Віктор Гальчинський

Віктор Гальчинський

Нетуристичний Львів: дворик з драконами, таємна бібліотека та дім банкірів

7145 0
Тридцята мандрівка нетуристичними стежками присвячена маловідомим місцям посеред туристичного центру Львова, про які знають навіть не усі місцеві мешканці.

Розпочнемо прогулянку з першого в Україні пам’ятника наплічнику, розташованого у дворі географічного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка на вулиці Дорошенка, 41. Цей пам’ятник постав за ініціативою випускника факультету Ігоря Дикого 14 травня 2012 року та символізує відкритість Львова як туристичного міста.

Кований наплічник вагою 300 кілограмів стоїть на півметровому кам’яному постаменті та «споряджений» усім необхідним для туристичного походу. У травні 2019 року пам’ятник увійшов до Книги рекордів України як перший, єдиний та найбільший пам’ятник рюкзаку в країні. Сам факультет розташований у комплексі будинків колишньої Греко-католицької духовної семінарії, яку збудували у 1889 році за проектом архітектора Сильвестра Гавришкевича.

Прямуємо далі через вулиці Дорошенка та Костюшка на початок вулиці Менцинського. Тут зупинимося біля зовні непримітного будинку під номером 3, що звели тут у першій половині ХІХ століття.

Під час реконструкції, виконаної у 1913 році на замовлення тодішнього власника кам’яниці Мавриція Вурма архітектором Карелом Боубліком, будинок отримав унікальний для Львова декор сходової клітки з квіткових мозаїчних панно, обрамлених рожевим та бежевим мармуром.

Перила сходової клітки прикрашені кованими квітами, а стіни брами декоровані оригінальною ліпниною.

Ще одну таємницю на вулиці Менцинського зберігає велике подвір’я будинків з номерами 5, 7 та 9. Довга двоповерхова будівля, розташована у ньому, у ХІХ столітті була великим торговим пасажем єврейських кам’яниць, який ще називали «Львівський Бердичів».

Найкоротшим шляхом до «Львівського Бердичева» від сучасної площі Григоренка був нині неіснуючий пасаж Грюнерів, який починався на площі Григоренка, 5 та виходив через будинок №8 на вулиці Менцинського (колишня Єврейська гімназія, нині — Львівський інститут економіки і туризму).

Найкраще збереглася головна галерея пасажу Грюнерів, що веде від площі Генерала Григоренка, 5. Її звели за проектом архітекторів Юзефа Пйонтковського та Максиміліана Бурстіна на замовлення творця пасажу Якуба Грюнера у 1912-1914 роках.

Галерея збереглася у первісній красі і нині веде до духовного театру «Воскресіння», що розмістився у приміщенні колишнього кінотеатру «Марисенька». Кінотеатр працював тут з 1918 року до кінця 80-х років ХХ століття під назвами «Москва» та «Піонер». Галерею, вхід до якої прикрашає оригінальний вензель Грюнерів, відреставрували у 2018-2019 роках. Вона дозволяє відчути, яким величним був цей пасаж.

Проходимо через анфіладу склепінь до входу в театр…

…та заглядаємо всередину двору, який ще зберігає сліди єврейських крамниць «Львівського Бердичева». На місці залишилися навіть залізні жалюзі, які, на жаль, не відкриють магазини, які вже давно не працюють.

Наступна наша зупинка також пов’язана з творцями пасажу Грюнерів — Якубом та Кларою Грюнерами. Будинок на вулиці Гнатюка, 20-22 споруджений на їхнє замовлення у 1911 році за проектом Фердинанда Касслера та Романа Фелінського архітектурною фірмою Міхала Уляма. Монументальну будівлю, що є взірцем модернової львівської чиншової кам’яниці початку ХХ століття, прикрашають скульптури Зігмунта Курчинського на вході та всередині брами.

Далі переходимо на вулицю Січових Стрільців та заглядаємо у двір будинку №5, де бачимо ошатний флігель цікавої форми. Його збудував львівський архітектор Іван Левинський для зберігання колекції малюнків Павліковських, що були тут до 1922 року. З початку ХХ століття тут діє спецбібліотека для незрячих, у якій також облаштовано музей тифлотехніки.

Наступною зупинкою нашої прогулянки стане будинок друкарні на вузенькій вулиці Ференца Ліста, 4, який звели у 1895 році за проектом Вінцента Равського-молодшого.

Характерною особливістю друкарні є скульптурні зображення Йогана Гутенберга, що прикрашають частину вікон.

Навпроти бачимо скромний двоповерховий будиночок під номером 5, значення якого для Львова початку ХХ століття важко переоцінити. Тут працювала перша у Львові поліклініка, заснована відомим на той час лікарем та власником вишуканого палацу на старій Браєрівці Владиславом Татарчухом.

Далі затримуємося біля будівлі Галицької районної адміністрації на вулиці Ференца Ліста, 1.

Цей наріжний будинок, збудований у 1930-х роках у стилі конструктивізму, зовні практично не вирізняється від подібних будинків того ж стилю і часу. Натомість він має свою родзинку — на сходовій клітці збереглися цікаві різьблені барельєфи із сценами з сільського життя. Їхній автор — невідомий, як і архітектор, що спроектував будинок.

Виходимо на проспект Свободи та прямуємо далі в бік площі Галицької, де одразу завертаємо направо в одну з найвужчих та найтемніших вулиць Львова.

Ця вузенька вуличка з 1828 року відома як Крива Сліпа, у 1871 році стала просто Кривою, а нині названа на честь українського композитора Остапа Нижанківського. Після проходу до руїн кінотеатру «Україна» вуличка розширюється і приводить до ще однієї перлини львівської архітектури — будівлі колишнього Технологічного інституту, яку спорудили у 1908-1909 роках за проектом Тадеуша Обмінського. З другої половини ХХ століття в ній працює Національна музична академія імені Миколи Лисенка.

Її праву частину прикрашають скульптури коваля і теслі авторства викладача скульптури Львівської промислової школи Войцеха Пшедвоєвського.

З вулиці Нижанківського виходимо на вулицю Князя Романа, де одразу бачимо величну, але трохи занедбану будівлю зі скульптурами на центральному ризаліті.

Цей палац збудували у 1876 році за проектом архітектора Юліуша Ґохбергера у стилі історизму для гімназії імені Франца-Йосифа. Скульптурні портрети діячів польської культури — астронома Міколая Коперніка, лікаря Анджея Снядецького, поета Адама Міцкевича, істориків Тадеуша Чацького та Йосифа Максиміліана Оссолінського, дипломата Яна Длуґоша — виконав львівський скульптор Тадеуш Баронч.

Далі прямуємо у бік вулиці Івана Франка та на перехресті з вулицями Князя Романа, Фредра і Левицького милуємося наріжним будинком із крученими стовпами, який так і називався — «На Стовпах».

Львовознавець Ігор Мельник в одній зі своїх книг згадує, що будинок із крученими стовпами стояв на цьому місці ще у 1785 році. У 1894 році з нагоди Галицької крайової виставки влаштували лотерею з вартістю квитка в 1 золотий ринський, головним виграшем у якій була спеціально збудована триповерхова кам’яниця з крученими стовпами. У цьому будинку встигла пожити польська письменниця Марія Конопніцька, але до наших днів він не дійшов — його розібрали, щоб у 1911 році збудувати нинішню кам’яницю для Маркуса Рогатина за проектом Соломона Рімера. Архітектор вирішив залишити кручені стовпи на вході до нового будинку на згадку про велику лотерею.

Йдемо далі вулицею Франка у бік Зеленої, де наступною зупинкою стане занедбана споруда колишнього перукарсько-косметичного комплексу «Чародійка», яку збудували у 1970-х роках за проектом архітектора Миколи Мікули.

Зараз цей будинок цікавить нас зовсім не як спогад про найкращий салон-перукарню Львова радянських часів, який успішно працював до середини 2000-х років. І навіть не тим, що його збудували на місці знищеної війною приватної дівочої гімназії імені Юліуша Словацького, що була тут на початку ХХ століття. Нині ми побачимо те, що він надійно приховує від сторонніх очей вже майже 50 років, — монументальний комплекс 5-поверхових житлових будинків, які збудувала для своїх львівських працівників польська Pocztowa Kasa Oszczednośći (PKO), яка функціонує й нині як найбільший банк Польщі — PKO Bank Polski.

Блок будинків, оздоблених пілястрами з потужними капітелями коринфського ордеру, спорудила протягом 1924-1927 років за проектом архітектора Євгена Червінського в стилі модернізованої неокласики будівнича фірма «Захаревич, Червінський та Юраш».

Вхід до другої частини комплексу оздоблено суворими чоловічими барельєфами-«вартовими».

Анфілада склепінь входу нагадує давні львівські пасажі.

Із замкнутого подвір’я комплексу відкривається незвичний вид на розташований поруч костел Святої Урсули.

Найвідомішими мешканцями «будинків РКО» були український історик Мирон Кордуба та засновник Львівської математичної школи, один із творців сучасного функціонального аналізу Стефан Банах.

У подвір’ї перед комплексом зараз розташований дитячий майданчик та квітнуть лілії. А давніше, коли ще не існувало «Чародійки», тут працював кінотеатр просто неба «Літній-2», що одночасно був відкритою сценою Львівської філармонії.

Завершимо ж нашу мандрівку двориком-курдонером, що збудували у 1910-1912 роках у стилі раціональної постсецесії за проектом Александра Вартересєвіча-Слонєвського.

Окрасою внутрішньої частини курдонера з лівого боку є оригінальна кам’яниця, оздоблена елементами мавританської готики та двома рельєфами драконів авторства скульптора Івана Севери.

Навпроти будинку з драконами можна помилуватися оригінальним будиночком з вежею, вкритою черепицею…

…та автентичною дерев’яною верандою.

Центр дворика прикрашає скульптура Діви Марії. Далі бачимо сходи, якими колись можна було вийти на паралельну вулицю Кирила і Мефодія. Зараз же, якщо піднятися ними і відійти трохи вліво, можна помилуватися розташованою за парканом віллою, яку збудував для себе ще у 1880 році архітектор Юліуш Ґохбергер. 

Віктор Гальчинський, фото автора

Партнер проекту «Нетуристичний Львів» — інвестиційно-девелоперська компанія Avalon Inc.

Проект ставить за мету показати цікаві місця старовинного Львова, зібрати інформацію про них в одному місці та привернути увагу до проблеми збереження ще багатої архітектурної спадщини міста й належної її охорони.

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

Нетуристичний Львів