(Не)пересічні львів’яни. Майстер гравюри
Народившись у невеличкому містечку на Хмельниччині, Олександр швидко зрозумів, що математика йому не цікава, і подався у мистецтво. Спочатку навчався у Косівському Державному коледжі декоративно-ужиткового мистецтва ім. І. Касіяна на розписі, а потім у Львівській академії мистецтв на монументалістиці.
Олександрові завжди хотілося займатися графікою. Вирішив обрати для себе гравюру. А рік тому зацікавився технікою вибійки. Усього навчився робити сам: придбав кілька спеціальних станків, прес, почитав книжок і тепер разом із дружиною Одаркою створили власну майстерню вибійки. Крім того, Олександр працює художником у Національному музеї імені А. Шептицького.
Для створення гравюри потрібен шматок деревини, на якому майстер малює зображення. Потім вирізає контури малюнка. За допомогою спеціального валика на поверхню дерева наносить фарбу, а зверху накладає папір чи тканину. Все це стелить під прес і малюнок із дерева перебивається на поверхню.
«Гравюра на дереві – найстаріша техніка і найперше, з чого починалася гравюра взагалі. Фактично, до цього часу спосіб її створення не змінився. Тисячу років тому все виглядало точно так само: той самий шматок дерева, на якому вирізаний малюнок, той же різець, майстер, фарба, папір чи тканини», – розповідає Олександр.
Колись в Україні техніка гравюри була заборонена. На її створення була монополія церкви. Майстри, які таємно виготовляли гравюри, через це не підписували своїх робіт.
«Це найпростіше та найщиріше мистецтво. Коли будували церкву, громада не завжди мала гроші на іконостас, тому робили паперовий – гравюру. Часто бувало, що, розбираючи старовинні іконостаси, знаходили там паперові зображення», – зауважує гравер.
Вибійка – дещо простіша техніка, ніж гравюра: для неї не потрібний типографський прес і малюнок вирізається на невеличких шматках дерева. Це своєрідна заміна ткацтва і вишивки, але, на відміну від фабричних принтів, робиться вручну.
«Ми почали займатися вибійкою через якийсь спротив. Коли у нас продають футболки і кажуть, що це авторський принт, то автор і близько там не проходив. А ми кожну футболку робимо вручну», – каже майстер.
Для створення гравюр та вибійок Олександр найчастіше використовує деревину липи або груші. Матеріали шукає сам або купує. У різних країнах майстри використовують різну деревину. Наприклад, в Америці гравюри вирізають на лимонах. Але кращий матеріал – самшит – в Україні дістати складно.
Для гравюри використовується спеціальна типографська фарба, а для одягу – професійна фарба для текстилю. Футболки майстерні вибійки коштують від 300 гривень, а самі гравюри – від 200 гривень.
В Україні важко дістати будь-які матеріали для гравюр. Фарбу потрібно замовляти за кордоном, все інше – шукати у друзів-знайомих або робити самостійно.
Олександр продає свої роботи в галереях та на виставках, а також у соціальних мережах. Каже, створити власний сайт ніяк не доходять руки, адже більшість свого часу проводить у майстерні.
Про своє захоплення майстер каже: «Мені подобається сам процес створення гравюр чи вибійки. А ще дуже приємно, коли бачимо на вулиці народ в наших футболках. Я намагаюсь популяризувати народне мистецтво і, зважаючи на попит, людям це також подобається».
Текст – Наталія Патрікєєва, фото – Аліна Смутко
(Не)пересічні львів'яни
- Закоханий у ліру. Історія львів’янина, який може стати голосом країни
- Непростий хлопець із Левандівки. Як Назар переборов себе та допомагає іншим
- «Спіймати Кайдаша». Львівська актриса розповіла про неординарну роль у серіалі
- ІТ-діти. Як винаходи львівських школярів підкорюють світ
- (Не)пересічні львів’яни. Як водійка трамвая стала місцевою зіркою
- Впіймати момент гри. Як тренерка «Галичанки» поєднує спорт і фотографію
- Ровер власноруч. Як львів’янин майструє унікальні велосипеди
- Кожна річ унікальна. Мисткиня Катя Котлярова про цінність хендмейду
- Подолати бар'єр ікони. Як Роман Зілінко робить святих ближчими
- Львів’яни на «запорожцях». Чим живе найбільший в Україні клуб ретро-авто
- В гостях у Тягнизуба. Як працює найсильніший у світі педіатр
- 2225 кілометрів Україною. Як львів’янка подолала «Вишиваний Шлях»
- Наш хлопець на Comic-Con. Як львів’янин потрапив на головний фестиваль коміксів
- Harbuz усміхає. Засновниця дитячого журналу про щиру розмову з дитиною
- «Мрію потрапити на Оперний театр і телевежу». Львівська руферка про любов до дахів
- Уроки для вчителів. Як змінюється «іспанська» школа на Новому Львові
- Випалена краса. Фоторепортаж із львівської майстерні прикрас
- (Не)пересічні львів’яни: Правдивий козак, який не носить шароварів
- (Не)пересічні львів'яни. Балерина про життя на пуантах, травми і пенсію
- (Не)пересічні львів'яни. Як львів’янка вчить позбуватися страхів за допомогою театру
- (Не)пересічні львів’яни. Майстер історичних реконструкцій
- (Не)пересічні львів’яни: Сихівські фрірайдери
- (Не)пересічні львів’яни: спортивний хореограф
- (Не)пересічні львів'яни: арт-керівник у Львівській майстерні пряників
- (Не)пересічні львів’яни. Шахісти біля Оперного театру
- (Не)пересічні львів’яни. Акторка театру тіней
- (Не)пересічні львів’яни. Бургомістр пан Орест
- Непересічні львів’яни. Інструкторка з йоги та альфагравіті
- (Не)пересічні львів’яни. Та, що малює медіакомікси
- (Не)пересічні львів’яни. Кельнер з двадцятирічним досвідом
- (Не)пересічні львів’яни. Відтінки музики PIANO
- (Не)пересічні львів’яни. Та, хто малює сни
- (Не)пересічні львів’яни. Та, що не втомлюється допомагати
- (Не)пересічні львів’яни. Молодий дзиґармайстер найстарішої майстерні
- (Не)пересічні львів’яни. Писанкарка
- (Не)пересічні львів’яни. Пані Рузя
- (Не)пересічні львів’яни. Той, що схожий на Далі
- (Не)пересічні львів’яни. Майстер-лірник
- (Не)пересічні львів’яни. Монахиня з лічниці Шептицького
- (Не)пересічні львів’яни. Жива скульптура
- (Не)пересічні львів’яни. Помічник таємного аптекаря
- (Не)пересічні львів’яни. Хто такий брадобрей
- (Не)пересічні львів’яни. Майстриня парафіну
- (Не)пересічні львів’яни. Волонтерський кулінарний клюб
- (Не)пересічні львів'яни. Cурмачі з Ратуші