У новій прогулянці цікавими місцями старовинного Львова, де рідко бувають туристи, Tvoemisto.tv пропонує відвідати Клепарів – колишнє приміське село, що утворилося у 1430-х роках як маєток львівського міщанина Андрія Кльоппера і доєдналося до Львова лише у 1931 році. Цей район, попри інтенсивну забудову, зберіг свій шарм та неповторність до наших днів.

Мандрівка розпочинається від церкви святої Анни, що розташована на розгалуженні вулиць Городоцької та Шевченка. У 1507 році на цьому місці звели дерев’яну капличку, на згадку про вбитих міською сторожею учнів кравецького цеху, які хотіли покинути місто. Цей храм кілька разів горів, перебудовувався та відбудовувався. Сучасного вигляду церква святої Анни набула у 1927 році, після останньої реконструкції за проектом Броніслава Віктора.

Праворуч від церкви святої Анни, від вулиці Шевченка, відгалужується вулиця Клепарівська, яка постала тут на місці старої Клепарівської дороги – основного шляху до села Клепарів.

Вулиця розпочинається низкою звичайних для Львова чиншових кам’яниць початку ХХ століття, за якими з лівого боку стрімко піднімається вгору Гицлева гора, або Гора Страт, висотою у майже 340 метрів над рівнем моря. До ХІХ століття тут страчували злочинців та тих, хто піднімав повстання проти влади, у тому числі і гайдамаків. Піднявшись догори, можна побачити парк із обеліском, встановленим у пам’ять про повішених тут учасників повстання 1846 року Теофіла Вісньовського та Йосифа Капустинського.

Від монументу повертаємося донизу вулицею Золотою, милуючись барельєфами на будинку колишнього міського притулку для дітей-сиріт…

...та вишуканою будівлею з червоної цегли з гербом Львова, що є частиною комплексу притулку для вбогих фундації Брата Альберта, який був збудований наприкінці ХІХ століття за проектом Юліуса Гохбергера.

Приміщення комплексу притулку брата Альберта, у яких за часів СРСР відкрили металообробне підприємство, займають цілий квартал з лівого боку Клепарівської навпроти Краківського ринку – вже не такі монументальні, але не менш вишукані.

Далі минаємо гарну наріжну кам’яницю 1910 року.

Праворуч буде розташований промисловий комплекс найстарішого виробництва пива в Україні – Львівської пивоварні, яке веде свою історію з 1715 року. Вхідна брама підприємства та частина будівель зберегли свій вигляд з початку ХХ століття.

Рухаємося далі на північ та бачимо справжній еклектичний витвір архітектурно-монументального мистецтва, який нагадує середньовічний замок – Дім інвалідів та ветеранів австрійського війська, що був збудований у 1855-х роках за ініціативою австрійського імператора Франца Йосифа. Правитель вирішив збудувати цей заклад після свого першого візиту до Львова у 1851 році. Імператор виділив на це фантастичну суму – 700 тисяч золотих та запросив до будівництва найкращого на той час австрійського архітектора, данця за походженням, Теофіла Гансена, який спроектував будинки парламенту, арсеналу та музичного союзу (Musikverein) у Відні.

Величезна будівля Дому інвалідів оздоблена скульптурами польського митця Ципріана Годебського та його учня, француза Абеля Пер’є. З 1939 року будівля була закрита для сторонніх: з приходом радянської влади діяльність закладу інвалідів припинили, а в будівлі оселився полк НКВС. У 1954 році в будинку відкрили пожежно-технічне училище, яке в часи незалежності України перетворили на Львівський університет безпеки життєдіяльності. Сторонні можна потрапити всередину цієї будівлі лише в неділю, коли відбуваються богослужіння в університетській церкві – колишній каплиці Дому інвалідів, або ж під час екскурсію. Найближча така екскурсія може відбутися вже у липні.

Йдемо далі повз спортивний комплекс СКА, готель «Власта» та пам’ятний знак воїнам-інтернаціоналістам у прилеглому сквері до залізничного мосту, за яким, власне, і починається старий Клепарів – «законсервоване галицьке містечко першої половини ХХ століття», як його описує у своїх творах відомий знавець Львова Ігор Мельник.

Одразу ж за мостом, якщо звернути праворуч, розташовані кілька сецесійних будиночків, що збереглися вздовж залізничного насипу.

Зазираємо вбік на затишну вулицю Угнівську, на якій збереглася ось така цікава вілла.

Зараз через нові забудови ця вулиця є глухим кутом, а ще 15 років тому вона виводила до «місця нездійснених мрій» – так і не побудованої у 1930-х роках, після приєднання цієї місцевості до Львова, площі Кльопперів, яка у радянські часи хоч і називалася площею Тельмана, але була забудована новими вулицями з багатоповерхівок та промислових будівель. Про колишні амбітні плани нагадує лише маленька кам’яничка зі скульптурами дітей над вікнами, яка збереглась з тих часів.

Ми ж переходимо на вулицю Варшавську – центральну вулицю старого Клепарова та одну з небагатьох міських вулиць, яка жодного разу не змінювала свою назву з 1926 року.

 

На непарній стороні початку вулиці збереглося кілька кам’яничок початку минулого століття.

 

Будинок, у якому працює продуктовий магазин, цікавий не тільки оригінальною ліпниною, а й тим, що саме на його місці до приєднання Клепарова до Львова була розташована Клепарівська рогатка, на якій збирали мито. Про те, що тут проходила межа міста, нагадує вулиця Гранична, яка відгалужується в цьому місці від Варшавської.

 

Ліворуч від магазину вгору відгалужується вулиця Горбкова, яка також не змінила з початку ХХ століття ні назви, ні вигляду.

Будиночок №8 навіть зберіг польський номер із незмінною назвою вулиці.

Повертаємось на Варшавську та йдемо далі до місця, де одна навпроти одної стоять одразу дві церкви – колишній костел Матері Божої Вервичкової, побудований у 1904 році, та українська греко-католицька церква Святого Апостола Андрія. Костел Матері Божої Вервичкової працював до 1946 року, потім був відданий під склад та продуктовий магазин. Зараз це храм святого Івана Хрестителя.

Церква Апостола Андрія цікава тим, що будувалася одразу як храм греко-католицької церкви у 1927-1934 роках за проектом Сергія Тимошенка та не припиняла свою роботу навіть у часи СРСР.

У 2010-х роках церкву ґрунтовно відреставрували, після чого вона набула сучасного вигляду. До реконструкції її купол був зеленим, про що свідчить це фото виду на церкву зі схилу Кортумової гори, зроблене в травні 1985 року.

Одразу за церквою з боку прилеглої вулиці Сосюри можна помітити будинок, який своїм куполом нагадує зменшену копію будівлі страхового товариства «Дністер» на вулицях Підвальній-Руській. Це Народний дім «Просвіти», що збудували тут в 1911 році. Це була перша споруда на ділянці, придбана українською громадою для будівництва церкви. Цей будинок ще вважають першим стаціонарним українським театром.

Вирушивши вниз вулицею Сосюри, можна помилуватися цікавою віллою зі збереженою дерев’яною верандою.

 

Знову повернувшись на Варшавську, зауважимо ще одну самобутню віллу навпроти храму Івана Хрестителя. Вона знаменита тим, що «знімалася» у радянському фільмі «Сильні духом», присвяченому діяльності розвідника Ніколая Кузнєцова під час гітлерівської окупації Галичини.

Одразу за храмом повертаємо направо до залізничної колії та йдемо під міст вулицею Білоруською, щоб вийти до ще однієї забутої перлини Клепарова – вілли «Ягуся», однієї з кількох вілл з власними іменами, які збереглися у Львові та вартують окремої екскурсії. За переказами, вона належала поважному залізничному інженеру і до перебудов була неповторно чарівною.

Після знайомства з віллою «Ягуся» повертаємося до залізничного моста на вулиці Клепарівській стежкою, що йде між залізничною колією та відрогом Кортумової гори. Ще рік тому тут можна було спостерігати фантастичний вид на центр міста, де залізнична колія Львів-Броди ніби впиралася у Домініканський собор. На жаль, тепер цей пейзаж зіпсувала чергова висотна забудова.

Віктор Гальчинський

фото автора