В морозний день за тиждень до календарної зими приємно пригадати теплу осінь і, смакуючи гарячим шоколадом, вирушити у віртуальну «прогулянку» цікавими закутками Верхнього Личакова. На шляху від Винниківського ринку до вулиці Пасічної – вишукані кам’яниці різних стилів, прекрасний Личаківський парк, творчість «львівського Ґауді» та вокзал колись популярної, а нині забутої залізниці.

Розпочнемо ж подорож від оригінального будиночка під номером 70 з правого боку вулиці Личаківської. Цю кам’яницю збудувала у 1906 році архітектурна фірма Івана Левинського для купця та міського радного Львова Едмунда Ріделя. Авторство проекту будинку приписують Тадеушу Обмінському.

 

Окрасою цієї будівлі у стилі орнаментальної сецесії є багата ліпнина та характерні для робіт фірми Левинського панно на керамічній плитці,  візерунки з плодами та зображення дерев.

Далі увагу привертає величний наріжний будинок, який найкраще проглядається з боку прилеглої вулиці Ніжинської. Його будували 7 років – з 1925 до 1932 року для польського спортивного товариства «Сокіл».

Авторами проекту цієї величезної кам’яниці, головний фасад якої колись прикрашала скульптура сокола, є два Міхала – Лужецький та Риба. Будівля знаменита тим, що у 1939 році в ній мав запрацювати кінотеатр «Патрія», під який переробили спортивний зал. Початок війни та вхід радянських військ у місто перекреслили плани. У радянські часи в будинку працював районний Будинок піонерів, нині це будинок дитячої та юнацької творчості Личаківського району.

Житлова кам’яниця поруч привертає увагу багатим аттиком із черговою варіацією герба міста Львова.

Ця кам’яниця, що має номер 101, є останнім житловим будинком на непарній стороні Личаківської до перехрестя з вулицею Мечникова. Наступна споруда – одна з казарм кавалерії, які були побудовані тут наприкінці ХІХ століття за проектом Альфреда Каменобродського та Наполеона Лущкевича, відомих аналогічними касарнями на вулицях Клепарівській, Грекова та Ветеранів. Комплекс казарм був збудований по обидва боки вулиці. Нині з непарного боку знасходиться закинуте військове містечко, а з парного – Львівський прикордонний загін.  

З лівого боку Личаківської за військовим містечком, на підвищенні, милуємося справжнім шедевром української сецесії в карпатському стилі. Цей колишній будинок лікарні відомого свого часу львівського лікаря Казимира Солецького збудувала у 1906-1908 роках фірма Івана Левинського.  

Окрасою цього «Дому здоров’я», який проектував український архітектор Олександр Лушпинський, є унікальні різьблені дерев’яні деталі черепичного даху та веж і традиційні для фабрики Левинського майолікові розписи.

Різьблені елементи даху будинку, який за своє життя встиг побувати російським госпіталем (у 1914-1915 роках) та приміщенням Польського Червоного Хреста, найкраще видно із сусідньої вулиці Рєпіна. Нині у кам’яниці – госпіталь Прикордонних військ України.

Навпроти «Дому Здоров’я» бачимо найстаріший будинок Верхнього Личакова – церкву Петра і Павла. Перша згадка про придорожню каплицю на цьому місці датована 1668 роком. А от кам’яний бароковий костел святих Петра і Павла, який дійшов до наших днів, збудували отці католицького ордену паулінів у 1750 році.

Після того, як орден паулінів був ліквідований цісарем Йосифом ІІ у 1788 році, храм передали греко-католицькій парафії. Наприкінці ХІХ століття по боках від храму з’явилися скульптури святих Петра і Павла.

Храм святих Петра і Павла відіграв особливу роль в історії української церкви. Саме тут 19 серпня 1989 року настоятель храму отець Володимир Ярема проголосив відновлення Української Автокефальної православної церкви. У 1993 році священник став першим патріархом УАПЦ та прийняв ім’я Димитрія, а після смерті у 2000 році був тут похований.

Милуємося церквою Петра і Павла з боку вулиці Мечникова, яка, до речі, колись називалася вулицею Святого Петра …

… та йдемо цією вулицею до першого повороту наліво – на вулицю Некрасова.

Цікавинками цієї частини вулиці є побудований за радянським проектом середини ХХ століття центр культури і дозвілля Українського товариства глухих …

… та оздоблена ліпниною малоповерхова забудова початку ХХ століття.

Вулиця Некрасова виведе нас на перехрестя з вулицею Марка Черемшини, якою можна вийти до східного боку Личаківського цвинтаря.

Ми ж ідемо просто – на тупикову для автомобілів вулицю Цетнерівка, названу так на честь польського шляхтича, колишнього посла до Сейму та маршалка Галичини і Володимирії XVIII століття Ігнація Цетнера. Для цієї місцевості він знаменитий тим, що наприкінці XVIII століття заклав парк з екзотичними рослинами, з частини якого на початку ХХ століття утворили ботанічний сад Львівського університету. Цікаво, що у першій половині ХХ століття Цетнерівкою називалася вулиця Марка Черемшини, а нинішня Цетнерівка звалася Фізкультурною – на честь розташованого поруч стадіону «Скіф».На нинішній Цетнерівці нас цікавить зовсім не стадіон, а кілька оригінальних вілл початку ХХ століття, що тут збереглися. Як-от, скажімо, ця вілла зі східними мотивами.

Невеличкий еркер вілли «тримають» на собі два обличчя дещо містичного вигляду.

А ще тут можна помилуватися добре збереженою двоповерховою кам’яничкою з дитячими скульптурками над вікнами другого поверху,

…дбайливо відремонтованою та пофарбованою у жовтий колір віллою,

а також оригінальним витвором архітектурного мистецтва початку ХХІ століття – «пластиліновим будиночком», який трохи нагадує роботи каталонського архітектора Антоніо Ґауді з Барселони. Звичайна вілла 30-х років ХХ століття після того, як нинішній власник будинку замовив реконструкцію у львівського архітектора Миколи Сеника, отримала кардинально новий вигляд.

На фоні цієї краси розташована поруч вілла, яку свого часу збудував для себе відомий архітектор, автор банківського будинку на розі проспекту Свободи та вулиці Гнатюка і оригінальних житлових будинків на вулицях Валовій, Парковій, Бандери та Дудаєва Владислав Дердацький, виглядає дуже і дуже скромно.

Минаємо ще один будиночок з оригінальною кольоровою гамою …

… та потрапляємо до Личаківського парку, який був закладений у 1894 році відомим львівським садівничим Арнольдом Рьорінгом, а у 1984 році визнаний пам’яткою садово-паркового мистецтва.

Насолоджуємось цілющим сосновим повітрям …

… та звертаємо вліво у бік вулиці Личаківської.

Тут з узгір’я над вулицею бачимо архітектурну домінанту Верхнього Личакова -  костел Матері Божої Остробрамської, що був побудований у 1931-1934 роках. На проектування цього храму, що, за словами тодішнього римо-католицького архієпископа Львова Болеслава Твардовського, мав стати подякою Богородиці за порятунок міста від більшовицького наступу 1920 року, був проведений конкурс за участю архітекторів з усієї Польщі. Абсолютний переможець конкурсу так і не був визначений, а будівництво доручили Тадеушу Обмінському, який адаптував найвдаліший проект архітектора Адольфа Шишко-Богуша. Після смерті Обмінського у 1932 році добудову храму завершив львівський архітектор Вавжинець Дайчак.

Особливої величі та оригінальності костелу додає 60-метрова вежа дзвіниці, збудована на зразок флорентійської середньовічної кампаніли. Вежа була збудована із червоної цегли та стояла так до кінця ХХ століття, після чого була заштукатурена. Зараз вежа храму, з 1992 року знаного як церква Покрови Пресвятої Богородиці, поступово «повертає» собі первісний вигляд.

Не забуваємо оглянути розташований у Личаківському парку пам’ятник учаснику повстання під проводом Тадеуша Костюшка Бартошу Гловацькому авторства Юліана Марковського та Григорія Кузневича …

… та виходимо до межі парку на вулиці Пасічній, до кінцевої зупинки трамваю номер 2. Тут варто побачити як кам’яні вілли початку ХХ століття,

так і чудом збережену дерев’яну віллу цих же часів на розі вулиць Пасічної та Габріели Запольської.

Йдемо до оригінальної наріжної кам’яниці з вежею на другому боці Личаківської. Зараз у цьому будинку, побудованому в 1910 році, знаходиться початкова школа, а колись на його місці була Личаківська рогатка. А ще цей будинок у 1914 році був свідком того, як біля нього тодішній президент Львова та власник вілли «Палатин» Тадеуш Рутовський вручав символічні ключі від міста російському генералу Роде.

Рушаємо далі Личаківською вперед до першого повороту наліво, після чого розвертаємося і потрапляємо на маленьку і затишну вуличку Христофора Колумба, прокладену у 1933 році. Окрасою цієї вулички є одноповерховий будиночок з оригінальною дерев’яною верандою …

… та затишна вілла з іменем «Кароліна».

Вуличка Колумба виведе нас до колишнього центру життя Личакова – Личаківського вокзалу. Він постав у 1906 році на залізничній лінії Львів-Підгайці завдяки тому, що магістрат Львова поставив розташування вокзалу в межах міста умовою своєї участі в концесії на цю залізницю.

До 1939 року тут вирувало життя – залізниця активно використовувалася у пасажирському сполученні на Винники та Перемишляни. У 1914 році сюди навіть проклали трамвайну колію – трамвай вирушав сюди від Віденської кав’ярні в центрі міста за півгодини до відправлення кожного поїзда. Сюди ж вперше їздив трамвайний маршрут номер 8. Під час відступу німецьких військ у 1944 році залізниця за Винниками була знищена. Станція Личаків втратила своє значення, а Личаківський вокзал став звичайним житловим будинком на вулиці, названій на згадку про ті часи Станція Личаків.

Зараз колія майже не використовується, однак цілком заслуговує на окрему прогулянку завдяки вишуканим пейзажам та цікавим серпантинам.

Віктор Гальчинський, фото автора

Історичне середмістя, що збереглося з XVI століття, велична Львівська Опера, вишукані церкви та собори давно стали туристичними візитівками Львова. Та перлинами Львова є і багато фантастично гарних вілл, старовинних будинків та природних пам’яток, які збереглися як поруч з популярними туристичними місцями, так і у віддалених куточках міста. Наш проект ставить за мету показати маловідомі цікаві місця старовинного Львова, зібрати інформацію про них в одному місці за допомогою сучасних технологій та привернути увагу до проблеми збереження ще багатої архітектурної спадщини міста та належної її охорони.

 

Проект створено за підтримки компанії «Ваш Дім» та житлового комплексу Villa Magnolia Spring – унікального житлового комплексу, головною особливістю якого є концепція сучасної європейської архітектури через вдосконалення давніх традицій будівництва у Львові польського та австрійського періоду.

Долучайтеся до нашого Telegram-каналу, Instagram-акаунту та спільноти у Facebook.

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.