Фото: Полк "Азов"
«Навіть якщо війна закінчиться завтра, вона не закінчиться для людей, які постраждали»
Побудову і відкриття реабілітаційного центру «Незламні», яку анонсували у Львові на Форумі донорів, планують завершити за два-три роки. Та оскільки війна триває і допомога потрібна вже, у Лікарні Святого Пантелеймона ще з початку лютого функціонує психіатричне відділення.
Як розповів у коментарі Тvoemisto.tv завідувач психіатричного відділення лікарні Юрій Євченко, допомогу тут надають тим, кого евакуювали через травми, спричинені війною, та військовим, які повернулися з війни, а також кожному, хто потребує психологічної консультації або лікування.
Читайте також: У Львові відкриють Національний реабілітаційний центр «Незламні», аналогів якого нема в світі. Візуалізація
Відділення розраховане на 26 ліжок, але пацієнтів, як запевняє Юрій Євченко, реально більше. Річ у тім, що не всім потрібна стаціонарна допомога, часто у відділення звертаються по консультацію чи з метою отримання певних маніпуляцій.
Найчастіше, зі слів завідувача психіатричного відділення, звертаються з гострими психічними розладами, пов’язаними зі стресом, зокрема війною.
«Зараз багато пацієнтів з психічними розладами, у яких з початку війни загострилася симптоматика. Є переселенці, які приїжджають евакуаційними поїздами і потребують психологічної допомоги. Також є пацієнти, в яких виникали реактивні стани – гострі панічні атаки, психози, пов’язані з війною, мобілізацією близьких, частою негативною інформацією в ЗМІ. Люди поступають щодня», – каже співрозмовник.
І додає, що 26 ліжок – це дуже мало. Зважаючи на те, що війна ще не закінчилася, допомога буде потрібна щораз більшій кількості людей. Набагато потужнішу психологічну й психіатричну допомогу зможе надати новий реабілітаційний центр. А наразі люди, яким потрібна така допомога, можуть телефонувати на номер 063 299 02 31.
Про те, яку психологічну допомогу в лікарні надають уже, кому вона знадобиться в майбутньому та з якими страхами найчастіше звертаються львів’яни в наш час, Тvoemisto.tv розпитало у психіатра, психотерапевта, керівника напрямку психологічної та психосоціальної реабілітації у майбутньому Національному реабілітаційному центрі «Незламні» Олега Березюка.
В Україні триває війна. До Львова везуть сотні, тисячі поранених цивільних та військових. Скажіть, чи збільшилася кількість пацієнтів, особливо серед військових, які звертаються по психіатричну допомогу?
Кількість тих, що мають гостру психологічну травму, збільшується. Також на четвертий місяць війни вже є чимало пацієнтів із посттравматичним стресовим синдромом. Але це природна ситуація, бо війна, бойові дії, уява про те, що можуть бути авіаційні нальоти чи бомбардування крилатими ракетами, тривожить. Гострий стрес, розлад, травма можуть бути реакцією організму на загрозу. Зокрема, через небезпеку для здоров’я, життя. Зрештою, саме розуміння того, що такі втрати можуть бути, вже є одним із найпотужніших психологічних чинників.
До 20% осіб, які відчули жах війни, можуть мати симптоми різного ступеня важкості.
Якою є профілактика і лікування психологічних травм, пов’язаних з війною?
Протоколи лікування посттравматичного стресового синдрому широкі. Це і психосоціальна підтримка: людина має знайти безпечне місце, бути оточена увагою, близькими людьми, тобто їй має бути безпечно і затишно, і фармакологічна підтримка: лікування препаратами. Найголовнішою є тривала психологічна підтримка різними формами психологічної реабілітації.
Читайте також: На будівництво реабілітаційного центру «Незламні» у Львові зібрали понад два мільйони євро від донорів
Яка кількість людей, котрі приїжджають до нас на лікування з інших областей України, мають психологічні проблеми?
Не всі люди мають психологічні проблеми. Так, всі вони у стресі, бо мали потужний чинник загрози для свого життя або ж життя рідних. Частина з них втратила близьких, друзів, можливо, помешкання або ж отримала важку фізичну травму.
Те, чи переросте цей стрес у проблему, гострий стан або розлад, багато в чому залежить від усіх нас, нашої підтримки. Мовиться про соціальну, психоаналітичну і медичну підтримку.
Ми не в зоні бойових дій, але Львів і Львівщину часто обстрілюють ракетами. Чи спостерігаються у львів’ян психологічні розлади?
Сирени повітряної тривоги через пуск крилатих ракет, які здатні досягати цілей навіть за 1200 кілометрів, можуть стати джерелом стресу. Люди переживають, що це може призвести до смерті близьких. Сама думка про це вже є стресом, а якщо додати постійну негативну інформацію, фото, відео, то й поготів. Тому так, у достатньо великої кількості людей спостерігаються розлади, пов’язані зі стресом.
Із якими страхами чи травмами звертаються під час цієї війни львів’яни і ті, що приїхали з окупованих територій. Наші страхи сильно відрізняються від їхніх?
Війна – це про виживання. Якщо ти хочеш бути вільний завтра, то маєш вижити. Це людський інстинкт.
У перший гострий період війни звернень з приводу психологічної допомоги було мало. Війна завжди мобілізує всі ресурси організму для виживання, тримає тіло в критичній ситуації. Люди часто казали собі або комусь «та я не хворий», «зі мною все гаразд», «бувало й гірше», «я живий, і це вже добре». Згодом у людей, можна сказати, виробилася звичка до війни, бо ми взагалі легко адаптуємося до всього.
У львів’ян на тлі воєнних дій, новин із соцмереж часто виникають стреси, після чого посилюються астенії, підвищується тиск, починаються проблеми в роботі серця. Одні дають собі раду з цим самі, бо коли бачать війну в інших областях, поранення тих, кого привозять, то кажуть: «Та ні, з нами ще не все так погано». А другим потрібна кваліфікована допомога.
Припустимо, що війна закінчиться сьогодні-завтра. Скільки років ми ще відчуватимемо цей стрес?
Він буде з нами завжди. У нас є досвід, наприклад, Другої світової війни. Часто наші бабусі згадували, як усе було, мали звичку відкладати продукти про всяк випадок, бо в них довгі роки жив страх, що настане війна і знову не буде що їсти. Також багато чоловіків, які пройшли війну в Афганістані, досі страждають від посттравматичного синдрому, і тільки тому, що їм своєчасно не надали належну підтримку. Тому що раніше ми надамо людям підтримку, в тому числі психологічну, психосоціальну, то меншою буде ймовірність їхніх страждань упродовж всього життя.
Маємо досвід іноземних колег з Іраку, Афганістану, Сирії, які кажуть, що стрес – дуже потужний чинник, бо він порушує баланс психіки, коли погіршується самопочуття, виникають різні негативні симптоми. А якщо це все посилюється ще й фізичною травмою, то ймовірність психічної патології зростає в рази.
Багато чоловіків воювали ще з 2014 року, дехто мав поранення, а проте, від початку повномасштабної війни вони знову, не роздумуючи, пішли на фронт. Як гадаєте, такі люди мають повертатися на війну?
Це натура воїна, ми не можемо їм вказувати. Якщо чоловік здоровий, то чому ж не може йти на війну? Йому знадобляться лише наші підтримка і повага. І ми повинні мати за честь допомагати таким людям.
Читайте також: «Це крик душі». Чи буде у Львові реабілітаційний центр для важко поранених українців
У моїй практиці був пацієнт, серед військових, який воював у 2014 році і побував на теперішній війні, отримав поранення. На 40-ий день після поранення у нього розвинувся повномасштабний посттравматичний розлад з нічними жахіттями, соціативними нападами, судомами. Без сумніву, він потребував серйозного медикаментозного лікування. Та згодом зізнався, що найбільше йому допомогло те, що лікарі приходили, дбали про його здоров’я і спілкувалися з ним.
Це ще раз доводить, що хлопцям, чоловікам, які пішли на війну чи вже повернулися звідти, потрібна наша підтримка: маємо їх вислуховувати, розмовляти з ними, якщо треба, то й разом поплакати, посміятися, але не жаліти!
Війна триває вже дев’ятий рік, а у Львові тільки тепер почали говорити про новий Національний реабілітаційний центр «Незламні». Скажіть, як швидко зможуть приймати в ньому пацієнтів?
Проєкт має дві частини, одна з яких – сьогодні і вже. Своїм пацієнтам ми вже надаємо комплексну психологічну допомогу. А в процесі створення нового реабілітаційного центру покращуватимемо внутрішню інфраструктуру, вчитимемося.
Такий центр буде потрібний і в наступні десятки років. Ця війна брутальна, жорстока, людиноненависницька з боку сусідів. Але ті сусіди так із нами воювали завжди.
Ба більше, це не війна війська проти війська, а війська проти людей. Тому маємо велику кількість поранених, постраждалих саме пересічних громадян. Теперішня кількість травмованих майже однакова: що військових, що цивільних. Тож особливістю нового центру буде те, що звернутися сюди зможуть усі – і військові, і цивільні, в тому числі діти.
Маємо пам’ятати: навіть якщо ця війна закінчиться завтра, вона не закінчиться для людей, які постраждали. 20% з них матимуть серйозні проблеми.
Це via vita – шлях життя. Маємо потужного ворога, якого недооцінюємо. Українці дуже добрі, довірливі люди, які звикли працювати, але мають одну ваду – думають, що ворог такий, як вони, гуманний і до нього треба знайти підхід. Але це не так.
Наша помилка в тому, що ми не готувалися до війни, але це не наша вина.
Як кожен із нас має поводитися та що робити під час війни?
Надія передбачає дію: що більше дій, то менше страху. Тобто усім нам треба щось робити.
Ольга Шведа
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.