«Ні, синку, цього року на море поїдуть репетитори». Чому для ЗНО не досить шкільних знань
«ЗНО – це оцінка роботи репетитора», – жартує львів’янка Христина Воробій. Утім, у жарті є велика частка правди: зараз майже кожен одинадцятикласник, незалежно від того, які оцінки він має у школі, перед зовнішнім незалежним оцінюванням займається з репетитором. Повний курс підготовки з одного предмета коштує у Львові кільканадцять тисяч гривень, а в деяких університетських викладачів – до тисячі п’ятисот євро. Школярі розповідають анекдот: «Мамо, ми поїдемо на море цього року? – Ні, синку, цього року на море поїдуть репетитори».
Христина готує старшокласників до ЗНО з української мови та літератури вже понад десять років. У продовження теми репетиторства, яку ми підняли в розмові з освітньою експерткою Катериною Гороховською, Tvoemisto.tv запитало Христину, чому індивідуальна робота з учнями допомагає засвоїти шкільну програму краще, ніж, власне, школа.
70-75 двогодинних занять потрібно в середньому, щоб підготувати дитину до ЗНО з української мови та літератури. Зазвичай дитина ходить на заняття двічі на тиждень. Я працюю індивідуально або з невеликими групами учнів. Легше, звісно, з групою – на те, щоб пояснити матеріал, іде менше часу. Але, якщо учень суттєво сильніший чи слабший за інших, або зголосився дуже пізно, працюю індивідуально.
Практикую заняття через скайп – вони доволі ефективні. Так людина з Києва, наприклад, може знайти репетитора – носія гарної львівської мови не за київські гроші. Доброго репетитора з української в столиці важче знайти, ніж з англійської. Мала учнів із Луганська, Криму, Тернополя, Ужгорода й декількох сіл, де знайти репетитора нереально. Зараз маю нічні уроки з Америкою, а кілька років тому працювала з дівчиною, сім’я якої тимчасово жила в Таїланді.
Я не хочу бути в шкільному форматі. Я не працюю в школі, бо не уявляю, як за сорок п’ять хвилин на тиждень вкласти в голови тридцятьом учням у класі те, що я намагаюся зробити із трьома-чотирма учнями за чотири години. Дайте мені більше часу й менше учнів, і я зможу подискутувати з ними, а не гримати і стукати кулаком по столі. Мені не завжди подобається реакція учнів на твори, але вони мають право відверто висловити свою думку. Вони можуть сказати мені те, за що у школі отримали б двійку. Сімнадцятирічні часто приходять до мене такі перелякані, що бояться ступити крок убік.
Читайте також: На шкільні збори я принесла печиво. Батьки, певно, подумали, що я трохи не в собі
«Я Христя і на “ти”», – перше, що я кажу своїм учням. Це знімає багато перешкод. Друге – прошу говорити мені правду. Якщо учень прочитав твір і нічого не зрозумів, якщо вперше чує правила – має сказати мені про це. Адже незнання – не вирок. Я намагаюся використовувати інтерактив: відео, сайти. Наприклад, коли вивчаємо Шевченка, дивимось фільм «Мій Шевченко». Такі заняття відкривають ширші горизонти, письменник стає ближчим – з ікони перетворюється на друга.
Діти приходять із різними знаннями. Це не завжди залежить від того, в якій саме школі вони навчаються. Є багато матеріалу, який учень уперше чує від репетитора, й це не завжди провина дитини. Про дещо у школі просто не говорять. Учням не завжди подобаються твори, які їм доводиться читати, а для ЗНО вони мусять знати все, що передбачене програмою. Тому читають радше з примусу. Окремі твори справляють на них враження, але це винятки. «Слово про похід Ігорів» навіть в одинадцятому класі зрозуміти складно. Окрема історія з підбором творів Шевченка. Я маю алергію на поему «Катерина», бо я не вважаю цей твір настільки хрестоматійним, щоб читати його кожного року. Є ідентична за обсягом поема «Наймичка», у якій абсолютно інший зразок материнства – жертовний, розумний. Поясніть мені, чим важливий для одинадцятикласника твір, у якому дівчина народила дитину, батько її не визнав і вона пішла топитися?
Шкільна програма з літератури змінилась на краще. Проте й досі залишається проблемою те, що в підручниках практично немає сучасних творів. Школярі читають про реалії позаминулого століття. Аби викликати зацікавлення, їм доводиться пояснювати, в який час був написаний твір, які події відбувались у країні, що було в тренді серед письменників. А ось у програмі з мови я б змістила акценти. Діти вчать те, що ніколи не використовуватимуть у житті: глибоку фонетику, синтаксис. Треба вміти грамотно писати, важлива орфографія, але багато деталей їм не потрібні. Важко вчити мову, в якій «пів’яблука» пишеться через апостроф, «півстола» – разом, а «пів-Африки» – через дефіс.
Теперішнє ЗНО показує вміння зубрити. Тестові завдання не демонструють реального володіння матеріалом. Завдання з літератури базуються на знанні нюансів твору – деталей, згаданих у тексті епізодично. Тільки у власному висловлюванні школяр може проявити відчуття мови, але його рамкують, затискають у вимушену структуру. Багато талановитих і розумних дітей не можуть втиснути свої знання у ці рамки. Моя учениця написала власне висловлювання, яке є останнім завданням у тестах і оцінюється у двадцять балів, майже віршем. Отримала за нього нуль балів. Твір відповідав темі, але в ньому не було дотримано структури.
Учням потрібно дати більше свободи. Власне висловлювання є лінзою, крізь яку ми можемо пізнати вступника, побачити людину за ним. Наприклад, твір на тему «Кімната моєї мрії», «Моя омріяна бібліотека» чи «Що б я зробив, якби був міністром освіти» набагато краще показав би, хто закінчує школу, чого хоче, що пропонує це покоління і що ми можемо йому дати. Натомість, вступник змушений добирати приклади, вкладатися в обмежену кількість слів – це неправильно. Хоча саме ЗНО як система оцінювання знань мені подобається.
Мені хотілося б, щоб репетиторів ставало менше. Це вимушене явище. Завдання ЗНО побудовані за шкільною програмою, тож в ідеалі абітурієнт мав би знати цю програму без усіляких надлишкових зусиль. Але кожен учитель має свою програму. Мої учні часто розповідають, що в останній тиждень перед ЗНО мають написати всі підсумкові контрольні – часто по чотири на день! Також є різні «обов’язкові» екскурсії, походи до військкомату – й усе це за тиждень-два до справді важливого іспиту. Ці речі можна було б урегулювати глобально.
Навантаження на одинадцятикласників несамовите! За десять років моєї роботи як репетитора не було жодного року, щоб у якоїсь дитини на занятті не пішла кров носом. Це добре демонструє наслідок інтенсивного режиму. Його треба або скоротити вдвічі, або зробити інші умови вступу до вишів. Деякі мої учні вчаться у спеціальних школах, тобто мають іще кілька додаткових іспитів із спеціальних дисциплін. Абітурієнти не мають часу на особисте життя, відпочинок, саморозвиток, поїздки, зустрічі із друзями. Діти переймаються домашніми завданнями, проектами, хтось вже думає про випускну сукню. На мою думку, у школі не обов’язково має бути щодня сім уроків по сорок п’ять хвилин – краще дати вчителям більше часу, щоб пояснювати, а учням – розуміти матеріал.
Читайте також: Директорка, яка відповідає на записки учнів. Як змінюється сихівська школа
Я дуже прив’язуюсь до своїх учнів. Бувають дзвінки вночі «Христя, я втекла з дому!», бувають бесіди з батьками. Після ЗНО ми тримаємо зв’язок, дехто з колишніх учнів запрошує мене на весілля. Але найкращі вони, коли їм щось удається. Мені б хотілося, щоб було дзеркало, в якому учневі можна було б показувати, як він змінюється, коли в нього щось виходить. Сварюся, коли учні кажуть: «я такий дурень, я того не знаю!». Ніхто не має права в моїй присутності так казати. Не важливо навчити відмін чи відрізняти м’які приголосні від пом’якшених. Важливо навчити любити те, чого ти вчиш дитину, адже це її мова.
Репетиторство для мене – спосіб заробітку, який розв’язує мені руки, аби бути трохи біля дітей, вправлятись із домашньою роботою й годувати сім’ю. Але навіть якби мені запропонували таку саму зарплату в школі, я б не погодилась. Не хочу працювати в системі освіти в такому стані, в якому вона є зараз. Я позиціюю себе як доброго викладача й не хочу витрачати час на заповнення недолугих таблиць чи писання конспектів уроків.
Вікторія Ейсмунт
Фото авторки та зі сторінки
Христини Воробій у Facebook
Освіта 3.0
- «Самі обирають предмети». Як у ліцеї на Львівщині реформували випускні класи
- «У нас діти розуміють, навіщо їм навчання». Чим особлива школа MRIYDIY у Львові
- Садок мрії. Як у Львові працює дошкільний заклад, де дбають про безпеку і щастя дітей
- Діти під захистом. Хто і як охороняє учнів у львівських школах
- «Про людей і для людей», або Що трапилося зі школою ThinkGlobal Lviv
- Що пропонує школа КМДШ та чому так важливі освітні «занурення»
- Комфорт та психологічний клімат. Як атмосфера у школі впливає на особистість та успіхи в навчанні
- Починаємо з нульового класу та здаємо іспити Cambridge. Як інноваційна школа робить ставку на англійську
- Незалежні від обставин. Яким є дистанційне навчання в інноваційних школах ThinkGlobalLviv та GlobalKids
- Приватна школа: дорого і безрезультатно? Топ-5 міфів про навчання у приватній школі
- Що робити, якщо дитина «нічим не зацікавлена». Поради для батьків
- Не забирати гаджет, а навчати безпеки. Розмова з експертом
- Не лякайте дітей школою. Як правильно підготувати першачків до навчання
- Авторська програма підготовки до школи або що пропонують у нульовому класі ThinkGlobal Lviv
- «Ми виховуємо нову українську еліту», – Надія Дубченко
- Як у Львові працює табір від креативної та інноваційної школи. Фото
- Школа по сусідству. Як навчальні заклади можуть вдало функціонувати біля дому
- «Дистанційка навпаки допомагала», – Матвій Притула, який отримав найвищий бал на ЗНО
- Кожен п'ятий урок англійською. У Львові відкривають нову приватну школу
- Почати кар’єру в ІТ. Які програми пропонує EPAM і до чого тут математика
- Де найкраще вчать англійську та математику. Рейтинг шкіл Львова та ОТГ
- Чому дистанційне навчання – це не так погано. Виші Львова розпочинають навчальний рік у час пандемії
- Змішаний формат навчання з 1 вересня. Чи готові до цього львівські школи
- «Спершу хвилювалась, що без репетитора». Історії львів’ян, які найкраще склали ЗНО
- ЗНО у Львові в умовах карантину. Як це було
- Дозвольте нам працювати! Приватні садочки у Львові опинилися на межі закриття
- Важливо дивитись в очі. Як карантин змусив львівських вчителів йти в онлайн
- Краса математики. Як гімназія у Львові вчить дітей аналітичного мислення
- Не мордувати дітей. Як в Україні змінять навчання у середній школі
- Самі чи з репетитором. Як готувались львівські випускники, які найкраще склали ЗНО
- Як використовувати інновації у школі. Топ-4 підказки для вчителів та батьків
- «Нас треба скеровувати, а десь і бити по руках». Павло Хобзей про реформу освіти
- Усе, що треба знати про прийом дітей у перший клас або Як Львів може змінити правила
- Тільки не завод! Міфи та реальні проблеми львівської профтехосвіти
- Математика англійською, географія французькою. Як львівська гімназія стала командою інноваторів
- Як нестандартно вчать у «Школі радості». Фоторепортаж
- Навіть найбезглуздіша ідея – важлива. Як учні самі змінюють львівські школи
- Школа мрії у селі. Чому до Наварії з’їжджаються вчитися з усіх околиць
- Тести – погибель для освіти. Найкращий учитель України про те, як навчати дітей
- Батьки у школі: гості, спонсори чи партнери?
- Естонські уроки: прості рішення на шляху до найкращих шкіл
- Учитись не пізно. Як працює львівський університет для пенсіонерів
- Не без клепки. Шість винаходів учнів Львівського технологічного ліцею
- Нестандартні уроки. Як навчання у львівських школах стає цікавим
- Бюджетні гроші – приватним школам. Як Львів експериментує з освітою дітей
- Надрукуй собі що завгодно. Навіщо потрібні 3D-принтери у школах
- Маленька освітня революція. Як починаються зміни у трьох львівських школах
- Новий закон про освіту. Що реально зміниться, коли буде результат і що може піти не так
- E-школа у Львові: як технології перетворюють уроки на гру
- Не лише домашні завдання. Чого хоче нова школа від батьків та вчителів?
- Думай сам. Як у Садку Святого Миколая вчать учитися самостійно
- Смартфон, який допомагає вчитися. Як технології змінять класичну освіту
- Вчитись у Європі: мрія здійсненна. Як львів’янам скористатись Erasmus+
- Порозумітись із дружиною. Як іноземці вчать українську у Львові
- Навчання як пригода. У Львові з’явиться Школа вільних та небайдужих
- «Моя донька любить понеділок». Львів’янка рік навчала свою дитину вдома
- Тут виховують вільних людей. Як змінюється львівська гімназія Шептицьких
- Тато для інтернату. Директор, який руйнує стереотипи і дає учням «Оскари»
- Школа з Wi-Fi і без домашніх завдань. Як змінюється львівська гімназія імені Стуса
- Директорка, яка відповідає на записки учнів. Як змінюється сихівська школа
- Твердість характеру замість IQ. Чого українська школа може навчитись в американської
- Прийдеш до мене – матимеш оцінку. Навіщо львівським школярам репетитор?
- На шкільні збори я принесла печиво. Батьки, певно, подумали, що я трохи не в собі
- Від хоумскулінгу до змішаного навчання: чотири інноваційні школи України
- Освіта 3.0. Для реформи Львову достатньо двадцять нестандартних шкіл
- Наталія Смуток: Дітям у підлітковому віці важче, аніж жінці під час вагітності
- Освіта 3.0. Коли від школи лише половинка
- Від садочка до університету: як змінюватиметься освіта у Львові
- Освіта 3.0. Львів’янка, яка не віддасть дітей у школу
- Освіта 3.0: школа, яка навчає інакше