Фотоколаж Дмитра Тарадайки
Нам потрібно вижити. Павло Шеремета про руйнування мереж, втрати і бізнес
Як ця війна впливає на Україну та світ. Які наслідки ми вже маємо та які ви як економіст прогнозуєте в різних сферах нашого суспільного життя?
Наслідки ці серйозні та важкі, і це природно для жорстокої війни. Україна зазнала варварського нападу. Я тішуся за людей в інших країнах, які радіють життю, але в нас війна, і гине велика кількість українців. Ми навіть не знаємо реальних цифр. Коли президент каже, що це 100 людей за день, а один із його радників називає число 200, ви просто задумайтеся, які ми маємо втрати, якщо помножити це на 30 днів і п’ять місяців війни…
Це ціна, яку ми платимо людськими життями, і на додачу Росія методично руйнує нашу інфраструктуру. Взимку може бути набагато гірше, бо окупанти нищать і комунальні підприємства. Один із найгірших сценаріїв – руйнування електро- і теплових мереж в такому місті, як Київ.
Якщо чотири мільйони людей узимку не матимуть ні світла, ні тепла, ні води – це буде катастрофа, але вони принаймні живі. Треба вже думати, що ми робитимемо. Створювати обігрівальні центри, щоби люди бодай раз на день приходили поїсти супу, або ж організувати автобуси і потяги, які евакуювали б їх. Але куди? Хто буде готовий їх прийняти? А як же інші міста, не тільки Київ? Зараз у нас від п’яти до шести мільйонів тих, що виїхали з країни. З них, може, два мільйони повернуться, а чотири навряд чи.
Із такою тенденцією через п’ять-десять років у нас будуть тільки пенсіонери, бо вони не виїжджають. Нормальне співвідношення – це три до двох або п’ять до одного молодих людей, які утримують пенсіонерів. В Україні до війни було один до одного, а після війни буде навпаки. Значить нам буде дуже важко, треба буде виживати. Коли українці бажають одне одному перемоги, я ними захоплююся й іноді теж це повторюю, але, чесно кажучи, найперше нам треба вижити.
Що нам потрібно зробити, аби вижити як держава?
Підтримувати ЗСУ як можемо, служити або будь-яким іншим чином, включаючи сплату податків, волонтерську роботу. Якщо армія програє, то держави не буде. Щодо бюджету, то ми вже маємо п’ять мільярдів доларів дефіциту, і він зростатиме. Щоб закупити газ на зиму, нам потрібні від двох до чотирьох мільярдів доларів.
Уряд має подумати, як ефективніше забезпечити населення газом. Поки що є ідея дати всім субсидію, проте, наприклад, мені вона не потрібна – я можу заплатити за газ і думаю, що не я один такий. Тому варто визначити, кому та субсидія дійсно потрібна, і допомагати цільово. Підтримувати фінансово всіх держава не може собі дозволити, бо це призведе до банкрутства підприємств.
У такому випадку має бути досить багато людей, які зможуть платити більше. Які умови мусить створити держава, щоби було достатньо тих, що не отримують субсидію? Знову ж таки близько п’яти мільйонів українців виїхали за кордон…
Це і є вихід. Якщо людина вирішує урятуватися в іншій країні, зігрітися там, я тільки вдячний тим країнам, які приймають наших громадян. До речі, в Європі вирішили, що температура буде нижче від норми, всім буде прохолодніше, але все ж таки не нижче нуля. Якщо одним із рішень українців буде виїзд на зиму, це нормально. Виходом є й проживання у селах, де є печі, дрова, вугілля – у міських помешканнях цього не знайти.
Прийде весна, і постане питання, як повернути цих людей, особливо молодь. Моя відповідь – дати економічну свободу в провадженні бізнесу. Якщо ви маєте успішний бізнес, то створюєте робочі місця. Цю практику використовували в усі часи. Ось як це працює: ви створюєте підприємство, виготовляєте продукт, конкуруєте. Буває, що програєте, створюєте інше підприємство, виграєте, вам платять, ви запрошуєте інших людей і платите їм. Тепер перед вами постає проблема, чим платити зарплату, особливо в ситуації, коли весь ринок падає. Потім можуть виникнути проблеми з податковою, з органами безпеки, але треба пам’ятати, що ми не вороги, ми разом рятуємо націю. Тому наразі Україні потрібно створити кращі умови для процвітання бізнесу.
Які саме умови ви маєте на увазі? Дефіскалізацію? Що ці умови повинні включати?
Згадаю дві організації, що досить чітко прописують умови такої свободи. Перша – The Heritage Foundation, друга – Атлантична рада США. Тут ми також говоримо про монетарну свободу. Коли у нас інфляція 20%, як тепер, це погано, тому що наші заощадження знецінюються, і ми не маємо тут великого вибору. Нацбанк повинен друкувати українську валюту, щоб ми платили гроші військовим і купували техніку для фронту. Ще одна альтернатива – отримати більше допомоги з-за кордону, а також краще працювати з бюджетом: як із доходами, так і з витратами, оптимізувати свої витрати.
Крім того, потрібна інвестиційна й фінансова свобода. 99% податків в Україні бізнес сплачує автоматично, а ситуацій, коли податкова приходить і тисне на бізнес, тільки 2%. В Україні ще відчувається спадщина радянської системи, у якій підприємців вважали спекулянтами. Таке розуміння ще сидить у головах багатьох людей, і це не шлях розвитку національної економіки. Допомога, яка нам потрібна – це ширша участь приватного бізнесу в економіці.
Наприклад, план Маршалла. Багато українців вважають, що ця програма економічної допомоги державам урятувала Європу. Цей план дуже важливий, але він становив у середньому 2,6% ВВП для кожної країни, тобто 97,4% становило щось інше. Беремо частину, в якій держава, скажімо, становить від 35 до 40%, а решта, від 60 до 65% – приватна економіка. Тож моя відповідь на те, хто відбудував Західну Європу після війни – це економіка приватного бізнесу.
То це були не США?
США давали однакову суму грошей з 1945 по 1948 рік і з 1948 по 1952 рік. Очевидно, 1945 – 1948 роки не були дуже успішними, багато грошей використали неефективно. Аж тут несподівано 1948 – 1952 роки стали успішними. Річ у тім, що ідея плану Маршалла полягала в посиленні вільних інститутів.
Те ж саме стосується Сінгапуру. Люди бачать одну людину, яка створила сінгапурське диво. Це Лі Куан Ю. Але, попри всю мою щиру повагу до нього, я не думаю, що він знав, як приготувати курку з рисом, тому що йому це не потрібно, хтось інший робив це за нього. І ця людина створила Сінгапур, як і мільйони інших. Таких людей треба показати, захистити, допомагати їм розвиватися.
Нам варто разом створювати комфортні умови для бізнесу, але не обмежувати його стандартами, яким він має бути. Завдяки вільнішим умовам він може розширюватися, стати успішним і почати експорт. Саме це для мене означає розвиток.
До початку російської агресії в нас було до 20% світового експорту зерна. Ми були сильні в експорті продукції металургії. Тепер ми ці ринки втрачаємо. Як це вплине на економіку України? Чи досить буде створити умови тільки для вільної економіки?
А це і є вільна економіка. Можливість експортувати українське зерно з Одеси у світ – це теж економічна свобода, але тут ми говоримо про зовнішню свободу. Мене хвилюють інші галузі промисловості. Так, металургія і сільське господарство в біді, але ІТ-галузь процвітає. Торік за перші п’ять місяців, за даними NY Times, вона принесла 2,5 мільярда доларів, цього року – 3,1 мільярда. Для керівників IT-бізнесу постає питання перетину кордону.
Дуже багато речей все ще вирішують під час особистої зустрічі. Причини для цього, звісно, є, особливо після пандемії Covid-19. І якщо наші керівники не можуть приїхати, то там будуть інші, для прикладу польські, ізраїльські. Ось де ми програємо, і програємо вже зараз. Я розумію Міністерство оборони, яке запровадило цю заборону на виїзд, але я пропоную зробити певні винятки, які дозволять представникам різних галузей їхати на зустрічі з людьми і потенційними клієнтами. Потрібно визначити смаки клієнтів різних ринків, а через Zoom цього не зробиш.
У чому ви бачите «блакитний океан» для України під час війни?
У червоному кривавому океані війни дуже важко говорити про блакитний океан. Це знову ж таки питання виживання. Вважаю, що ваша редакція – це приклад блакитного океану. Ви працюєте з різними аудиторіями і форматами, фактично це робота в різних галузях. Ви намагаєтеся створити певну унікальну суміш, яка і є вашою інновацією. Суть «блакитного океану» полягає в ціннісних інноваціях. Це означає, що ви віддаєте певну цінність безкоштовно, але все одно знаходите гроші, аби платити своїм колегам.
Зараз підприємства працюють з припущенням, що матимуть половину довоєнних можливостей та доходів, і це актуально навіть для енергетичних гігантів в Україні. І тоді виживання починається завдяки креативним рішенням, як-от пошук альтернативних джерел енергії, розвиток так званої зеленої енергетики (відновлюваної – Ред.) , зрештою, український газ. Суть полягає в тому, як забезпечити найвищу цінність для вашого клієнта.
Багато людей у світі втомилося від теми України. Чому світ має дбати про нас? Як узагалі теперішня війна впливає на світ?
Наші країни-сусіди на Заході нас розуміють за винятком однієї. Інші дуже добре розуміють, що відбувається, тому що можуть бути наступними і хочуть, аби Україна була між ними та Росією. Тобто ми захищаємо їх від удару. І якщо ми програємо, наступний удар буде по них.
Загалом світ складніший. Чому, наприклад, той же Сінгапур так підтримує Україну? Адже він за півсвіту від нас і може бути нейтральним, як багато країн Африки, або ж «бавитися в ігри», як Індія. Проте Сінгапур має тверду позицію, що вторгнення – це погано. Бо якщо росія переможе, це означає кінець світового порядку. Це шкодить і Китаю, який процвітав останні 30 років. Сотні мільйонів людей перейшли з бідних у середній клас. І це було можливо тому, що в світі існують правила гри, які росія брутально порушує. Для великих гравців це не таке вже й занепокоєння, але воно є, навіть для США і Китаю. Ви не можете нічого передбачити, навіть не знаєте, що це за гра, в яку доводиться грати.
Чи означає це для самої Європи, що якщо дозволити порушувати ці правила, то на неї в майбутньому чекає набагато більша економічна катастрофа?
Так, абсолютно. Але нам потрібно розуміти і європейців, відчувати їхній біль. Це справді біль, наприклад, для німців, які так люблять економити. Ми не можемо сказати їм, щоб вони взяли і змінили своє економічне мислення. Що робить Німеччину такою економічно потужною? Звичка заощаджувати.
Ми повинні цінувати кожен цент, який отримуємо, тому що ці центи мають для них значення. До речі, саме через це їм потрібно стільки часу, аби вирішити питання про те, чи надсилати нам допомогу. Вони рахують гроші. Такою є їхня природа, і ми це маємо розуміти й цінувати. Треба пам’ятати, що ми говоримо, наприклад, про батьків, які можуть купити дитині іграшку або смаколик, але віддають гроші на допомогу Україні. Однак та ціна все одно нижча за велику війну, яка розпочнеться, якщо Україна програє.
Записала Катерина Бортняк
Фото: Твоє місто/Іван Станіславський
Фотоколаж: Дмитро Тарадайка
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку