Фото: Марія Стахів

Фото: Марія Стахів

Неоготичні деталі Львова. Міська прогулянка. Фото

1691 0
П'ять найяскравіших прикладів неоготики, які сьогодні можна побачити на львівських вулицях.

Сьогодні у Львові відбулася друга міська прогулянка «Неоготика. Історії п'яти будинків» на основі матеріалів, опрацьованих архітекторкою Ольгою Заречнюк у межах проекту «Інтерактивний Львів». Tvoemisto.tv розповідає про найцікавіші зразки неоготики у львівській архітектурі. 

Загалом неоготика це доволі нешаблонний стиль. У Львові не так багато будівель, які можна до нього віднести. Недалеко від центру є кілька будинків, які містять неоготичні елементи. У кожному випадку це можна трактувати по-різному: як експеримент із формою, як вияв розкоші чи як реферування до архітектури австрійських казарм.

Житловий будинок. Вул. Стефаника, 11

Творець: Едвард Тшемескі

Видавець: Видавництво «Центр Європи», Львів

Дата: 1883-1886

Колекція: Ігор Котлобулатов

Джерело: lvivcenter.org

Видавець: Ян Кляйн, Краків

Дата: 1906

Колекція: Ігор Котлобулатов

Джерело: lvivcenter.org

Дата: 1950-1970

Колекція: Володимир Румянцев

Джерело: lvivcenter.org

Це перша у Львові чиншова (у якій орендували житло за платню – чинш) кам’яниця у стилі неоготики, а також найбільший багатоквартирний житловий будинок міста довоєнного часу. Наступні будівлі подібного типу з’являлися вже у міжвоєнний період

Зводили будинок у 1873–1876 роках за проектом львівського архітектора Адольфа Куна, який також був автором проекту реконструкції палацу Сапігів на Коперника, 40а,  для княгині Ядвіґи з Замойських, дружини Леона Сапіги, маршалка Галицького крайового сейму. Він займався прокладанням залізниці до Львова.

На всіх документах, що стосуються цього будинку фігурують підписи власне княгині Ядвіґи.

У будинку два власних подвір’я та третє спільне з сусідньою будівлею, 8 сходових майданчиків (зараз це під’їзди)

У 1910-х роках будинок став власністю інституту імені Оссолінських: крім помешкань тут розташувалася його адміністрація, а з 1932 року – книгарня. Згодом будинок перейшов повністю у власність Оссолінеуму. У міжвоєнний період тут розмістилася його адміністрація, відділ бухгалтерії та кореспонденції.

Традиційно для того часу, посередині подвір’я мав бути стік для водовідведення, тому рівень поверхні був пониженим.

На відміну від парадного фасаду, всередині двору немає декору, все виглядає доволі бідно. А над частиною подвір’я був скляний дах. Раніше через подвір’я можна було проїхати між вулицею Стефаника та вулицею Тихою.

У 1920-х роках будинок приєднали до каналізаційних мереж. 

У 1932 році три приміщення у фронтовій частині будинку ліворуч від брами, які використовувалися як офіси, реконструювали за проектом інженера Тадеуша Пісевича. Тут розмістилася книгарня закладу Оссолінських. Вона складалася з трьох кімнат, одна з яких була читальнею. На вікнах колишньої книгарні залишилися старі ролети.

Покинутий будинок. Вул. Каліча Гора, 5

Розташований посеред кварталу, забудованого наприкінці ХІХ століття переважно рядовими чиншовими кам’яницями у стилі історизму. Він є найстарішим у кварталі.

Триповерховий будинок на сучасній вулиці Каліча Гора споруджений у кілька етапів у середині ХІХ століття. Його власниками був львівські архітектори, брати Станіслав та Сильвестр Берські.

Відразу після спорудження приміщення будинку здали в оренду цісарсько-королівській  Крайовій шкільній раді для чоловічої вчительської семінарії.

У 1913–1939 роках будинок належав Інституту Оссолінських. Тут  влаштували інтроліґаторню — палітурну майстерню, а також відділ експедиції. Також планували у 1913 року спорудити поряд друкарню навчальної літератури за проектом архітектора Збіґнєва Брохвіча-Левинського, але втілити це не вдалося.

Юзеф Вічковський, лікар, автор виданої 1907 року книги про Львів, згадуючи будівлю семінарії у розділі, присвяченому навчальним закладам, охарактеризував її як «рудеру», тобто напівзруйнований будинок, та наголосив на її недоліках. За його словами, будівля була непридатною для навчальних цілей із точки зору санітарії, а також функціональності: через недостатню кількість приміщень конференційна зала використовувалася для уроків музики і співів, а заняття з фізкультури проводилися в приміщеннях «Сокола» на вулиці Зіморовича, 8 (сучасна  Дудаєва). Крім цього, кілька класів, канцелярія та аудиторія для рисунків розміщувалися у винайнятих кімнатах у будинку на вулиці Длуґоша, 17 (зараз Кирила і Мефодія). Також він звернув увагу на брак коридорів, де б семінаристи могли відпочивати на перервах. У той час школи розміщували в орендованих приміщеннях, які були зовсім не пристосованими для таких потреб.

У радянські часи тут розмістився військкомат Галицького (тоді Ленінського) району Львова. З 2010-х років будинок не використовується, відтоді він занепав. 

Сучасний будинок — це результат багатьох пере- і добудов. Вирішення будинку дуже стримане, фасади виділяються лише аркатурами під карнизами та прямокутними слізниками над вікнами. Ці елементи свідчать про вплив неороманської та неоготичної архітектур, що, ймовірно, пов’язано з австрійським «аркадовим» характерним для деяких військових будівель (зокрема казарм Франца Йозефа, будинку військових інвалідів).

Вілла «Палатин». Вул. Глібова, 12

Вілла була збудована у 1875 році за проектом Едмунда Кьолера у неороманському стилі для Владислава Чарновського і первісно мала назву «Затишок». Мальовнича асиметрична вілла виділялася наріжною вежею з оглядовим майданчиком на 4-му ярусі, відкритим муруванням різнокольоровою цеглою.

3 липня 1893 року був затверджений проект перебудови, що його розробив на замовлення Нової власниці Олімпії Вишинської відомий львівський архітектор Альфред Каменобродзький. Назву вілли змінено на «Палатин». Вибір такої назви не випадковий. З одного боку, «палатин» — це титул в середньовічній Європі, що відповідає «воєводі», а з іншого — в Римі так зветься пагорб, з якого розпочалася розбудова міста.

Львівська вілла розташована на похилому терені біля Калічої гори, на якій, як відомо з археологічних досліджень, поселення існувало ще до заснування магдебурзького Львова. До того ж, вона своїм стильовим вирішенням наслідує середньовічний замок.

У 1910–1915 роках у будинку мешкав Тадеуш Рутовський, журналіст, письменник, економіст, віце-президент Львова (від 1905 року), фактично мер Львова під час російської окупації (1914 –1915), вивезений зі Львова як заручник під час відходу з міста російських військ.

З перебудовою вілли «Палатин» на ділянці було споруджено двоповерхову сторожівку. У її вирішенні застосоване поєднання форм вілли «Затишок» та вілли «Палатин». Вона розташована на північ від самої вілли, з одного боку дотикається до сусідньої рядової кам'яниці на вулиці Каліча гора, 5а. Сьогодні це окремий житловий будинок за адресою вулиця Каліча Гора, 7.

Вежі по периметру завершуються східчастим причілком, у центрі якого є барельєфний медальйон із зображенням польського короля Болеслава ІІ Хороброго. З інших боків вежі також були подібні медальйони, однак вони майже не збережені.

Хрестові віконця сторожівки стилізовані під середньовічні бійниці, які в оригінальних замках були у людський зріст.

Житловий будинок. Вул. Каліча Гора, 11

Триповерховий будинок був споруджений у 1909–1910 роках на замовлення відомого польського історика Броніслава Дембінського за проектом архітектора Збіґнєва Брохвіча-Левинського як чиншова кам’яниця. Ранньомодерністичний будинок вирішений в досить стриманих формах із використанням модернізованих мотивів середньовічної архітектури.

У 1890-х роках власниками ділянки були Фридерик і Францішка Шляйхери. 1891 року вони спочатку реконструювали тильну льодівню, зокрема відремонтували у ній дах, а 1895 року власники сусідніх ділянок написали домагістрату Львова скаргу на Фридерика Шляйхера. Згідно їхнього звернення, спорудження Шляйхером нової льодівні на стоку пагорба спричинило замокання стін їхніх будинків, і тому вони вимагали зруйнувати цю споруду. 

У 1909 році ділянку придбав власне Броніслав Дембінський — видатний польський історик, професор, тоді — очільник кафедри загальної історії львівського університету. 29 травня 1909 року він отримав дозвіл на розбір усіх старих будівель на ділянці. Пізніше, у липні, магістрат затвердив проект нового триповерхового будинку, який спроектував Збіґнєв Брохвіч-Левинський з бюро Войцеха Дембінського.

У 1934 року магістрат звертався до власниці будинку Софії Супінської з вимогою з’єднати водостічні труби з каналізацією. Через тривале невиконання вимоги власницю зобов’язали сплатити штраф 200 злотих

В архітектурному вирішенні фасадів поєднуються стилізовані елементи середньовічної архітектури та відчувається вплив сецесії. Такастилістика характерна для будинків авторства Збіґнєва Брохвіча-Левинського, зокрема його власної кам’яниці на  Кадетській, 8 (сучасна Героїв Майдану), будинку на проспекті Шевченка, 27 тощо.

Вхід акцентовано колонами з псевдоготичними капітелями. У справжній готиці не могло бути двох однакових капітелей, обмеження висувалися тільки до розміру, а візерунки кожен різьбив на свій розсуд. 

Фасади оформлені з розрізкою швів у тиньку, яка імітує мурування кам’яними блоками. Також тут з’являються лоджії, які не були характерними для львівської архітектури.

Житловий будинок. Вул. Драгоманова, 22

Чотириповерховий рядовий житловий будинок був споруджений у 1910–1911 році. Це зразок доволі типової чиншової кам'яниці свого часу, що, однак, вирізняється своїм неоготичним декором. В інтер'єрі сходової клітки під побілкою збережені фрагменти настінних розписів, зокрема із фігурами середньовічних лицарів у обладунках.

1909 року ділянку придбали подружжя Деців: майстер мулярський Станіслав із дружиною Вікторією. Чотириповерховий рядовий будинок будували два роки за його власним проектом. Водночас споруджувався аналогічний будинок на  Сніжній, 5. Там теж можна побачити розкішні розписи.

Станіслав Дец був не архітектором, а будівничим, і, хоча право проектувати будівлі мали і ті, і інші, але будівничих у архітекторському середовищі вважали ремісниками, які будують будинки не мистецько. Він будував будинки за власний кошт, а потім здавав їх в оренду.

До сьогодні будинок змінився мало. Замінено покрівлю даху та частину дерев’яних вікон, в кількох цокольних приміщеннях влаштовано продуктову крамницю. Розписи на стінах і стелі сходової клітки були забілені.

У будівництві був використаний залізобетон, парадні сходи — металевої конструкції з дерев’яними сходинками.

Всі вікна кам'яниці прямокутні, мають характерні типові неоготичні профільовані обрамлення з фасками «штабверк».

Спочатку фасад мав імітацію кам'яного мурування у тиньку, яке, очевидно, під час якогось ремонту було заштукатурене і перефарбоване. Крім того, будівлю зводили вже одразу з усіма комунікаціями.

Житловий будинок. Просп. Шевченка, 21

Видавництво Салону польських художників, Краків

Дата: 1917

Правове регулювання: Музей мистецтва давньої української рукописної книги ЛГМ

Джерело: lvivcenter.org

Творець: Григорій Угринович

Видавець: Видавництво «Мистецтво», Київ

Дата:1960-1980

Колекція: Центр міської історії Центрально-Східної Європи

Джерело: lvivcenter.org

Чотириповерховий житловий будинок був зведений у 1909–1910 роках за проектом Яна Шульца для адвоката Бруно Покорного та його дружини Станіслави. Ця кам'яниця з багатим неоготичним декором є одним із найяскравіших зразків цього стилю.

Однак, це не перший будинок, що був розташований на цій ділянці.

З 1872 року власницею будинку на цьому місті стала Христина Нойманн, вдова податкового комісара. У 1873 році через сильне пошкодження частини ґонтової покрівлі Христина Нойманн просила магістрат про дозвіл поремонтувати будівлю. У ці роки, згідно з новими будівельними нормами, у Львові масово замінювали ґонтові покрівлі будинків на бляшані для кращої вогнестійкості будинків. Магістрат дав дозвіл на ремонт, однак за умови, що вона влаштує вогнетривку покрівлю до кінця липня наступного року.

У жовтні 1873 року Розалія Шуберт, власниця сусідньої кам'яниці №19 (тепер на її місці стоїть будинок прокуратури), написала скаргу до міського магістрату на Христину Нойманн, звинувачуючи її у тому, що в її аптеці, яка прилягає до будинку №19, зіпсовані комини: через дірки, заледве закладені цеглою, виходить дим. Це було небезпечно, адже ґонтова покрівля могла легко загорітися. Комісія будівельного департаменту підтвердила незадовільний стан коминів і дала власниці 15 діб на виконання ремонту.

У 1909 році власниками будинку на колишній вул. Академічній, 21 (просп. Шевченка) стали адвокат Бруно Покорний та його дружина Станіслава. В той час вони мешкали на Длуґоша, 27 (вул. Кирила і Мефодія). Цього ж року вони вирішили збудувати на місці старої кам'яниці нову. Новий будинок був зведений із використанням залізобетонних конструкцій, зокрема, для фундаментів, межової стіни з боку будинку №23 та перекриттів. Стіни вимурувані переважно з пустотілої цегли.

Бруно Покорний найімовірніше походив з дуже заможної родини, адже, закінчивши навчання у Відні і ще не отримавши ліцензії адвоката, почав зводити цю будівлю.

У будівлі є залишки конструкції підйомника для вугілля. Більшість подібних речей в львівських будівлях зникли, найімовірніше їх просто розібрали і здали на металобрухт.

Декоративне вирішення, накладене на цю основу, є дуже яскравим, багатим і нетиповим для Львова. У ньому поєдналися мотиви історичних стилів: різновидів неоготики (зокрема венеційської), неоренесансу. Крім цього, застосований притаманний сецесії принцип атектонічної композиції — він проявся у збільшенні кількості скульптурного декору на фасаді з висотою, а також в ускладненні форми прорізів вікон.

В інтер'єрі сіней та сходової клітки використані подібні декоративні елементи, що й на головному фасаді. Збереглася автентична, облицьована білим мармуром сходова клітка з металевим огородженням, а також оригінальна віконна столярка з латунною фурнітурою початку ХХ століття. 

Інформація та старі світлини: Lvivcenter.org

Фото: Марія Стахів