Фото з сайту проекту Артема Бондаря «Княжа забава»

Фото з сайту проекту Артема Бондаря «Княжа забава»

(Не)пересічні львів’яни. Майстер історичних реконструкцій

2180 0
Львівський реконструктор Артем Бондар про відтворення зброї, побуту та розваг рицарських часів і про те, як його хобі стало роботою.

Під час міських свят і фестивалів у Львові часто можна побачити чоловіків у рицарських обладунках і жінок у сукнях середньовічного крою. Милуючись, мимоволі замислюєшся про те, скільки зусиль вкладено в кожен предмет вбрання або зброї. Адже справжній шолом ландскнехта чи алебарду не купиш у супермаркеті: усе це відтворено власноруч.

Львів’янин Артем Бондар, географ за освітою, кільканадцять років займається історичною реконструкцією. Поступово хобі стало роботою: Артем водить Львовом авторські екскурсії, що занурюють у середньовічну атмосферу, знімається в рекламі та організовує тематичні забави. І хоча на мечах Артем більше не б’ється, відтворення рицарських турнірів він називає ідеальним способом викинути адреналін і знайти натхнення для життя в сучасності.

Я виріс у Львові – давньому місті, де знімали фільми про середньовіччя та радянських «Трьох мушкетерів». Реконструкцією – або, як її тоді називали, «толкінізмом»,  – захопився у студентські роки. Під час святкування Дня міста побачив людей у середньовічних костюмах і рицарських обладунках. Підійшов, познайомився: вони були з клубу історичної реконструкції «Галицький Лев». У 2001 році поїхав разом із ними дивитись турнір рицарів у Золочівському замку, а вже наступного року став його учасником і співорганізатором.

Свою першу кольчугу я сплів із товстого дроту, а обладунок зробив із дверцят старого холодильника. Тепер українським реконструкторам теж важко знайти собі обладунки, але з іншої причини. Наші майстри завжди мають купу замовлень: заробляють непогані гроші, виготовляючи обладунки для турнірів і фестивалів в усьому світі. Адже в Україні метал значно дешевший, ніж в інших країнах, прокат якісний, робоча сила дешева.

Наші майстри вигладжують метал до останньої заклепки, вивіряють із музейними експонатами до міліметра й виготовляють речі, які навіть беруть музеї для демонстрації на стенді. Наприклад, ми щороку беремо участь у битві під Ґрюнвальдом. На полі, де відбулась ця битва, зараз музей. У невеличкій галереї виставлені типові обладунки німецьких, польських і литовських рицарів – усе копії. Багато обладунків, зроблених нашими руками, є в Хотинському замку.

Один із учасників «Галицького лева», Михайло Скалозубов, використовуючи знайдені в Галичі іржаві пластини, відтворив цілий комплекс обладунків. Він досліджував подібні пластини з Гомеля та Дорогобужа, й після кількох спроб зв’язати пластини знайшов оптимальний спосіб, за якого обладунок був зручним і захищав рицаря. Це наче скласти мозаїку чи розбитий горщик по шматочку. Зробивши панцир із виготовлених на заводі копій пластин, Михайло поїхав на фестиваль і перевірив обладунок у бою. Панцир витримав удари сокир, мечів, алебард і списів, у ньому можна було легко маневрувати – реконструкція точна.

Дівчата шиють не стилізовані, а максимально наближені до середньовічних сукні, ескізи яких готують на основі історичних джерел: за портретами, надгробками, іконами. Тканину використовують домоткану. Іноді купують у селах тканину «з бабиної скриньки», виткану 50-70 років тому. Така матерія майже не відрізняється від тієї, яку виробляли у XIV столітті. Хоча підходить і заводський льон із саржевим плетінням – його фарбують у потрібний колір і шиють кістяною голкою одяг, цілком гідний історичного музею.

Серед реконструкторів багато істориків, але вони здебільшого люди «кабінетні»: їм подобається читати, працювати з джерелами. Напевно, бракує пасіонарності, щоб поїхати на фестиваль, одягнути кольчуги, взяти в руки меча та ринути в бій. Часто історичною реконструкцією цікавляться люди з зовсім інших сфер, які знаходять у цьому заняття віддушину. Як на мене, реконструкція робиться в першу чергу для себе, щоб потішити власне его та зрозуміти, що можеш зробити щось своїми руками.

В Україні багато фестивалів історичної реконструкції, які головно спрямовані на період Русі ІХ-ХІІІ століть або середньовічної Європи XIV-XV століть. Фестиваль «Ту стань!» – найбільше досягнення львівських реконструкторів. Він особливий тим, що його ініціювали історики – археолог Михайло Рожко та його батько Василь Рожко, який, власне, «розкопав» унікальний скельний комплекс поблизу села Урич у Карпатах. Я вже дванадцять років беру участь в організації цього фестивалю. 

На фестивалі «Ту стань!» рицарі пробували штурмувати фортецю з бойовими драбинами й тараном. Ми хотіли з’ясувати, скільки людей може урухомити машину-таран і наскільки небезпечно тягнути її полем під обстрілом. Також ми зробили модель требушета – найбільш потужної метальної машини середньовіччя, відомої ще з часів Давнього Риму (такий агрегат можна побачити в фільмі Люка Бессона «Жанна д`Арк»). Ми відтворили умови домни й намагались виливати крицеве залізо, як це робили давні ковалі.

Коли на Донбасі почалась війна, ми відмовились від самого поняття «фестиваль», а провели дружні зустрічі в форматі живого середньовічного містечка. Ми зробили акцент на відтворенні побуту та ремесел, а не на лицарських турнірах. Ремісники показували свої вироби та проводили майстер-класи, «селяни» саджали овочі на грядки, які обробляли за допомогою середньовічних інструментів. Це напрямок історичної реконструкції, який називається living history (жива історія): хороший спосіб відчути історію на собі. Львівські реконструктори відтворили кількаденний зимовий рицарський похід, пройшовши передгір’ям Карпат на Старосамбірщині. Вони були в пошитому вручну одязі (навіть білизна була зроблена за тогочасними зразками), йшли на снігоступах і несли з собою середньовічні аналоги наплічників, ночували в шатрі й користувались кованим посудом.

Мені найбільше подобається реконструкція з невеликим форматом рольової гри, своєрідний падарм, на який ти приїжджаєш в образі свого середньовічного персонажа. Береш участь у боях, спільних трапезах, можеш пограти в настільні середньовічні ігри й потанцювати на балу. На таких фестивалях відбувається повне занурення в середньовіччя, й реконструктори серйозно до них готуються та чекають із великим нетерпінням.

Всі львівські клуби починались із того, що хлопці збирались і бились на мечах. Ми розробляли техніку бою самі, а також користувались сучасними підручниками з історичного фехтування. Та потім в інтернеті почали з’являтись добрі скани середньовічних підручників. Є інструкції з бою XV, XVI століття, ще більше їх збереглося з XVII століття.

Історичне фехтування – травматичний спорт, якщо ти маєш неякісні обладунки й не вмієш захищатися. Коли ж обладунок нормальний, і ти свідомий того, що робиш, то ризик травмуватись набагато менший, ніж у футболі чи боксі. Трапляються прикрі випадки – переломи, струси мозку, зламані зуби, не згадуючи вже про дрібні порізи та синці. Нічого не вдієш – це бойовий спорт.

Дівчата також займаються історичним боєм, але краще чуються у спортивній стрільбі з лука та легкому фехтуванні шпагою. Проте вони беруть участь у професійному тріатлоні, коли учасник без зупинки змінює три види зброї: щит і меч, короткий меч і маленький щит і півтораручний меч. Учасники б’ються три на три, що вимагає не лише навичок фехтування, а й уміння маневрувати й підтримати одне одного. На цьогорічній «Битві націй» наші дівчата отримали в цій номінації перше місце. Ми допускаємо їх до бою, ретельно перевіривши обладунки й упевнившись в їхній безпеці.

Зараз я не беру участі в боях, проте мене запрошують на фестивалі як ведучого шоу-програми та спортивного коментатора. Маючи досвід, я розумію, що відбувається на ристалищі, й можу пояснити глядачам. Я коментував бої на фестивалях «Ту стань!», «Меджибіж середньовічний», «Сіверські вікінги» в Чернігові, «Форпост» у Кам’янці-Подільському, «Срібна вежа» у Хмільнику.

Я створив творчу групу «Княжа забава»: зібрав найближчих друзів-реконструкторів, які могли цікаво розповісти про наше заняття та театрально вдавати рицарські бої. До нас долучаються колективи музикантів і танцюристів, ми влаштовуємо вогняні шоу та костюмовані вечірки. Львівський колектив Kings and Beggards, що відтворює мелодії середньовіччя, замовляє в майстрів ручної роботи музичні інструменти того часу: фідель (попередник скрипки), волинку, лютню. Виконують стародавні українські та європейські, зокрема ірландські, мелодії. 

Ми проводимо «Середньовічні учти» в ресторані в Олеському замку. Туристи, що приїжджають на екскурсію, мають змогу скуштувати середньовічні страви, подивитись танці і взяти участь у розвагах тих часів: пройтись на ходулях, пострибати в мішках, покидати городки і навіть побитись із рицарем на так званому м’якому мечі. Люди, які ніколи не цікавились Середньовіччям, відкривають для себе цю епоху: XV-XVI століття були веселими, музика – крутою й запальною, їжа – смачною.

У Львові я проводжу екскурсії під назвою «Нічна варта». У середньовічному Львові, як і в будь-якому місті тих часів, мешканці об’єднувались у загони самооборони. Одягали обладунки, брали зброю та патрулювали місто. Саме таких людей зобразив на своїй картині Рембрандт. На таких екскурсіях глядачі отримують не лише інформацію, але й цікаві ілюстрації з життя міста: знайомляться з убраними в гарні сукні дамами, вчаться танцювати середньовічний танець, спостерігають рицарський бій.

Історична реконструкція – це спосіб життя. Ми свідомі того, що живемо в ХХІ столітті, й ніхто з нас не вважає себе середньовічним рицарем або монахом і не поводиться як вони в реальному житті. Але це прекрасна можливість зануритись в іншу атмосферу, провести час, спілкуючись з однодумцями, викинути адреналін та позбутись накопиченого напруження й агресії. Фестивалі середньовічної реконструкції надихають і заряджають позитивом для життя в сучасному світі.

Катерина Москалюк для Tvoemisto.tv
Фото з сайту проекту Артема Бондаря «Княжа забава» 

(Не)пересічні львів'яни