Для львівських шкіл закупили 38 3D-принтерів. Розповідаємо, як ця дорога й непроста техніка використовується там, де її вже опанували.

Управління освіти департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради замовило 38 3D-принтерів для львівських шкіл на загальну суму 900 тисяч гривень. Отримати принтери управління має до 11 грудня 2017 року. В аукціоні брали участь троє учасників; виграла київська компанія «Гера-сервіс», що запропонувала ціну 824,7 тисяч гривень.

Раніше управління просило про кошти на майже 60 3D-принтерів – 1,4 мільйона гривень. Tvoemisto.tv побувало в київській школі №141, де вже навчились працювати з такою технікою, й довідалось, як опановувати 3D-принтер, навіщо він потрібен школярам і що робити, аби принтер справді працював, а не був музейним експонатом у кабінеті директора.

Фото з сайту школи №141

У школі зараз вісім принтерів, які друкують об’ємно. Вони стоять у класі та активно працюють – друкують те, що проектують старшокласники. А почалося все з саморобного. Навесні школярі разом із командою Київського політехнічного інституту самі змоделювати і зібрали принтер, собівартість якого близько 17 тисяч гривень, а ціна на ринку – майже вдвічі більша.

Читайте також: Роздрукуй майбутнє: як і де працюють 3D-принтери у Львові

– Ми не мали мети купити 3D-принтер, хоча це було би, звісно, легше, – говорить учитель інформатики Сергій Дзюба. – Важливим був сам процес навчання. Діти самі добирали компоненти, розробляли креслення, замовляли елементи конструкції. Все могло і не запрацювати. Але вони розібралися з технологіями, багато чого дізналися й отримали той результат, який тепер навіть можна випускати на продаж

Після того, як запрацював перший принтер, у школі з’явилися ще кілька, отримані в межах ґранту. Їх також довелося складати як конструктор, хоча, звісно, це було вже легше, ніж із першим.

Крім загальних уроків інформатики, у 141 школі є курс тривимірного моделювання та анімації – спеціалізація для 10-11 класів. Учні можуть вибрати, на які уроки ходити: моделювання, веб-дизайн, інформаційні технології в економіці та бізнесі, архітектурне проектування. За цією спеціалізацією навчаються чотири години на тиждень.

На курсах тривимірного моделювання та анімації працюють, власне, з 3D-принтером. Учні створюють тривимірні моделі, конструкції, складальні тривимірні моделі та друкують їхні елементи на принтері.

Читайте також: E-школа у Львові: як технології перетворюють уроки на гру

Уроки нетипові: немає домашніх завдань, можна проектувати що завгодно (і поза уроками теж) і скільки завгодно – поки є матеріали. Можна працювати й над окремими проектами. Головне, аби кожен учень мав змогу не тільки спроектувати, але й стежити за всім процесом друку. Тільки в цьому разі навчання буде ефективним.

– Не можна просто натиснути кнопку «надрукувати» і уявляти, що ми отримуємо тривимірну модель. Насправді робота з 3D-принтером вимагає постійної концентрації. Щось може піти не так, параметри можуть бути виставлені неправильно, властивості матеріалу можуть бути не враховані. Потрібно розраховувати щільність друку та багато іншого, – каже Сергій.

Бачити результат своєї роботи – це те головне, чим має закінчуватися будь-яке проектування моделі, каже вчитель. Інакше це не приноситиме користі. Саме тому кожен учень повинен мати безпосередній доступ до принтера: бачити й аналізувати свої помилки, вчитися правильно виставляти параметри друку, працювати з допоміжними матеріалами на зразок термоскотчу. Якщо доступ матиме тільки вчитель, який робитиме все сам і не допускатиме до техніки дітей, навчання буде малоефективним.

До того ж, друк на 3D-принтері може тривати кілька годин, тому одного на всю школу буде замало – кожен школяр не зможе побачити результат власне своєї роботи.

3D-моделювання стало в цій школі звичною складовою навчання: діти приходять у зручний для них час і друкують власні моделі. Нещодавно, наприклад, відсканували тривимірним сканером голову дитини й надрукували її – дуже правдоподібну, але у зменшеному розмірі й двома кольорами.

Фото з сайту школи №141

– 3D-принтер – це звичайний принтер, який просто друкує тривимірну модель замість літер на папері, – каже вчитель І додає, що важливо, аби учні ставились до цієї техніки як до ще однієї можливості реалізовувати власні ідеї та проекти.

До того ж, це добре допомагає в командній роботі. Коли кілька людей працюють над одним проектом, створюють різні елементи, які зрештою мають скластися докупи, то це тренує відповідальність. Адже якщо в когось щось вийде не так, доведеться переробляти. Схоже на деталі Lego, які мають підходити одне одному.

Попри те, що зараз окремий курс із 3D-моделювання розрахований на старшокласників, проектувати насправді можна вчити й раніше.

– У навчальний план з інформатики вже входять модулі, пов’язані з тривимірним моделюванням, – пояснює Сергій. – Крім того, є досить нескладні програми, які дозволяють запроваджувати це навіть із п’ятого класу.

Зрештою, технології проникають в усі сфери життя та навчання, тому рано чи пізно інформатика як окремий предмет утратить сенс, поступившись інформатизації всіх дисциплін.

Альона Вишницька