(Не)пересічні львів’яни. Майстер-лірник

4156 0
Ліри, кобзи та бандури, ексклюзивні гуслі та «гудок-чортяка», на якому треба крутити дулі. Львівський майстер Гордій Старух розповідає про те, як поєднати музику і скульптуру та оживити майстерню діда.

Дядьки та дідусь Гордія – скульптори. Хлопець зізнається, що в такій атмосфері неможливо стати кимось ще. Вчився у Львівській академічній гімназії, паралельно підробляв музикою. Гордій з друзями грали на вулицях, а потім захопилися етно-музикою та автентичними записами.

«Мій друг Олесь запропонував робити ліри. Знайомі з кобзарського цеху сказали, як створити інструмент із одного шматка дерева за місяць часу. Біля мене зрізали березу і я вперше зробив щось схоже на криловидні гусла. З того все почалося», розповідає хлопець.

Працює Гордій у майстерні свого діда, відомого львівського скульптора Еммануїла Миська, який був майстром світового рівня. Меморіальна табличка Соломії Крушельницькій, зліпок голови на пам’ятнику Іванові Франку навпроти ЛНУ, погруддя Данилу Галицькому в аеропорту, Монумент Бойової слави – це лише мала частина його робіт.

У майстерні досі зберігаються дідові книги, малюнки, погруддя, а на задньому дворі – матеріали, які він хотів колись використати. Гордій хоче зробити тут музей, але поки що не має достатньо коштів. Каже, що дідусю за часів СРСР доводилось хитрувати. Коли приходили комуністи, він спеціально розкладав книжки про світове мистецтво так, щоб на видноті були твори Леніна та історія КПРС.

«Дід був дуже крутим. Ми у сім’ї любимо розповідати історію, як він у Бельгії протягом тридцятитихвилинної лекції виліпив чудесне погруддя – усі були шоковані», – каже хлопець. Дядьки Гордія також створили безліч цікавих скульптур. Наприклад, кам’яний Апостол біля Львівського обласного театру ляльок – робота Юрка Миська.

Гордій вже зробив 11 лір, зараз працює над 12-тою. Окрім них, ще є гуслі, кобзи, бандури, але саме ліру він вважає своїм «коньком».  Жартує, що вже можна робити еротичний календар з 12-ма лірами та «голими женщінами». Йому подобається ця робота, бо так хлопець поєднує скульптуру та музику.

«А ще я заново вчуся рахувати, бо щоб креслити патрони для скрипки, треба вираховувати цілі алгебраїчні формули. Також згадую хімію, коли працюю з лаками. Найбільше мені подобається те, що кожен наступний інструмент кращий за попередній. Це означає, що я постійно навчаюсь новому», – каже лірник.

Аби інструмент був якісним та не тріскався, необхідна добра висушка – мінімум рік. Але якщо правильно колоти дерево, зробити добру заготовку сантиметрової довжини, то воно може висохнути і за місяць.   

Струни використовує  залізні та нейлонові. Але, каже Гордій, жильні набагато кращі: «Я хочу спробувати робити струни з кишок. Вони звучать натуральніше. Беруть кишку якоїсь тварини, розтягують її, скручують, вона висихає і роблять з неї струну. Металеві можуть звучати, навіть якщо їх до дерев’яшки прив’язати, а жильні взаємодіють тільки з інструментом».

«Я зробив безліч скульптур, але зрозумів, що в цій справі я себе вже реалізував. Мені просто стало нецікаво. А тут ти робиш і не знаєш, вийде чи ні. От кілька днів тому я вперше в житті гнув дерево. Це такий клас», – каже Гордій.

Про інструмент, який хлопець назвав «гудок-чортяка», розповідає так: «Я його робив для нашого альтиста. Вийшла отака чуча-муча з дулями, які за задумом ти маєш крутити, щоб настроїти інструмент. За своїми характеристиками він звучить жахливо, але структурно це мав бути альт».

Лірник принципово не платить великим промисловим компаніям, які винищують екзотичні види дерев у різних країнах і шукає їх у львівських парках: «Усі матеріали – це переважно підібрані дерев’яхи по парках та дібровах. Наприклад, верхня дека в одній з лір – це прекрасне дерево з полички бібліотеки філармонії. Воно має приблизно 100 років висушки. Знайомий підказав, що викидають старі стелажі, а задніми стінками були оці чудові матеріали. Уже друга ліра з тої полички зроблена».

Крім того, Гордій – музикант групи «Joryj Kłoc» («Йорій клоц»). Сміється: робить ліри, а сам грає на гітарі. Назва групи теж пов’язана з лірництвом. Разом з другом захопилися книгою «Старцівство» про старців, лірників та кобзарів. У цій праці описано багато унікальних речей. Наприклад, про бойове мистецтво сліпих кобзарів, які махали костуром, щоб захиститися від вовків. Хлопець каже: «У них навіть є своя таємна мова: хиляй нахмур – іди геть, киряти – пити горілку, лох – проста людина. Ми вичитали словосполучення «Йорий клоц», тобто «добрий чоловік». Але Олесь неправильно запам’ятав. Насправді мало б бути «Йорій клац». В результаті наша назва означає те, що ми самі собі придумаємо».

Зараз у Гордія та Дарії Альошкіної троє дітей – Росава, Еней та Вакула. Каже, що у маленьких поки найбільше виходить замітати у майстерні. Назвали їх такими іменами, бо «у Гордія не може бути сина Івана». Творчість Дарії, про яку ми розповідали у попередніх випусках «(Не)пересічних львів’ян», та її чоловіка має дещо спільне: «Мій улюблений символ, як і у дружини – це спіраль життя. Ця завитушка мені наснилася і я попросив друга, щоб він її викував. На усіх моїх інструментах ручки в формі спіралі. Тільки у Дарії – рух назовні, а я за те, що воно скручується всередину. У неї – це розвиток, а у мене – консервація». 


Розмовляла Олександра Чернова, фото Аліни Смутко

(Не)пересічні львів'яни