Промови та виступи перших осіб впливають на рішення мільйонів звичайних людей, президентів та уряди інших країн. «Твоє місто» підготувало серію публікацій, де аналізує виступи перших осіб України та росії, щоб показати, як творяться наративи про нашу країну, як розповідається історія про кожного із нас, як ми вигладаємо в очах цілого світу.

2014 року почалася не тільки війна між Україною та росією, а й боротьба наративів, з яких кожен очевидний для своєї аудиторії і абсолютно чужий для противників. 

Спростувати ворожий наратив － систематична, щоденна, клопітка праця. Оповідачем української історії сьогодні передусім є офіційна влада України. Виступаючи перед міжнародною публікою, представники влади пояснюють світ таким, як його бачать українці. Кожна промова Президента як глави держави є показовою, оскільки здобуває найширшу публіку та найбільшу увагу. Всі ж промови разом творять єдиний наратив, єдину розповідь. 

«Я лише хочу переконатися, що ми з вами читали одні й ті ж книжки. А отже, однаково розуміємо відповідь на головне питання: як так сталося, що у XXI столітті у Європі знову йде війна й гинуть люди?», －скаже під час Мюнхенської безпекової конференції Президент України Володимир Зеленський.

З дитинства ми трактуємо світ через історії － оповідання, котрі мають свій початок і свій кінець, пояснюють нашу реальність вчинками героїв － шляхетних, розумних і кмітливих. У цих історіях є злі лиходії, котрих долає добро і світло. Через характер протагоніста ці історії розповідають про наші з вами ідеали та цінності.

 

Розповіддю починається наша історія:

Зачнемо ж ми, браття,

Від старого Володимира

До Ігоря сьогоденного.

Ігор сей, славен князь,

Міццю розум оперезав,

Мужністю сердечною нагострив,

Ратного духу виповнився

Та й повів полки свої хоробрі

На землю Половецьку,

За землю Руську (Слово о полку Ігоревім).

 

Оповіданнями пояснюємо складні абстрактні поняття, наприклад «ментальність»:

Ішло, два козаки степом, надибали дерево й сіли в холодку. Один на бандурці пограває, а другий слухає. Коли се один і каже:

— Ой, братіку, біда! Смерть іде! (А воно, бачите, в степу так здалека видно!).

— Ну, то що? — каже той.

— Тікаймо!

— Е ні, брате, не подоба козакам утікати! Та й спека он яка чортяча! Будем уже сидіть. Раз мати на світ родила, раз і помирати! (Козаки і смерть, казка).

 

Від релігії, міфів, легенд і казок до романів, опер, науки － історіями, або наративами, ми визначаємо правду про минуле і майбутнє, сакральне і грішне. 

Нарації дають змогу «розуміти» складну реальність, часто хаотичну, заплутану, непербачувану. Її вони перетворюють на плавний потік подій, де все має свою причину. Героям, що мають свої наміри і мотиви, історії надають простір для дії, а глядачам та слухачам оповідання передають мораль. Досвід головного героя помагає навчитися, зрозуміти світ, прийняти реальність або, навпаки, прийняти необхідність її змінити. 

Політика － не виняток. Політики також час від часу перетворюються на «оповідачів», щоправда, зазвичай, це відбувається в агітаційний період, напередодні виборів. Свої історії вони вплутують у політичні програми, реклами, промови:

• Я розповім Вам про Україну своєї мрії. Україну, де стріляють лише салюти на весіллях та днях народження. Де лікарі та вчителі отримують реальну заробітну плату, а корупціонери — реальні строки. Де недоторканими є Карпатські ліси, а не депутати (Передвиборча програма кандидата на пост Президента України Володимира Зеленського).

 

Такою була розповідь кандидата на пост Президента України Володимира Зеленського 2019 року. До повномасштабного вторгнення. Але в лютому 2022 року, як і 2014 року, історії «стабільності» перетворилися на «історії війни»: емоційніші, фаталістичніші та категоричніші:

 

• У 2014 році pосія прийшла до нас з одним словом, і це слово － війна. 24 лютого росія додала ще одне, утворивши словосполучення «повномасштабна війна» (100 днів війни. Звернення Президента Володимира Зеленського до українців, 3 червня 2022, відео).
• «Ми захищаємо Україну, яка є суверенною, незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою. Взявши до рук зброю, ми не вагалися, як на роздоріжжі. Не обирали, захищати першу статтю Конституції чи дотримуватися першої Божої заповіді. Бог на нашому боці, він каже, що захищати рідний дім від нечисті – не гріх. Гріх його не захищати» (Звернення Президента Володимира Зеленського з нагоди Дня Конституції України, 28 червня 2022).

 

Напередодні повномасштабного вторгнення, 19 лютого на Мюнхенській безпековій конференції Володимир Зеленський піднімає питання того, в які історії вірить світ і демонструє, що саме від цього залежить реальність, в котрій ми опинилися сьогодні, і в котру перейдемо завтра: 

 

• Я лише хочу переконатися, що ми з вами читали одні й ті ж книжки. А отже, однаково розуміємо відповідь на головне питання: як так сталося, що у XXI столітті у Європі знову йде війна й гинуть люди? Чому вона триває довше, ніж Друга світова? Як ми дійшли до найбільшої безпекової кризи з часів холодної війни? Для мене як Президента країни, що втратила частину території, тисячі людей і біля кордонів якої зараз стоїть 150 тисяч російських військових, техніка й важке озброєння, так от, для мене відповідь очевидна (Виступ Президента України на 58-й Мюнхенській конференції з питань безпеки).

 

Але очевидною відповідь є не для всіх. росія має свою альтернативну версію подій:

 

• Так начну с того что современная Украина целиком и полностью была создана россией;
• В результате большевистской политике и возникла советская Украина, которую и в наши дни можно с полным основанием назвать Украина имени владимира ильича ленин;
• Факт остается фактом: еще за два года до развала СССР его судьба была фактически предрешена. Это сейчас радикалы и националисты в том числе и прежде всего на Украине приписывают себе заслугу завоевания  независимости (звернення путіна 21 лютого 2022).

 

Політичні «факти», подані у формі оповідання, здаються правдивішими. Політичні історії, насичені “фактами”, здають беззаперечними. 2014 року почалася не тільки війна між Україною та росією, а й боротьба наративів, з яких кожен очевидний для своєї аудиторії і абсолютно чужий для противників. 

Спростувати ворожий наратив － систематична, щоденна, клопітка праця. У росії пропагандистська система десятки років робила своїх споживачів «глухими» до української історії. Джозеф Байден, виступаючи у Варшаві 26 березня, звертається до тих, росіян, котрі «здатні його слухати”, розуміючи, що здатні не всі. 

На чий бік стане світ? Якою б простою не здавалася відповідь сьогодні, складно передбачити, чия історія здобуде перемогу врешті-решт: 

• «Знаю, які жахливі дії скоїли у Бучі та в інших містах варварські загарбники, за це вони мають відповісти перед міжнародними судами. Це має статися, якщо світ є справедливим і вільним насправді» (22 травня, виступ Анджея Дуди в Верховній Раді).

 

Сьогодні одне із завдань, котре стоїть перед українцями, － створити свою «розповідь» про майбутнє, і щоб ця історія лунала гучніше й правдивіше, ніж альтернативні пояснення агресора. Тоді в нашу історію повірить цілий світ, і перш, ніж росія зазнає поразки на полі бою, її перемога стане немислимою для самих росіян. 

Оповідачем української історії сьогодні передусім є офіційна влада України. Виступаючи перед міжнародною публікою, представники влади пояснюють світ таким, як його бачать українці. Кожна промова Президента як глави держави є показовою, оскільки здобуває найширшу публіку та найбільшу увагу. Всі ж промови разом творять єдиний наратив, єдину розповідь. Кому в ній належить головна роль, хто － лиходій і чого він домагається, в чому полягає альтернативний погляд － це те, до чого можна придивитися детальніше. 

Соломія Кривенко

Ілюстрація Дмитра Тарадайки

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.