(Не)пересічні львів’яни. Молодий дзиґармайстер найстарішої майстерні

4322 0
Роман Перетятко, мабуть, наймолодший годинникар у Львові. У свої 28 він встиг полагодити годинник за 30 тисяч доларів, розібрати та зібрати докупки тисячі механізмів та стати майстром. За своїм робочим столом у майстерні «Хронограф» Роман розповідає про секрети роботи дзиґармайстра, ділиться порадами щодо догляду за годинником та пояснює, чому годинникарі добре заробляють.

Роман Перетятко у ремеслі із восьмого класу. Все завдяки батьку, який був годинникарем і передав йому свої знання.

«Спочатку батько мене змушував, давав невеликі завдання. У нас був робочий стіл в хаті, то тато мене садив за нього на дві-три години, особливо на літніх канікулах», – каже майстер.

Під час розмови Роман майже не відволікається від роботи. Каже, вже зробив так багато годинників, що може лагодити та розмовляти одночасно. Хіба що працює із унікальними механізмами. Тоді йому потрібен спокій та повна зосередженість. За словами Романа, щонайменше 5 років потрібно, аби бодай почати орієнтуватись у цій справі.

Майстер розповідає, що конкурентів у нього небагато. Ця професія вимирає. На годинникаря ніде не вчать, тому у Львові залишилось небагато майстрів, та й то переважно старші чоловіки.

«Спочатку мене навчав батько, а потім я прийшов сюди у майстерню та набирався досвіду у майстрів. Або по знайомству тобі передадуть ці знання, або у родині. Більше ніяк», – зауважує Роман та починає розкручувати кришку наручного годинника.

Роман Перетятко має цілу колекцію фотографій найскладніших механізмів, які потрапляли йому до рук. На одній зі світлин видно, що деталі розібраного годинника помістилися у трьох скляних ємностях та зайняли півстола. Майстер каже, що дорогі речі їм у майстерню не приносять. Це завжди по рекомендаціях.

«Найдорожчий годинник, який я ремонтував, коштував 30 тисяч доларів. Фірми Audemars Piguet. Робота з такими дорогими речами – дуже велика відповідальність, бо якщо поламаєш якусь деталь, то в магазині її не купиш, а фірми-виробники деталі не висилають кому-небудь, а лише на авторизовані сервісні центри», – додає дзиґармайстер.

Кожен механічний годинник потребує профілактики. Байдуже, коштує він тисячу гривень чи доларів. Його потрібно розібрати, почистити, змазати, відрегулювати. Часто трапляється, що ти зремонтував механізм, склав все докупи, а стрілка не йде чи ще щось. Ти змушений знову його розбирати, шукати та вирішувати нові проблеми.

«У роботі годинникаря головне, щоб руки не тряслися. Зрозуміло, що напідпитку за роботу ти не сядеш, бо неможливо буде зосередитись. Ремонт годинника має систему, усе йде крок за кроком. Якщо пропустиш якийсь етап, то доведеться повертатись назад і починати з того місця, де збився», – розповідає Роман, витягуючи стрілку годинника із циферблата.

За день майстер робить багато дрібної роботи: комусь стрілку поміняти, штифт у браслеті замінити і так далі. Хоча сотня годинників в день через Романа не проходить. Каже, це раніше так було, ще за радянських часів. Тоді майстри додому роботу носили, бо не все встигали.

«Деколи над дорогим годинником можна менше часу просидіти, ніж над дешевим. Буває, що ти з першого погляду не передбачиш всіх нюансів у роботі, тому замість обіцяних десяти хвилин сидітимеш зо два дні», – додає майстер.

Порада #1: часто на кришках циферблатів пишуть, що годинник працює на глибині тридцять і більше метрів. Це не означає, що можна пірнути в воду на таку глибину і з годинником все буде добре. Мається на увазі, що корпус витримує такий тиск. Та зазвичай це лише перебільшена реклама, аніж правда.

Робочий стіл Романа подібний на манікюрний салон – безліч пінцетів, пилочок, щіточок та викруток, які більше нагадують голки. Найменша викрутка у арсеналі майстра має 0.7 міліметра в діаметрі. Основні інструменти – маслодавалки, щоб акуратно подавати масло, щіпці для знімання стрілок, ключ для відкручування кришок, збільшувальна лінза, молоточок. Хоча майстер каже, що з теперішньою ціною на долар інструменти трохи дорогі.

Розбір годинника в руках Романа займає зо дві хвилини. Хоча для новачка цей процес занадто складний і легко заплутатись: для початку відкриваємо кришку, витягаємо завідний ключ разом із головкою, які відповідають за перевід стрілок, завід годинника. Далі витягуємо з корпусу механізм, знімаємо стрілки із циферблата і так розкручуємо та забираємо деталь за деталлю, поки не дійдемо до основної плати механізму, на яку все монтується. Важливо зберігати послідовність витягування деталей із механізму, бо якщо потягнути не за ту, то все розлетиться.

Порада #2: падіння та удари впливають на роботу годинника. Навіть механізми із протиударною системою довго не протягнуть, якщо не ставитись до вашого годинника дбайливо.

«У нашій професії можна непогано заробляти. Головне – багато працювати і пам’ятати, що за «дякую» ніхто і нічого не дає. Найдорожча послуга – профілактика годинника. Це повна розбірка механізму, виявлення неполадок, зношених та поламаних деталей, очищення у спеціальних розчинах, змазка та збірка механізму докупи», – каже Роман.

Вартість коливається залежно від марки годинника та складності механізму. Наприклад, механізми радянського зразка – від 60 гривень. Пересічні годинники японських моделей Orient та Seiko  – 150-200 гривень. Та все це без заміни запчастин. Якщо щось поламане, то ціна зростає залежно від вартості деталі.

Порада #3: механічні годинники раз у три-чотири роки обовязково потребують профілактики, навіть якщо добре працюють.

Не оминули ми тему підробок. Дзиґармайстер каже, що їх від оригіналу відрізнити не так вже й складно. Для початку треба дивитись на ціну. Потім на місце, де купуєте, бо на базарі справжній Rolex купити складно.

«Я не рекомендую людям зв’язуватись із підробками, бо ціна в них часто немала, а на цю суму можна купити справжній годинник дешевшого бренду. Головне, що він зроблений на заводі, а не десь на коліні у Китаї», – рекомендує майстер.

Роману Перетятку дещо пощастило, бо він влаштувався працювати у найстарішу годинникарню Львова – «Хронограф». Майстерня працює із травня 1960 року, а тамтешні майстри встигли поремонтувати все: від годинників до радіоприймачів та електробритв.

Текст  Ярослав Назар, фото – Олександра Чернова

(Не)пересічні львів'яни