(Не)пересічні львів’яни. Та, що не втомлюється допомагати
Святослава – колись завідувачка дитячим садочком, уже 15 років працює у сфері торгівлі. Тепер вона координатор волонтерського проекту «Handmadeпо-львівськи для Армії руками волонтерів». Живе із сином в однокімнатній квартирі. На підлозі – викрійки, на речах та меблях – ворсинки від мішковини.
Син підтримує маму у її справі. Іллі 13 років. Він староста класу, уже шостий рік замається кікбоксінгом – двічі чемпіон України і срібний призер. Волонтерство для них – справа сімейна. Тато Святослави Фединяк носив записки у криївки, а дід із бабусею були в Січових Стрільцях. Жінка народилася у селі Шевченкове Івано-Франківської області, але завжди мріяла жити у Львові.
Волонтерка зустрічає нас на ринку Миколайчука та показує як плести«кікімори»: «Ми виварюємо мішки у великих чанах у спеціальному зеленому фарбнику, щоб мали колір трави. Потім сушимо на полі. Нарізаємо на квадрати, відділяємо по дві нитки і вплітаємо їх у сітку – через вічко. Не в кожне, бо кікімора виходить дуже густою. А у хлопців зелена форма, яка зливається з пончо. Взимку плели густіше, щоб не було видноформи. Зимові накидки ми облегшували тюлями та колготками».
Їхня організація зародилася в кінці серпня. Вони не орієнтовані на збирання коштів, а роблять необхідні речі своїми руками та безкоштовно відправляють їх на фронт.Спочатку був дефіцит мішковини. Згодомфірма «Галка» виділила мішки від кави.Окрім цих ниток в сіткувплітають тканину. Її приносять, або купляють у секонд-хенді небайдужі. Єдине, щозамовляють координатори – рибацьку малькову сітку. Вона коштує 100-120 гривень. Розмір – 1,40 метрів. ПотімСвятослава забирає готове полотно додому та шиє пончо-накидку з капюшоном.
«До нас звертаються батьки та військові. Роблять замовлення по інтернету чи приходять на щонедільні збори біля пам’ятнику королю Данилу. Там ми продаємо власну випічку, сувеніри, футболки. З виторгу від двох до п’яти тисяч гривень купляємо сітки, тканину», – розповідає волонтерка. Разом з ними щонеділі збирається «Кулінарний клюб». Учасники клюбу у казані варять страви різних кухонь світу. Часто допомагають кримські татари – готують національні страви: лагман, плов, пахлаву.
«Інколи нам дзвонять напряму з фронту. Кажуть з якого батальйону і що їм треба.Одного разу піднімаю слухавку, а там – відомий боєць Борода з Айдару дякує за гарну накидку, я аж сіла. Я не дуже вмію розмовляти з хлопцями – мені відразу хочеться плакати», – каже Святослава.
У групі «Handmadeпо-львівськи» є дизайнер, який розробив військову форму. Але щоб її шити треба багато грошей – фабрики вимагають великий задаток. Мінімальна партія – 100 штук, а це майже 30 тисяч гривень. Щоправда, про організацію дізнався Святослав Вакарчукі посприяв, щоб їм без оренди виділили квартиру на Сербській. Сказав користуватися «до перемоги».
«Я завжди хотіла бути потрібною людям. Відчувати, що роблю щось важливе. Це була однією з моїх мрій. Алечас, який я можу провести з дитиною, я жертвую для інших людей, але поки так розставлені пріоритети. Іде війна, а інші люди роблять вигляд, що ми від цього далеко і можемо не звертати увагу», – каже жінка, вплітаючи мішковину в сітку.
Дзвонить телефон, грає «Вставай, мила моя вставай» – Святослава замовляє нову партію мішковини.
Банківський рахунок організації: 4149 4978 2118 0769
Розмовляла Олександра Чернова, фото – Аліна Смутко
(Не)пересічні львів'яни
- Закоханий у ліру. Історія львів’янина, який може стати голосом країни
- Непростий хлопець із Левандівки. Як Назар переборов себе та допомагає іншим
- «Спіймати Кайдаша». Львівська актриса розповіла про неординарну роль у серіалі
- ІТ-діти. Як винаходи львівських школярів підкорюють світ
- (Не)пересічні львів’яни. Як водійка трамвая стала місцевою зіркою
- Впіймати момент гри. Як тренерка «Галичанки» поєднує спорт і фотографію
- Ровер власноруч. Як львів’янин майструє унікальні велосипеди
- Кожна річ унікальна. Мисткиня Катя Котлярова про цінність хендмейду
- Подолати бар'єр ікони. Як Роман Зілінко робить святих ближчими
- Львів’яни на «запорожцях». Чим живе найбільший в Україні клуб ретро-авто
- В гостях у Тягнизуба. Як працює найсильніший у світі педіатр
- 2225 кілометрів Україною. Як львів’янка подолала «Вишиваний Шлях»
- Наш хлопець на Comic-Con. Як львів’янин потрапив на головний фестиваль коміксів
- Harbuz усміхає. Засновниця дитячого журналу про щиру розмову з дитиною
- «Мрію потрапити на Оперний театр і телевежу». Львівська руферка про любов до дахів
- Уроки для вчителів. Як змінюється «іспанська» школа на Новому Львові
- Випалена краса. Фоторепортаж із львівської майстерні прикрас
- (Не)пересічні львів’яни: Правдивий козак, який не носить шароварів
- (Не)пересічні львів'яни. Балерина про життя на пуантах, травми і пенсію
- (Не)пересічні львів'яни. Як львів’янка вчить позбуватися страхів за допомогою театру
- (Не)пересічні львів’яни. Майстер історичних реконструкцій
- (Не)пересічні львів’яни: Сихівські фрірайдери
- (Не)пересічні львів’яни: спортивний хореограф
- (Не)пересічні львів'яни: арт-керівник у Львівській майстерні пряників
- (Не)пересічні львів’яни. Шахісти біля Оперного театру
- (Не)пересічні львів’яни. Акторка театру тіней
- (Не)пересічні львів’яни. Бургомістр пан Орест
- Непересічні львів’яни. Інструкторка з йоги та альфагравіті
- (Не)пересічні львів’яни. Та, що малює медіакомікси
- (Не)пересічні львів’яни. Кельнер з двадцятирічним досвідом
- (Не)пересічні львів’яни. Майстер гравюри
- (Не)пересічні львів’яни. Відтінки музики PIANO
- (Не)пересічні львів’яни. Та, хто малює сни
- (Не)пересічні львів’яни. Молодий дзиґармайстер найстарішої майстерні
- (Не)пересічні львів’яни. Писанкарка
- (Не)пересічні львів’яни. Пані Рузя
- (Не)пересічні львів’яни. Той, що схожий на Далі
- (Не)пересічні львів’яни. Майстер-лірник
- (Не)пересічні львів’яни. Монахиня з лічниці Шептицького
- (Не)пересічні львів’яни. Жива скульптура
- (Не)пересічні львів’яни. Помічник таємного аптекаря
- (Не)пересічні львів’яни. Хто такий брадобрей
- (Не)пересічні львів’яни. Майстриня парафіну
- (Не)пересічні львів’яни. Волонтерський кулінарний клюб
- (Не)пересічні львів'яни. Cурмачі з Ратуші