Поява і поширення коронавірусу спричинили страх у більшості людей, які свого часу пережили «свинячий» грип. Однак є люди, для яких коронавірус – ще одна ланка у довгій історії боротьби з інфекційними хворобами. Лише за останні 30 років Україна зазнала впливу трьох епідемій, не враховуючи пандемії Covid-19. Тvoemisto.tv поговорило про це з Наталею Смолинець – лікаркою-інфекціоністкою, яка під час всіх цих подій була на робочому місці.

Початок кар’єри у 90-их

Я працюю з 1988 року, відколи закінчила Львівський медичний інститут. Після випуску проходила інтернатуру у Волинській області на базі обласної, а потім дитячої інфекційної лікарні. Згодом за розподілом поїхала у Нововолинськ, де пропрацювала шість років інфекціоністкою у стаціонарному відділенні на базі міської лікарні.

І коли прибула до Нововолинська, неподалік – у селищі Жовтневе – був спалах вірусного гепатиту А, який передається через воду. То був мій перший самостійний досвід роботи. Щойно приїхала у відділення, і одразу дали, мабуть, 40 пацієнтів. Попри те, що при гепатиті А майже всі люди повністю одужують, було непросто через супутні патології, які він спричиняв (вакцинації проти гепатиту А немає в календарі профілактичних щеплень, утім в Україні зареєстровані дві вакцини, які можна вводити дітям від одного року – Ред.)

Потім у Нововолинську був спалах менінгококової інфекції. Це серйозна хвороба, яка може мати септичний перебіг (коли організм неправильно реагує на інфекцію, уражаючи власні тканини та органи – Ред.). Це дуже небезпечний для життя стан: менінгокок може спричинити запальні зміни в мозку і мозкових оболонках. 

Також у той час на Волині було зафіксовано багато випадків СНІДу і вірусного гепатиту В. Це хвороби, які передаються через кров і статевим шляхом. Їх поширення там було пов’язане з великою кількістю ін’єкційних наркоманів на початку 90-их. 

Після роботи на Волині я проходила клінічну ординатуру у Львові на кафедрі дитячих інфекційних хвороб і працювала в 1994 – 1996 роках на базі Львівської обласної клінічної лікарні. 

1991 – 1998. Епідемія перша — дифтерія

Коли приїхала до Львова, майже вся інфекційна лікарня була заповнена хворими на дифтерію. Епідемія дифтерії тривала в Україні майже десять років. Спалах був пов’язаний із великим прошарком нещеплених людей. Раніше вони чемно ходили на вакцинацію, була довіра до лікарів і не виникало дискусій з цього питання. Потім, у 90-их, батьки перестали водити дітей на щеплення, а дорослі перестали ревакцинуватися. 

Дифтерійна паличка циркулює в природі, але є люди, які здатні бути її носіями. Тож особи, які не мали щеплення або імунітет яких виснажився, ризикували заразитися. Щеплення проти дифтерії роблять кілька разів у дитинстві і мають повторювати що десять років у дорослому віці. 

Наприкінці 90-их люди, чий імунітет уже виснажився, хворіли на тяжку форму дифтерії. Майже вся інфекційна лікарня була заповнена – і дитяче, і доросле відділення. Хворі були у важкому стані, і навіть якщо вилікувалися від первинного токсикозу, який спричиняє дифтерія, то потім, як правило, мали ускладнення. Для прикладу, ураження черепно-мозкових нервів. Такі люди не могли ходити або ковтати.

Епідемія тривала з 1991 по 1998 рік. Захворюваність пішла на спад, коли велика кількість людей перехворіли, а також почалась адекватна вакцинація. Тобто коли накопичився певний відсоток імунізованого населення. 

Побачивши на власні очі епідемію дифтерії, я ніколи не зможу сказати, що вакцинуватися не треба. Хворі помирали від дифтерії при повній пам’яті, і ми не могли їм нічим допомогти. Ті, що потрапляли в стаціонар надто пізно, мали серйозні токсичні ураження, через які зупинялося серце. Шляхом вакцинації люди подолали багато епідемій, у тому числі дифтерію. Я завжди намагаюсь їм це пояснити. 

2009 – 2010. Епідемія друга – свинячий грип

У 2003 – 2005 роках багато хто боявся «пташиного» грипу, однак в Україні його офіційно не виявили. А от епідемія «свинячого» грипу наприкінці 2009 – на початку 2010 року виявилася важкою: цей грип спричиняв пневмонію, подібну до пневмонії при Covid-19, а також призводив до тяжкої інтоксикації. Майже всі стаціонари були заповнені, але з’явилося специфічне противірусне лікування препаратом таміфлю, і грип цей був подоланий.

Таміфлю (або озельтамівір) – це противірусний препарат для лікування грипу А, тобто «свинячого» грипу H1N1. Його застосовували при мінімальному контакті з хворим або за перших проявів недуги.  

Черги до аптек через свинячий грип у Львові, жовтень 2009 року (Фото: Радіо свобода)

2017 – 2019. Епідемія третя – кір

Кір має здатність до спалахів: кожні п’ять-шість років бачимо зростання рівня захворюваності. Однак він не має бути надто високим і перетворюватися на епідемію. У 2017 – 2019 роках люди інфікувалися масово, і дорослі, і діти. Дуже багато дорослих заражалися від своїх дітей.

Як у випадку з дифтерією, не було колективного імунітету. Люди були проти вакцинації або виходили з календаря щеплень і не ревакцинували дітей (перше щеплення проти кору роблять у 12 місяців, а в 6 років ревакцинують – Ред.). Епідемія була пов’язана з тонким імунним прошарком вакцинованих проти кору.

У Львові п'ятеро немовлят захворіли на кір відразу після народження, 2019 рік. Фото: Главком

Кір як повітряно-крапельна інфекція буває різним, може спричиняти пневмонії, навіть менінгоенцефаліт. Коровий енцефаліт уражає нервову систему і може призвести до інвалідності через парези, паралічі. Такі хворі є відновними, але якщо з ними не займатися, то параліч може залишитися на все життя. 

Один із важких випадків з практики – дівчинка-підліток, яка мала коровий енцефаліт. Вона місяць пробула в реанімації і ще три лежала в стаціонарі. Мала повний параліч, трофічні зміни, не могла ковтати. Дівчинка відновилася, хоча деякий час ще лежала в лікарнях і проходила реабілітацію. Нею активно займалися родичі, я їх завжди на це орієнтувала. Зараз ця дівчинка – гарна молода жінка, яка має двох дітей і живе повноцінним життям.

2020 – 2022. Пандемія Covid-19

Коронавірусів є багато. Один штам, наприклад, спричиняв кишкові інфекції. У 2002 – 2004 в Азії та інших країнах спалахнув  гострий респіраторний синдром унаслідок SARS-CoV-1, однак нинішній варіант «корони» поширився на весь світ. 

Бачачи, що відбувається, ми розуміли, що вірус той скоро дійде до нас, тож готувалися, думали, як безпечно організувати роботу, поділити лікарню на так звані чисту і червону зони, створити повністю захищену зону для хворих, щоб вірус не поширювався. На територію лікарні заборонили заходити стороннім, навіть родичам. Почали думати, які захисні костюми купувати на початку пандемії. 

Був час, коли в інфекційній лікарні на одне місце було по двоє хворих

Зараз лікарня теж закрита, відвідувачів не пускають. У приймальному відділенні зустрічають ковідних хворих у спеціальних боксах, лікарі заходять туди тільки в захисних костюмах. Після прийому кожного хворого костюми знімають і локалізують. 

Усі відділення мають повністю закриту червону зону. Хворі перебувають лише там. На дверях прикріплений номер телефону, за яким можна задзвонити медсестрі або лікарю. Заходять у ковідну зону тільки в захисному костюмі та захищених респіратором дихальних шляхах. Усі маніпуляції проводять в червоній зоні. Для важких пацієнтів привозять рентген-апарат.

До Covid-19 ми приймали людей з будь-якою респіраторною інфекцію в масці. Захисних костюмів, як зараз, особливо не вимагалося. Оглядали хворого в рукавичках і носили маски не знімаючи.

Covid-19 як новий досвід

Спершу ніхто не знав, як і чим лікувати коронавірусну хворобу. Лікарі напрацьовували досвід. Наприклад, досить швидко почали використовувати глюкокортикоїди (дексаметазон), попри те що в світі його критикували. 

Почали більше цікавитися світовою практикою, проводили спільні семінари з американською організацією «Razom for Ukraine». Я розповідала про свій досвід, слухала українців, які живуть у Америці. Крім того, були запрошені до співбесіди одеські лікарі, хтось співпрацював з ізраїльськими колегами. Багато людей, які знають англійську, почали шукати зарубіжну літературу. Зрештою, є інтернет, соцмережі,тож отримати інформацію сьогодні набагато простіше. Якщо лікар хоче працювати, то шукає нові дані, застосовує на практиці знання, радиться з колегами і намагається не виходити за межі протоколу.

Як лікарі борються за житті хворих із коронавірусом. Фото Центру легеневого здоров'я

Зміни в роботі та в житті лікарів

Я завжди мала напружену роботу, бо весь час працюю в стаціонарі. На початку коронавірусу персоналу було мало, а тяжких хворих доправляли до нас безперервно. Було завдання «перекрити» добу в лікарні тим персоналом, який є, тому, звісно, було більше чергувань, навіть через добу. Рідше бачила родичів… Але якщо маєш знання, певний досвід, якщо цього вимагає ситуація, то хто це зробить, як не ти? 

Найважче доводилося тоді, коли прибувало дуже багато хворих, яких не було де покласти. Були випадки, що пацієнти лежали в коридорі. Адміністратори, хто тільки міг, шукали спонсорів і доброчинців, щоб у персоналу був захист, щоби хворим привозили харчування, щоби вистачало захисних костюмів, масок, респіраторів, щоб не забракло кисневих генераторів.

Львівська інфекційна лікарня на початку пандемії

Пандемія та ефективність вакцин

Під час хвилі захворювання на коронавірус штаму «Дельта» більш ніж половину стаціонару займали невакциновані. Серед них були пацієнти, що мали тяжкий перебіг хвороби із фатальним наслідком, були люди з підробленим сертифікатом, які перед смертю зізнавалися, що купили його… 

Одна іноземна газета писала про Україну, що ми одна з країн із найменшим відсотком вакцинації та з великим відсотком куплених сертифікатів. Це насправді дуже прикро. Люди мають думати найперше про те, як не заразити інших. А це можливо, тільки якщо сам будеш здоровий або матимеш достатній імунний захист. 

Надія Жила

Фото: Радіо свобода, Главком, Наталя Тімко, Центр легеневого здоров'я

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.