(Не)пересічні львів’яни. Та, що не втомлюється допомагати

3653 0
Святослава Фединяк уже півроку кожного дня плете «кікімори». Її однокімнатна квартира до стелі завалена викрійками маскувальних сіток для снайперів. Львівська волонтерка про дзвінок від Бороди з Айдару, мішки з сердечками та про те, чому люди не помічають війни

Святослава – колись завідувачка дитячим садочком, уже 15 років працює у сфері торгівлі. Тепер вона координатор волонтерського проекту «Handmadeпо-львівськи для Армії руками волонтерів». Живе із сином в однокімнатній квартирі. На підлозі – викрійки, на речах та меблях – ворсинки від мішковини.

Син підтримує маму у її справі. Іллі 13 років. Він староста класу, уже шостий рік замається кікбоксінгом – двічі чемпіон України і срібний призер. Волонтерство для них – справа сімейна. Тато Святослави Фединяк носив записки у криївки, а дід із бабусею були в Січових Стрільцях. Жінка народилася у селі Шевченкове Івано-Франківської області, але завжди мріяла жити у Львові.

Волонтерка зустрічає нас на ринку Миколайчука та показує як плести«кікімори»: «Ми виварюємо мішки у великих чанах у спеціальному зеленому фарбнику, щоб мали колір трави. Потім сушимо на полі. Нарізаємо на квадрати, відділяємо по дві нитки і вплітаємо їх у сітку – через вічко. Не в кожне, бо кікімора виходить дуже густою. А у хлопців зелена форма, яка зливається з пончо. Взимку плели густіше, щоб не було видноформи. Зимові накидки ми облегшували тюлями та колготками».

Їхня організація зародилася в кінці серпня. Вони не орієнтовані на збирання коштів, а роблять необхідні речі своїми руками та безкоштовно відправляють їх на фронт.Спочатку був дефіцит мішковини. Згодомфірма «Галка» виділила мішки від кави.Окрім цих ниток в сіткувплітають тканину. Її приносять, або купляють у секонд-хенді небайдужі. Єдине, щозамовляють координатори – рибацьку малькову сітку. Вона коштує 100-120 гривень. Розмір – 1,40 метрів. ПотімСвятослава забирає готове полотно додому та шиє пончо-накидку з капюшоном.

«До нас звертаються батьки та військові. Роблять замовлення по інтернету чи приходять на щонедільні збори біля пам’ятнику королю Данилу. Там ми продаємо власну випічку, сувеніри, футболки. З виторгу від двох до п’яти тисяч гривень купляємо сітки, тканину», – розповідає волонтерка. Разом з ними щонеділі збирається «Кулінарний клюб». Учасники клюбу у казані варять страви різних кухонь світу. Часто допомагають кримські татари – готують національні страви: лагман, плов, пахлаву.

«Інколи нам дзвонять напряму з фронту. Кажуть з якого батальйону і що їм треба.Одного разу піднімаю слухавку, а там – відомий боєць Борода з Айдару дякує за гарну накидку, я аж сіла. Я не дуже вмію розмовляти з хлопцями – мені відразу хочеться плакати», – каже Святослава.

Також в організацію телефонують інші волонтери. Бо «кікімори» плетуть не усюди – тільки в Києві, Полтаві та у Львові. Жінка надсилає накидки у мішках, на якихмалює сердечки. Військовим вонидуже подобаються.«Таке пончо для снайперакоштує в магазині 2300-2400гривень, а ми віддаємо безкоштовно.  З початку листопада уже зробили близько 500 штук. Окрім того, ми шиємо устілки, буржуйки, маскхалати, флісові шкарпетки, балаклави, рукавички – безпалі та рукавичками,робимо сухі борщі, дощовик, бандани», – додає волонтерка.

 

У групі «Handmadeпо-львівськи» є дизайнер, який розробив військову форму. Але щоб її шити треба багато грошей – фабрики вимагають великий задаток. Мінімальна партія – 100 штук, а це майже 30 тисяч гривень. Щоправда, про організацію дізнався Святослав Вакарчукі посприяв, щоб їм без оренди виділили квартиру на Сербській. Сказав користуватися «до перемоги».

«Я завжди хотіла бути потрібною людям. Відчувати, що роблю щось важливе. Це була однією з моїх мрій. Алечас, який я можу провести з дитиною, я жертвую для інших людей, але поки так розставлені пріоритети. Іде війна, а інші люди роблять вигляд, що ми від цього далеко і можемо не звертати увагу», – каже жінка, вплітаючи мішковину в сітку.

Останнім часом замовлень побільшало, а робочих рук, які плетуть – поменшало. Святослава каже, що раніше люди активніше допомагали та цікавилися: «Ми відчуваємо, що люди стомилися. Пройшло вже півроку, адеякі, проходячи повз нас, досі не знають, що ми плетемо.Коли людям показують кров, вони активізуються, а поки вони по телевізору не показують війни,то розслабляються».
Дзвонить телефон, грає «Вставай, мила моя вставай» – Святослава замовляє нову партію мішковини.

Банківський рахунок організації: 4149 4978 2118 0769

Розмовляла Олександра Чернова, фото – Аліна Смутко

(Не)пересічні львів'яни