фото: Петро Ткачишин

фото: Петро Ткачишин

(Не)пересічні львів’яни: Сихівські фрірайдери

3381 0
Чудернацькі для звичайної людини слова «трейл», «дроп», «волрайд», «степ ап», «даунхіл» входять у повсякденну лексику сьогоднішніх героїв спецпроекту «(Не)пересічні львів’яни». Фрірайдери, як вони самі себе кличуть, розповіли Tvoemisto.tv про те, чим особливий їхній стиль катання, яким має бути хороший «байк» та наскільки зручний Львів для потреб велосипедистів.

«Наша команда зветься «Pride». Ми катаємось на велосипедах у дисципліні Freeride / Downhill. Нас є приблизно десятеро. Познайомились через інтернет ще до того, як почали займатися фрірайдом», – розповідає Андрій Коник. «Загалом фрірайд – це вільний стиль катання: де хочу – там і їду. У нашому ж розумінні, це катання в лісі з цікавими елементами: каміння, коріння, прольоти, різкі повороти», – пояснює він.

На зустріч із Tvoemisto.tv фрірайдери прийшли майже у повному складі – удев’ятьох. Між собою хлопці знайомі вже в середньому три роки. Є серед них і студенти, й ще школярі, й уже одружені. Більшість учасників цієї команди живе поруч на Сихові, тому зібратися разом для них – не проблема. Андрій Коник відзначає, що з кожним роком їхній рівень катання удосконалюється. Зараз команда збирається здебільшого для того, аби облаштувати траси, поїздити, поспілкуватися та зняти на відео свої подвиги.

Андрій Шеремет додає: «У нас є чотири основні місця для катання. Це Брюховичі, Сихів, Погулянка і дещо закинутий парк на Чортових скелях поблизу Винників. Найпопулярніше місце зараз – у Брюховичах. Тамтешня траса стала відомою після змагань».

Хлопці стверджують, що стати частиною їхньої команди – нескладно. «Як до нас потрапити? Це просто. Бажано жити на Сихові, мати байк, рити з нами траси і кататися разом. Ми не є закритою спільнотою», – пояснює він.

Усім, хто хоче вправно їздити, хлопці радять просто робити це якомога частіше. Завдяки практиці можна отримати навички «азів», почати краще контролювати себе під час руху та розуміти, як поводитися в різних ситуаціях. Також корисно переймати досвід тих, хто катається вже тривалий час.

«Можливо, смішно звучить, – каже Андрій Шеремет. –  Але дуже важливо вміти правильно падати: не підставляти голову, закриватись руками тощо. Обов’язково кататись у «захисті»: це шолом, наколінники, налокітники, рукавички. Є ще така штука – зветься «черепаха» – захищає плечі, спину, ребра та внутрішні органи. Такий захист необхідний здебільшого в горах. У місті зазвичай достатньо налокітників, наколінників і шолома».

Велосипед повинен бути міцним, – зазначають фрірайдери. Він не має підводити, адже тоді катання не приноситиме задоволення, а лише проблеми. «Якщо велосипед незручний, часто ламається чи має недостатньо хороші гальма, то, по-перше, це небезпечно, а по-друге, вже не в радість. Інформації про «залізо» в інтернеті більше, аніж достатньо: знімають купу відео, пишуть мільйони статей, – треба лише цікавитися й дізнаватися», – каже Андрій Шеремет.

Андрій Шеремет зауважує, що велосипед – це хобі не з дешевих. «Якщо говорити в цифрах, то вартує таке задоволення від восьми тисяч гривень. Це ми говоримо не про крутий, а про звичайний надійний велосипед із нормальними гальмами, із міцними рамою та колесами. Тобто такий собі «середнячок» для початківців», – каже хлопець.

«Велосипед треба спочатку купити, а потім – доглядати. Можна, звісно, і зібрати велосипед самостійно, по деталях. Абсолютно всі частини реально знайти і купити. Хоча деякі топові деталі можуть коштувати більше, аніж машина. Справді, є велики, які у кілька разів дорожчі, аніж середньобюджетні іномарки», – додає Андрій. 

За його словами, для велосипедистів-любителів мати й доглядати за своїм транспортом – не є надто дорогою справою. А от професіоналам чи спортсменам доводиться шукати спонсорів.

Як пояснюють хлопці, є дуже багато різноманітних стилів катання. Ця кількість не є сталою, адже щороку придумують щось нове. Андрій Шеремет виокремлює «даунхільний» MTB  (скорочена назва від «mountain bike»), який використовують для фрірайду; й двопідвісний MTB, який використовують для фрірайду та даунхілу.

Такі велосипеди «ненакатисті», їх складно розкручувати через велику площу гуми на колесах. Тому добиратися на них на роботу чи навчання – не дуже зручно. Хоча, за словами хлопців, десять кілометрів для такого велика – цілком реально.

На питання, чи пристосований Львів до потреб велосипедистів, Андрій Шеремет віджартовується: «Серединка на половинку». За його спостереженнями, ситуація з велодоріжками у місті покращується. Однак, є інша проблема – відсутність нормальних парковок.

Головний недолік тих, які є: вони безкоштовні, а тому за ними ніхто не доглядає. «У Львові, на жаль, велосипед не можна лишати взагалі ніде. Зараз проблема, що велики крадуть часто й практично з-під носа: виносять із підвалів, комірок і навіть із майстерень», – каже він.

Фрірайдер говорить, що у Європі, наприклад, ставлять велобокси для паркування зі спеціальними замками. В Україні такого поки що немає. «Сподіваюсь, що невдовзі у нас теж з’являться кілька таких парковок, хоча б у центрі Львова. Звісно, це має бути платна послуга. Однак я, наприклад, готовий платити, аби мій велосипед був у безпеці», – пояснює Андрій.

 

Спілкувалася Юлія Сабадишина,
фото Петра Ткачишина

(Не)пересічні львів'яни