Планові, аварійні, екстрені відключення світла стали вже звичним явищем для українців. Життя у нових реаліях вимагає адаптації до різних речей. Уряд створює «пункти незламності», де кожен охочий може підзарядити свій гаджет, компанії купують генератори і Starlink-модеми, щоб забезпечити своїх працівників безперебійним доступом до електроенергії та інтернету.

Поширеною практикою в теперішніх обставинах для тих українців, у яких таких засобів немає, стала робота в кав’ярнях. Проте це також спричинило гарячу дискусію в соцмережах: чи етично це щодо працівників кав’ярень, чи не меншає в закладах харчування через це відвідувачів, чи не позначається на заробітку? 

До обіду працюю в одному кафе, по обіді – в другому

15 грудня, Львів, мокрий сніг. Світла нема із самого ранку, мобільна мережа нестабільна, тролейбуси не їздять. Крокую середмістям і потрапляю в кафе, яке нагадує радше коворкінг. На унікальні фрески, які знайшли в ньому під час ремонту під товстим шаром шпаклівки і частково відкрили, ніхто не звертає уваги. А вони мали б переносити відвідувачів із засніженого Львова до берегів із розлогими зеленими пальмами, проте атмосфера у кав’ярні аж ніяк не сприяє відпочинку: більшість відвідувачів прийшли зі своїми ноутбуками, сидять за столиками по одному, зосереджено вдивляючись у монітори... 

«До нас справді багато людей приходить попрацювати, бо ж у місті відключають світло, а ми маємо генератор. Якщо приходять на дві-три години підзарядитися – нема проблем, ми їх не виганяємо, розуміємо, яка зараз ситуація. У мене вдома учора майже цілий день не було електрики і сьогодні, коли я ішла на роботу, теж не було», – каже Євгенія, адміністраторка кав’ярні «Kredens». 

Єлизавета займається музикою. До кав’ярні прийшла, щоби попрацювати за ноутбуком. Каже, планує тут бути, допоки не виконає роботу: «Я працюю у кав’ярнях, коли нема світла. У мене вдома його також нема, нечасто – два-три рази на тиждень, але саме тоді, коли мені треба працювати. Живу недалеко від центру, тому і прийшла сюди».

Піднімаюся на другий поверх – атмосфера ідентична. Кав’ярня більше схожа на центр керування польотами: усі присутні зосереджені, заклопотані. Зустрічаюся поглядом із парою – Олегом та Сарві, які щось роблять на своїх лептопах. Виявляється, це дизайнер і маркетологиня. 

«Ми працюємо. Я – дизайнером. У «Kredens» сьогодні вдруге. Ми взагалі часто працюємо у різних кафе, коли нема світла. Вдома зараз його відключають щодня на вісім годин. Ми тут уже дві години і плануємо ще кілька годин попрацювати», – каже Олег.

Сарві живе за містом, але приїжджає до центру чи не щодня, бо в неї також часто відключають світло. За сусіднім столиком – Максим, який займається розробкою ігор для мобільних телефонів. 

«У мене схожий випадок. Я на декілька днів приїхав із Коломиї і теж прийшов у кафе попрацювати. В моєму місті вимикають світло, тому і там часто працюю в кав’ярнях: до обіду в одній, по обіді – в другій. Поки що мене ще нізвідки не виганяли, щоправда, в Коломиї я ще допомагаю офіціантам прибирати зі столів», – признається він.

У цілому атмосфера в кав’ярні дещо похмура. Дух відпочинку, приємного спілкування та сміху змінило відчуття напруження. Відвідувачі кафе неохоче відповідають на запитання або ж дуже коротко.

Понад 500 гривень за ресторан

У Львові ресторатори по-різному сприймають те, що їхні заклади перетворилися на «пункти незламності». Наприклад, у кафе на Сихові з’явилася табличка з написом, на якій зазначено: якщо хочете провести свій робочий день у нашому закладі, просимо, щоб сума замовлення становила від 500 гривень. 

Наталя Лунів, власниця закладу «Fugazzeta», пояснила Tvoemisto.tv, що це насамперед інформаційна табличка для відвідувачів, позаяк життя в теперішніх реаліях є справжнім викликом і для закладів громадського харчування, які мають якось виживати.

«Ця табличка – винятково інформаційна. Сподіваємося, наші відвідувачі розуміють, що ми є насамперед закладом громадського харчування. Тут працює понад 50 людей, їх потрібно забезпечувати заробітною платою, в них також є діти, у когось чоловік у ЗСУ. Щоби покрити всі свої витрати, ми змушені вдаватися до такого інформування», – пояснює вона. 

Каже, що відвідувачі часто просять стишити музику, бо в них відеоконференція, а офіціантів – не підходити близько, бо триває важлива розмова… 

«Я довго думала над цим, зважувала всі «за» і «проти». Але все ж таки, якщо людина хоче провести цілий день у нашому закладі, то було б добре зробити тут замовлення на мінімальну суму, вказану на табличці», – наголошує Наталя Лунів. 

І уточнює, що насправді жодного гостя вони ще не вигнали, не змусили залишити тут означену суму. А це інформування для того, щоб усім було комфортно. 

«Якщо людина вважає, що це неетично, то може сама визначити, скільки треба заплатити за перебування в нашому ресторані», – вважає рестораторка. 

Триста гривень за коворкінг 

Вирішую вибрати для порівняння коворкінг. Потрапляю в «Coworking Think» у середмісті, а саме на третій поверх модерного австрійського будинку. Адміністратор Дмитро проводить мене до просторої порожньої лаунж-зони. Тут працює тільки одна дівчина. Вартість перебування – 300 гривень за день.. 

«У нас теж вимикають світло, але ми маємо генератор. Наш простір – це переважно офіси. Зазвичай у нас купують місячні абонементи, але є й відкритий простір, де може працювати кожен охочий. Маю на увазі лаунж-зону. В день зазвичай тут перебуває від 10 до 15 осіб, одночасно можуть працювати 12-ть», – каже Дмитро.

До приміщення заходить хлопець і робить собі каву. Це Олексій. Він – розробник ігор, працює у цьому коворкінгу вже тиждень, відколи удома почали відключати електроенергію. 

«Винаймаю собі столик у лаунж-зоні. Якраз сьогодні планую орендувати його на місяць. Я вже третій місяць працюю на польську фірму, і вона покриває мені витрати на оренду робочого місця – вісім тисяч гривень за місяць. Хоч і далекувато їздити в центр із Медової Печери, але біля мене нічого подібного немає. Запитував знайомих про коворкінги, і мені скинули три різні адреси. Вибрав ту, яка до мене найближча, мені сподобалося», – розповідає він.  

Донедавна хлопець працював удома, однак тепер йому потрібен стабільний інтернет, бо він мусить підключатися до сервера, що у Варшаві. 

«Спочатку вдома майже не вимикали світло, бо я був на одній лінії з лікарнею, але тижнів зо два тому почали відключати електроенергію всюди. Як правило, за графіком «4-4-4», коли сіра зона, то в мене світло є, але часто відсутнє по вісім годин. Велику частину моєї роботи займають розмови по телефону з командою, обговорення різних робочих питань. До того ж я працюю на офісному комп’ютері, який стоїть у Варшаві, і мені треба до нього підключатися. Я ж не можу працювати офлайн, мені потрібне стабільне робоче місце», – веде далі Олексій.

У цей час дівчина, яка була єдиною в лаунж-зоні, коли я туди зайшов, закінчує розмову по телефону і зауважує мене. Це Наталя, вона теж працює у сфері ІТ. Каже, що в цьому коворкінгу вперше, що обрала його тому, що тут тихіше, ніж у кав’ярні, є змога зосередитися. 

«Зазвичай я їжджу в офіс, що біля Янівського цвинтаря. Хоча це не дуже зручно, бо мешкаю на Стрийській. Сьогодні у мене були справи в центрі міста, тому й обрала цей коворкінг. Я не можу зосередитися у кав’ярні, а тут мінімум дискомфорту, менше інтеракцій. На мою думку, займати місце у кав’ярні на цілий день не надто етично. Декілька годин посидіти ще можна, бо, в принципі, стільки часу в кафе ти зазвичай і проводиш. Але займати місце на довший час – некоректно, бо і кафе має працювати, йому також треба мати виторг», – розповідає Наталя. 

Дівчина пояснює, що працювати з дому, коли нема чіткого графіка подачі електроенергії , складно: 

«Упродовж дня в мене багато дзвінків, онлайн-зустрічей, ціла купа роботи, особливо тепер, перед Новим роком, коли багато хто йде у відпустку. Треба працювати на результат, щоби втриматися на робочому місці, бо зараз роботодавці переважно не хочуть брати працівників з України – ризиків забагато».

Вибір коворкінгу дівчина зробила з огляду на вартість та надійність електропостачання. 

«Коли мені треба було вибрати робоче місце в центрі, то я просто зайшла в ґуґл-карту і подивилася на наявні коворкінги. В одних треба купити місячний абонемент, у других дуже висока плата за перебування – 20 доларів за день. А тут я заплатила 300 гривень за день і вважаю, що це «притомна» сума. Бо все, що мені наразі потрібне, це розетка та інтернет», – запевняє вона. 

 

Текст: Роман Тищенко-Ламанський

Фото: Іван Станіславський

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.