(Не)пересічні львів’яни. Та, хто малює сни
Галина Дудар закінчила державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша та Академію мистецтв. Уже кілька років її роботи мандрують львівськими та всеукраїнськими виставками. Художниця розповідає, що їй подобається малювати емоційні образи. Зараз вона працює над картиною своїх снів. Там є олені, водоспади, квіти, сонце, хати – усе, що найчастіше сниться дівчині.
«Інколи мені подобається робити історії. Наприклад, нещодавно я зробила серію картин «Гра». Це підбірка кількох абстракцій. Вони легко існують як окремі візерунки, але якщо усі скласти докупи – вийде одна велика змістовна картина», – розповідає Галина. Художниця каже, що коли вчилася у коледжі Труша, то дуже любила писанкові орнаменти та гуцульщину. Галина часто використовує ці символи, бо вони несуть у собі магію, яку вона показала на виставці «Весілля» у «Дзизі» в 2009 році.
«Намалювати ялинку чи водоспад легко. Важко придумати символ, який змусить людину підійти ближче до картини та подумати: «А що це таке? Що це за штучка?», – зауважує художниця. Галина Дудар працює з великими і малими розмірами картин. Зараз це дорого, бо полотно 80 на 90 сантиметрів до злету долара коштувало 400 гривень. Роботи вона не викидає. Якщо дівчині не вдається елемент, то вона його замальовує.
«Частіше буває, що роботу, яка мені відразу не пішла, відкладаю. Потім я її витягую, дивлюсь і розумію, що хочу щось додати, або переробити», – додає Галина.
Порада # 1: Не бійтеся малювати. Зараз популярні різноманітні скетчі. Вони розвивають образне мислення, відшліфовують майстерність руки. Будь-коли можна взяти ручку та малювати усе, що бачите.
Художниця влаштовує майстер-класи та вчить малювати дітей і дорослих. Досвіду достатньо, адже вона може малювати три полотна одночасно. Каже, що найбільше часу забирає ідея, обдумування візерунку, а процес триває недовго.
«Коли я навчаю малювати, то спочатку прошу намалювати кубик. Потім скопіювати зображення, щоразу складніше, а тоді прошу придумувати власні візерунки. Я дуже люблю, коли люди самі придумують образи, бо так вони вкладають частину себе у картину. В кінці ми переходимо до фарб, вчимось поєднувати та змішувати кольори», – розповідає Галина Дудар.
Вона малює олійними фарбами. Каже, що вони натуральніші. Проте працювати з ними нелегко, бо їх потрібно розводити спеціальними розчинниками, та й запах у них специфічний. Художниця використовує техніку лесування. Тобто не накладає фарбу грубим шаром, а розводить її розчинником та нашаровує мазок за мазком.
«Я придумала собі свій набір інструментів для роботи: виделка, гребінець та зубочистка. Гребінцем та виделкою зручно робити фактуру різної товщини на картині. А якось мені потрібно було щось гостре й під рукою був надто широкий пензлик. Я взяла зубочистку і мені сподобався ефект», – каже художниця.
Порада # 2: Щоб почати малювати, багато не треба. Два пензлики – широкий та тонкий, фарби та папір. Якщо вирішите малювати олійними фарбами, то ще розчинник та полотно. Але головне – бажання.
Попри напружений графік, власної майстерні у Галини немає. Олійна фарба смердить, тому в квартирі складно малювати. Тому малює в приміщенні друга.«Я входжу до Спілки художників України. Мені обіцяли майстерню, але я вже стільки разів надсилала прохання у мерію, а вони все мовчать. Та як би не було, молодим художникам треба вступати у Спілку, бо вона старіє, там потрібна свіжа кров, свіжі ідеї», – запевняє Галина.
У Східній Європі популярний конкурс «Срібний квадрат». Він відбувається у польському Перемишлі. Відбирають близько 60 художників із 5 країн. Відбір доволі жорсткий. Спочатку ти надсилаєш роботи по інтернету, а потім тебе відбирають далі. Минулого разу Галину не взяли. Цього року тема конкурсу – «Я та інший». Вона відправила дві роботи: одну давнішу, а іншу художниця намалювала спонтанно, за 5 хвилин, не напружуючись. Як не дивно, але обрали саме другу.
«Я не знала, що пройшла. На пошту мені лист не прийшов. Десь за місяць, коли час відбору минув, мені зателефонували з Польщі і запитали, де мої роботи. Я в темпі привезла в Польщу свою картину, а це забирає час, бо треба оформити спеціальні документи. У результаті вийшло так, що я в конкурсі участі не беру, але моя картина потрапила на виставку у Перемишлі, тому я все одно дуже рада», – ділиться мисткиня.
Порада # 3: Усі люди можуть навчитись малювати. Головне – знайти підхід. Людину треба зацікавити процесом, щоб він приносив задоволення. Звісно, доведеться і змушувати малювати, бо часто буває, що після першої невдачі пропадає бажання. Не можна зупинятись.
Також Галина Дудар малює батік. Каже, що це швидко і приємно. Малювати можна вдома, бо фарба без запаху. Вона специфічна, тому дорога. Баночка одного кольору коштує 80 гривень, а на шалик йде ціла банка. Щоправда, шовк дорогий, тому часто цим займатися не виходить.
«Я замовляю шовк в США. Ціни від 10 доларів. В Україні не беру, бо його не обшивають і доводиться це робити самій, а це доволі довгий і складний процес. Найчастіше я малюю візерунки міста або квіти. Використовую два-три кольори», – каже Галина.
У травні у художниці запланована наступна виставка. Вона каже, що мала організувати її ще у квітні, але не встигає. Також роботи Галини Дудар можна побачити у арт-кафе «Щось цікаве» на Площі Ринок.
Текст – Ярослав Назар, фото – Олександра Чернова
(Не)пересічні львів'яни
- Закоханий у ліру. Історія львів’янина, який може стати голосом країни
- Непростий хлопець із Левандівки. Як Назар переборов себе та допомагає іншим
- «Спіймати Кайдаша». Львівська актриса розповіла про неординарну роль у серіалі
- ІТ-діти. Як винаходи львівських школярів підкорюють світ
- (Не)пересічні львів’яни. Як водійка трамвая стала місцевою зіркою
- Впіймати момент гри. Як тренерка «Галичанки» поєднує спорт і фотографію
- Ровер власноруч. Як львів’янин майструє унікальні велосипеди
- Кожна річ унікальна. Мисткиня Катя Котлярова про цінність хендмейду
- Подолати бар'єр ікони. Як Роман Зілінко робить святих ближчими
- Львів’яни на «запорожцях». Чим живе найбільший в Україні клуб ретро-авто
- В гостях у Тягнизуба. Як працює найсильніший у світі педіатр
- 2225 кілометрів Україною. Як львів’янка подолала «Вишиваний Шлях»
- Наш хлопець на Comic-Con. Як львів’янин потрапив на головний фестиваль коміксів
- Harbuz усміхає. Засновниця дитячого журналу про щиру розмову з дитиною
- «Мрію потрапити на Оперний театр і телевежу». Львівська руферка про любов до дахів
- Уроки для вчителів. Як змінюється «іспанська» школа на Новому Львові
- Випалена краса. Фоторепортаж із львівської майстерні прикрас
- (Не)пересічні львів’яни: Правдивий козак, який не носить шароварів
- (Не)пересічні львів'яни. Балерина про життя на пуантах, травми і пенсію
- (Не)пересічні львів'яни. Як львів’янка вчить позбуватися страхів за допомогою театру
- (Не)пересічні львів’яни. Майстер історичних реконструкцій
- (Не)пересічні львів’яни: Сихівські фрірайдери
- (Не)пересічні львів’яни: спортивний хореограф
- (Не)пересічні львів'яни: арт-керівник у Львівській майстерні пряників
- (Не)пересічні львів’яни. Шахісти біля Оперного театру
- (Не)пересічні львів’яни. Акторка театру тіней
- (Не)пересічні львів’яни. Бургомістр пан Орест
- Непересічні львів’яни. Інструкторка з йоги та альфагравіті
- (Не)пересічні львів’яни. Та, що малює медіакомікси
- (Не)пересічні львів’яни. Кельнер з двадцятирічним досвідом
- (Не)пересічні львів’яни. Майстер гравюри
- (Не)пересічні львів’яни. Відтінки музики PIANO
- (Не)пересічні львів’яни. Та, що не втомлюється допомагати
- (Не)пересічні львів’яни. Молодий дзиґармайстер найстарішої майстерні
- (Не)пересічні львів’яни. Писанкарка
- (Не)пересічні львів’яни. Пані Рузя
- (Не)пересічні львів’яни. Той, що схожий на Далі
- (Не)пересічні львів’яни. Майстер-лірник
- (Не)пересічні львів’яни. Монахиня з лічниці Шептицького
- (Не)пересічні львів’яни. Жива скульптура
- (Не)пересічні львів’яни. Помічник таємного аптекаря
- (Не)пересічні львів’яни. Хто такий брадобрей
- (Не)пересічні львів’яни. Майстриня парафіну
- (Не)пересічні львів’яни. Волонтерський кулінарний клюб
- (Не)пересічні львів'яни. Cурмачі з Ратуші