Віталій Мороз з «Інтерньюз-Україна» та Тарас Яценко з «Твого міста» представили на Форумі видавців посібник «Як підсилити інформаційну безпеку в інтернеті під час конфлікту».

«Потрібно завжди зберігати баланс: з одного боку відстоювати право на вільний інтернет і свободу слова, з іншого – брати на себе відповідальність. Це помилка – вважати, що тільки від армії та СБУ залежить захист наших кордонів. Кожен із нас як громадянин може зробити багато корисного або, принаймні, не нашкодити Україні», – каже керівник програм нових медіа ГО «Інтерньюз-Україна» Віталій Мороз. Разом із співзасновником медіахабу «Твоє місто» він презентував посібник «Як підсилити інформаційну безпеку в Інтернеті під час конфлікту» під 24-го Форуму видавців. Автори посібника врахували, зокрема, рекомендації учасників дискусії «Що важливіше: свобода інтернету чи інформаційна безпека держави?», проведеної дискусійною платформою «Твоє місто» у травні 2017 року. Tvoemisto.tv занотувало найважливіші тези виступу Віталія Мороза.

В інтернеті люди не почуваються відповідальними, бо думають, що захищені. Розмежування між журналістом, блогером та користувачем соціальної мережі в Україні не існує: багато людей створюють сторінки на безкоштовних платформах або пишуть у Facebook, і згодом починають позиціювати себе як журналісти. Так люди, які мають лихі наміри і зловживають можливостями всеосяжності інтернету, потрапляють під захист свободи слова. Не можна називати кожного, хто пише в мережі, журналістом.

Де межа між журналістом і не журналістом? Важливим є механізм саморегуляції: чи журналістський цех визнає людину причетною до професії. Сьогодні не можна називати, наприклад, Сергія Лещенка чи Мустафу Найєма журналістами, адже вони – політики.

Роз’яснення, де журналістика, а де тролінг, потрібне кожному з нас. Західний світ дедалі більше розмірковує про те, що робити з тролінгом і маніпуляціями в мережі. Інтернет був задуманий як територія повної свободи, але його дедалі більше використовують для маніпуляцій на користь компаній, влади, політичних партій.

12 вересня Гіларі Клінтон презентувала свою книжку під назвою What happened – «Що сталося». Йдеться про причини її поразки на виборах президента Сполучених Штатів Америки. Книжка опинилась на Amazon, де відгуки читачів формують рейтинг кожного видання. Якщо книжка отримує п’ятірки, вона вважається бестселером. І ось протягом години після презентації на сайті з’явилося 900 негативних коментарів з одиницями: «ти програла, твоя книжка не має жодного значення». Прихильники Гіларі, натомість, ставили п’ятірки. Платформа Amazon вирішила, що це була цілеспрямована атака тролів, і видалила ці 900 одиниць.

Українські політичні партії взяли на озброєння російські методи. Поняття «фабрика тролів» вживалося спершу щодо створеної в містечку Ольгіно під Санкт-Петербургом організації, де сотні людей дописували в соцмережах, просуваючи певні ідеї. В Україні вже пару років існують аналогічні структури, що працюють на замовлення політичних груп. Наближаються вибори, й на нас чекає ще більше тролінгу й маніпуляцій.

Технологічні компанії впливають на свободу в мережі більше за державу. В Україні слабка держава намагається робити сильні кроки, щоб захиститись на віртуальному фронті гібридної війни, й часто ці кроки закінчуються нераціональними діями. Наприклад, досудовим блокуванням сайтів.

Україна – країна постійного протесту. Громадянське суспільство може використовувати інструменти мережі, щоб впливати на владу: підписувати петиції, проводити флешмоби, впливаючи на громадську думку. Але ми діємо за правилами соціальної мережі, яких ніхто з нас не читав. Коли українські користувачі обурюються, що їх банять у Facebook, вони спершу повинні поцікавитися, за що взагалі можуть забанити. Здебільшого це мова ворожнечі, образи, заклики до насильства. Російські тролі навчились використовувати ці правила для нейтралізації політичних опонентів.

Німеччина – єдина країна у світі, що виборола власні правила використання Facebook. Це складний шлях, яким нам теж потрібно піти. Але ми маємо пам’ятати, що соціальна мережа – це не лише простір вільного спілкування, а ще й ринок, де користувачі є маркетинговими одиницями, про яких збирають інформацію і продають компаніям.

Інтернет – це середовище, яке неможливо повністю контролювати. Держава, яка намагається це зробити, приречена на поразку. В Росії вже заблокували близько трьохсот тисяч сайтів. Почали з екстремістських і дійшли до сайтів гральних автоматів. Але інтернет – постмодерний феномен: ти щось із нього видаляєш, а воно з’являється знову в іще більшій кількості.

Наш уряд розуміє, що прагнення контролювати мережу – небезпечна гра. Але в певних політичних середовищах є люди, які мислять суто категоріями безпеки. Це як у військових: якщо ти бачиш ворожі позиції, розбомби їх. На щастя, медійні організації чинять спротив намаганням застосувати такий підхід до регулювання інтернету. Тому в Україні не буде російського сценарію.

Катерина Хорощак,  Катерина Джуфер