фото: jouer-enligne.com

фото: jouer-enligne.com

Одне життя на мільйони

5436 0
Ми збираємо мільйони, щоби відправити одного пацієнта, хворого на рак, на лікування за кордон. Насправді, складні операції могли б робити у Львові, і це було би набагато дешевше. У матеріалі Tvoemisto.tv читайте про те, як львів’янину Володимиру Глащенкову четверту стадію раку у Львові переплутали із камінням у нирках, чи створять у місті центр трансплантації стовбурових клітин, як лікують рак у Німеччині та чому не варто втрачати надії.

Четверту стадію раку у львівських клініках «переплутали» із каменями в нирці

Влітку 2014 року, коли стан здоров’я Володимира Глащенкова сильно погіршився, у львівських клініках не змогли діагностувати хворобу. «Я обстежувався майже у всіх львівських лікарів-онкологів. І те, що це рак, ніхто не міг сказати. Натомість мене запевняли, що це просто камені виходять з нирок. Далі я поїхав у клініку в Литві, де, провівши перші аналізи крові, лікарі діагностували четверту стадію раку. На цей час мені ставало все гірше, кожного дня я змушений був приймати велику кількість знеболювальних. Невдовзі на курс необхідної біопсії мені порадили летіти в Німеччину», – розповідає Володимир Глащенков. 

Завдяки дружнім зв’язкам та щасливому випадку львів’янину вдалося потрапити в одну із кращих приватних клінік Мюнхена «Ізар», проте там за одне лишень обстеження довелось заплатити дві тисячі євро. Провівши біопсію та підтвердивши діагноз, лікарі порадили перевестись у державну лікарню, де лікування набагато дешевше. «У державній клініці перший курс хіміотерапії я пройшов до кінця 2014 року, проте шанси на одужання були не великі, адже після четвертої стадії раку практично всі органи уражені та ймовірність повернення хвороби дуже висока. Врешті-решт, у січні, після останнього переливання я повернувся до Львова», – розповідає львів’янин.

«У лютому 2015 року мене дуже сильно почала боліти нога. Дружина колола знеболювальне щодня, проте згодом біль став нестерпний. Як виявилося рак повертався і буквально роз’їдав ногу. Лімфоми розвивалися, збільшувалися в розмірі і ми вирішили знову їхати у Мюнхен. У Львові ні до кого не звертались, адже коли тільки привезли німецькі результати аналізів і показали їх львівським лікарям, ті сказали, що шансів вижити немає», – каже Володимир Глащенков.

В Україні функціонують лише три центри трансплантації стовбурових клітин

Щорічна потреба у проведенні високодозової хіміотерапії з наступною автотрансплантаціє стовбурових гемопоетичних клітин (кісткового мозку або периферичної крові) в Україні становить щонайменше 800-1200 операцій при множинній мієломі, злоякісних лімфомах та лейкеміях. Алотрансплантацію стовбурових клітин у хворих на лейкемію, апластичну анемію та мієлодиспластичний синдром необхідно було би проводити упродовж року близько 400-600. Натомість у середньому в Україні відбувається близько 80–100 автологічних (пацієнтам пересаджують їх власні стовбурові клітини) та 40-50 алогенних трансплантацій стовбурових гемопоетичних клітин (пацієнтам пересаджують стовбурові клітини їх брата, сестри, батьків, або людини, яка є родичем пацієнта).

Річ у тім, що в нас функціонує лише три центри трансплантації стовбурових гемопоетичних клітин (1 – для дорослих, 2 – для дітей). Таким чином, більшість хворих, які потребують трансплантації, не отримують її в Україні та змушені звертатися за медичною допомогою до закордонних клінік. В «Інституті патології крові та трансфузійної медицини АМН України» кажуть, що, для порівняння, вартість однієї процедури автологічної трансплантації за кордоном коливається від 50 до 100 тис. євро (приблизно 1,5 – 3 млн грн), у той час як в Україні ця цифра набагато менша: 150-200 тис. грн (близько 5–7 тис. євро). Проведення алогенної трансплантації у європейських клініках коштує від 100 до 200 тис. євро (3 млн. грн – 6 млн грн), в Україні – в середньому 1,1 – 1,7 млн грн (40-60 тис. євро). Алогенні трансплантації від неродинних донорів в Україні взагалі не проводять.

Далеко не кожен може дозволити собі дороге лікування у європейських клініках. Володимир Глащенков, завдяки допомозі небайдужих, зібрав необхідну суму та потрапив на лікування у клініку в Мюнхені, адже у Львові допомогти чоловіку впоратись із хворобою лікарі не могли.

Як пересаджують стовбурові клітини у німецьких клініках?

У Мюнхені українському пацієнтові провели другий, набагато інтенсивніший курс хіміотерапії. Після неї довелося робити автологічну трансплантацію стовбурових клітин з допомогою спеціального апарату. Спершу з організму забирають кров та зводять всі її показники до нуля. Людина, фактично, «перетворюється» на овоч. «Я не міг рухатися, і навіть повіки відкривала мені пальцями дружина. Невдовзі принесли «мішок» крові з очищеними стовбуровими клітинами і перелили в організм. Впродовж десятьох днів організм боровся і призвичаювався до очищеної крові. Потроху я почав повертатися до життя. Проте ще довгий час дружина возила мене на інвалідному візку», – пригадує Володимир.

Вартість лікування та проведення певних процедур затверджується для всієї Німеччини. «Мені дуже пощастило, адже насправді такий курс лікування коштує понад 200 тис. євро. За збір та очищення стовбурових клітин ми заплатили 35 тис. євро, не витративши жодної копійки на гонорар лікарю, а це ще приблизно 40 тис. євро. Лікарі провели також нараду і вирішили, що мені слід оплатити тільки вартість хіміотерапії, а перебування в лікарні – безкоштовне. Ця новина дуже втішила, адже доба перебування у лікарні коштує приблизно тисячу євро і за 30 днів довелося б заплатити до 30 тисяч євро», – каже Володимир Глащенков.

Надія є? Чи запрацює центр трансплантації стовбурових клітин у Львові?

Дорогі операції, які роблять у Німеччині, можуть стати реальністю для нашого міста. У 2011 році у Львові було розроблено проект створення регіонального центру трансплантації стовбурових гемопоетичних клітин на базі державної установи «Інституту патології крові та трансфузійної медицини АМН України», де після реконструкції планують розгорнути усі робочі приміщення закладу.

Вчені вважають, що створення такого центру у Західній Україні уможливить надання висококваліфікованої допомоги, що включає авто- та алотрансплантацію стовбурових гемопоетичних клітин пацієнтам не лише гематологічного профілю, але й частині хворих з онкологічними та автоімунними захворюваннями, окремими неврологічними захворюваннями (енцефаломієліт, розсіяний склероз), а в перспективі – і з іншими захворюваннями.

Сергій Лобозинський, екс-президент «Ротарі Клубу Львів», виступив одним з ініціаторів створення центру. Клуб має певні правила: він може вкладати гроші не в бізнесові, а лише у державні проекти, зокрема, у сферах освіти та охорони здоров’я. Бюджет одного проекту має становити не менше як 35 тис. доларів. На центр трансплантації стовбурових клітин наразі зібрано 48 тис. доларів, за які вже придбано деяке обладнання.

«Ми знайшли у Львові людей, які розповіли, що колись давно у місті було проведено трансплантацію кісткового мозку польським професором, і нас це надихнуло. Сьогодні у Львові є спеціалісти, які могли б робити такі складні операції, але, на жаль, не має потрібних умов та обладнання», – каже Сергій Лобозинський.

Процедуру, яка триває дві хвилини, чисто технічно у Львові зробити не можуть

Проблема існує не лише у проведенні операцій, але й в елементарній допомозі пацієнтам та наданні послуг тим, кого вже було прооперовано за кордоном. Сьогодні, до прикладу, Володимир Глащенков, якого лікували німецькі спеціалісти, змушений літати щотри місяці в Мюнхен, проходити обстеження та промивати порт (медичне обладнання, призначене для введення препаратів). У всьому світі вже 20 років не роблять хіміотерапію через вени, бо організм дуже ослаблюється і тому використовувати порт – набагато зручніше. Процедура коштує більше тисячі євро.

Після п’яти років таких процедур з’явиться велика ймовірність, що рак не повернеться, проте у Львові немає спеціалістів, які могли б виконати таку процедуру. «Я привіз зі собою шприц, голку, речовину для промивання. Процедура триває дві хвилини, але чисто технічно у Львові її зробити не можуть, – каже львів’янин. – Тут ми робимо лише МРТ (магнітно-резонансну томографію). В нас ця процедура коштує менше ста євро, коли в Німеччині – більше тисячі євро».

Витрати на створення центру трансплантації оцінюють приблизно у  6-8 млн. євро

Сьогодні в Інституті патології крові працює понад 300 наукових співробітників, є чимала база для реалізації проекту центру – зокрема, підрозділи, що забезпечать необхідний діагностичний та лікувальний процес і можуть бути залучені до роботи центру трансплантації. Упродовж 2012-2014 рр. в Інституті розробили ескіз центру, створили молекулярно-генетичну лабораторію, провели розрахунки і домоглися закладення коштів під фінансування центрів трансплантації стовбурових гемопоетичних клітин в Україні в рамках державної програми надання допомоги онкохворим.

Приміщення Інституту патології крові та трансфузійної медицини АМН України. Фото: ukrmap.biz

Постановою Кабінету Міністрів України та рішенням Президії Національної академії наук України було схвалено проект створення центру трансплантації стовбурових гемопоетичних клітин у Львові, але зараз  існує проблема фінансування. Попри те, що проект центру розроблено і деякі роботи проведено, бракує грошей для закупівлі обладнання та реконструкції наявних приміщень. Необхідно профінансувати реконструкцію приміщень та добудову нових (за необхідності), закупівлю обладнання для блоків трансплантації, забезпечення центру необхідними препаратами, навчання лікарського персоналу.

Загальні витрати на створення центру трансплантації у Львові можуть сягнути 6–8 млн євро (170-230 млн грн). Такого висновку дійшли ініціатори проекту в Інституті, з урахуванням тих підрозділів Інституту, що вже існують та не потребують додаткового фінансування.

Сергій Лобозинський з «Ротарі Клубу Львів» запевняє, що роботи можна розпочинати, натомість Інститут ніяк не візьметься облаштовувати приміщення і годує порожніми обіцянками. Проте в директора Інституту своя версія про справжній стан справ.

«У бюджеті Інституту на 2014 рік було заплановано 9 млн 200 тис. грн на реконструкцію будівлі і 1,5 млн грн на організацію лабораторії. Почалась війна і очікуваних грошей держава не дала. Є деякі кошти у Львівському обласному фонді розвитку гематології, сподіваємося, що хоча б на щось їх вистачить, – розповідає директор «Інституту патології крові та трансфузійної медицини АМН України» Василь Новак. – Для того, щоб зробити центр трансплантації в Інституті потрібно перемістити три підрозділи, а також підготувати приміщення. Квадратний метр приміщення для автотрансплантації коштує 40 тис. грн, а розміри палати повинні бути не менше 12 м² і це тільки приміщення без устаткування. Одна чеська фірма за облаштування двох функціональних палат просить 40-45 тис. євро, але такі витрати ми дозволити собі не можемо».

Існує також проблема із приміщеннями П’ятої міської комунальної клінічної лікарні. Є рішення суду щодо переміщення лікарні, в приміщеннях якої можна було би розгорнути центр трансплантації. До липня-серпня 2015 року лікарня обіцяла перенести свої підрозділи, проте досі цього так і не зробила.

Яке обладнання вже є, а яке необхідно придбати?

Наразі Інститут має сепаратор для отримання стовбурових клітин, ліжка та один фільтр, який покращить мікроклімат. Проте більшість необхідного обладнання, яке потрібно для функціонування центру, немає: обладнання для заготівлі та кріоконсервування кісткового мозку, для клініко-діагностичної лабораторії, безпосередньо для трансплантації, а також для облаштування системи автономного життєзабезпечення. Останнє є одним із найдорожчих і коштує приблизно 24 млн грн. 

«Мене найбільше це болить, бо з 1977 до 1983 р. я своїми руками проводив автотрансплантації, – каже Василь Новак. – Проте зараз зробити як-небудь і завтра, щоб вмирали пацієнти, ми допустити не можемо. Та й без відповідних умов не отримаємо сертифікат».

Директор Інституту розповідає, що  сьогодні з державного та міського бюджету не виділено жодних коштів. Для реалізації запланованих ще на 2014 р. заходів замість 10,7 млн грн тепер, після девальвації, треба до 34 млн грн. Коли та від кого чекати допомоги сказати важко, тому про активне просування справ поки не йдеться. Попри те, у 2016 р. планують провести мінімальні роботи щодо підготовки приміщень для майбутнього центру. Також тривають роботи з переміщення чотирьох структурних підрозділів Інституту. Вже невдовзі за рахунок Інституту на три місяці зупиниться робота одного з підрозділів і розпочнуть монтувати пластмасовий каркас. Коли перегородки буде встановлено, роботи розпочнуться з відділення високодозової хіміотерапії.

Сподівається на створення центру і Володимир Глащенков, попри все він вірить, що невдовзі львів’яни зможуть отримувати допомогу в рідному місті, не витрачаючи шалених коштів на європейські клініки. «Коли мені поставили діагноз «рак», то одразу сказали, що у мене є 90 днів: або я їду на лікування за кордон, або йду до нотаріуса складати заповіт. Зараз я тут, розмовляю з вами… Ніколи не можна казати ніколи, тому вірю, що такі складні операції для Львова теж стануть реальністю», – каже львів’янин.

Підготувала Оксана Лісна

Фото  Богдана Ємця

Інтерв'ю Твого міста