Віктор Гальчинський

Віктор Гальчинський

Нетуристичний Львів: «телефонний» храм, чарівна «Подолянка» та «лісова» бурса

2968 1
У нинішній мандрівці нетуристичним Львовом продовжимо милуватися цікавинками історичного району Новий Світ – території, обмеженої сучасними вулицями Степана Бандери, Сахарова – Княгині Ольги, Героїв УПА та залізничною колією Львів-Чернівці.

Розпочнемо прогулянку з перехрестя вулиць Генерала Чупринки та Горбачевського, яку свого часу називали вулиця Стріла. Поруч із перехрестям розташований масивний храм із червоної цегли зі стрільчастою вежею.

Цей величний комплекс – колишній костел Матері Божої Неустанної Помочі та св. Йосифа, а також монастир Сестер Кармеліток Босих. Його звів у 1893-1895 роках Іван Левинський за проектом німецького архітектора Франца Статца. Комплекс збудували з червоної нетинькованої цегли в неоготичному стилі, а стрільчаста п’ятиярусна вежа має висоту 50 метрів і служить дзвіницею храму.

Монастирський комплекс виконував свою основну функцію до завершення Другої світової війни, після чого у його будівлях розмістили полк НКВС. У 60-х роках ХХ століття храм і монастир віддали міській телефонній станції. У приміщенні храму зробили абонентський зал, де кілька разів на тиждень збиралися черги з охочих встановити собі домашній телефон, на який треба було чекати в середньому 10 років. У 1996 році греко-католицька громада церкви святого Климентія почала добиватися повернення храму, і його врешті передали церкві.

У 2004 році частина, де був абонентський зал, стала церквою Святого Климентія. Натомість в інших частинах монастирського комплексу ще донедавна працював «Укртелеком», оскільки колишній монастир Сестер Кармеліток Босих за десятиліття міцно інтегрувався в міську систему зв’язку.

Навпроти храму св. Климентія бачимо оригінальну віллу з цікавою вежею. Це – колишня власна вілла родини Равських, побудована у 1896 році за проектом Вінцента Равського-молодшого.

У 30-х роках ХХ століття новим власником вілли стає згромадження Служебниць Непорочної Діви Марії, засноване відомою монахинею блаженною Йосафатою Гордашевською. Тоді віллу реконструювали та добудували друге крило, що стало більшим за віллу, але не таким оригінальним.

Після Другої світової війни радянська влада виселила черниць із будинку та передала його медичним закладам. Спочатку тут була доросла поліклініка, а згодом – дитяча консультація, яка працює і донині.

Повертаємо праворуч на вулицю Мельника і справа поміж крон дерев бачимо віллу з вишуканими формами. Це колишній будинок архітектора, професора Львівської політехніки Густава Бізанца, який він збудував для себе за власним проектом у 1900-1903 роках. У ХХ столітті тут був дитячий садочок, тепер будиночок теж тісно інтегрований у систему зв’язку.

Йдемо далі до перехрестя з вулицею Коновальця – до вілли Юзефи Франц, яку ми детально дослідили у минулій мандрівці.

Навпроти вілли гіпсових королів привертає увагу масивна кам’яниця з колонами на балконах. Цей приклад радянської архітектури авторства Валеріана Сагайдаківського побудували у 1950-1955 роках.

Біля цього будинку повертаємо наліво та йдемо вулицею Коновальця, де милуємося триповерховою кам’яницею №54 з ламаним фронтоном, що зберегла риси раціональної сецесії.

Ще кілька років тому, зайшовши у двір поруч із цим вишуканим будиночком, можна було побачити приклади давньої забудови вулиці Коновальця кінця ХІХ століття. Зараз вони вже до невпізнання перебудовані власниками, оскільки не мали статусу пам’яток архітектури.

Натомість навпроти, на протилежному боці вулиці, збереглася невеличка охайна вілла 1901 року – витвір фірми Івана Левинського.

Ще одну роботу фірми Івана Левинського – віллу зі шпильчастою вежею – бачимо майже поруч. До речі, її теж збудували у 1901 році.

Навпроти привертають увагу одноповерхові вілли з цікавими дерев’яними дахами. Їх також збудувала фірма Івана Левинського, але вже у 1902 році, а автором їхнього проекту є Еммануель Яримович.

Вілла під номером 70 завдяки відсутності ремонтів має повністю первісний вигляд. Інші зберегли хіба стиль і частину дерев’яного декору даху.

Наступна вілла разом із прилеглим будиночком від фірми Левинського зберегли декор у стилі орнаментальної сецесії. Одна з будівель прикрашена барельєфами із зображенням павука.

Навпроти цих давніх вілл бачимо масивний будинок у стилі, що нагадує дворковий. Цю кам’яницю у 1928 році спроектував і збудував Домінік Вухович, і спочатку вона дійсно була у дворковому стилі. Натомість у ХХІ столітті будинок настільки перебудували, що від дворкового стилю там залишилися хіба колони на балконах.

Характерні для дворкового стилю колони також збереглися у перебудованих до непізнаваності будинках № 65 та №67.

Ми ж йдемо далі повз милий одноповерховий будиночок 1898 року…

…та милуємося віллою Дембіцької, яку збудували у 1903 року за проектом Наполеона Лущкевича для Ванди Дембіцької. На ній донині збереглися сецесійна ліпнина над вікнами, характерні майолікові вставки та вишукані різьблені конструкції даху.

Зліва від вілли Дембіцької бачимо милий невеличкий будиночок із гострими вежечками та ошатними формами. На перший погляд здається, що це давня столітня вілла. Але цей будиночок у стилі історизму, прикрашений розписами, побудували тут вже у ХХІ столітті – якщо вірити даті на флюгері, у 2008 році.

Біля цього будиночка йдемо донизу та потрапляємо на вулицю Конотопську, яка здебільшого забудована кам’яницями у стилі функціоналізму першої половини ХХ століття та будинками другої половини ХХ – першої половини ХХІ століття. Натомість тут ще можна помилуватися двома кам’яницями – цікавим будиночком із дахом, що нагадує карпатський стиль…

…та взірцем українського національного стилю у львівській архітектурі початку ХХ століття – віллою «Подолянка», яка належала львівському архітектору та скульптору Михайлу Ковальчуку. Він збудував її за власним проектом у стилі модерну з елементами традиційної архітектури у 1907-1908 роках та жив у ній до кінця своїх днів.

Після смерті Ковальчука віллу заселили кілька родин. Наприкінці 60-х років ділянку саду поруч із віллою забудували висотними будинками. Тоді «Подолянку» навіть хотіли знести, але її відстояв архітектор Ярослав Новаківський – син львівського художника Олекси Новаківського. У 90-х роках ХХ століття у будинку розміщувалися офіси. Нині вілла «Подолянка» порожня та руйнується, хоча у 2014 році її внесли до державного реєстру пам’яток України.

Не менш цікавою є розташована поруч вілла Казимира Скібнєвського, що стоїть на узвишші над вулицею Генерала Чупринки. Цю величну віллу з масивними колонами звела у 1909-1912 роках архітектурна фірма Міхала Уляма.

Верхня частина будинку оздоблена розетками із барельєфами левів та чоловічих облич у центрі.

Окрасою добре збереженої вілли, у якій зараз розміщений дошкільний заклад для дітей із ранніми проявами туберкульозу, є схована глибоко у дворі панорамна веранда з колонами та великими барельєфами левів нагорі.

Прямуємо далі повз будинок Франківської районної адміністрації Львова вулицею Природною – до вишуканої дерев’яної церкви. Це студентський храм Святого Володимира Української греко-католицької церкви, збудований у 2011 році. За свою коротку історію церква пережила пожежу – у квітні 2014 року її підпалили невідомі, але її вдалося врятувати.

Навпроти церкви бачимо оригінальну віллу з вежею зліва та скульптурою орла на фронтоні справа. Історія, на жаль, не зберегла інформації про неї – можна припустити, що її збудували у 1920-х роках.

Біля вілли з орлом повертаємо направо та йдемо до кінцевого пункту нашої нинішньої мандрівки – колишньої гімназії та бурси імені Кардинала Сильвестра Семибратовича, а нині – адміністративного корпусу Національного лісотехнічного університету України у Львові.

Цей величний будинок, який вважають одним із найкращих зразків української сецесії, збудувала у 1906-1909 роках фірма Івана Левинського за проектом архітекторів Тадея Обмінського та Лева Левинського. У будинку використані народні традиції – рустування першого поверху нагадує зруб, дахи – із заломами та верхами нагадують бойківські церкви. Яскравим прикладом такого даху є центральний купол будинку, що є домінантою та проглядається на кілька кілометрів.

Бокові елементи даху вражають оригінальними дерев’яними деталями.

Перед входом до будівлі бачимо меморіальну дошку пам'яті митрополита Андрея Шептицького, встановлену восени 2018 року.

З тильної сторони колишня бурса вражає асиметричним розташуванням вікон та балконами.

Будівлю оточує затишний ботанічний сад Національного лісотехнічного університету України, де люблять відпочивати містяни.

До речі, розташована поруч із бурсою зовні не дуже примітна бібліотека Національного лісотехнічного університету України має цікаву історію. Свого часу будівля мала стати церквою святого Іоанна Богослова. Як церкву її почали будувати за проектом Романа Грицая в 1936 році, але початок Другої світової війни вніс свої корективи. У 50-х роках ХХ століття недобудована церква стала добудованою бібліотекою.

Віктор Гальчинський,
фото автора

Партнер проекту «Нетуристичний Львів» — інвестиційно-девелоперська компанія Avalon Inc.

Проект ставить за мету показати цікаві місця старовинного Львова, зібрати інформацію про них в одному місці та привернути увагу до проблеми збереження ще багатої архітектурної спадщини міста й належної її охорони.

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

Нетуристичний Львів