодо повернення податку на додану вартість. Навіть якщо проблем із цим немає, це гарантія того, що все працюватиме».

Все стає кращим і в правовій сфері. «Звісно, ти можеш дати хабар поліцейському, але цього набагато менше. Вже не зупиняють авто просто тому, що ти їдеш за кермом. Тепер ти маєш зробити щось погане, щоб на тебе звернула увагу поліція», – каже Пер Вільгельмсен. Позитивним чинником, за його словами, є й новий аеропорт, набагато кращий за «найнудніший у світі» старий.

Довгі черги на кордоні, які зривають графіки постачання – одна з головних проблем компанії. Іноді стояти доводиться по вісім-дванадцять годин. «Я мав зустріч із нашою вантажною фірмою-перевізником, і він запитав: навіщо ви платите двом водіям у вантажівці, якщо вони мають стояти на кордоні? Це не має сенсу!», – нарікає Пер Вільгельмсен. Заважає й засилля бюрократії, надлишок паперів, основна мета яких, здається,  тільки в тому, щоб поставити на них печатку.

Найбільша ж проблема – електропостачання. Лінія стара, й останнім часом світло зникає дуже часто. Генератори дозволяють не зупиняти виробництво, але не можуть забезпечити його електрикою повністю.

«Я пропонував данському керівництву інвестувати кошти в іще один генератор. Ми розуміємо, якщо такі речі трапляються взимку через сніг і буревії, але зараз немає причин, щоб не було електрики, – каже Пер Вільгельмсен. – Найпроблемніше, що невідомо, коли електрика з’явиться знову. Якби вони сказали нам: світла не буде дві години. А так – на підприємстві є люди, які не можуть працювати, а ми просто платимо їм money for nothing».

На Львівщині готуватимуть кадри, потрібні бізнесу

Тим часом регіон дуже виграє від присутності тут виробництва з іноземними інвестиціями. «Заробляють будівельні компанії, які будують цехи: це робочі місця для їхніх працівників. Це податки – що більший оборот, то їх більше. Це також інфраструктура – якби не наше виробництво, у планах обласної та районної влади ремонт дороги до Лозини, може, й не стояв би», – каже Назар Притула. Зараз дорогу ремонтують до села Бірки, а планують довести до Брюховичів. До того ж, підприємство дає роботу мешканцям як самої Лозини та поближніх сіл, так львів’янам.

Обласна влада намагається допомогти підприємцям розв’язати проблему браку кваліфікованих кадрів. Зокрема, комунікує зі службою зайнятості та професійно-технічними навчальними закладами, щоб знайти потрібних фахівців.

«Ситуація з професійно-технічною освітою зараз непроста не лише на Львівщині, а в усій Україні, – коментує Роман Матис. Ті, кого готують ці заклади, дуже часто не відповідають потребам і запитам інвесторів. Управління інвестиційної політики активно співпрацює з навчальними закладами. В режимі експерименту вони хочуть відкоригувати навчальні програми відповідно до потреб компаній, що працюють у нашому регіоні».

За словами Романа Матиса, в кінці жовтня на Міжнародному економічному форумі ЛОДА презентує результати співпраці між бізнесом та навчальними закладами. Якщо бізнес пояснюватиме профтехучилищам, як варто змінити навчальну програму, й надаватиме учням змогу проходити практику та бачити реальний виробничий процес, навчальні заклади випускатимуть людей із потрібними бізнесу навичками та знаннями.

Марія Стахів

Фото Петра Ткачишина