фото Віктор Гальчинський

фото Віктор Гальчинський

Нетуристичний Львів: будинок-шолом, садиба Труша та вілли з ласкавими іменами

4554 3
Нинішня мандрівка нетуристичним Львовом завершить цикл знайомств з цікавинками історичного району Новий Світ – території, обмеженої сучасними вулицями Степана Бандери, Сахарова – Княгині Ольги, Героїв УПА та залізничною колією Львів – Чернівці.

Цього разу йдемо у найвіддаленішу його частину в кінці вулиці Коновальця, яку колись називали Францівкою. Саме тут наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття була садиба та гіпсова фабрика братів Франц, що дала поштовх до забудови цього району.

Розпочинаємо подорож з перехрестя вулиць Коновальця та Залізняка – від великого будинку з масивними коринфськими колонами. Це вілла Бочаровського, яку збудували у 1925 році у дворковому стилі за проектом архітектора Яна Новорити. Масивні колони автор проекту стилізував під ар деко.

Милуємося відновленою віллою під номером 80…

…та прямуємо до оригінальної сецесійної вілли, оздобленої ліпниною соняшників та маскаронами, які ніби кричать на всю вулицю. Її спроектував та звів для власних потреб львівський будівничий Михайло Макович, а допомагав йому Станіслав Дец. Усе скульптурне оздоблення він виконав особисто. Завдяки тому, що у віллі довгий час перебувало комунальне підприємство, будівля дожила до наших часів практично без змін. Улітку багата оздоба будинку ховається за зеленню саду.

Навпроти вілли з маскаронами в глибині дерев бачимо високий будинок з оригінальним балконом справа. Його збудували у 1910 році за проектом Юзефа Ґорнунґа для Францішека Стефчика – засновника популярної в ті часи мережі ощадно-кредитних «Кас Стефчика». З 1890 до 1913 року йому вдалося розвинути мережу своїх кас з однієї аж до 1397 по всій Галичині, а у міжвоєнний період мережа зросла до 3500 відділень і охоплювала півтора мільйона вкладникв. Зліва від будинку Стефчика була велика земельна ділянка, яка належала йому ж, – вона була вільною до 1950-х років, коли тут збудували стандартні п’ятиповерхівки для радянських офіцерів.

Далі милуємося розташованим поруч особняком, стилізованим під бароко. Цю віллу для Юліуша Райсса у 1903 році спроектував та збудував архітектор Євген Весоловський. Багатий декор будинку найкраще проглядається із суміжної вулиці Повстанської.

На протилежному боці серед зелені бачимо масивний будинок без особливого оздоблення з оригінальною формою вікон. Це перша на нашому нинішньому шляху вілла із ласкавим жіночим іменем – «Люба». У стилі раціональної сецесії за проектом Юзефа Пйонтковського вона постала у 1909 році.

Поруч на непарній стороні вулиці Коновальця – масивний будинок з елементами ар деко, помальований у зелений колір. Цю кам’яницю звели на початку 1920-х років.

Одразу ж за нею привертають увагу два будиночки в стилі раціональної сецесії. Автор першого будинку, що нагадує зменшену копію львівських кам’яниць, не відомий, другий же будиночок звели у 1910-1914 роках за проектом Петра Тарнавецького.

На протилежному боці бачимо величну віллу в стилі, що нагадує карпатський. Її справді збудувало в карпатському стилі у 1904-1905 роках архітектурне бюро Івана Левинського за проектом Тадеуша Обмінського. Після реконструкцій та перебудов вона виглядає гарно, але від карпатського стилю залишилися тільки форми.

Поруч розташовано помпезний будинок із високою вежею, який чимось нагадує середньовічний замок. Цю вишукану неоготичну кам’яницю збудували у 1912 році за проектом львівського архітектора Станіслава Улейського для Олександра Кшечуновича, польського політика та мецената вірменського походження.

Ще одним відомим власником цього казкового замку був аптекар Стефан Стенцель – власник аптеки у першому львівському хмарочосі Шпрехера на площі Міцкевича, яка дожила до наших днів та у 2018 році опинилася під загрозою зникнення. Цього тижня, до слова, її роботу відновили. Найкраще усю красу замку Кшечуновича можна оглянути з боку паралельної вулиці Гіпсової, де зараз головний вхід у будівлю.

Поруч із замком у глибині зеленого подвір’я заховалася вілла у дворковому стилі з колонами – «Ґражина». Її збудували тут у 1906 році за проектом Тадеуша Обмінського. Через 7 років віллу перебудував Адольф Піллер. Нині тут розташована кафедра дизайну Національного лісотехнічного університету.

Далі бачимо оригінальний наріжний будинок. Він належить до вулиці Коновальця, але має табличку однієї з двох вулиць Львова, до якої не приписано жодного будинку. Вона сполучає Коновальця та Гіпсову, заклали її 1910 року і назвали на честь Генрика Семирадського – польського художника-львів’янина. Найвідоміший його твір можна оглянути і зараз – це масштабна картина «Парнас», що є головною завісою львівської Опери, яка опускається лише під час прем’єр чи особливо урочистих подій.

За будинком з двома таблицями бачимо в минулому вілли-близнюки родин Равських та Садловських, які збудували в стилі сецесії в 1906-1907 роках за проектом Казімежа Равського.

З плином часу вілли перестали бути схожими на близнюків. Першу дбайливо відновили, але вона зберегла лише форми, оригінальний стиль мансарди і характерні керамічні вставки над вікнами. Її «сестра» зберегла первісний вигляд та ліпний декор аттику.

Навпроти між побудованими наприкінці 1960-х років дев’ятиповерхівками заховалася вілла інженера Болеслава Неймана, збудована у 1926-1927 роках за проектом Альфреда Захаревича.

На місці дев’ятиповерхівок до Другої світової війни розташовувалася вілла «Францівка» – помпезне обійстя братів Франців. Як вона виглядала – можна побачити тут. У 1944 році будівля сильно постраждала, а її руїни простояли до початку 1960-х років. Розташованій поруч гіпсовій фабриці Франців пощастило трохи більше – окремі її приміщення проіснували як маленький емалевий завод до початку ХХІ століття. Зараз на їхньому місці – модерний житловий комплекс.

Далі бачимо яскравий приклад архітектури 1970-х років – готель «Турист», який дійшов до наших днів без особливих перебудов.

Перед кінцевою зупинкою трамвая №2 повертаємо наліво на вулицю академіка Рудницького, яка колись називалася Гроховською. Тут можна помилуватися затишними та оригінальними віллами, що постали на початку минулого століття. Історія не зберегла багато інформації про них, але якийсь мінімум все ж є. Наприклад, у цьому милому будиночку жив лікар Казімєж Санецкі.

У розташованій поруч віллі №7 – Станіслав Стемпкович.

У гостроверхій віллі №9 – професор технічної школи Казімєж Людвіг Пшетоцци.

Вілла №11 із декором-«сонечком» на аттику належала якомусь пану Недзвєцькому.

А прикрашена вежею вілла №12 навпроти – Іґнацію та Ядвізі Вєлєжинським.

Минаємо акуратний будиночок з оригінальною хвірткою у вигляді мушлі…

…і виходимо на перехрестя з вулицею Івана Труша, домінантою якого є кам’яничка із п’ятьма вежечками, що утворюють купол, подібний на шолом середньовічного лицаря.

Біля цього будиночка, що колись належав пані Лагодинській, маємо два варіанти продовження маршруту. Якщо повернемо на вулицю Труша наліво – несподівано опинимось у ретельно захованій між будинками зеленій оазі з чистою водою. Це – парк «Піскові озера», улюблене місце відпочинку довколишніх мешканців.

Історія цієї затишної оази сягає 20-х років минулого століття. Тоді занедбаній після Першої світової війни місцині біля озер, що утворилися завдяки витокам річки Сороки на місці піскових кар’єрів фабрики Франца, заклали спеціалізований спортивно-біговий парк «Ґданський».

Після Другої світової війни парк і озера знову занепадають, тут влаштовують звалища різних відходів. Рекреаційне значення цієї території відновили у 1950-х роках, коли територію розчистили та проклали по ній нові доріжки і містки. Зараз через забудови площа парку та озер, які колись були знані як «Алтайські» (Алтайською називалася вулиця, що вела до них), зменшилась.

Повертаємось до «будинку-шолома» та прямуємо далі цією вулицею-дугою Труша, яка колись називалася Обводовою, оскільки мала означати тодішні околиці міста. Одразу ж бачимо милу білу віллу з ажурною двоповерховою верандою. Саме вона належала художнику Івану Трушу. Він збудував її у 1910 році за проектом Олександра Лушпинського на придбаній у кредит земельній ділянці.

Віллу пошкодили під час Другої світової війни. Її відновила у 1950-х роках донька художника Аріадна, яка розмістила тут меморіальну експозицію на честь батька. У 1986 році у віллі відкрили меморіальний музей Івана Труша. На жаль, він зараз не працює – у віллі триває капітальний ремонт.

Навпроти вілли-музею можемо помилуватися збереженим автентичним черепичним дахом переробленого будиночка №11…

…а трохи далі в глибині вулиці – масивною та вишуканою віллою «Osęki», яка, імовірно, належала родині Новіцьких. Принаймні герб цієї родини «Три гаки» є на віллі, та й слово «Osęki» означає «гаки».

Вулиця Труша колись тягнулася аж до вулиці Антоновича, але у 1950-х роках посеред неї заклали Кульпарківський сквер, тоді знаний як сквер Геологів. Нині він більше схожий на лісопарк, відділяє кінцеву зупинку трамвая №2 від зупинки залізниці, яка понад сто років тому була основним громадським транспортом для цього району.

Ми ж ідемо через цей сквер трохи в інший бік – на вулицю Гіпсову, що простягається паралельно вулиці Коновальця.

Ця мила вуличка виникла у 70-х роках ХІХ століття як дорога, що вела до гіпсової фабрики Франца, а у 1871 році отримала статус вулиці. Незважаючи на те, що ділянки на ній вважалися менш престижними за паралельну вулицю Коновальця, тут теж можна знайти чимало витворів архітектурного мистецтва.

Минаємо конструктивістські будиночки середини ХХ століття та зупиняємося біля яскравого зразка функціоналізму 1930-х років – будинку, зведеного за проектом Стефана Порембовича для інженера Шиманського у 1938 році.

Наступна наша зупинка буде біля вілли «Niuta», яка була побудована у 1920-х роках у дворковому стилі. Завдяки дбайливим господарям на будинку збережено оригінальний декор.

Наступний будинок під номером 28 з оригінальною вежею значно старший. Його збудували у 1909 році, а у 2009 році внесли до реєстру пам’яток архітектури місцевого значення.

Навпроти цього будинку, на перехресті з вулицею Ожешко, бачимо вишукану кам’яницю з червоної цегли та каменю, яка вражає цікавим оздобленням, витонченими формами та високим шпилем. Це вілла, яку в 1907 році для польського історика та геральдиста Зіґмунта Радзимінського збудував архітектор Людвіг Вельтце.

На вулиці Ожешко варто також подивитися розташовану поруч віллу з такими ж дворковими колонами та різьбленим дерев’яним балконом…

…та розміщену навпроти віллу із позитивним іменем «LALA».

Повертаємось на вулицю Гіпсову, де милуємося вкритою черепицею віллою №20, яка, схоже, розташована тут ще з кінця ХІХ століття.

Заглядаємо на перпендикулярну вулицю Кременецьку, де бачимо майже аналогічну за стилем віллу початку ХХ століття…

…та оригінальну класицистичну кам’яничку з ажурними вікнами, жіночими барельєфами та куполом-«шоломом».

На розі вулиць Кременецької та Гіпсової милує око усміхнена дівчина-маскарон, яка прикрашає одноповерхову віллу з цікавою верандою.

Далі серед квітів привертають увагу високі кам’яниці-близнюки №14 та №16 з декором у стилі орнаментальної сецесії. Їх звели у 1908 році для архітектора Михайла Кустановича та його родича Юзефа Кустановича.

Перлиною Гіпсової є проста, але витончена вілла із ласкавою назвою «Євуся». Її збудували Казимира і Людомира Прафелі на власній земельній ділянці у 1928 році.

Минаємо «здвоєну» одноповерхову віллу з номерами 6 і 8, що є типовими зразками забудови Францівки 1890-х років…

…та насолоджуємося сецесійним декором та готичними елементами чиншових кам’яниць, що милують тут око з 1910 року.

Завершуємо ж нинішню екскурсію з іншого боку вілли Бочаровського, від якої розпочали мандрівку.

Віктор Гальчинський, фото автора

Партнер проекту «Нетуристичний Львів» — інвестиційно-девелоперська компанія Avalon Inc.

Проект ставить за мету показати цікаві місця старовинного Львова, зібрати інформацію про них в одному місці та привернути увагу до проблеми збереження ще багатої архітектурної спадщини міста й належної її охорони.

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

 

Нетуристичний Львів