Остап Лозинський каже, що до нього приходять ті, хто розуміє сенс справжнього Різдва.

Декілька років тому львівський художник та іконописець Остап Лозинський запросив друзів до себе на Різдво. Домовилися прийти з вертепом, поколядувати і почастуватися традиційними різдвяними стравами. З часом це стало доброю традицією — щороку 8 січня збиратись на Лисенка. Приходять друзі, друзі друзів, а ті приводять ще колядників та вертепи.

Tvoemisto.tv розпитало Остапа Лозинського, звідки виникла така ідея, скільки людей він планує запросити цього року та чим художник пригощає колядників.

Звідки виникла традиція приходити на Різдво до Остапа Лозинського?

Святкування Різдва у кожного українця і, зокрема галичанина, є в крові. Змалку ми всі звикли, що ходимо колядувати – і до нас приходять колядники. В батьківському домі завжди були вертепи і коляда, ми самі часто ходили колядувати до сусідів, рідних, друзів, знайомих.

Десять років тому, коли ми організовували проект «Від Романа до Йордана», то вирішили відсвяткувати в мене коляду. Прийшли друзі, знайомі, всього декілька вертепів, це було звичайне святкування Різдва.

Втім, з роками це стало традицією сходитися восьмого числа на Лисенка і колядувати. Бідні сусіди, звичайно, це все мусять витерпіти. Втім, ця традиція гарно прижилася і всі знають, коли і куди потрібно приходити до Остапа на коляду.

З іншого боку, ця традиція в центральній частині міста відходить. Всі будинки зараз на кодах і домофонах. Минулого року до мене вперше прийшли колядники з сусіднього будинку. Навіть до моєї бабці на вулиці 700-річчя колядники ходять, а в центрі чомусь їх немає.  Можливо, мешканці змінюються, не знаю, але так останніх п’ять-шість років. У центрі дуже багато подій відбувається на Різдво. Алі ці фестивалі, святкування, вони не справжні, а комерціалізовані і нецікаві.

Хто першим завітав до вас на коляду?

Друзі — художники, музиканти, актори. Це була гарна нагода зібратися в колі близьких людей, для яких важлива сама ідея свята — славлення приходу Христа. Колядки — це ж не просто так прийти і поспівати. Люди, з якими ми збираємося, розуміють сенс свята. Не сприймають це як традицію. Я думаю, що це основна ідея нашого спільного святкування.

Ви знаєте всіх, хто до Вас приходить?

Десь 90%. Друзі запрошують друзів, а ті інколи запрошують друзів з-за кордону, аби вони побачили, як у Львові святкують Різдво. Завжди приходить декілька вертепів.

Щороку дуже гарний вертеп родини Кізлободів. У ньому задіяно мало людей, але вони працюють з масками і показують багатьох персонажів.

А ще завжди актуальний дитячий вертеп Уляни Горбачевської. Адже вертеп, окрім сакрального значення, має бути ще й актуальним. Туди вкладають всі політичні і соціальні дії, які відбуваються в нашому житті.

Як правило, за вечір може бути п’ять-шість вертепів.  Мені завжди подобаються авторські прочитання. Тобто, не тільки класичний вертеп, який ми знаємо з дитинства. Наприклад, колись вертеп з Києва приїжджав, приходив класний вертеп з церкви святого Климентія.

Скільки максимально приходило людей?

Близько трьохсот. Це загалом за вечір. «Своїх», як правило, 50-80 людей.  Решта — це колядники, вертепи. Завжди з друзями робимо спільну фотографію. Мене дивує, як старе перекриття будинку це витримує, але колись будували добрі будинки.

Гроші колядникам пропонуєте?

Ми завжди платимо. Як правило, більшість вертепів  збирають кошти з певною метою. Були такі, які збирали на церкву, були ті, хто збирав гроші на АТО. Цього ніхто не вимагає, але це нормальне явище. Завжди є прискладена купка грошей для колядників і вертепників.

Вертепи приходять і йдуть?

Вертепи приходять, ми їх частуємо, вони колядують. Якщо це «свої» вертепи, то вони залишаються. Свої — це вертепи наших друзів, для них мій дім є кінцевою точкою.

Завжди збираєтесь восьмого?

Шостого — це Свята Вечеря, коли ми збираємося з родиною. Сьомого числа так само ходимо в гості до рідних. А восьмого — це день, коли можна зустрітися з товариством і друзями.

А як всі поміщаються, у вас велике помешкання?

Загальний метраж — 100 квадратних метрів. Колись було 50, але я доєднав собі стрих. Ми завжди святкуємо на першому поверсі, а верх займають діти.

Спеціально запрошуєте когось?

Ні. Хто має  знати — той знає, той прийде. Приходять люди інколи просто подивитися, посвяткувати. Можливо, колись святкування переросте в щось інше, адже хата не гумова. Вже були ідеї кудись перенести все, але це вже трохи не то. Це  домашнє свято і святкувати його хочеться вдома, а не в ресторані, чи кафе.

Це приємна нагода побачити багатьох людей і близьких друзів. Життя розкидає нас по багатьох кутках світу, але люди з’їжджаються на свята додому, до Львова і це є ще однією гарною нагодою всім побачитись.

Чим пригощаєте колядників?

Завжди готуються паштети, холодці, печеться м’ясо і печиво. Я дуже люблю готувати. Хоча, я не дуже часто готую, адже через роботу і часті поїздки небагато часу маю на кухню. Люди ж говорять, що в мені помер кухар. Певно, якби я не став художником, я би присвятив себе кухні. Зараз якраз почався цей період, коли щодня на кухні, щодня щось купую, готую, варю, шкварю, парю і помалу готуюся до святкування.

Цього року в планах є щось незвичайне?

Стараюся ніколи не планувати. Люблю, коли все йде плинно і само собою стається. Вже помалу запрошуються люди, ми домовляємося хто що готуватиме, шукаємо нові колядки, які починаємо вчити.

Цього року зробимо міні-конкурс. Будемо пекти різдвяний німецький кекс «Штолен», який готується більше, ніж за місяць до Різдва і довгий час витримується. Це дуже класне печиво, де багато сухофруктів. Тиждень його потрібно вимочувати в ромі, потім щотижня витягати і ще насичувати ромом. Поки настоюється, він отримує свій смак. Коли він спікся, то був доволі твердий. Втім, всі сухофрукти, які в ньому є також мають багато рідини, адже тиждень вимочуються. Тому він настоюється і розмокає. 

Я колись в Німеччині їв таке печиво, а тут ми вирішили самі його зробити. Чотири чи п’ять днів підготовки, три види горіхів, чотири види сухофруктів, а це тільки перед тим, як його спечеш.

Ну, хочуть люди бавитись — то й бавляться, щоб нудно не було.

Всі готуються, аби щось нове, цікаве приготувати. В той же час готується щось смачне і традиційне, якесь печиво за родинними рецептами. Всі хочуть похвалитися між собою і скуштувати щось нове.

Які нові колядки готуєте?

Кожного року ми вчимо нову колядку, яку маємо всі разом заспівати. Здебільшого, це класика. Зараз більше стараємося вивчити гуцульські колядки, адже вони динамічні і цікаві. Попереднього року була колядка «Сам пан у злоті», потім «Летіла муха». Цього року намагаємося ще дві нових вивчити. Зі мною кожного року святкують музиканти, які допомагають, а ми вже за ними підспівуємо.

Деколи вони приходять з інструментами, деколи — без. Втім, бубен, чи якусь трубу, сопілку завжди хтось з собою візьме.

«Нову радість» співаєте?

Звичайно. Це дуже гарна колядка. Щоправда, заїжджена, адже її співають всі. 

Як щодо авторських колядок?

Немає таких, які би зачіпали. Насправді, єдина моя улюблена авторська коляда — це Антонича «Народився Бог на санях». Всі решта — дуже мляві, солоденькі і особисто мені не подобаються.

Коли востаннє брали участь у вертепі?

Давно. У дитинстві постійно ходив колядувати і ходив з вертепом. Коли вчився в школі, зробив ляльковий вертеп, він досі там зберігається. Це було чи не востаннє, коли я сам був частиною вертепу.

Ми вже давно планували зробити свій вертеп, але бракує часу. Передсвятковий період в художників чомусь завжди насичений, завжди є купа проектів, виставок, поїздок.

Навіть немає часу зібратися, подумати, поговорити. Тим більше, якщо ходити з вертепом, то це потрібно робити восьмого числа — а восьмого я не можу, адже чекаю гостей.

Андрій Костюк,

Фото та відео з Facebook-сторінки Остапа Лозинського