Медики «швидкої» щоразу готуються до того, щоб переступити поріг чиєїсь домівки, бо хвороба в кожного по-іншому протікає і ніхто не знає, що на нього чекає.

У Львові на коронавірус захворіли 100 медиків. Медики в особливо важких умовах сьогодні рятують життя, ризикуючи щодня підхопити вірус, серед них і лікарі «швидкої допомоги».  Якщо на початках до «швидкої» зверталися ті, хто повернувся з-за кордону і скаржився на температуру та кашель, то тепер невідкладної допомоги потребують все більше старших людей, які навіть не знають, де підхопили вірус.

Про роботу у постійному ризику та про порятунок хворих на коронавірусну інфекцію Тvoemisto.tv розпитало у лікарки швидкої медичної допомоги Юлії Огоновської, яка працює у спецбригаді з самого початку епідемії.

Читайте також: У Львові вже 100 медиків, хворих на Covid-19. Половина – із лікарні швидкої допомоги

Швидка допомога не є поліклінікою на колесах

У Юлі швидка допомога перша робота. Тут вона уже 4 роки. Медицина невідкладних станів їй подобається, бо вона цікава і непередбачувана. Тут різні люди, різні виклики і різні захворювання. Медик повинен орієнтуватися у всьому.

Спецбригада, яка виїжджає до хворих на коронавірус чи з підозрою, працює по 12 годин. Щодня – 6-8 виїздів. Випадки все важчі.

«Люди уже менше зловживають «швидкою». Ми вже не відпрацьовуємо сімейними лікарями. Коли вже ситуація направду важка, тоді звертаються на «швидку». А раніше ми були поліклінікою на колесах. Було багато непрофільних викликів, тисків, хронічних хвороб. Людям було легше викликати швидку, аніж самим звертатися у лікарню. Такі виклики насправді виснажували, бо ми не є сімейними лікарями. Ми вчилися надавати невідкладну допомогу. Тепер же виклики стали профільними», – розповідає лікарка.

Спеціальна бригада почала функціонувати із лютого. Хворі у Львові старалися лікуватися вдома і вже з погіршенням стану зверталися на швидку. Тепер вже людину треба рятувати.

Багато часу, розповідає Юля, займає одягання самих спеціалізованих костюмів. Після кожного виклику машину дезінфікують розчинами, включають іонізатори, а костюми утилізовують. Працювати у такому одязі важче, бо захисні костюми і засоби обмежують лікарів, все шарудить, через окуляри не завжди все видно, тому огляд пацієнта ускладнений.

Юля працює на другій підстанції, де є одна обладнана під такі виклики машина. Є 5 змін. У кожній зміні бригада, яка може змінювати склад. «Людей міняємо,бо навантаження велике. І кожен має побувати на такому виклику», – зазначає Юлія Огоновська.

У Львові функціонує 5 підстанцій «швидкої», які закріплені за районами. Але це досить умовний поділ. «Швидка» також обслуговує навколишні села біля Львова. Якщо в іншому районі потрібна допомога, то вільна машина їде туди.

Люди бояться, що побачать сусіди?

Часом хворі не договорюють правди. Можуть сказати, що немає температури, хоча насправді не міряли її. Говорять, що не контактували ні з ким, хоча вже кілька днів хворіють. Але якщо наражати медиків на небезпеку, то треба розуміти, що невдовзі нікому буде приїжджати на виклики.

«Буває, виїжджали на інсульт, а по факту у хворого задишка, пневмонія і температура. Можливо, люди бояться, що приїде спеціалізована бригада і сусіди побачать... Не знаю, чому приховують, але вони наражають на небезпеку звичайну бригаду. Так, всі медики мають захисні екрани, рукавички, маски, але це не той рівень захисту, який має бути для хворого на коронавірус. Чому нехтують – не знаю. Ми можемо заразитися і, тим паче, потім можемо заразити колег. То хто ж потім буде приїжджати і лікувати?», – міркує медик.

На питання, чи спостерігають медики якісь нові симптоми, Юлія Огоновська зазначила, що можна побачити поліморфну клінічну картину. Дихальна недостатність, пневмонія вже у важчих пацієнтів, зазвичай кашель, задишка. Дехто відчуває слабкість, хоча не всі мають підвищену температуру.

«Зустрічалися випадки втрати смаку, нюху, після чого вже почали з’являтися покашлювання, дертя в горлі, температура. Хвороба має різні прояви. Все залежить від віку і від особливостей імунітету. Мені траплялися хворі віком 35-65 років. Спочатку це були молодші люди, які приїхали з-за кордону, мали температуру, кашель, не мали дихальної недостатності, але потребували госпіталізації. Тепер це старші люди, які навіть не знають, де могли заразитися. Люди заражаються один від одного. Тепер вірус серед нас усіх», – наголошує медпрацівниця.

Куди везуть?

Кількість місць у лікарнях постійно змінюється, в тому числі у реанімації. Тому кожен виклик узгоджується.

«В обласній інфекційній лікарні немає фактично вільних місць, інколи вони з’являються. Пацієнтів із Covid-19 ще приймають 8-ма лікарня і госпіталь у Винниках. Коли є підтверджений випадок, або коли ми приїжджаємо на виклик і бачимо ознаки пневмонії, гарячку, чи коли є перевезення з одного закладу в інший заклад, то напрямок узгоджуються із відповідальним лікарем і начмедом. Вони аналізують кількість місць і вже нам повідомляють, куди відвозити. Бо кількість місць постійно змінюється, в тому числі реанімаційних. Тому кожен виклик узгоджується», – наголошує медпрацівниця.

Медики «швидкої» щоразу готуються до того, щоб переступити поріг чиєїсь домівки, бо хвороба в кожного по-іншому протікає і ніхто не знає, що на нього чекає. Як справиться організм, чи будуть ускладнення. Тому кожен пацієнт наляканий і питається про свій стан. Переживають всі родичі. І коли Covid-19 вже діагностований, то родичі також здають аналізи.

Експрес-тестів у швидкій немає, хоча чимало людей телефонують на «швидку», власне, щоб їх перевірили з допомогою швидкого тестування. Але аналізи проводять пацієнтам вже у лікарні.

Стає образливо, коли хтось каже, що вірус вигаданий

«Коли людина зустрічається з хворобою віч-на-віч, то починає задумуватися про себе, родичів і оточуючих. А багато хто вважає, що вірус не існує. І це дуже прикро. Читаєш новини і в коментарях пишуть «Досить нас обманювати! Це все брехня!» Стає образливо, бо ми з цим працюємо у важких умовах, стикаємося, ризикуємо», – ділиться Юля.

Лікарка зізнається, що їй часами страшно, але страх є нормальною реакцією. Тепер діють протоколи, за якими медики мають мінімізувати контакт із хворими.

«Коли ти бачиш пацієнта, який потребує невідкладної допомоги, підсвідомо розумієш, що повинен мінімізувати контакти, щоб ті частинки вірусу не розносилися у повітрі, щоб ми не могли заразитися. Мінімізація цього розпилювання вірусу від пацієнта тепер прописана у протоколі. Водночас ми маємо надати хворому допомогу, бо він один, а за ним може бути другий, третій, четвертий… Тому хворіти ми собі не дозволяємо», – наголошує Юля Огоновська.

«Відраховуєш дні»

Після важких пацієнтів Юля приходить додому і відраховує 14 днів від небезпечного контакту (інкубаційний період) та особливо слідкує за здоров’ям.

«Ти ніби захищений, діяв правильно, але підсвідомо розумієш, мабуть, тебе це рано чи пізно не омине. Від виклику до виклику рахуєш дати. Хоча на третій місяць хвороби починаєш звикати», – ділиться Юля.

У її зміні ніхто не захворів на коронавірус, але захворіли медики «швидкої» з іншої зміни. Їхній стан задовільний. Колеги підтримують один одного.

Про брак засобів індивідуального захисту на спецбригадах не доводиться гоорити, каже лікарка. «Ми маємо багато захисних костюмів, окулярів, захисних екранів і рукавиць, респіраторів, зокрема завдяки волонтерам! Але ж ми не знаємо, скільки нам потрібно буде ресурсів. Ситуація почала погіршуватися. Більше хворих, більше викликів, а костюми одноразові», – розповідає медик.

Юля каже, що не бачила рідних з лютого. Медик живе в окремій квартирі з чоловіком.

«Ми проживаємо з чоловіком в окремій кватирі, не контактуємо з батьками, родичами. Я бачила бабусю з дідусем у лютому. Важко, коли не бачишся з родиною. Дуже додає підтримка чоловіка. Він і вечерю приготує, чекає мене після зміни, говорить, що все буде добре. Це дає силу і наснагу працювати далі.  Поки у мене немає думки, чому я вибрала цю професію», – зазначає Юля.

Юлю вигнали з маршрутки. Вона плакала...

Та, мабуть, найбільше вбиває не вірус, а людська байдужість та жорстокість. На початку карантину Юлю вигнали із маршрутки.

«Це був водій... Після цього одна дівчина вийшла з маршрутки і дала мені місце, адже кількість місць була обмежена... Хоча перед мною зайшла жінка без маски і водій її впустив... А мене із жовтою стрічкою на рукаві – вигнав... Я так плакала...», – поділилася Юля.

Попри це лікарка згадує докарантинні моменти, коли рятувала життя. Це також додає сили. Минулого року, на 9 травня, її бригада виїхала на ножове поранення у центрі Львова. На місці патрульні уже надавали допомогу молодому чоловікові, в якого була сильна кровотеча і ножове поранення. «Ми надали хлопцеві всю необхідну медичну допомогу. З’ясувалося, що в нього було 5 ножових поранень, 3 з яких – в серце і 2 – в легені. Його успішно прооперували. Тоді був такий витік адреналіну», – згадує медик.

Юля також вертається до випадку, коли ще на початку лікарської практики врятувала молодого військового, який мав кардіологічні проблеми. «Я переживала, бо могла вже себе проявити як лікар, прийняти рішення. Ми зняли порушення ритму серця. І поки ми його везли, він по дорозі сказав, що відчуває себе добре і йому вже не потрібна ніяка лікарня», – усміхається медик.

Христина Гоголь

Фото надала Юлія Огоновська

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.