«На щиті» замість «Груз 200». Як у ЗСУ позбуваються радянської спадщини
Російсько-українська війна активувала багато процесів у різних сферах. В Україні триває процес не тільки дерадянізації, а й дерусифікації. Українці масово позбуваються російських назв у топоніміці, російськомовну літературу здають на макулатуру, а вторговані гроші переказують на ЗСУ. Тривають реформи і в українській армії. Нещодавно Генштаб ЗСУ зініціював заміну радянської назви вбитих «Вантаж 200» на «На щиті». Про це мовиться на Facebook-сторінці Генерального штабу ЗСУ.
Для популяризації розпорядження Генерального штабу ЗСУ Ігор Мироненко записав відео на Tik-Tok, яке швидко стало вірусним і набрало понад 300 тисяч переглядів.
Читайте також: Військові експерти прогнозують кульмінацію наступу росіян на Донеччині
Ігор Мироненко – офіцер морально-психологічного забезпечення Сумського територіального центру комплектування Збройних сил України. За фахом інженер, але після 24 лютого долучився до ЗСУ і тепер служить на Сумщині. Він не сподівався, що його відео стане таким популярним, і признається, що записував його радше для своєї аудиторії, проте називає таку зміну назви дуже доречною:
«Враховуючи специфіку служби, мені часто доводиться мати справу з похованнями. Це дуже сумна, печальна річ. Я зробив це відео радше як виконавець розпорядження Генштабу для своїх підписників. Хотів, щоби в моєму регіоні поширити інформацію про це і щоби мої колеги використовували це під час проведення військової поховальної операції. Атрибути радянських часів тепер зовсім не доречні, натомість говорити про вбитих як тих,що повернулися «на щиті» більш символічно. Це кардинально змінить ставлення до наших полеглих хлопців і дозволить відзначити їх належним чином».
Маркування «Вантаж 200» і «Вантаж 300» – це наслідок утилітарного підходу радянського союзу, коли зважали не на людей, а на вагу в процесі логістики, веде далі Ігор Мироненко:
«Воно утилітарне, як і все, що було в радянському союзі. З людьми тоді не рахувалися – рахувалися з транспортуванням. Це пішло ще з війни в Афганістані, де вага цинкової труни з тілом була приблизно 200 кілограмів. Відповідно розраховували, скільки трун може поміститися в один літак. І оскільки ми від всього цього намагаємося відійти і платимо за це дуже велику ціну, то ми маємо формувати інші наративи в майбутніх поколінь, героїзувати наших воїнів».
Читайте також: «Потрібно бути готовими». Військовий експерт про наступ білорусі і ескалацію на Сході
Таке маркування є армійським сленгом, що виник під час війни в Афганістані і знову набув популярності на початку російсько-української війни в 2014 році, розповідає український історик, фахівець з історії ОУН-УПА, директор Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів «Тюрма на Лонцького» у Львові Руслан Забілий, який зараз також служить в ЗСУ на сході України:
«Це армійський сленг. Просто він давно існує та набув поширення через війну з 2014 року. Тоді армійські слова почали з’являтися в пресі і стали знайомі пересічним громадянам, які не мали стосунку до війська. Термін «грузи» («вантажі») походить з часів афганської війни. У 1984 році Міноборони СРСР своєму управлінню з перевезення військових вантажів дало вказівку шифрувати різні вантажі різноманітними кодами. Наприклад, «Груз 100» – це вантаж зі зброєю, «Груз 200» – вбиті, «Груз 300» – поранені, «Груз 400» – контужені і так далі. Таких маркувань було до 800. Також маркували перевезення ліків, хімічної зброї та військовополонених. У сучасних ЗСУ таке маркування офіційно не використовують, але через те, що багато військових обізнані з тематикою війни в Афганістані, то почали це вживати знову».
«Нуль», «броня», «зєльонка» – це все радянські військові новотвори, які закріпилися в мові та походять з афганської війни, пояснює Руслан Забілий:
«Нуль» – це лінія розмежування між протиборчими сторонами. Думаю, це походить з військової топографії і картографії. Слово «броня» також вживали під час війни в Афганістані: так у переговорах радисти називали всю бронетехніку. Іноді, щоби противник не здогадався, по рації повідомляли, що «йдуть коробочки», маючи на увазі танки, але «коробочки» не прижилися. Під час чеченської кампанії в російській армії танки у радіообміні називали «мішки». «Зєльонка» – вислів, який стосується зелених насаджень. Кулемет ПКМ називають просто – «покемон», автомати Калашникова у звичному спілкуванні військовослужбовці називають «калашматом».
Читайте також: «Українець зрозумів, що це його держава і іншої не буде». Антипович про ривок під час війни
Незважаючи на вкорінення в українській мові радянської військової термінології, із початком повномасштабних воєнних дій в українських військових відбувся ментальний злам, вважає історик, який у вільний від служби час читає для них лекції.
«Багато що змінюється, однозначно зрозуміло, хто є ворогом, і в жодному випадку не мовиться про якихось «добрих» росіян після того, як вони почали відкрито воювати з нами. Військовослужбовці багато читають, цікавляться не тільки українською культурою, а й мілітарною історією. Коли маю вільний час, то читаю їм лекції з історії українського війська. Не лише з прикладної точки зору – навчати методів та способів ведення бойових дій та адаптувати тактику УПА, УНР чи холодноярців у сучасних умовах. Крім того, військових цікавлять українські мілітарні традиції. І це нормальний процес, так має бути», – розповідає фахівець з історії ОУН-УПА.
Читайте також: «Зараз немає художників та поетів – зараз усі солдати одного українського фронту», – Іванка Димид-Крип'якевич
Зміну маркування «Вантаж 200» на «На щиті» історик називає дискусійною, позаяк це не питомий вислів для української мілітарної традиції, і радить звертатися до української пісенної традиції:
«Це доволі дискусійне питання. В українській мілітарній традиції ніхто не казав «на щиті». Вислів «Зі щитом або на щиті» походить із Давньої Греції, і мовиться тут про спартанців, яких відправляли в бій матері, кажучи: «Повертайся зі щитом або на щиті», тобто з перемогою або загиблим, але з честю. Є різні думки й інтерпретації багато чого, і в майбутньому це теж, очевидно, стане темою окремих досліджень, але зараз це не на часі. Думаю, що корені традиції можна знайти доволі легко, якщо звернутися до української пісенної спадщини, до українських козацьких, а також народних пісень XX століття. Там ми знайдемо все, що нам потрібно».
Особисто схвалює таку зміну маркування поет, полковник ЗСУ, викладач Національної академії сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного Володимир Тимчук. Але додає, що практику вживання буде складно змінити одразу:
«Генеральний штаб може ініціювати зміни і визначати тенденції. Коли він змінював символи, найменування частин та уніформу, було багато противників, але за 30 років про це вже всі забули. Внутрішнє мовлення змінюється важче, аніж атрибутика. Мовлення вимагає зміни внутрішнього світу багатьох людей. Практика нашої політичної культури вказує на те, що це буде складно змінити одразу, бо з «200-ми» і «300-ми» пов’язана кров багатьох людей, родин, трагедій, і воно вже ввійшло «болючим цвяхом».
Читайте також: Нам не потрібні пропозиції здатися. Із «Щоденника війни»
Маркування «На щиті» більш урочисте, проте «Вантаж 200» – це чіткий візуальний образ, який використовується в літературі, кіно та в живій мові, пояснює полковник.
«На щиті» є урочисто-піднесеним, яке треба було, мабуть, із самого початку укласти в церемоніал прощання, щоб це закарбувалося в пам’яті тих людей, які зазнали втрат. «Вантаж 200» – це візуальний образ евакуаційних автомобілів. Його використовують у літературі, поезії, кінематографі та в живій розмові. Військові інколи дуже забобонні щодо цих питань і часто не бажають змінювати усталені речі. Особисто я схвалюю цю ідею, бо я за правильне акцентування. Протея вважаю, що труднощі з популяризацією фрази «на щиті» можуть бути ще й тому, що щитів як таких зараз немає», – вважає Володимир Тимчук.
На його думку, дерусифікація в армії почасти сягає практичної площини.
Імплементація слова «пан» у армійський вжиток мала значний спротив у ЗСУ:
«У нас був перехід від звертання «товаришу» до «пане». Всі офіцери, які служили на той час, казали: «Чого ви називаєте мене паном? Пан – це той, хто має коня, землю, оселю та гроші, а я – безхатній офіцер, тому який я вам пан?» Ті, що хотіли змін і казали, що це наше давнє стрілецьке звертання, впиралися в «совкову» ментальність загалу: 95% людей цього не сприймали. Лише такі радикальні речі, як війна, змусили позбутися цього питання. Зараз уже не стоїть питання «товариша», хоча воно свого часу теж було дискусійним. За Ющенка це звертання скасували, потім знову запровадили за Януковича, за Порошенка й донині знову існує звертання «пане».
Фразеологізм «на щиті» вживатимуть разом із формою «200-ий», прогнозує він.
«У поезії форма «зі щитом і на щиті» зустрічається доволі часто. Це відома метафора, і люди, які пишуть поезію, зазвичай начитані, освічені, тому тут не буде проблем. Проте варто зазначити, що одна з рис поезії – те, що в ній намагаються застосовувати слова, які є вживаними, тож образи «200-их» теж використовують. Такі слова, як «нуль», «передок» і «зєльонка» також дуже швидко входять у ментальність, закарбовуються, змінюють свідомість і мають глибокий слід. Такі речі діють на емоційну й психологічну пам’ять, на пам’ять втрати», – розповідає Володимир Тимчук.
Читайте також: Що потрібно сьогодні для нашої перемоги. Перелік волонтерських збірок
Він займається тим, що укладає збірку поезій війни In principio erat Verbum від військовослужбовців, і наголошує, що про мову треба говорити постійно, шукати однодумців, з якими можна було б робити певні зміни.
«Вибір української мови є, по суті, екзистенційним вибором. Якщо наша нація хоче вижити, то вибирає українську мову, а як не розуміє, що треба вижити – не вибирає. Про це треба писати постійно, не тільки робити одноразові акції з надією, що все саме собою усталиться. Усі терміни теперішнього часу широко сіються і матимуть глибокий ґрунт, хоч вони мені й не подобаються. Я б зауважив, що варто зосередитися на витравлюванні чіткого і явного суржику, росіянізмів, а тому, що органічно звучить українською, навіть якщо воно не є питомим, мабуть, треба давати життя, впускати його у світ», – підсумовує Володимир Тимчук.
Роман Тищенко-Ламанський
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку