Фото: photo.lviv.in.ua

Фото: photo.lviv.in.ua

«Навіть про дітей я забула». Історія про першу бізнес-леді Галичини та її «Фортуну»

3760 0
«Жінки в історії Твого міста» – проект, який розповідає про героїнь, які жили і творили у Львові. Розпочинаємо цикл матеріалів історією про першу бізнес-леді Галичини, яка створила підприємство після драматичних подій у її житті.

Сьогодні Климентину Авдикович-Глинську називають першою бізнес леді Галичини, успішною жінкою та «королевою шоколаду». Та її шлях успіху був зітканий із перешкод і мрій, однодумців і конкурентів. У той час вона стала жінкою, яка ламала суспільні стереотипи, йшла до мети, попри все. Климентині довелося відмовитися від виховання рідних дітей, аби «вдержати першу українську фабрику цукерків». Таким чином Климентині довелося скласти конкуренцію головним підприємцям краю і заявити про український продукт як один із найкращих в Галичині. 

Походження та виховання Климентини у непересічній галицькій родині Січинських дали непогані стартові можливості для майбутнього розвитку кар’єри. Не кожна тодішня дівчинка могла похвалитися відомим батьком-послом до Галицького крайового сейму та не менш впливовою мамою – активною діячкою жіночого руху. Вагому роль у сміливості Климентини, ймовірно, відіграв й рідний брат Мирослав, який «прославився» замахом на галицького намісника Анджея Потоцького.

Вихована у дусі рівноправності та вільних можливостей, які на той час були винятком, а не правилом для галицьких родин, дівчина отримала добру освіту і забезпечувала себе викладанням в Українському інституті для дівчат у Перемишлі. Її світогляд та феміністичні переконання не посмів порушити і перший чоловік – відомий письменник, професор Орест Авдикович. Вони разом займалися суспільною діяльністю, особливо допомагали українській громаді в Перемишлі. Можливо Климентина ніколи б не поміняла розмірене життя на бурхливі підприємницькі будні, але війна внесла корективи і змусила жінку починати нове життя. 

Горе як поштовх до дії

Поштовхом для заснування шоколадного бізнесу стала особиста драма в родині. Після смерті чоловіка у 1918 році Климентині довелося самостійно заробляти гроші на себе та двох малолітніх дітей. У повоєнних реаліях, коли змінилася політична карта світу і найближче майбутнє було невідоме, викладання більше не давало змоги прогодувати сім’ю, а вдовиної пенсії так і не вдалося отримати. Тому Климентина пішла на ризикований крок. У нестабільній економічній ситуації (швидка інфляція, зміна валюти та тощо) жінка у 1922 році  розпочала виробництво помадки та шоколаду в Перемишлі, а восени того ж року перевезла бізнес до Львова.

Підприємство дістало назву «Фортуна» і розмістилося на вулиці Павлінів (нині – вул. Ніжинська) у зруйнованому війною будинку:

«Застала я там повибивані вікна, порозвалювані двері, завалені грузом (сміттям), засмічені паперами та соломою долівки в кімнатах, подіравлені дахи та стіни й сильно поширену вогкість у будинку. Коротко – пристанище зовсім не насувало підозрінь, неначе-то воно могло служити людям за житло», – згадувала вона.

Відремонтувавши приміщення за три тижні, Климентина розпочала бізнесувати у Львові. 

Шоколадна фабрика Авдикович не була першою у місті. Цю сферу у Львові до неї давно зайняли польські та єврейські підприємці. Але саме її фабрику, яка після конфлікту з орендодавцями та за підтримки Шептицького переїхала на вулицю Кордецького, 23 (тепер – Олени Степанівни), визнали львівські українці. Щоправда на Львові жінка не зупинилася. Згодом її цукерки стали відомі в інших галицьких містах – Стрию та Дрогобичі. На 1938 рік фабрика охоплювала  більше 100 працівників, а дохід складав 2 млн злотих (1 долар США тоді коштував 5 злотих). Та найважливішим для Климентини було те, що вона дала роботу українцям, які після війни почувалися в скруті.

«Під тягарем прилюдної опінії»

Через постійні клопоти в бізнесі жінка була змушена полишити виховання власних дітей. Вона згадувала, що постійно «перебувала під тягарем прилюдної опінії. Навіть про дітей я забула: для них зірвалася до цього діла, а для діла забула про них». Неодноразово жінку критикували і переконували знайти іншу працю, бо «не випадає тащити професоровій такі "клунчища" або мити самій начиння в робітні!». Але Климентина не могла підвести працівників, які покладали на неї великі сподівання, тому продовжувала працювати далі. 

Попри ідею відкрити  шоколадну фабрику українську і для українців, Авдикович тісно співпрацювала з галицькими євреями, які на той час займали важливе місце в торговельних відносинах краю. Першим посередником, який продавав помадки і цукерки Авдикович, був єврей Гіммель. Саме він переконав жінку купити машинку для твердих і безначинкових цукерків: «нехай пані купить, – намовляв Гіммель, – я навчу робити. Це легше, та при тому більший зарібок». Через це Климентина наважилася продати швейну машинку та отримані кошти вкласти у новий етап розвитку бізнесу. У жінки виникали конфлікти з Гіммелем, оскільки той, ставши майстром фабрики, відмовлявся навчати дівчат. Згодом взагалі покинув підприємство через докори інших євреїв, що той «помагає зростові чужої робітні цукорків, на які ще донедавна мали вони у нас (у Галичині) монопольне право».

«Загал не дорожить цією станицею українського промислу»

Фабрика Климентини більшість часу функціонування зазнавала різних труднощів – із приміщеннями, працівниками, інвестиціями, збутом товару та іншим. Через давні відносини з батьком жінці тривалий період допомагали брати Шептицькі. На початку діяльності Андрей Шептицький надав жінці 46 тисяч доларів США. Оскільки бізнес не приносив отриманого результату, митрополит назначив брата керувати фабрикою і пробачив Климентині борг. Згодом вони відмовилися від умов співпраці, і приміщення шоколадної фабрики «Фортуна» довелося передати «Народній торгівлі» та Земельному банку, які надавали позики.

Климентина згадувала, що «ніколи не була "бідна", як у той момент». Наслідком провалу фабрики став нервовий зрив, який лікували у Відні психотерапевти. Жінка дуже переживала за публічну думку про себе і критикувала українське суспільство, яке не підтримало «свого» підприємства: «мушу, на жаль, ствердити, що загал не дорожить цією станицею українського промислу, незважаючи на те, що в ньому спокійно могли б найти заробіток 2 або 3 сотні наших працівників». Попри все, до закінчення «епохи шоколаду Авдикович» призвела Друга світова війна. Шоколадну фабрику «Фортуна нова» у 1939 році націоналізували більшовики без жодних винагород. Вона стала трофеєм.

Климентина виїхала до Відня, де вдруге вийшла заміж і якийсь час жила з чоловіком у Зальцбурзі. Після його смерті повернулася до Відня, де і померла. Як Климентина переживала втрату фабрики – невідомо, бо не залишила про це ніяких спогадів. Однак із певністю можна сказати, що свої життєві принципи Климентина передала дітям – Оресту та Стефанії.

Син Климентини став доктором права. Дочка навчалася в Сорбоні, де познайомилася з головною ідеологинею фемінізму Симоною де Бовуар, тому про фабрику Климентини знали і в Парижі. Хоч шоколадний бізнес Авдикович у Львові мусив закінчитися, її історія стала важливим прикладом наполегливості, відданості улюбленій справі. Бо, як казала сама Климентина: «душевне щастя мені куди більше всміхалося, як матеріальні добра».

Мар'яна Байдак

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав

Цей медіа-продукт створено TvoeMisto.tv за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукту належить виключно TvoeMisto.tv і не завжди відображає погляди USAID або Уряду США. Відтворення та використання будь-якої частини цього продукту в будь-якому форматі, в тому числі графічному та електронному, копіювання або використання у будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело та письмової згоди редакції TvoeMisto.tv заборонено.

This media product was produced by TvoeMisto.tv with the support of the United States Agency for International Development (USAID). The product content is solely TvoeMisto.tv and does not necessarily reflect the views of USAID or the US Government. Reproduction and use of any part of this product in any format, including graphic, electronic, copying or use in any other way without the corresponding reference to the original source and written approval from TvoeMisto.tv, shall be prohibited.

Що б ви робили, якби не боялись

+
Щодня наша команда працює над тим, щоб інформувати Вас про найважливіше в місті та області. За роки своєї праці ми довели, що «Твоє місто» - це медіа, якому справді можна довіряти. Долучіться до Спільноти Прихильників «Твого міста» та збережіть незалежне медіа для громади. Кожен внесок має значення!