Віктор Гальчинський

Віктор Гальчинський

Нетуристичний Львів: будинок Квітки Цісик, площа п’яти кутів та гіпсові королі

10103 3
Маршрут нинішньої мандрівки охоплює ще одну цікаву частину історичного району Новий Світ — територію, обмежену сучасними вулицями Степана Бандери, Сахарова, Княгині Ольги, Героїв УПА та залізничною колією Львів — Чернівці. Це царство величних кам’яниць та розкішних вілл-палаців, яких вистачить не на одну мандрівку.

Сьогодні стартуємо на вулиці Степана Бандери — навпроти головного корпусу Національного університету «Львівська Політехніка».

Комплекс будівель Політехніки зведений у другій половині ХІХ століття. Це унікальна архітектурна перлина старовинного Львова, яка заслуговує на окрему мандрівку. А ми йдемо на протилежний бік вулиці Бандери — вулицю Глибоку, яка поведе до району Байки, де ще у середині ХІХ століття були болота з озерцями-баюрами. Їх місцеві мешканці і називали «байками».  

Вулиця Глибока, за однією з версій, отримала назву саме завдяки тому, що перетинала яр біля таких озер та рибних ставків. Хоча Глибока — не перша назва цієї вулиці. Колись вона називалася Канонірською з огляду на розташовані поруч артилерійські склади.

З парної сторони привертає увагу оригінальна кам’яниця у стилі орнаментальної сецесії. Цей триповерховий будинок постав у 1908 році за проектом Владислава Гертманна для Гелени Рисяк — дружини архітектора Якуба Рисяка.

Сусідній будинок із симетричними аттиками по боках, орнаментальною ліпниною та пишним маскароном на вході також будувався Владиславом Гертманном для Гелени Рисяк.

Наступний будинок не такий пишний, як його сусіди справа. Спроектував та збудував кам’яницю у 1910 році архітектор Август Богохвальський на замовлення Юзефа Кеннінга та Анни Шурегер. Та знаменитий цей будинок не проектом і не власником, а тим, що саме в ньому до 1944 року жила родина Левів, у якій у 1953 році народилася американська співачка українського походження Квітка Цісик.

Навпроти будинку родини Квітки Цісик бачимо функціоналістичні кам’яниці 30-х років ХХ століття, у одній з яких мешкав ректор «Львівської Політехніки» наприкінці ХХ — початку ХХІ століття Юрій Рудавський.

Далі милуємося справжнім шедевром — наріжною кам’яницею №12 авторства Якуба Рисяка, яку він збудував для себе та дружини Гелени в 1910 році.

Окрасою цієї вишуканої кам’яниці є оригінальний наріжний еркер, ажурні ковані перила балконів та даху, дитячі барельєфи під вікнами третього поверху та високі аттики з ідентичним барельєфом невідомого автора, що зображають танцівниць зі стрічками квітів. На жаль, не всі композиції збереглися належним чином.

Наступний будинок вулиці Глибокої вражає вже не декором, а помпезним виглядом та величезним розміром — збудована у стилі неоготики чотириповерхова кам’яниця займає увесь наступний квартал цієї та двох сусідніх вулиць. Будівля посталав у 1909 році за проектом Мар’яна Осінського для працівників залізниці.

Йдемо далі та милуємося давнім різьбленим дерев’яним декором даху самотньої вілли №25, яка загубилася поміж високими кам’яницями та деревами палісадника...

...та цікавою наріжною кам’яницею із вежею і високими аттиками по боках, яку збудували у 1910 році архітектори Генрик Сальвер та Ігнацій Віняж для Юзефа Сассовера.

Ініціали першого власника будинку «J.S.» увічнені у символічному гербі на двох ідентичних аттиках кам’яниці з боку вулиць Японської та Глибокої — разом з роком спорудження та жіночим маскароном.

Повертаємо на вулицю Японську та милуємося поєднанням сецесійного декору кам’яниці Сассовера і будинками з симетричними аттиками, виконаними, імовірно, архітектором Юзефом Авіном.

Достеменно відомо те, що Юзеф Авін є автором наступного будинку — друкарні Бернарда Бардаха, яку сьогодні займає одна з найстарших поліграфічних фабрик Львова. Цей будинок у стилі раннього функціоналізму з елементами ар деко побудували у 1926-1928 роках.

Будинок друкарні прикрашений скульптурами Меркурія та Венери, які символізують торгівлю та мистецтво, і круглими рельєфами у стилі ар деко, які уособлюють друкарську справу.

Щодо авторства цих скульптур та медальйонів існує кілька версій. За однією з них, автором був Юзеф Стажинський, за іншою — сам Юзеф Авін. А от львівський історик Ігор Мельник припускав, що це твори Анджея Альбрихта, майстерня якого була поруч.

Розташований поруч раціоналістичний будинок не має жодних прикрас, але має історію. Це колишня будівля профспілки поштових службовців, що постав тут у 1930-1934 роках за проектом архітектора Адольфа-Віктора Вайсса. У будинку був кінозал. З 1950-го року будівля стала Будинком культури працівників зв’язку, тут працював кіноклуб, зараз це офіс оператора телекомунікацій.

Далі з лівого боку вулиці Японської бачимо сквер із сучасним пам’ятником загиблим від синдрому набутого імунодефіциту — у 2015 році тут відкрили пам’ятник у вигляді перехрещеної стрічки, яка є міжнародним символом боротьби з епідемією СНІДу.

Ще одна окраса вулиці Японської розташована навпроти скверу. Це кам’яниця №16 у неоготичному стилі...

...та вишукана наріжна кам’яниця з масивним еркером та оригінальним декором, яка належить вже до вулиці Коновальця.

Наріжний аттик будівлі, виконаної в стилі раціональної сецесії з елементами бароко та ренесансу, пильно охороняють кам’яні орли.

Повертаємо на вулицю Коновальця, минаємо кілька функціоналістичних кам’яниць 1930-х років...

...та виходимо на невелику затишну площу, яку львів’яни початку ХХ століття називали «П’ять кутів». І справді, тут сходяться п’ять доріг — вулиці Київська та Коновальця з різних боків, до яких додається коротка вуличка Русових.

Наріжний функціоналістичний будинок у центрі постав тут у 1930 році за проектом Генрика Заремби для «Дому емігрантів», які мали намір виїхати з Європи до Америки. Первісний проект передбачав його пишне оздоблення у стилі ар деко, проте від цієї ідеї потім відмовились — можливо, із економічних причин.  

Вочевидь, через це окрасою площі «П’ять кутів» є чотириповерхова наріжна кам’яниця, яка за адресою належить до вулиці Київської.

Цей оригінальний будинок побудували у 1909-1911 роках за проектом архітектора Станіслава Борковського. Автор проекту та скульптор Теобальд Оркасевич присвятили свої твори Листопадовому повстанню (1830-1831 роки), 80-ліття якого відзначалося в той час. Найпримітнішими символами, присвяченими цій історичній події, є булава на куполі будинку та скульптурна група «Поневолена Польща».

На рівні другого поверху над вікнами бачимо два невеликих герби: зліва — Русі (Архистратиг Михаїл), справа — Литви («Погоня»), а посередині — слід від гербового щита з польським орлом, який тут колись був.

Герб Великого Литовського князівства «Погоня» прикрашав ще й обидва аттики будинку Борковського, проте, на жаль, до наших часів не зберігся.

Водночас у доброму стані герб «Погоня» Великого Литовського князівства зберігся на будинку поруч — на вулиці Коновальця, 17.

Цю сецесійну кам’яницю збудувала фірма Івана Левинського у 1906-1908 роках.

Навпроти кам’яниці «Під Погонею» можемо помилуватися вишуканою віллою архітектора Йозефа Браунзайса, яку він звів для себе у 1902 році. Зараз вілла дещо перебудована, але зберегла частину форм та керамічний орнамент.

З протилежного боку вулиці, у глибині, привертає увагу занедбана вілла, якої ніколи не торкалася рука реставратора. Це один з перших будинків, який формував вулицю 29 листопада на початку її закладення. Добре зберігся і декор, і дерев’яна веранда.

Історія не зберегла імені архітектора цього будинку, зате згадує першого його власника — Яна Іжицького. З 1916 року будівля була осередком молочарських організацій, а після Другої світової війни стала належати Львівському молокозаводу. Будинок не має статусу пам’ятки архітектури, і його мали знищити черговою забудовою, проте вцілів лише через протести громадськості. Небайдужі львів’яни організували низку акцій на збереження вілли та у 2017 році зареєстрували електронну петицію за її збереження, яка, однак, не набрала достатньої кількості голосів.

Розташована ж навпроти вілла під номером 26 у доброму стані та зберегла свій дерев’яний декор даху. Її у 1894 році збудував у швейцарському стилі львівський архітектор Ян Карасінський. Тепер це адміністративний корпус 5-ї міської клінічної лікарні, одне з відділень якої розташоване поруч у будівлі колишнього санаторію «Віта».

Далі милуємося пишним сецесійним декором кам’яниці номер 25...

...та прямуємо до ще однієї вишуканої вілли, що виділяється з-поміж усіх інших будинків червоним кольором цегли. Це вілла Гелени Бромільської, яку збудувала у 1898-1899 роках у неоготичному стилі фірма Івана Левинського. Автор проекту — Станіслав Маєрський. У стінах вілли збереглися характерні для творів фірми Левинського керамічні вставки та ковані елементи.

Простуємо вперед, де нашу увагу привертає оригінальна масивна кам’яниця №37, яка постала тут у 1914 році за проектом Міхала Кустановича.

Оригінальною її роблять два симетричних барельєфи напівлежачих напіводягнених жінок на аттиках та жіночий барельєф над центральним вікном другого поверху.

Далі знову йдемо на протилежний бік та милуємось вишуканим еркером будинку № 36...

...та двома кам’яницями з номерами 44 та 44а. Першу збудували у 1911-1912 роках для скарбового радника Людвіка Гірша за проектом Івана Багенського, а другу — з елементами класицизму та ампіру — у 1910-1911 роках за проектом Юзефа Ґорнунґа на замовлення Кароля Ґорнунґа.

Так потихеньку ми підійшли до кульмінації сьогоднішньої мандрівки — фантастичної вілли-палацу на розі з вулицею Мельника, що є взірцем палацової архітектури кінця ХІХ століття.

Цей розкішний палац постав тут у 1892 році на замовлення Юзефи Франц — вдови Йосифа Франца, власника фабрики гіпсу, яка розташовувалася в кінці вулиці Коновальця в районі нинішніх Піскових озер. Будівельний бум кінця ХІХ століття у Львові дав змогу фабриці безпроблемно заробити на палац для своїх власників.

Автором проекту цього архітектурного шедевру був польський архітектор Ян Перось. Скульптурне оздоблення виконав скульптор Едмунд Плішевський. Розкіш палацу відчувається у всьому — і в розмаїтті барельєфів, і у багатій ліпнині, і в ажурних елементах двох веж.

Портик парадного входу палацу прикрашають скульптури молодих чоловіка і жінки. Інтер’єри вілли також зберегли багатий ліпний декор та автентичні барельєфи. Наприклад, цього чоловіка в коридорі першого поверху.

Натомість найгарнішими мешканцями вілли є дві замріяні дівчини-каріатиди, які «тримають» на собі внутрішній вхід до еркера в залі другого поверху.

Кам’яна дівчина замріяним поглядом зустріне кожного гостя, який зуміє до неї дістатись.

Після смерті Юзефи Франц у 1907 році новим власником палацу став інженер Карл Ріхтманн, відомий у Львові не тільки успішним бізнесом і тим, що у 1910 році виконав 40-хвилинний політ над Львовом на повітряній кулі, а й тим, що викупив у збанкрутілого власника Еміля Браєра популярний у той час водолікувальний санаторій «Маріївка» по дорозі зі Львова до Винників. Саме підприємницький хист та відоме ім’я Ріхтманна, а також надання співвласності головному лікарю закладу Александру Закшевскі зробило «Маріївку» модним курортом не тільки для львів’ян. Після того, як Закшевскі викупив частку Ріхтманна, «Маріївка» сильно занепала, а під час Першої світової війни припинила існування. Досі на місці цього курорту існувало Винниківське озеро.

У 30-х роках ХХ століття власниками вілли були граф Мечислав Ходкевич з дружиною, а після Другої світової війни тут розмістилися медичні установи. У 1950-х роках тут було дитяче відділення туберкульозного диспансеру, а потім і донині господарем палацу є Львівський обласний лікувально-фізкультурний диспансер, який слідкує за здоров’ям львівських спортсменів. Працівники диспансеру дбайливо ставляться до палацу та кажуть, що витрачають на підтримання інтер’єрів усі надходження від платних послуг.

На жаль, зовнішній вигляд палацу вже потерпає від часу. Як, наприклад, ці створіння з крилами обабіч виходу в сад з боку вулиці Мельника.

До речі, вишуканими в палаці Франців свого часу запланували навіть підсобні приміщення у дворі.

Завершимо ж нинішню мандрівку біля іншого шедевру архітектури карпатського стилю з дерев’яними елементами сецесії — вілли на перехресті вулиць Мельника та Кокорудза. Її побудували в 1905 році за проектом Августа Богохвальського для першого директора Міського театру (нині — Львівська Опера) Людвіка Геллера.

Віктор Гальчинський, фото автора

Партнер проекту «Нетуристичний Львів» — інвестиційно-девелоперська компанія Avalon Inc.

Проект ставить за мету показати цікаві місця старовинного Львова, зібрати інформацію про них в одному місці та привернути увагу до проблеми збереження ще багатої архітектурної спадщини міста й належної її охорони.

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

 

 

Коментарі (3)

Додати коментар
24 Травня, 2019 18:09
Дарія Патер Ми ходимо звичними вуличками і не здогадуємось про їх історію, а часто навіть не піднімаємо голови, що побачити красу старих будинків. Щиро дякую за ваші мандрівки
12 Травня, 2019 23:31
Костя Величезне спасибі за Вашу роботу! Класно, що є інтерактивна карта з усіма адресами... не знаю, чи можна прив*язати світлини до маркерів на карті – було би ще зручніше :)
10 Травня, 2019 21:09
Лідія Щиро дякую за цю цікаву мандрівку!

Нетуристичний Львів