Фото: Марії Дацко
«Ніде я цьому не вчився». Історія майстра, який робить гуцульські музичні інструменти
Михайла Тафійчука кликали в Канаду, Нью Йорк, Швейцарію, Австралію. Та він не хоче покидати свою невеличку хатинку в українських Карпатах, де виготовляє гуцульські народні музичні інструменти. У репортажі Tvoemisto.tv читайте, скільки часу йде на пошук деревини, за скільки часу можна зробити скрипку чи сопілку та чому молоді не люблять старовину.
Я була там двічі, може навіть тричі. Щоразу приглядаючись, чи роздивляючись деталі. Усе доволі просто. Звичайна сільська хатина, найбільшою принадою якої є спокій, довіра та відкритість до людей, які приходять. Троє осіб, які мешкають тут майже постійно.
Пан Михайло, його дружина Ганна та внучка Марічка, яка, щоправда, зараз уже їздить на навчання до Верховини, але як тільки канікули чи свята, то завжди вона поряд допомагає бабусі й дідусеві.
Тут завжди мають, чим пригостити туриста, або хоча б напоїти теплим чаєм. До людей тут звикли. Вони приїжджають звідусіль. Хтось просто послухати, як грає пан Михайло на саморобних інструментах, хтось, щоб поговорити, а хтось щоб придбати музичний витвір.
Нас не чекали. Постукали раз. Потім вдруге. І врешті-решт зрозуміли, що слід просто зайти і привітатись «Слава Ісусу Христу» і тобі будуть раді. Так і було.
Пан Михайло бідкався. Казав, що руки вже не ті, що зіпсував собі їх на кузні і тепер не може грати, як раніше. Однак роботу чоловік любить. Каже, що завжди можна вижити тому, хто любить працювати. Так і він. Ніколи без роботи не сидів. У шість років виготовив першу сопілку. Ніколи не вчився цьому ремеслу: «Треба своєї волі, свого бажання і буде музикант».
У 6 пішов у перший клас. Рік провчився в першому. Потім два тижні – у другому, перейшов у третій. Закінчив на «відмінно». Потім четвертий закінчив все на «5». В 9 років закінчив 4 класи.
В 14 років уже пішов на кузню ковалем-помічником. «Там був в Ясенові чоловік, у колгоспі робив ковалем і я пішов до нього вчитися. А він ще вчився за Польщі, а я за Польщі лиш тілько родивси. То я в него навчивси все робити. І зараз уже нема коваля такого. Скоро від них і сліду не буде».
І так воно вже траплялось. Що в день хатні клопоти, робота, сіно, а ввечері, як тільки є час, не очікував на музу, творив нові інструменти. Каже справа не з легких. Не денна то робота. Іноді потрібні дні, тижні, щоб знайти деревину, висушити її, вирізьбити правильно і лиш тоді виходить інструмент. Часами ходиш по лісу, шукаєш саме те, що пригодиться, зневіришся часами, але зрештою знаходиш.
Пан Михайло каже, що не рахував, скільки інструментів зробив за життя: «Та відки я знаю. Хіба ж я рахував. Я люблю собі тим заниматиси. Пам’ятаю, що ще з хлопця такий».
Розвертається, виходить з кімнати, приносить ліру і починає грати.
«Якась вона мені трохи на скрипку схожа», - зауважую. Усміхається: «Та то я собі її такою придумав. Насправді ліра не така. Ліра – то сумний інструмент. На весіллях його не використовували. Інваліди грали на нему. На ньому грали на похоронах. Грали також незрячі, що світа Божого не бачили або ті, що ніг не мали. Грали якісь сумні пісні. Про долю, про Ісуса Христа. Грали на них ті, хто по-іншому не міг заробити собі на життя».
Інструменти пана Михайла мандрують світами, його теж часто запрошують: «Мене скрізь запрошували. Всюди, де хочете. І в Канаду, і в Нью Йорк, і в Швейцарію, в Австралію, Австрію, Бельгію. Недавно швейцар приїхав, забрав у мене трембіту та й поїхав з нею.
Мене хотіли за кордоном. Так дуже мене там бажали. І в Германії також. Та де би я там залишивси. Якби взяв зі собою жінку, діти, то ще…Та й то…»
Додає, що багатьом країнам відмовив. «І Румунії, і Бельгії. Був у Нью Йорку шість неділь. Грав на різних інструментах. Був у Германії і в Польщі. Мені добре всюди, але не люблю світами їздити. Я не дуже з апетитом їхав, а там так си оставляти, я не хотів. Хоч в Нью Йорку дуже си хтіли, щоб я оставив».
«Там наших людей дуже багато. Я з ними спілкувався. Мав перекладача. Одну панянку Галю. Вона наша українка, але там вродилася. То вона мені й сказала, що там хочуть, аби я залишивси. Але я не хотів лишатися, сказав, що нє. Ніяким боком», - розповідає музикант.
На запитання, за скільки часу можна виготовити музичний інструмент, каже, що за дуже багато: «Спочатку шукається берегами, лісами деревина. Потім то всьо зрізаю. Пиляю. Видуваю. А потому це все обробляти. На скрипку, до прикладу, іде явір,на трембіту – явір, вільха, смерека. Я не вигинаю то, а просто шукаю таке дерево криве, бо то б не вигнув. Якби то було металеве, то я б з металу вигнув всьо, що хочете, - розповідає поволі, - На цимбали треба пару день. До двох місяців навіть завзято робити. Скрипку – до місяця. Дудку десь дві неділі. А таке: сопілку, флояру, то можна за день зробити, але то треба на всьо мати час. Вчора в нас був хлопець з Києва. Взєв дудку. Попробував грати. Вийшло з першого разу. Забрав си. Дудка робиться з кози. Але, щоб жива була. Сміється. Дерево – сливка, груша».
«Молоді люди вже дудки не люблять, - продовжує пан Михайло, - То хіба по сценах ще грають. На весіллях зараз гітари, колонки. Навіть є такі, що скрипки не здогадуються взяти. І цимбали не зовсім беруть. Молоді люди нині такі. То старі хочуть під старовину. А молоді кажуть, що нє. Включат колонки, а там тумба, тумба, тумба-райра і всьо. Більш нічого там нема. Всьо занепадає.
А традиційна весільна музика. Яка вона?
«То така жива, енергійна, писана. То таке. Всьо переходить на гірше, на слабше. Давні покидают . Не хотєть продовжувати. Навіть не вміють так станцювати, заспівати так, як то мало бути по-гуцульськи.
А я ще грав живу музику, давню. Мало хто в нас так грав. Зараз уже ті вальси, польки. А я ще грав справжню – гуцулку. Зараз в нас уже все весіллє встречают маршами. То зараз є такі дураки, що не заграють по-людськи ні за столом, ніде. Тільки вальси, джаз. Але то не наше.
Хоча то ще наш район Верховинський пів біди, а там далі… Косівський, то всьо занепадає. Верховинський район гуцулку ще поважає. Коляда йде, люди збираютси і одяг ще наш гуцульський носять. Трембіту ще можна почути.
В нас усе дуже цікаве: і одежа, і музика. Я то таке дуже люблю і за тим дуже скучаю. Бо зараз нема нікого», - каже пан Михайло і додає, що раніше весілля святкували по 3-4 дні. Як починалось все з четверга так і до вівторка звідусіль лунали музики. Одні гості, як ішли, то накривали столи для інших. Усім були раді. А нині все відгуляють за одну ніч».
Нині в пана Михайла восьмеро дітей. 16 внуків. Він не знає, від кого йому передався дар. Мати грала на двох дримбах одночасно. Однак пан Тафійчук вважає, що дримба, то не інструмент. Хоча й ніколи йому не вдавалось так заграти на дримбах, як матері.
А загалом, каже, ніколи не знаєш, що буде далі: «Чи дар передасться через покоління і якийсь внук чи правнук візьметься за шмат деревини, яку знайде в лісі чи біля ріки, прочистить її зсередини і виріже з неї хоча б сопілку, а може й дримбу».
Марія Дацко. Фото авторки
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку