Фото зі сторінки Володимира Зеленського
«Здолає дорогу той, хто йде». Як переселенці на Львівщині знаходять роботу
Від початку повномасштабної війни на Львівщину офіційно переїхали понад 242 тисячі внутрішньо переміщених осіб. Як свідчать дані соціологічного дослідження групи «Рейтинг», тільки 7% обирали регіон через можливість отримати тут роботу. 19% ВПО вже працевлаштувалися, водночас 54% переміщених українців не мають наміру шукати роботу. ;Tvoemisto.tv дізналося, чи складно переселенцям знайти роботу на Львівщині.
За понад три місяці війни підприємства на Львівщині працевлаштували майже 400 мешканців з інших регіонів. Далеко не всі, хто вимушено покинув домівки та переїхав сюди, мають намір шукати тимчасову роботу, адже планують повернутися назад. Так само не у кожного роботодавця є відкриті вакансії, а хтось спеціально допомагає саме переміщеним українцям. Частина компаній орієнтуються на двомісячну компенсацію від держави, проте є підприємства як-от лікарні, яким така допомога не нараховується, тому беруть працівників виключно за їх фаховістю та досвідом. Окрім того, люди, які переїхали, наприклад, до Львова не бояться кардинально змінювати свою діяльність, і навіть у старшому віці пробують щось нове.
Як підприємці допомагають переселенцям
Станом на 6 червня підприємства на Львівщині працевлаштували понад 380 мешканців з інших регіонів, з них майже 250 осіб зареєстровані як внутрішньо переміщені. Не всі люди, які знаходять роботу, мають статус ВПО. Наприклад, якщо вони переїхали з іншого міста, у центрі зайнятості їх просто відстежують за місцем проживання. Частина з них вже має статус ВПО, відтак, працівники центру лише фіксують це. Загалом за отриманням статусу безробітного до центрів зайнятості населення на Львівщині звернулося більше 2 600 переселенців.
Історії працевлаштування переселенців – доволі різні. Деякі компанії беруть на роботу лише кількох осіб, оскільки на більше не мають можливості. Власник фермерського господарства «Натурале», що у Кам’янка-Бузькій громаді, Вільгельм Куровець каже, що взяв на роботу чотирьох переселенців – двох мешканців Краматорська Донецької області, одного з Ірпіня на Київщині та одного з Барвінкового Харківської області. Своє підприємство чоловік створив раніше, але запустив його фактично тепер. На господарстві займаються вирощуванням та зберіганням екологічної їжі.
«Як на мене, не всі роботодавці хочуть брати на роботу переселенців, чомусь бояться. Так, серед переміщених людей теж є різні, але я дивлюся безпосередньо на їхні моральні якості. Ці люди приїхали сюди не з доброї волі, і таким потрібно допомагати. Знаєте, ми разом працюємо, разом їмо, вони розповідають мені про свої проблеми. Уявіть, коли хлопець з Ірпіня каже, як його будинок зруйнували до тла, а тепер, пройшовши по ньому, просто горить взуття. Це ж катастрофа. Коли я спілкуюся з цими людьми, бачу зовсім інші очі», – каже Вільгельм Куровець.
Наразі в «Натурале» працюють тільки четверо переселенців. Власник додає, що розглядає варіанти, аби ще працевлаштувати людей.
Дехто з рободавців чи не на половину розширив штат, саме задля того, щоб допомогти людям, які втратили житло та роботу. Серед таких – дочірнє підприємство «Савсервіс Карпати», що займається наданням в оренду транспорту та здійсненням митних операцій. До початку повномасштабного вторгнення в компанії працювали близько 20 людей. Згодом тут вирішили працевлаштувати ще 23 осіб, які переїхали на Львівщину з інших регіонів. Більшість – мешканці Київщини.
«Раніше ми займалися торгівлею по Україні, але потім дещо зменшили обороти і закрили напрямки. Оскільки деякі переселенці шукають можливості працевлаштування, ми вирішили, що можемо допомогти. Розуміємо, що це тимчасово, й люди не працюватимуть два-три роки. Багато хто каже, що як тільки покращиться ситуація, будуть повертатися додому. А поки ми їм допомагаємо, вони – нам. Добре всім – і державі, і підприємцях», – каже головна бухгалтерка підприємства Ольга Шевченко.
Окрім бажання допомогти, для чималої кількості підприємців важливою також є програма компенсації від держави, коли роботодавцю упродовж двох місяців виплачують 6 500 грн за кожного працевлаштованого переселенця. Деяким підприємствам доводиться навіть скорочувати своїх працівників, оскільки вакантних місць немає. Така ситуація в управлінні ЖКГ та побутового обслуговування населення у Меденичах Дрогобицького району. Директорка Стефанія Сусяк каже, що завдяки державній допомозі працевлаштували, хоча і тимчасово, п’ятьох переселенців.
«З Грушева до нас звернулася сім’я із трьох осіб. Вони не можуть собі зарадити, тому ми їх прийняли. Також одну людину прийняли у Вороблевичах. І ще одного чоловіка у Меденичах. Просто ми хотіли їм допомогти, і тимчасово на два місяці прийняли їх на роботу. Загалом це четверо переселенців з Харківської області і один з Маріуполя», – каже вона.
З її слів, дуже багатьом людям потрібна робота – як переселенцям, так і місцевим мешканцям. Через те, що багато хто, зокрема чоловіки, раніше їздили на роботу за кордон, натомість зараз залишаються вдома.
Зуважимо, що не всі підприємства можуть отримувати компенсації за працевлаштованих людей, тому орієнтуються на їхню фаховість та досвід роботи. Наприклад, компенсаційний механізм не поширюється на бюджетні неприбуткові установи, зокрема на лікарні. Хоча у Першому медоб’єднанні Львова кажуть, що працевлаштували вже 27 медиків. Завдяки цьому деякі напрямки у лікарнях вдалося посилити, і навіть відкрити нові.
«У нас зараз дуже посилилася онкохірургія, з Харкова переїхали дуже класні онкохірурги у різних напрямках. Також переїхав лікар з Києва, завдяки його переїзду і працевлаштуванню у нас з’явився напрямок – онкомамологія. Працевлаштувалися і судинні хірурги. У дитячій лікарні почала працювати крута офтальмологиня. Також переїхала з Києва до нас у дитячу лікарню команда кардіохірургів. Підсилилася команда нейрохірургів, адже зараз створюється центр дитячої нейроепілепсії. Ми розуміємо, що люди приїжджають до Львова з досвідом, і ми не маємо просто інших варіантів, аніж брати їх у свої команди. Так ми стали сильніші, і для наших пацієнтів з’явилося більше можливостей», – каже директорка з розвитку Першого ТМО Ірина Заславець.
Як знаходять роботу переселенці
За даними соціологічного дослідження групи «Рейтинг», 19% внутрішньо переміщених осіб вже знайшли роботу на Львівщині. Ще 39% безробітних переселенців мають намір шукати роботу. Загалом 26% опитаних кажуть, що хотіли би залишитися жити або знайти роботу у Львівській області.
Як правило, шукаючи роботу через центри зайнятості, вакансії пропонують відповідно до запиту професії шукача. Не завжди люди можуть знайти місце праці із задовільними умовами. Тому вирішують шукати самостійно, часто проходячи курси для перекваліфікації зайнятості. Дехто навіть наважується на це у доволі немолодому віці. Як-от 60-річна Ольга Гречуха з Нової Каховки на Херсонщині, яка працювала вихователькою у дитячому садку, а після переїзду до Львова стала піцайоло.
«Коли приїхала до Львова, побачила в інтернеті оголошення про вакансію піцайоло, і вирішила спробувати себе в цій спеціальності. Зустріла на новій роботі дуже хороших людей, які коректно спілкувалися і дуже багато мене вчили, я їм за це дуже вдячна. Навчання тривало два тижні, було багато практики. Надалі хочу працювати за цією спеціальністю», – каже жінка.
Додає, що після повернення додому хоче продовжити займатися новою спеціальністю.
Кардинально змінити діяльність довелося і 46-річній Юлії Ірофєєвій з Запоріжжя. Вдома вона працювала головною бухгалтеркою у будівельній компанії. Оскільки об’єкти підприємства були на тепер тимчасово окупованій території, продовжувати діяльність вони вже не могли. Тоді жінка переїхала до Львова.
«Було дуже важко. Ти не у своєму місті, не у своєму житлі, без роботи, без звичного спілкування з друзями і знайомими. Коли побачила ці курси, вирішила піти. Шиття на зараз – дуже важливо. У нас всі, хто вчився, були різні – за віком, за спеціальністю. Коли у 46 років починаєш ручне шиття, сідаєш за машинку, не легко, але треба пробувати. Здолає дорогу той, хто йде», – каже Юлія.
Найперше, що пошиє до перемоги, синьо-жовтий прапор. А зараз, каже, що планує шити те, на що є потреба – сумки, бронежилети, якщо дозволять.
28-річний Родіон Баранов з Харкова працював у сфері торгівлі, але коли переїхав до Львова, теж змінив діяльність. Чоловік завершив навчальні курси та став сантехніком. Тепер має намір залишитися у Львові і працювати за новим фахом.
«Коли потрапив на Львівщину з початку воєнних дій, вирішив без діла не сидіти, тим більше, добрі люди порадили, що проводитимуть такі курси. Фах вирішив змінити остаточно, велика ймовірність, що працюватиму вже сантехніком. Тим більше, випробував справу на практиці, в себе вдома», – каже чоловік.
Наразі на Львівщині вакансій не бракує, вважає керівник центру «Львівський регуляторний хаб» Тарас Хавунка. Дехто з переселенців обирає місце для переїзду саме за конкретною можливістю працевлаштування. Разом з тим, через низку обставин не всі переміщені особи починають працювати. Імовірно, частково через те, що отримують фінансову допомогу (2 тисячі гривень – ред.).
Також частина переселенців планують повернутися у свої міста, тому не дуже хочуть працевлаштовуватися тут на кілька місяців. З іншого боку, важко стверджувати, добре це чи погано, оскільки немає портрету переселенця з погляду психологічних та соціальних викликів.
«Вакансії, як і раніше, є більш привабливі чи менш привабливі. Цікавий аспект, що деякі групи переміщалися більш цільово. Наприклад, ВПО з шахтарських регіонів на сході України намагалися переміститися саме у Червоноградський район для того, щоб мати змогу там працевлаштовуватися. Як на мене, це дуже круто, адже люди орієнтувалися на роботу, не лише на гуманітарну допомогу чи матеріальну допомогу від держави», – пояснює Тарас Хавунка.
Нюанс також в тому, що через воєнний стан та мобілізацію чоловіки призовного віку повинні залишатися в Україні. Від цього деякою мірою страждає економіка, адже вони не можуть заробляти кошти за кордоном і передавати сюди. Попри все, вважає експерт, це була частка національної економіки, яка допомагала розвиватися.
Юлія Осим
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Цей матеріал опубліковано за підтримки Європейського фонду за демократію (EED). Його зміст не обов’язково відображає офіційну позицію EED. Інформація чи погляди, висловлені у цьому матеріалі, є виключною відповідальністю його авторів.
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку