Відомий вітражист Олександр Личко: Все справжнє приходить нізвідки
Олександр Личко народився та виріс в Ужгороді, дуже любить як саме місто, так і людей, які там живуть. Однак коли при поступленні в Академію мистецтв переїхав до Львова, то в ньому і залишився. Тому вважає, що основні його художні смаки виховало саме це місто. Проте рідний Ужгород не забуває, саме йому була присвячена виставка під назвою «Повернення» (2011 р.).
Митець сам ніколи не сподівався, що займатиметься вітражами – завжди більше вабили живопис, графіка, дизайн. Однак вступив на кафедру художнього скла, де вітражі спершу стали цікавим хобі, а з часом переросли у справу всього життя. Хоча попередніх захоплень не відкидає - досі створює мистецькі інсталяції, в яких чільне місце завжди займають вітражі. І всі свої виставки оформлює як одну суцільну художню композицію. Також захоплюється арт-принтом – фотографує свої інсталяції та фарбами домальовує решту ідеї. Зараз Олександр Личко працює переважно над вітражами сакрального спрямування, про які радо погодився розповісти.
- Що особисто для Вас значить словосполучення «сакральне мистецтво»? Які асоціації, бачення?
- Знаєте, поділити роботу на «загальну» і «сакральну» неможливо – все має бути святим. Творчість - святиня сама по собі. Тому до цього потрібно відповідно ставитись. Є така статистика, що 99% художників працюють на підсвідомому рівні – хіба це не є найкращим тому підтвердженням? Хочеш цього, чи ні, однак все справжнє приходить нізвідки. Це вже потім думаєш, аналізуєш, пробуєш класифікувати. Простий приклад: працювали в Янові над вітражною композицією «Хрещення України-Руси». Вікно виходило на вулицю, тому хотілось зробити щось особливе. Розробляючи тему, в якомусь журналі випадково натрапив на статтю про життя Петра Андрусіва, місцевого художника. І однією з найвідоміших його робіт є картина «Хрещення України-Руси князем Володимиром». Мене настільки вразила біографія митця, що я вирішив створити йому своєрідний пам’ятник – «позичив» з картини зображення князя Володимира для вітражу на церкві. Решта композиції вже моя, а сам князь – це присвята художнику, наче частина його біографії у вітражі.
- «Скляні сни Клімта» - один із найвідоміших Ваших проектів. Чи плануєте робити ще подібні серії?
- Насправді Клімт – не єдина серія. Також переводили на скло картини Альфонса Мухи. По Густаву Клімту (австрійський митець-символіст кінця ХІХ – початку ХХ ст. – Tvoemisto.tv) спершу були художні інсталяції, а вже потім вітражі. Також є роботи, присвячені Горану Бреговичу та Еміру Кустуріці – обожнюю їхню творчість, тому на скло перекладаю не лише картини, а й музику та кінематограф. Надихає багато що, а скло - це такий матеріал, який дозволяє втілити навіть найнеймовірніші ідеї.
- Однак для реалізації задумів потрібна фінансова підтримка, а вітраж, наскільки відомо, мистецтво доволі дороге. Чи є меценати, які сприяють розвитку?
- З цим проблем, як не дивно, практично немає – зараз люди набагато більше тягнуться до мистецтва, стараються краще його зрозуміти. Тому багато хто охоче фінансує художні проекти. Люди хочуть, щоб було гарно – ми робимо оте «гарно». А до сакрального мистецтва завжди ставились з підвищеною пошаною та увагою, особливо на Західній Україні.
- Асоціація художників-вітражистів «Вікно» існує вже більше 15 років, однак про неї майже нічого не відомо. Це труднощі з PR-ом, чи бажання залишитись такою собі «кастою обраних»?
- У жодному разі не каста. Щодо PR-у – тут не все так однозначно. Ми згуртувались в нашу асоціацію у дев’яностих, тоді кожен виживав, як міг, а разом це робити було легше. Зараз в кожного є власні ідеї, окремі проекти. Хоча разом ми мали чимало виставок – в Києві, Одесі, у Львові.
А щодо розкрутки – нею ніхто ніколи не займався, і навіть над цим не задумувався. Ми більше схожі на мистецьку сім’ю, аніж на офіційну організацію - стосунки між художниками дуже дружні, по-родинному теплі. Нам немає в чому конкурувати, змагатись – у кожного своя сфера роботи, особиста дорога. Тому ніхто нікому не заздрить, навпаки – підтримуємо одне одного та радіємо успіхам.
Можливо, нам вартує приділити більше уваги поширенню інформації про «Вікно», однак поки в кожного є робота зі склом, тому інформаційний простір відсувається на другий план. Адже коли ми починали працювати, то у Львові вітражистів можна було на пальцях перелічити, тому в рекламі як такій потреби не було. Зараз, напевно, варто замислитись, враховуючи кількість талановитих випускників кафедри художнього скла.
- Нове покоління приходить у вітражне мистецтво – а чи зберігається рівень робіт?
- Що ж, саме про рівень судити важко. Скажімо так: він не виріс і не впав, він просто змінився. Став зовсім інакшим у порівнянні з класичними роботами. На це однозначно мають великий вплив нові технології – змінились стилі, манери та технології виконання. Знову ж таки – в кращу чи гіршу сторону, сказати не берусь. Моє покоління виросло поряд з класичною школою вітражу, тому не дивно, що її мотиви та тенденції так чи інакше відбиваються у наших роботах.
Так, звісно, нові технології приносять багато цікавих можливостей, але чи багато хто знає, що у Львові колись були чи не найкращі в Європі цехи по варінню скла? Я їх ще пам’ятаю. І пам’ятаю, що до якості їхньої продукції зараз можуть дорівнятись хіба німецькі майстри.
Але цехи знищили. І цей акт вандалізму – інакше не скажу, - можна прирівняти до підриву Площі Ринок. Це справжня культурна трагедія.
Тому не можна порівнювати роботи теперішніх майстрів і тих, хто творив раніше. Є американське, німецьке, китайське, італійське скло – львівське ж, унікальне та зовсім відмінне від інших, померло. Відроджувати традиції ніхто не збирається, і сумніваюсь, що захочуть. Є окремі спроби, але це далеко не те. І в мене не ностальгія за минулим, коли, як кажуть, небо блакитнішим було, це просто факти, які гальмують розвиток віражного мистецтва. Адже саме Львів міг стати другою Венецією (чи Венеція була б другим Львовом - зараз вже важко сказати) в плані скловаріння. Однак не склалось.
- Ви з товаришами часто влаштовуєте виставки своїх робіт, зокрема остання відбулась в Калуші – поділіться враженнями, як люди реагують та сприймають вітражі в галереях, а не на вікнах?
- Ой, все пройшло дуже гарно. Я дуже тішусь, бо перед виставкою їздив на живописний пленер в Карпати до івано-франківської спілки художників, яка мене запросила. А я так давно на подібних зборах не бував! І від такої події аж реанімувався наче. Під час поїздки ми втрапили в чудовий період: був початок літа, гарна погода. Ми ввечері лягаємо спати, вранці прокидаємось - а за вікном сніг! Півметровий!
- Влітку?
- Влітку [усміхається]. Ну, то ж гори... А під обід вже все розтопилось, ми в шортах ходили. Наче чудо сталось. І саме на тому пленері мені запропонували зробити оцю виставку в Калуші.
Спершу думав: "Ну чого туди їхати - містечко маленьке, навряд чи хтось зацікавиться роботами..." Але франківські художники, побачивши вітражі, постійно просили: "Ну привези, ну привези!". І ми з колегами спакували роботи, переслали їх поштою - взяли багато матеріалу і в склі, і фото, - та й поїхали.
- Ви обрали для виставки якусь конкретну серію робіт?
- Ні, ми зібрали роботи, які вважаємо кращими із свого доробку. Також була серія робіт зі стріт-арту (цим я дуже люблю займатись). Це коли робиш якесь приватне замовлення, а потім виставляєш вітражі на вулиці, робиш з них якісь композиції, фотографуєш їх, колажі створюєш. Як такі-собі інсталяції. А потім фото, які роблю під час такого "майстрування", можу доправляти фарбами. Так от на виставку в Калуші я взяв таку велику серію, яка називається "Колесо", бо одним із елементів там є велике старовинне колесо з фіри.
- На виставці представляли свої роботи всі художники з групи "Вікно"?
- Ні, тільки троє: я, Юрій Павільчук та Анатолій Винту. В принципі, ми майже завжди разом працюємо. Хіба над вітражами у храмі Свв. Ольги та Єлизавети ми працювали вдвох з Юрою, Анатолій на початок трохи прихворів, то потім тільки допомагав з деталями.
- Ваші вітражі в церкві Свв. Ольги та Єлизавети просо чарівні! Масштаби проекту вражають: великий вітражний іконостас та серія ікон. А з якого кроку починається така велика робота?
- Сама робота почалась ось з чого: сам храм я просто обожнюю, живу неподалік, тому часто тут буваю. І одного разу заходжу до отця (ми з ним тоді ще не були знайомі), маючи при собі одне з інсталяційних фото. Подарував йому світлину, ми поспілкувались, і я пішов собі. Потім десь через півроку отець сам мені подзвонив і запропонував зайти, поговорити.
Виявилось, що їм робили 14 проектів іконостасів: то в камені, то в дереві, але щось нічого не підходило. І запропонував зробити нам іконостас з вітражів. Звісно, я погодився! От так і з'явилась ідея.
- Коли є ідея, то є і цілі, щоб її реалізувати. Як працюється з такими нетиповими проектами?
- А от з виконанням все було набагато складніше. Оскільки храм Свв. Ольги і Єлизавети колись був костелом, то такої речі, як іконостас, тут архітектори не планували, бо її не повинно бути. Однак тепер цей храм є греко-католицьким, а це значить, що потрібно виправити ситуацію. Та при цьому відразу вилазить інша проблема: храм є пам'яткою архітектури (балдахін скульптора П.Войтовича є оригіналом, який не можна закривати), і якісь значні перебудови є неприпустимими. Тому ми дуже довго думали і радились, як би так зробити, щоб і іконостас був, і архітектурні елементи не були заховані, закриті. Було багато проектів, однак, врешті-решт, затвердили той, який зараз встановлений. Якщо чесно, то ніхто до кінця не знав і не уявляв, що і як має бути. Адже ні малюнок на папері, ні макет (навіть в реальних розмірах) не дасть повної картини.
Вітражі виконані із застосуваннями новітніх технологій. На використання багатьох прийомів нас надихнули європейські симпозіуми, де і демонструють останні напрацювання в галузі роботи зі склом. І багато ідей якраз чекали отакої складної роботи, яка вимагала нетипових рішень.
- Обсяг робіт справді вражає. А над чим працювали найдовше, що вдавалось найважче?
- Найважчими були намагання вписати іконостас в архітектурний ансамбль храму. Неймовірно проблемно зробити щось там, де його ніколи не мало бути, не порушивши при цьому загальної гармонії. Однак ми впорались! Іконостас наче і є, але водночас його і нема, адже ми бачимо все, що знаходиться за ним.
- Завдяки Вашій роботі церква всередині виглядає світло, легко, сучасно. Однак сама споруда виконана в неоготичному стилі. Чи не бентежить Вас таке поєднання модерну та неоготики?
- Звісно бентежило. Але на це є просте пояснення: якщо ми входимо в такий храм, який так гарно зберігся, який ніхто не посмів порушити, то чи буде добре закрити цю красу традиційним дерев'яним чи якимось іншим іконостасом? Якщо заховати таку просу елегантність, то чи це не буде більший гріх? Краще ми введемо модернізм, який тільки підкреслить вишуканість храму. Та і, зрештою, неоготика тим і відома, що доволі легко поєднує в собі різні напрямки.
Ну і під час роботи найбільше, якщо чесно, переймались не тим, як хто сприйме такі нововведення, ні. Робота припала на час початку Революції Гідності, і саме події на Майдані сильно тривожили душу. Це доволі сильно відбилось на виконанні роботи. Важко працювати, коли ти щодня прокидаєшся і не знаєш, чого чекати.
- Скільки ще проект триватиме, що в подальших планах?
- Я б сказав, що роботу виконано на половину. Проект особисто я вважатиму закінченим, коли доробимо ще три наступні речі. Перша - це освітлення. Нам вдалося підсвітити вітражі не зважаючи на те, що сонце іноді заважає. Підсвітка - це святе.
Друге - хочу поставити скляний тетрапод. Це буде дуже гарно: заходиш в церкву, підходиш до образу, а він зустрічає тебе чимось сучасним. Ікона залишиться іконою - дерев'яною, старовинною, традиційною, але лежатиме вона на чомусь новому, свіжому.
І третє - маємо в планах зробити скляний модерновий підсвічник, який розташовуватиметься позаду іконостасу. Він буде виконаний в тому ж стилі, що й іконостас, в ньому дуже гарно виглядатимуть звичайні воскові свічки.
Оце все як доробимо, тоді, думаю, можна буде сказати, що проект завершено.
- Що стало основою в роботі?
- Однозначно команда. Найперше - це отець-настоятель, який надзвичайно багато вклав сил для роботи над храмом. Тоді сама наша команда вітражистів (Юрій Павільчук, Анатолій Винту і я) разом з талановитим інженером Денисом Безпалим, який розробив для нас повністю всю конструкцію. І попри цих осіб ще дуже багато людей було залучено до роботи.
Без творчості та згуртованої команди нереально працювати над подібними проектами. Однак нам пощастило!
Коли думаю над масою виконаної роботи, то завжди пригадую один момент: коли ми встановлювали іконостас, жіночка-прибиральниця, яка за цим всім слідкувала, підійшла і з таким захопленням сказала: "Боже, як гарно! А Ви ще щось робити будете?".
Ця похвала особисто для мене стала дорожчою від усіх відгуків колег. Адже це була не оцінка митця, який розуміється на роботі, а щирий порив душі, яка тягнеться до прекрасного.
Спілкувалась Тетяна Павліченко
Фото - автора
Інтерв'ю Твого міста
- Що зміниться для пацієнтів. Інтервʼю про медицину Львівщини
- Андрій Садовий: «Зростання економіки – це кількість будівельних кранів у місті!»
- Що на Львівщині з ППО, мобілізацією та економікою. Інтерв'ю з Максимом Козицьким
- «Кожен має бачити з вікна хоч би три дерева». Розмова з очільницею управління екології
- «Запровадити е-квиток у Львові з першого грудня – цілком реально»
- «Мені не соромно за формат забудови у Львові», – головний архітектор
- Про нові маршрути, е-квиток і брак водіїв. Інтерв’ю з керівником управління транспорту Львова
- Що у Львові з транспортом. Інтервʼю з директором департаменту мобільності
- Хто і як набирає працівників Львівської міськради. Інтерв'ю з керівницею управління персоналом
- Чим займається ЮНЕСКО в Україні. Розмова з головою українського бюро
- «Ніколи нічого тимчасового». Французький архітектор про Львів та відбудову
- Святослав Літинський: Ця війна на роки, а ми витрачаємо мільйони на ремонти
- «Ви не відбудуєте країну лише завдяки грантам». Інтерв’ю з Меліндою Сіммонс
- Що чекає на Львів. Інтерв’ю з Андрієм Садовим
- Давньоукраїнська минувшина Львова абсолютно відрізняється від тої, яку нам подають. Інтерв’ю
- Нам допомагали волонтери, військові. Як Центр зору доставляв оптику у час війни
- Хліб може подорожчати на 50%, а от картоплі маємо вдосталь, – експерт аграрного ринку
- «Українці не люблять ходити в українські ресторани». Дмитро Борисов про нові заклади у Львові і плани на Європу
- «Усі держави закріплювали незалежність у війні», – Ігор Юхновський
- «Треба просто бути принциповим українцем», – Ігор Калинець про життя і війну
- «Хто не зможе вчитись, забере документи». Інтерв’ю з ректором Львівського медуніверситету
- «Це пропаганда, щоб пересварити людей». Інтерв'ю з Андрієм Садовим про мову, війну, Фрідмана
- «Мені соромно читати 10-ту статтю Конституції, де є потурання російській мові», – Ярослав Кендзьор
- «Хворі прибували безперервно». Інтерв’ю з лікаркою, яка пережила три епідемії та пандемію
- «Курорт заповнений на 40%». Інтерв’ю з міським головою Трускавця
- Скільки триватиме фаза виснаження та чи планувати відпустку? Пояснює психолог
- Важливо повернути дітей за парти. Лілія Гриневич про освіту та безпеку учнів під час війни
- «Це помста. Вони бачили, як добре ми живемо». Депутатка про Маріуполь
- Російська армія залишилась такою, як була. Історик про Львів, біженців та крах світового порядку
- Люди мають обирати. Юліан Чаплінський про забудову Львова після війни
- «Росія хоче спровокувати українські сили», – пресаташе Посольства США в Україні
- «Нас просто помножили на нуль». Інтерв'ю з ректоркою Університету банківської справи у Львові
- «Мене вразила історія кохання дідуся Шептицького». Наталя Гурницька про свій роман і таємниці
- «Я був шокований і зрозумів, що хочу зняти кіно». Олег Сенцов про свого «Носорога»
- Чому ростуть ціни та що буде з гривнею. Інтерв’ю з економістом
- Ворог не нападе, якщо буде спротив. Андрій Садовий та Максим Козицький про ймовірну загрозу
- «Не плутайте нас з партизанами». Розмова з керівником тероборони Львівщини
- «Усе не переробимо». Що відомо про сміттєвий завод, який почали будувати у Львові
- Чудо стається не просто так. Що варто знати про Миколая Чарнецького
- «Ми повністю переходимо під НАТівські стандарти». Священник про капеланство
- Військової справи вчитимуть усіх. В Україні починає діяти новий закон
- «Христос не може бути модерним». Іконописець про сучасне та сакральне мистецтво
- Вакцинація від Covid-19 в Україні є цілком законною. Розмова із юристкою
- «Я не збираюсь припиняти рятувати світ». Історія бійця Юрка Досяка
- Небажання вакцинуватися – це бунт проти держави в образі батька. Розмова з психологом
- Хочу, щоб моя музика зцілювала. Розмова з Соломією Чубай
- Дані шукали в архівах СБУ. У Львові презентували книжку про вірменів в історії Львова
- Дівчина з сусіднього подвір'я. Наталка Малетич – про невідоме життя Лесі Українки
- Дітей виховує не школа, – отець Сергій Тихон Кульбака
- Накопичуй сам. Розмова з міністеркою соцполітики
- «Він теж буває різний». Дослідник розповідає про іслам, якого ми не знаємо
- Чи актуально зараз будувати дерев'яні церкви. Розмова з архітектором
- Жадно жити своє життя. Ірена Карпа про те, як закохуватися і знову виходити заміж
- Чим вакцинуватимуть львів'ян. Епідеміологиня про вакцину від Covid-19 з Індії
- Такий тендер важко «зламати». Завод «Богдан» про автобуси для Львова
- Спочатку – комфорт, потім – історія. Вахтанг Кіпіані про історичні попит і пропозицію
- Чому в Україні локдаун ввели після свят. Ірина Микичак про Covid-19 і медреформу
- Львів – це не лише кава і шоколад. Ірина Сенюта про місію Почесної Амбасадорки
- Чому аудит – про розвиток клієнта та його прибуток, а не про витрати чи покарання
- Як створювати яскраві туристичні проєкти за ґранти. Досвід Тустані
- Квартирне питання на вересень. Як в часи карантину змінилися ціни на оренду житла
- «Людям можна говорити правду». Уляна Супрун про коронавірус, карантин та «золоту середину»
- «Коронавірус закрив нас у капсулах. І це, без сумніву, вплине на ресторанну культуру». Марк Зархін про бізнес і кухню
- Що буде з цінами на продукти. Розмова з власником «Шувару»
- Священник не допомагає, допомагає Господь, – отець, який править для хворих та медиків інфекційної лікарні у Львові
- Львів і криза. Де можна буде знайти роботу після карантину
- Музеї, бібліотеки чи все-таки ринки та перукарні. Бізнес-омбудсмен про вихід з карантину у Львові
- «Щоб люди знали, як вони звучали колись». Дослідниця народної музики про гаївки на Галичині та в Україні
- Першими полетять лоукости. Директорка Львівського аеропорту про кризу і найближчі перспективи
- Що буде з плащаницею та як правильно освятити паску вдома. Роз’яснення
- Іноді мої учні печуть солодощі, а не вчать математику – львівська вчителька про дистанційне навчання
- «Я розумію свою місію». Лікар зі Львова розповів, навіщо поїхав в Італію
- Як на Львівщині масово тестують на коронавірус. Степан Веселовський про тиждень перший
- Юрій Назарук: Ми прийняли рішення припинити думати так, як завжди
- Ми маємо шанс уникнути епідемії. Науковиця про дію коронавірусу та його мутації
- Сидіть вдома – це не грип. Медик лікарні у США про роботу під час пандемії коронавірусу
- Молитва долає всі віддалі. Владика Володимир Груца про освячення пасок і сповідь онлайн
- Як зміниться Львівська лікарня швидкої допомоги. Олег Самчук про ребрендинг та all inclusive
- Запитайте у партнера про здоров'я родичів та водіть дитину в садок. Поради лікаря про імунітет
- «Такого в житті ми більше не побачимо», – екіпаж про повернення українців із Китаю
- У Львові погане повітря не через затори, – Олександра Сладкова
- «Це як годинник, що сильно відстає». Чи доцільно в Україні змінити дату святкування Різдва?
- У Раді їх жартома називають «зелений ксерокс». Олег Синютка про владу, Порошенка та Львівщину
- Хвороба-детектив. Як діагностувати ревматизм та навчитись з ним жити
- Куди веде Україну Зеленський та чого від нього очікує Європа
- Портрет Шептицького на смітнику. Як священник у Львові рятує пам’ятки
- Двері нашої Церкви відчинені, – владика Димитрій про Томос та Московський Патріархат
- Транспорт, кредити та сміття. Валерій Веремчук назвав основні виклики Львова
- Податок для культури. Юлія Хомчин про стратегії розвитку львівської культури
- Не намагайтеся уникати помилок. Ігор Стояновський про життєвий вибір та реформу медицини
- Андрій Садовий: Львів отримає той, хто матиме потенцію керувати
- Ходіть в музеї – там не страшно. Як музеям стати дружніми до дітей
- Богдан Коломійчук: Львів – не лише місто пива та кави, а й кримінальної культури
- Один власник – одна аптека. Чому десятки українських аптек можуть невдозі закритись
- Успішна медреформа – це довше життя. Як зробити охорону здоров’я ефективною
- План по відлову «зайців». Як насправді працюють львівські контролери
- Поява !Fest – це наслідок того, що робило середовище «Дзиґи»
- Тетяна Романовська та її рекорди у львівському аеропорту
- Заробітчанські пригоди. Як волонтерка допомагає українцям у Польщі
- По той бік Личаківської. Яку роль грають Винники у «Великому Львові»