Як 20-26-річні хлопці роблять те, що не можуть зробити 50-60-літні чоловіки, які чудеса діються на фронті, чому наші діти розуміють, чого вартує свобода, і як її син-пластун відлетів у інший світ за два тижні до 27-річчя, розповіла на «Часі історій: воїни світла» іконописиця, мати Героя України Артемія Димида Іванка Крип’якевич-Димид.

«Я вижив»

Кожна з цих історій розповість щось особливе про мого сина, Курку. Артемій-Юліан був розвідником сил спецоперацій і не дожив два тижні до свого 27-ліття. Зараз 40-ий день, як ми попрощались в земному житті. Він залишив нам фразу «Я вижив» – це останнє, що від нього почув парамедик. Тепер ми вчимося жити в іншій реальності, інакше сприймати нашого сина. Бо для Бога немає живих і мертвих – для Нього всі живі.

«Пласт» і пісня

У нас п’ятеро дітей, і всі п’ятеро – воїни. Може тому, що мій чоловік – воїн, пластун, то й діти теж. «Пласт» їх виховав, пояснив, що гра – це щось дуже важливе. І життя – це, в принципі, велика гра, в якій ми всі переможці. Важливо зберегти у ній себе, свою цілісність, вибір, який ти зробив і не зрадити йому.

Пісня Артемія – «Чорти ми лісові». Саме її він, шестирічний, заспівав на лінійці до 1 вересня в школі «Джерельце»,  коли вчителька попросила сміливих першачків встати і щось заспівати. Дитина взяла мікрофон і почала: «Краски червоно-чорні, це наше знамено». Директорка була, м’яко кажучи, сконфужена і сказала: «Дякую, може вже кінець»? На що він їй відповів: «Ні-ні, там ще десять куплетів – я доспіваю». І у цьому весь Артемій.

Він завжди з мене сміявся і казав: «Мамо, ти вічно все видумуєш, придумуєш якісь історії про мене». Насправді ми, батьки, дуже мало знаємо наших дітей. Це величезне щастя, коли хоч трошечки їх розуміємо, можемо підтримати, побачити красу їхнього шляху.

Артемій був надзвичайно веселим, винахідливим хлопцем, ми називали його хлопець-фантазія, бо мислив нетрадиційно. Це нова генерація ХХІ століття, нові діти, і зараз вони тримають наш фронт, який простягнувся на 4500 кілометрів. Там стоять 20-26-річні хлопці, які мислять інакше і роблять те, що не можуть зробити 50-60-літні чоловіки.

Липовий цвіт і агнець

Мій син народився 4 липня в День незалежності США в пологовому на вулиці Джорджа Вашингтона у Львові. Липи в той час цвіли дуже буйно. Коли народжувала сина, тримала на грудях липовий цвіт, вдихала цей запах, бо дуже його люблю. А ще це перше, що відчула у Львові, коли їхала на похорон моєї дитини. До того взагалі не відчувала ні запахів, ні смаків. Я тоді подякувала липі: зірвала кілька гілок, була з ними на похороні і поклала їх в могилу.

Артемій дуже любив святити паски, але просив, щоб я йому купувала баранця  з тіста і завжди ніс його посвячувати до церкви, мав особливий підхід до свят. Таким символічним баранцем у його 14 років стала й Емілія: він її нам замовив, отримав, попросив нести до хрещення і таки ніс.

Якось Артемій пішов з Емілією у Національний музей ім. А. Шептицького на майстер-клас. З нього донька принесла ікону Івана Хрестителя, що тримає на руках агнця. Вона мала вибір, що малювати: Миколая, Богородицю, але вибрала саме цього святого.

Три роки мені пішло, щоб побачити вівтар містичного ягнятка Ван Ейка у Генті. Я якраз була у Бельгії, там живе старенька свекруха. Одного дня сиділа перед цим вівтарем, споглядала його майже дві години. Саме у той день велися вирішальні битви, які закінчилися загибеллю нашого сина. Отакі дивні шляхи Господні, дивні Його наміри і дороги.

У Старому Завіті є Книга Йова. Втративши всіх своїх дітей, верблюдів, овець, маєтки Йов звертається до Бога з німим запитанням. І Бог відповідає: «Де ти був, коли я створював світ? Що ти знаєш про життя сонця і місяця? Чи ти чув спів вранішніх зір? Як я створював межі морю і розсипав по небу сузір’я? Чи тобі відкрилися ворота смерті?» Справді, ворота смерті відкрилися для нашої родини і забрали найдорожчий скарб, найдорожчу жертву.

«Вернися живим»

В 2014 році була перша війна сина, він пішов на неї відразу після Майдану. Боровся під Маріуполем, був також в «Азові». Емілія, наймолодша донечка, яка на той час мала сім років, взяла участь у проєкті з написання листів до воїнів. Це були тисячі білих конвертів без адрес, які волонтери збирали в мішки і возили по всій лінії фронту, куди лиш можна було доступитися.

І, уявіть собі, в 2015 році Артемій повернувся додому, Емілія ще спала. Він став на коліна біля ліжечка, а вона почула голос і, боячись розплющити очі, сказала: «Це сон, не може бути, що ти вернувся». Він відповів: «Мілю, я отримав твого листа». І показав його, там було написано: «Я називаюся Емілія, вчуся в школі «Джерельце», мені шість років. Мій брат Артемій воює. Повернися живим!» Яка була імовірність того, що цей лист знайде Артемія в тому пеклі, як саме він його отримав, а не побратим? Там справді багато містики, чудес, там відчувається сила молитви. Я сповнена вдячності нашим воїнам, які зараз там стоять. Вони промовляють мало слів, говорять між собою очима, у них зовсім інший рівень спілкування і свідомості, ніж у нас з вами.

Кіліманджаро і небо 

З 2014 року син зрозумів, що ця війна скоро не закінчиться і вирішив побачити світ, багато подорожував, займався стрибками з парашутом. Відвідав 50 країн і піднявся на Кіліманджаро. Остання подорож була до Ріо-де-Жанейро, де й застала звістка про війну. Артемій продав мотоцикл, купив бронежилет, шолом, одягнув їх і зайшов у літак. Здивованій стюардесі пояснив: «Ви знаєте, я з України, так почуваюсь безпечніше».

Відкривши для себе небо, Артемій зрозумів, що він абсолютно щасливий. У вечір перед смертю він так і сказав друзям.  Небо дало йому бачення світу, радість, він зробив 200 стрибків, щоб стати інструктором, вчити інших – стрибав з крила літака, з кабіни, зі статуї Ісуса Христа. Якось сидів з друзями на краєчку кошика повітряної кулі з парашутом за спиною, аж раптом зронив: «Ну добре, па-па!». І беркицьнув назад, полетів донизу. Знаючи те, що витворяв цей хлопець, я уявляю, як важко ангелам-охоронцям приходилось з ним.

Син за життя прочитав багато книжок, але улюбленою була «Листи до Люцилія» Сенеки. Це цивілізаційний код, одна з десяти книг, які кожна людина мусить прочитати. І у ній йдеться про вибір, про цілісність особи і те, якою важливою є свобода, дарована кожній людині, дар, записаний у кожного з нас в ДНК. Саме винахідливість, інтелігентність, гумор і нестандартне бачення світу – це те, що є в ньому, в наших дітях, народжених в 1990-их. Вони пережили майдани і розуміють, чого вартує свобода.

Ці діти знають, що наш синьо-жовтий прапор – мирний, але коли його зросити кров’ю, стає червоно-чорним. Вдячна за те, що пам’ятаєте про мого сина, підтримуєте армію. І будьте певні – ми вже перемогли!

У Львові відбувся благодійний захід під назвою «Час історій: воїни світла» про історії українців, що воюють кожен на своєму фронті. Пришвидшити перемогу України можна, переказавши кошти для наших військових:

• посилання на банкінг: https://send.monobank.ua/jar/3Z2TUZ25ne 
• за номером картки банку: 5375 4112 0195 8589
• за Qr-кодом на фото

Марічка Ільїна

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.