(Не)пересічні львів’яни. Акторка театру тіней
Анна Чавус навчалась у Львівському коледжі Труша, а потім в Академії мистецтв за спеціальністю «кераміка». У театр тіней вона прийшла одразу, як тільки його організували у Львові. Окрім цього вона працює художником, веде гурток з кераміки для дітей, але завжди мріяла стати акторкою.
«Я була на виступі львівського театру тіней у Тустані. Це був перфоманс, коли глядачі могли спробувати себе у ролі акторів. Мене дуже захопило, бо виглядало як жива картина. Коли театр тіней переїхав до Львова, я пішла до них. Тепер ми не просто актори, а художники-перфомери», – розповідає дівчина.
До виступів театр тіней «Див» готується по-різному – від тижня до місяця. Вони уже вісім років ставлять тематичні вистави, часто їх вдосконалюють, доповнюють.
«Люди стоять між світлом та екраном. Фігури, які ми зображаємо, відбиваються на екрані і формують зміст. Є театри тіней, де грають лише руками, а ми використовуємо усе тіло. Наші образи більш алегоричні, ніж буквальні. У них багато змісту. Ми відходимо від показовості і йдемо до образності», – додає художниця.
Львівський театр тіней унікальний тим, що вони не використовують проекторів чи сучасних засобів для світлових ефектів. Усі ефекти придумують самі. Наприклад, керівник театру Дарія Альошкіна робить витинанки, які потім з’являються фоном на екрані під час вистави. Зараз у театрі восьмеро людей. Практично усі задіяні під час виступу, бо доводиться багато працювати зі світлом. Актори використовують різноманітні додаткові елементи, щоб грати із зображенням, змінювати його форму та колір.
«Спочатку ми багато тренувалися, мали пробний виступ. Згодом вирішили, що продовжуватимемо цим займатись. Ми не є класичним театром, ми радше кілька друзів, які займаються спільною мистецькою справою», – каже Анна Чавус.
Здебільшого, вистави театру мають міфологічну тематику. У них є своя програма з десяти виступів. Переважно про Львів, а також українську міфологію та легенди гір. Саме тому інколи музичним супроводженням театру тіней є львівський музичний фолк-гурт «Joryj Kłoc». За вісім років у акторів назбирався непоганий доробок. Вони вже встигли побувати у турне на днях української культури в польському Любліні, а також в Дніпропетровську та Києві.
«Наша робота неприбуткова. Ніхто з нас не ставиться до цього як до заробітку. Буває, що замовлень взагалі немає, а часом їх безліч, коли нас запрошують підтримати мистецькі проекти. Звісно, ми радіємо, коли вдається трішки підзаробити, але це не головна мета», – розповідає акторка.
Театр «Див» часто використовує старі львівські легенди, зокрема «Панна Францішка». Також у репертуарі є постановка «Пігмаліон» з давньогрецької міфології. Вона про те, як античний скульптор закохався у власне творіння.
«Я дуже люблю грати у виставі «Маріонетки». Вона доволі філософська. Про те, хто керує світом і що, насправді, ми усі керуємо одне одним. Кожен наш виступ – це закінчена думка. У мене більше драматичний типаж. Мені складно грати комедійні ролі. Тому у нашій трупі перед кожною виставою відбуваються проби, щоб визначити кому яка роль краще пасує», – додає Анна.
За вісім років роботи акторка вже і не пригадує, що для неї було найважчим. Каже, що збоку себе складно оцінити. Але констатує, що не просто даються ті елементи, в яких актори не професійні. Наприклад, танці. Усе ж, вони намагаються дивитись на свої вистави з мистецького боку: щоб була красива картинка, хороше світло та колір.
«Ми творчий колектив. У кожного є своє бачення. Кожен може висловитись і в результаті ми завжди приходимо до спільного знаменника. Ми мислимо картинками. Спочатку у нас є ідея. Далі ми придумуємо сюжет. Згодом додумуємо, що і на якій картинці має бути, пробуємо це зобразити на полотні та підібрати світло. А далі методом спроб та помилок виходимо на найкращий варіант для вистави», – додає художниця.
Після восьми років роботи у Львові, театр тіней «Див» має свою аудиторію. Акторка каже, коли на їхні виступи приходять нові люди, то можуть багато чого не зрозуміти, але їх заворожує саме дійство.
«Я думаю, що наша аудиторія – це творчі люди, їм подобається картинка, естетика. Їм не так важлива послідовна описовість, як гра світла. Мені здається, що неважливо хто наш глядач – чоловік чи жінка. Важливе їхнє світобачення. Подекуди виступи тривають по сорок хвилин, а люди запитують чому так мало», – розповідає дівчина. Нещодавно трупа займалась проектом «П’ятикнижжя», присвяченому пам’яті Грицька Чубая. Тепер театр працює над виставою «Пори року» Вівальді, яку вони вперше покажуть на фестивалі «Ніч у Львові» у липні, куди всіх ласкаво запрошують.
Ярослав Назар, фото Олександра Чернова
(Не)пересічні львів'яни
- Закоханий у ліру. Історія львів’янина, який може стати голосом країни
- Непростий хлопець із Левандівки. Як Назар переборов себе та допомагає іншим
- «Спіймати Кайдаша». Львівська актриса розповіла про неординарну роль у серіалі
- ІТ-діти. Як винаходи львівських школярів підкорюють світ
- (Не)пересічні львів’яни. Як водійка трамвая стала місцевою зіркою
- Впіймати момент гри. Як тренерка «Галичанки» поєднує спорт і фотографію
- Ровер власноруч. Як львів’янин майструє унікальні велосипеди
- Кожна річ унікальна. Мисткиня Катя Котлярова про цінність хендмейду
- Подолати бар'єр ікони. Як Роман Зілінко робить святих ближчими
- Львів’яни на «запорожцях». Чим живе найбільший в Україні клуб ретро-авто
- В гостях у Тягнизуба. Як працює найсильніший у світі педіатр
- 2225 кілометрів Україною. Як львів’янка подолала «Вишиваний Шлях»
- Наш хлопець на Comic-Con. Як львів’янин потрапив на головний фестиваль коміксів
- Harbuz усміхає. Засновниця дитячого журналу про щиру розмову з дитиною
- «Мрію потрапити на Оперний театр і телевежу». Львівська руферка про любов до дахів
- Уроки для вчителів. Як змінюється «іспанська» школа на Новому Львові
- Випалена краса. Фоторепортаж із львівської майстерні прикрас
- (Не)пересічні львів’яни: Правдивий козак, який не носить шароварів
- (Не)пересічні львів'яни. Балерина про життя на пуантах, травми і пенсію
- (Не)пересічні львів'яни. Як львів’янка вчить позбуватися страхів за допомогою театру
- (Не)пересічні львів’яни. Майстер історичних реконструкцій
- (Не)пересічні львів’яни: Сихівські фрірайдери
- (Не)пересічні львів’яни: спортивний хореограф
- (Не)пересічні львів'яни: арт-керівник у Львівській майстерні пряників
- (Не)пересічні львів’яни. Шахісти біля Оперного театру
- (Не)пересічні львів’яни. Бургомістр пан Орест
- Непересічні львів’яни. Інструкторка з йоги та альфагравіті
- (Не)пересічні львів’яни. Та, що малює медіакомікси
- (Не)пересічні львів’яни. Кельнер з двадцятирічним досвідом
- (Не)пересічні львів’яни. Майстер гравюри
- (Не)пересічні львів’яни. Відтінки музики PIANO
- (Не)пересічні львів’яни. Та, хто малює сни
- (Не)пересічні львів’яни. Та, що не втомлюється допомагати
- (Не)пересічні львів’яни. Молодий дзиґармайстер найстарішої майстерні
- (Не)пересічні львів’яни. Писанкарка
- (Не)пересічні львів’яни. Пані Рузя
- (Не)пересічні львів’яни. Той, що схожий на Далі
- (Не)пересічні львів’яни. Майстер-лірник
- (Не)пересічні львів’яни. Монахиня з лічниці Шептицького
- (Не)пересічні львів’яни. Жива скульптура
- (Не)пересічні львів’яни. Помічник таємного аптекаря
- (Не)пересічні львів’яни. Хто такий брадобрей
- (Не)пересічні львів’яни. Майстриня парафіну
- (Не)пересічні львів’яни. Волонтерський кулінарний клюб
- (Не)пересічні львів'яни. Cурмачі з Ратуші