«Три роки тому я випадково вичитав оголошення в газеті, що потрібен персонаж для роботи у кав’ярні. Прийшов на співбесіду. Мене відразу взяли напарником до чоловіка, який уже працював у цьому закладі. Довго не розумів, чому ніхто не захотів, щоб я поспостерігав за роботою досвідчених концептуалістів.  Відповідь отримав, коли вперше запросив гостей до кнайпи», – розповідає пан Орест.

Це був заклад «Рурмайстер» на площі Ринок. Взимку у пана Ореста була сіра австрійська шинель з двома краниками замість погонів. Ще тоді він зрозумів, що секрет успіху – взнати якомога більше про образ, у який перевтілюєшся.

«Буває, що гість знає певний історичний факт і ставить каверзні питання. Саме тому я знаю про свого героя більше, ніж потрібно, щоб завжди бути зверху і не дозволити гостям поставити мене у незручне становище», – додає концептуаліст.

Майже все життя пан Орест вчив людей правильно робити сантехніку. У вісімдесятих його відправили до Монголії, щоб вчити цієї справи тамтешніх. Спочатку він приїхав туди сам,  щоб знайти житло та комфортно влаштуватись. Весь цей час він не голився і відростив бороду. Коли приїхала дружина, то не захотіла, щоб він її зголював – дуже сподобалась. Так з 1983 року пан Орест має бороду, за якою доглядає досі.

«У мене є цікава особливість – борода побіліла, а волосся на голові ні. Як було темним, таким і залишилось. Коли у Львові знімали рекламний ролик присвячений трьохсотріччю Львівської пивоварні, я пройшов конкурсний відбір, щоб там зіграти. До мене підходить англомовний режисер і каже, що не буває такого – борода біла, а волосся темне. В результаті, режисер вирішив не ризикувати, тому одягнули на мене сиву перуку», – жартує чоловік.

Концептуаліст – це людина, яка повинна вміти розмовляти з людьми. Наш герой запевняє, що гості хочуть спілкування, а не просто, щоб пан у гарному костюмі запрошував їх до кнайпи.  «Велике щастя від Бога – знайти своє покликання. Я себе знайшов. Знаю всіх справжніх львівських концептуалістів. А ті люди, які просто стоять перед закладами і запрошують гостей – промоутери», – додає Орест. Він має дещо інакший підхід до роботи. По-перше, знає майже всіх екскурсоводів у місті. Вони приводять туристів до «львівського бургомістра», а він їм розповідає чому заклад називається «Бартоломей» і хто такий Бартоломей Зіморович.

«Цю історію знає дуже вузьке коло львів’ян. Ще менше людей пам’ятають, що у Львові колись була вулиця Зіморовича. Гостям міста цікава така інформація, тому вони послухають мене під час екскурсії, а згодом повертаються до нашого закладу, щоб випити кави та почути нові історії», – ділиться своєю стратегією пан Орест.

Чоловік самотужки вивчав психологію, етику та естетику. Не знає, як так сталось, але у нього виробився гарний голос. Концептуаліст каже, що перестав би себе поважати, якби розмовляв із людьми неправильною українською. Він вільно говорить російською та польською. Каже, що не існує проблеми мови, є проблема в людях, бо інколи трапляються такі, що відразу відпадає бажання порозмовляти.

«Люди відчувають нещирість. Коли ти зацікавлений в кожному гості, то і тобі приємно, і їм. Наприклад, нещодавно до мене підходить хлопчина, дає невеличкий пакунок і каже: «То вам з Києва просили передати». Я відкриваю пакунок у сердечках, а в ньому ангелочок ручної роботи. Значить, людям приємно. Отже, ти правильно робиш свою роботу», – розмірковує герой.

Графік концептуаліст складає сам – працює кожного дня. З восьмої до одинадцятої ранку допомагає в екскурсійному бюро на площі Ринок. Та найбільше пан Орест любить розповідати про свого персонажа. «Бартоломей Зіморович – це видатний житель міста Лева незаконно забутий львів’янами. Я вам розповім про нього так, як роблю це завжди – з кінця.

14 листопада 1677 року в дощовий осінній день пішов із життя глибокий старець. Проте, пішов із життя не просто старець, а ціла епоха нашого міста. Починалось все доволі банально. 20 серпня 1597 року в молодій сім’ї народжується хлопчик, якому дають два ім’я – Юзеф-Бартоломей.

Він закінчив лише три класи капітульної школи, а далі навчався сам через брак коштів у родині. Самотужки він вивчив латину, грецьку та багато інших мов. Його жага до знань, вміння спілкуватись із людьми дозволяли йому обертатись у найповажніших товариствах Львова. Уже в 23 роки він стає підписарем у Львівському сенаті. У 1648 році львів’яни довіряють йому посаду бургомістра», – підсумовує свою історію концептуаліст.

До речі, Бартоломей Зіморович автор хроніки Львова від початку його заснування до 1633 року. Це одна з найповніших хронік про середньовічне місто, які є у світі. Ця книга називалась «Троїчний Львів», бо автор бачив його «спочатку руським, потім німецьким та польським». У Львові колись була вулиця Бартоломея Зіморовича. Тепер вона називається Джахара Дудаєва. На Латинській катедрі висіла дошка пошани присвячена бургомістру. Її зняли на реставрацію, але назад так і не повісили.

Якщо ви хочете більше взнати про історію Львова за часів Бартоломея Зіморовича та про самого бургомістра, приходьте на Вірменську 5, де за столом на вас уже чекатиме пан Орест.