фото: jouer-enligne.com
Одне життя на мільйони
Четверту стадію раку у львівських клініках «переплутали» із каменями в нирці
Влітку 2014 року, коли стан здоров’я Володимира Глащенкова сильно погіршився, у львівських клініках не змогли діагностувати хворобу. «Я обстежувався майже у всіх львівських лікарів-онкологів. І те, що це рак, ніхто не міг сказати. Натомість мене запевняли, що це просто камені виходять з нирок. Далі я поїхав у клініку в Литві, де, провівши перші аналізи крові, лікарі діагностували четверту стадію раку. На цей час мені ставало все гірше, кожного дня я змушений був приймати велику кількість знеболювальних. Невдовзі на курс необхідної біопсії мені порадили летіти в Німеччину», – розповідає Володимир Глащенков.
Завдяки дружнім зв’язкам та щасливому випадку львів’янину вдалося потрапити в одну із кращих приватних клінік Мюнхена «Ізар», проте там за одне лишень обстеження довелось заплатити дві тисячі євро. Провівши біопсію та підтвердивши діагноз, лікарі порадили перевестись у державну лікарню, де лікування набагато дешевше. «У державній клініці перший курс хіміотерапії я пройшов до кінця 2014 року, проте шанси на одужання були не великі, адже після четвертої стадії раку практично всі органи уражені та ймовірність повернення хвороби дуже висока. Врешті-решт, у січні, після останнього переливання я повернувся до Львова», – розповідає львів’янин.
«У лютому 2015 року мене дуже сильно почала боліти нога. Дружина колола знеболювальне щодня, проте згодом біль став нестерпний. Як виявилося рак повертався і буквально роз’їдав ногу. Лімфоми розвивалися, збільшувалися в розмірі і ми вирішили знову їхати у Мюнхен. У Львові ні до кого не звертались, адже коли тільки привезли німецькі результати аналізів і показали їх львівським лікарям, ті сказали, що шансів вижити немає», – каже Володимир Глащенков.
В Україні функціонують лише три центри трансплантації стовбурових клітин
Щорічна потреба у проведенні високодозової хіміотерапії з наступною автотрансплантаціє стовбурових гемопоетичних клітин (кісткового мозку або периферичної крові) в Україні становить щонайменше 800-1200 операцій при множинній мієломі, злоякісних лімфомах та лейкеміях. Алотрансплантацію стовбурових клітин у хворих на лейкемію, апластичну анемію та мієлодиспластичний синдром необхідно було би проводити упродовж року близько 400-600. Натомість у середньому в Україні відбувається близько 80–100 автологічних (пацієнтам пересаджують їх власні стовбурові клітини) та 40-50 алогенних трансплантацій стовбурових гемопоетичних клітин (пацієнтам пересаджують стовбурові клітини їх брата, сестри, батьків, або людини, яка є родичем пацієнта).
Річ у тім, що в нас функціонує лише три центри трансплантації стовбурових гемопоетичних клітин (1 – для дорослих, 2 – для дітей). Таким чином, більшість хворих, які потребують трансплантації, не отримують її в Україні та змушені звертатися за медичною допомогою до закордонних клінік. В «Інституті патології крові та трансфузійної медицини АМН України» кажуть, що, для порівняння, вартість однієї процедури автологічної трансплантації за кордоном коливається від 50 до 100 тис. євро (приблизно 1,5 – 3 млн грн), у той час як в Україні ця цифра набагато менша: 150-200 тис. грн (близько 5–7 тис. євро). Проведення алогенної трансплантації у європейських клініках коштує від 100 до 200 тис. євро (3 млн. грн – 6 млн грн), в Україні – в середньому 1,1 – 1,7 млн грн (40-60 тис. євро). Алогенні трансплантації від неродинних донорів в Україні взагалі не проводять.
Далеко не кожен може дозволити собі дороге лікування у європейських клініках. Володимир Глащенков, завдяки допомозі небайдужих, зібрав необхідну суму та потрапив на лікування у клініку в Мюнхені, адже у Львові допомогти чоловіку впоратись із хворобою лікарі не могли.
Як пересаджують стовбурові клітини у німецьких клініках?
У Мюнхені українському пацієнтові провели другий, набагато інтенсивніший курс хіміотерапії. Після неї довелося робити автологічну трансплантацію стовбурових клітин з допомогою спеціального апарату. Спершу з організму забирають кров та зводять всі її показники до нуля. Людина, фактично, «перетворюється» на овоч. «Я не міг рухатися, і навіть повіки відкривала мені пальцями дружина. Невдовзі принесли «мішок» крові з очищеними стовбуровими клітинами і перелили в організм. Впродовж десятьох днів організм боровся і призвичаювався до очищеної крові. Потроху я почав повертатися до життя. Проте ще довгий час дружина возила мене на інвалідному візку», – пригадує Володимир.
Вартість лікування та проведення певних процедур затверджується для всієї Німеччини. «Мені дуже пощастило, адже насправді такий курс лікування коштує понад 200 тис. євро. За збір та очищення стовбурових клітин ми заплатили 35 тис. євро, не витративши жодної копійки на гонорар лікарю, а це ще приблизно 40 тис. євро. Лікарі провели також нараду і вирішили, що мені слід оплатити тільки вартість хіміотерапії, а перебування в лікарні – безкоштовне. Ця новина дуже втішила, адже доба перебування у лікарні коштує приблизно тисячу євро і за 30 днів довелося б заплатити до 30 тисяч євро», – каже Володимир Глащенков.
Надія є? Чи запрацює центр трансплантації стовбурових клітин у Львові?
Дорогі операції, які роблять у Німеччині, можуть стати реальністю для нашого міста. У 2011 році у Львові було розроблено проект створення регіонального центру трансплантації стовбурових гемопоетичних клітин на базі державної установи «Інституту патології крові та трансфузійної медицини АМН України», де після реконструкції планують розгорнути усі робочі приміщення закладу.
Вчені вважають, що створення такого центру у Західній Україні уможливить надання висококваліфікованої допомоги, що включає авто- та алотрансплантацію стовбурових гемопоетичних клітин пацієнтам не лише гематологічного профілю, але й частині хворих з онкологічними та автоімунними захворюваннями, окремими неврологічними захворюваннями (енцефаломієліт, розсіяний склероз), а в перспективі – і з іншими захворюваннями.
Сергій Лобозинський, екс-президент «Ротарі Клубу Львів», виступив одним з ініціаторів створення центру. Клуб має певні правила: він може вкладати гроші не в бізнесові, а лише у державні проекти, зокрема, у сферах освіти та охорони здоров’я. Бюджет одного проекту має становити не менше як 35 тис. доларів. На центр трансплантації стовбурових клітин наразі зібрано 48 тис. доларів, за які вже придбано деяке обладнання.
«Ми знайшли у Львові людей, які розповіли, що колись давно у місті було проведено трансплантацію кісткового мозку польським професором, і нас це надихнуло. Сьогодні у Львові є спеціалісти, які могли б робити такі складні операції, але, на жаль, не має потрібних умов та обладнання», – каже Сергій Лобозинський.
Процедуру, яка триває дві хвилини, чисто технічно у Львові зробити не можуть
Проблема існує не лише у проведенні операцій, але й в елементарній допомозі пацієнтам та наданні послуг тим, кого вже було прооперовано за кордоном. Сьогодні, до прикладу, Володимир Глащенков, якого лікували німецькі спеціалісти, змушений літати щотри місяці в Мюнхен, проходити обстеження та промивати порт (медичне обладнання, призначене для введення препаратів). У всьому світі вже 20 років не роблять хіміотерапію через вени, бо організм дуже ослаблюється і тому використовувати порт – набагато зручніше. Процедура коштує більше тисячі євро.
Після п’яти років таких процедур з’явиться велика ймовірність, що рак не повернеться, проте у Львові немає спеціалістів, які могли б виконати таку процедуру. «Я привіз зі собою шприц, голку, речовину для промивання. Процедура триває дві хвилини, але чисто технічно у Львові її зробити не можуть, – каже львів’янин. – Тут ми робимо лише МРТ (магнітно-резонансну томографію). В нас ця процедура коштує менше ста євро, коли в Німеччині – більше тисячі євро».
Витрати на створення центру трансплантації оцінюють приблизно у 6-8 млн. євро
Сьогодні в Інституті патології крові працює понад 300 наукових співробітників, є чимала база для реалізації проекту центру – зокрема, підрозділи, що забезпечать необхідний діагностичний та лікувальний процес і можуть бути залучені до роботи центру трансплантації. Упродовж 2012-2014 рр. в Інституті розробили ескіз центру, створили молекулярно-генетичну лабораторію, провели розрахунки і домоглися закладення коштів під фінансування центрів трансплантації стовбурових гемопоетичних клітин в Україні в рамках державної програми надання допомоги онкохворим.
Приміщення Інституту патології крові та трансфузійної медицини АМН України. Фото: ukrmap.biz
Постановою Кабінету Міністрів України та рішенням Президії Національної академії наук України було схвалено проект створення центру трансплантації стовбурових гемопоетичних клітин у Львові, але зараз існує проблема фінансування. Попри те, що проект центру розроблено і деякі роботи проведено, бракує грошей для закупівлі обладнання та реконструкції наявних приміщень. Необхідно профінансувати реконструкцію приміщень та добудову нових (за необхідності), закупівлю обладнання для блоків трансплантації, забезпечення центру необхідними препаратами, навчання лікарського персоналу.
Загальні витрати на створення центру трансплантації у Львові можуть сягнути 6–8 млн євро (170-230 млн грн). Такого висновку дійшли ініціатори проекту в Інституті, з урахуванням тих підрозділів Інституту, що вже існують та не потребують додаткового фінансування.
Сергій Лобозинський з «Ротарі Клубу Львів» запевняє, що роботи можна розпочинати, натомість Інститут ніяк не візьметься облаштовувати приміщення і годує порожніми обіцянками. Проте в директора Інституту своя версія про справжній стан справ.
«У бюджеті Інституту на 2014 рік було заплановано 9 млн 200 тис. грн на реконструкцію будівлі і 1,5 млн грн на організацію лабораторії. Почалась війна і очікуваних грошей держава не дала. Є деякі кошти у Львівському обласному фонді розвитку гематології, сподіваємося, що хоча б на щось їх вистачить, – розповідає директор «Інституту патології крові та трансфузійної медицини АМН України» Василь Новак. – Для того, щоб зробити центр трансплантації в Інституті потрібно перемістити три підрозділи, а також підготувати приміщення. Квадратний метр приміщення для автотрансплантації коштує 40 тис. грн, а розміри палати повинні бути не менше 12 м² і це тільки приміщення без устаткування. Одна чеська фірма за облаштування двох функціональних палат просить 40-45 тис. євро, але такі витрати ми дозволити собі не можемо».
Існує також проблема із приміщеннями П’ятої міської комунальної клінічної лікарні. Є рішення суду щодо переміщення лікарні, в приміщеннях якої можна було би розгорнути центр трансплантації. До липня-серпня 2015 року лікарня обіцяла перенести свої підрозділи, проте досі цього так і не зробила.
Яке обладнання вже є, а яке необхідно придбати?
Наразі Інститут має сепаратор для отримання стовбурових клітин, ліжка та один фільтр, який покращить мікроклімат. Проте більшість необхідного обладнання, яке потрібно для функціонування центру, немає: обладнання для заготівлі та кріоконсервування кісткового мозку, для клініко-діагностичної лабораторії, безпосередньо для трансплантації, а також для облаштування системи автономного життєзабезпечення. Останнє є одним із найдорожчих і коштує приблизно 24 млн грн.
«Мене найбільше це болить, бо з 1977 до 1983 р. я своїми руками проводив автотрансплантації, – каже Василь Новак. – Проте зараз зробити як-небудь і завтра, щоб вмирали пацієнти, ми допустити не можемо. Та й без відповідних умов не отримаємо сертифікат».
Директор Інституту розповідає, що сьогодні з державного та міського бюджету не виділено жодних коштів. Для реалізації запланованих ще на 2014 р. заходів замість 10,7 млн грн тепер, після девальвації, треба до 34 млн грн. Коли та від кого чекати допомоги сказати важко, тому про активне просування справ поки не йдеться. Попри те, у 2016 р. планують провести мінімальні роботи щодо підготовки приміщень для майбутнього центру. Також тривають роботи з переміщення чотирьох структурних підрозділів Інституту. Вже невдовзі за рахунок Інституту на три місяці зупиниться робота одного з підрозділів і розпочнуть монтувати пластмасовий каркас. Коли перегородки буде встановлено, роботи розпочнуться з відділення високодозової хіміотерапії.
Сподівається на створення центру і Володимир Глащенков, попри все він вірить, що невдовзі львів’яни зможуть отримувати допомогу в рідному місті, не витрачаючи шалених коштів на європейські клініки. «Коли мені поставили діагноз «рак», то одразу сказали, що у мене є 90 днів: або я їду на лікування за кордон, або йду до нотаріуса складати заповіт. Зараз я тут, розмовляю з вами… Ніколи не можна казати ніколи, тому вірю, що такі складні операції для Львова теж стануть реальністю», – каже львів’янин.
Підготувала Оксана Лісна
Фото – Богдана Ємця
Інтерв'ю Твого міста
- Що зміниться для пацієнтів. Інтервʼю про медицину Львівщини
- Андрій Садовий: «Зростання економіки – це кількість будівельних кранів у місті!»
- Що на Львівщині з ППО, мобілізацією та економікою. Інтерв'ю з Максимом Козицьким
- «Кожен має бачити з вікна хоч би три дерева». Розмова з очільницею управління екології
- «Запровадити е-квиток у Львові з першого грудня – цілком реально»
- «Мені не соромно за формат забудови у Львові», – головний архітектор
- Про нові маршрути, е-квиток і брак водіїв. Інтерв’ю з керівником управління транспорту Львова
- Що у Львові з транспортом. Інтервʼю з директором департаменту мобільності
- Хто і як набирає працівників Львівської міськради. Інтерв'ю з керівницею управління персоналом
- Чим займається ЮНЕСКО в Україні. Розмова з головою українського бюро
- «Ніколи нічого тимчасового». Французький архітектор про Львів та відбудову
- Святослав Літинський: Ця війна на роки, а ми витрачаємо мільйони на ремонти
- «Ви не відбудуєте країну лише завдяки грантам». Інтерв’ю з Меліндою Сіммонс
- Що чекає на Львів. Інтерв’ю з Андрієм Садовим
- Давньоукраїнська минувшина Львова абсолютно відрізняється від тої, яку нам подають. Інтерв’ю
- Нам допомагали волонтери, військові. Як Центр зору доставляв оптику у час війни
- Хліб може подорожчати на 50%, а от картоплі маємо вдосталь, – експерт аграрного ринку
- «Українці не люблять ходити в українські ресторани». Дмитро Борисов про нові заклади у Львові і плани на Європу
- «Усі держави закріплювали незалежність у війні», – Ігор Юхновський
- «Треба просто бути принциповим українцем», – Ігор Калинець про життя і війну
- «Хто не зможе вчитись, забере документи». Інтерв’ю з ректором Львівського медуніверситету
- «Це пропаганда, щоб пересварити людей». Інтерв'ю з Андрієм Садовим про мову, війну, Фрідмана
- «Мені соромно читати 10-ту статтю Конституції, де є потурання російській мові», – Ярослав Кендзьор
- «Хворі прибували безперервно». Інтерв’ю з лікаркою, яка пережила три епідемії та пандемію
- «Курорт заповнений на 40%». Інтерв’ю з міським головою Трускавця
- Скільки триватиме фаза виснаження та чи планувати відпустку? Пояснює психолог
- Важливо повернути дітей за парти. Лілія Гриневич про освіту та безпеку учнів під час війни
- «Це помста. Вони бачили, як добре ми живемо». Депутатка про Маріуполь
- Російська армія залишилась такою, як була. Історик про Львів, біженців та крах світового порядку
- Люди мають обирати. Юліан Чаплінський про забудову Львова після війни
- «Росія хоче спровокувати українські сили», – пресаташе Посольства США в Україні
- «Нас просто помножили на нуль». Інтерв'ю з ректоркою Університету банківської справи у Львові
- «Мене вразила історія кохання дідуся Шептицького». Наталя Гурницька про свій роман і таємниці
- «Я був шокований і зрозумів, що хочу зняти кіно». Олег Сенцов про свого «Носорога»
- Чому ростуть ціни та що буде з гривнею. Інтерв’ю з економістом
- Ворог не нападе, якщо буде спротив. Андрій Садовий та Максим Козицький про ймовірну загрозу
- «Не плутайте нас з партизанами». Розмова з керівником тероборони Львівщини
- «Усе не переробимо». Що відомо про сміттєвий завод, який почали будувати у Львові
- Чудо стається не просто так. Що варто знати про Миколая Чарнецького
- «Ми повністю переходимо під НАТівські стандарти». Священник про капеланство
- Військової справи вчитимуть усіх. В Україні починає діяти новий закон
- «Христос не може бути модерним». Іконописець про сучасне та сакральне мистецтво
- Вакцинація від Covid-19 в Україні є цілком законною. Розмова із юристкою
- «Я не збираюсь припиняти рятувати світ». Історія бійця Юрка Досяка
- Небажання вакцинуватися – це бунт проти держави в образі батька. Розмова з психологом
- Хочу, щоб моя музика зцілювала. Розмова з Соломією Чубай
- Дані шукали в архівах СБУ. У Львові презентували книжку про вірменів в історії Львова
- Дівчина з сусіднього подвір'я. Наталка Малетич – про невідоме життя Лесі Українки
- Дітей виховує не школа, – отець Сергій Тихон Кульбака
- Накопичуй сам. Розмова з міністеркою соцполітики
- «Він теж буває різний». Дослідник розповідає про іслам, якого ми не знаємо
- Чи актуально зараз будувати дерев'яні церкви. Розмова з архітектором
- Жадно жити своє життя. Ірена Карпа про те, як закохуватися і знову виходити заміж
- Чим вакцинуватимуть львів'ян. Епідеміологиня про вакцину від Covid-19 з Індії
- Такий тендер важко «зламати». Завод «Богдан» про автобуси для Львова
- Спочатку – комфорт, потім – історія. Вахтанг Кіпіані про історичні попит і пропозицію
- Чому в Україні локдаун ввели після свят. Ірина Микичак про Covid-19 і медреформу
- Львів – це не лише кава і шоколад. Ірина Сенюта про місію Почесної Амбасадорки
- Чому аудит – про розвиток клієнта та його прибуток, а не про витрати чи покарання
- Як створювати яскраві туристичні проєкти за ґранти. Досвід Тустані
- Квартирне питання на вересень. Як в часи карантину змінилися ціни на оренду житла
- «Людям можна говорити правду». Уляна Супрун про коронавірус, карантин та «золоту середину»
- «Коронавірус закрив нас у капсулах. І це, без сумніву, вплине на ресторанну культуру». Марк Зархін про бізнес і кухню
- Що буде з цінами на продукти. Розмова з власником «Шувару»
- Священник не допомагає, допомагає Господь, – отець, який править для хворих та медиків інфекційної лікарні у Львові
- Львів і криза. Де можна буде знайти роботу після карантину
- Музеї, бібліотеки чи все-таки ринки та перукарні. Бізнес-омбудсмен про вихід з карантину у Львові
- «Щоб люди знали, як вони звучали колись». Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні
- Першими полетять лоукости. Директорка Львівського аеропорту про кризу і найближчі перспективи
- Що буде з плащаницею та як правильно освятити паску вдома. Роз’яснення
- Іноді мої учні печуть солодощі, а не вчать математику – львівська вчителька про дистанційне навчання
- «Я розумію свою місію». Лікар зі Львова розповів, навіщо поїхав в Італію
- Як на Львівщині масово тестують на коронавірус. Степан Веселовський про тиждень перший
- Юрій Назарук: Ми прийняли рішення припинити думати так, як завжди
- Ми маємо шанс уникнути епідемії. Науковиця про дію коронавірусу та його мутації
- Сидіть вдома – це не грип. Медик лікарні у США про роботу під час пандемії коронавірусу
- Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
- Як зміниться Львівська лікарня швидкої допомоги. Олег Самчук про ребрендинг та all inclusive
- Запитайте у партнера про здоров'я родичів та водіть дитину в садок. Поради лікаря про імунітет
- «Такого в житті ми більше не побачимо», – екіпаж про повернення українців із Китаю
- У Львові погане повітря не через затори, – Олександра Сладкова
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину
- Хвороба-детектив. Як діагностувати ревматизм та навчитись з ним жити
- Куди веде Україну Зеленський та чого від нього очікує Європа
- Портрет Шептицького на смітнику. Як священник у Львові рятує пам’ятки
- Двері нашої Церкви відчинені, – владика Димитрій про Томос та Московський Патріархат
- Транспорт, кредити та сміття. Валерій Веремчук назвав основні виклики Львова
- Податок для культури. Юлія Хомчин про стратегії розвитку львівської культури
- Не намагайтеся уникати помилок. Ігор Стояновський про життєвий вибір та реформу медицини
- Андрій Садовий: Львів отримає той, хто матиме потенцію керувати
- Ходіть в музеї – там не страшно. Як музеям стати дружніми до дітей
- Богдан Коломійчук: Львів – не лише місто пива та кави, а й кримінальної культури
- Один власник – одна аптека. Чому десятки українських аптек можуть невдозі закритись
- Успішна медреформа – це довше життя. Як зробити охорону здоров’я ефективною
- План по відлову «зайців». Як насправді працюють львівські контролери
- Поява !Fest – це наслідок того, що робило середовище «Дзиґи»
- Тетяна Романовська та її рекорди у львівському аеропорту
- Заробітчанські пригоди. Як волонтерка допомагає українцям у Польщі
- По той бік Личаківської. Яку роль грають Винники у «Великому Львові»