У рік дитина вимовляє близько десяти слів, у два – не менше сорока, й починає складати їх у короткі фрази, у три – складає слова за допомогою словотвору та будує багатослівні речення. На цьому етапі її мовлення ще досить легко скоригувати, якщо, зауваживши, що щось негаразд, батьки вчасно звернуться до логопеда. «Те, чого до п’яти років можна навчити за три заняття, у п’ять з половиною вже потребуватиме місяця», – пояснює львів’янка Олена Бущак. Вона двадцять років працює з дітьми, допомагаючи їм навчитися говорити чітко, зв’язно, вимовляти всі звуки й будувати речення.

З дітьми Олена почала працювати по закінченні школи. «Мої мама й сестра за освітою філологи, тому дуже хотіли, щоб я пішла їхніми слідами. Сталося так, що на філологію в університет я не вступила, тому в сімнадцять років пішла працювати в навчально-реабілітаційний центр “Джерело”», – розповідає вона. Допомога дітям з інвалідністю стала справою, що змінила її життя та визначила майбутню професію – наступного року Олена поїхала вчитись на логопеда в Національному педагогічному університеті імені Драгоманова.

У «Джерелі» Олена працювала майже півтора десятиліття, й досі підтримує зв’язки з колегами та вихованцями з центру. Каже, що робота з людьми з інвалідністю навчила її поваги й безпосередності, а головне – назавжди відохотила плекати стереотипи та чіпляти на людей ярлики. Останні кілька років працює в дитячих садках та Львівській школі Монтессорі, яку заснував її чоловік – відомий львівський педагог і освітній менеджер Ігор Бущак. Окрім традиційної логопедії, Олена практикує монтессорі-педагогіку.

Від логопеда, що працює в дитсадку або школі, батьки учнів чекають, що він сам розпізнає проблеми з мовленням їхніх дітей та запропонує їх розв’язання. Часом допомагають вихователі. «У нас бували випадки, коли працівники садочків звертали увагу на проблеми з зором, слухом і мовленням вихованців. Вихователі мають першими бити тривогу, адже батьки не є фахівцями й можуть невчасно розпізнати проблему», – каже Олена.

Читайте також: Монтессорі? Репортаж зі львівського дитсадка

Саме дошкільний вік – чотири з половиною роки для дівчат, які розвиваються трохи швидше, і п’ять років для хлопців – є межею правильного мовлення, коли діти мають чітко і грамотно будувати речення. Якщо дитина плутає відмінки, не узгоджує роди, числівники з іменниками, слід негайно звертатись до спеціалістів.

«Є чимало чинників, які впливають на формування мовлення. Починаючи з проблем під час вагітності й пологів, органічних уражень головного мозку, які не дозволяють належно розвиватись мовленню. У нормі воно має починатись із дитячого агукання у три місяці, лепетання у п’ять-шість, а після року – з перших слів. До того ж, середовище і виховання має свій вплив. Дитина має розвивати дрібну моторику, а навколишні – спілкуватись із немовлям. Згодом дитина може, навчаючись безпосередньо від батьків, відтворювати їхні дефекти мовлення», – розповідає логопед. Є різна статистика, проте найчастіше трапляються цифри від 15 до 30% – така частка дітей дошкільного віку має недоліки мовлення.

Львівська школа Монтессорі

«Колись мій декан казав, що в нас, логопедів, робота буде завжди. Тепер я це розумію»,  – каже Олена. Результативність занять залежить від віку пацієнта, будови його артикуляційного апарату та прикусу. А ще – від спроможності логопеда бути з дитиною на одній хвилі; через це Олена повинна знати всі нові мультфільми, книжки, ігри та модних ляльок.

«Також важливо вважати дитину рівною собі. Звичайно, не завжди легко побудувати контакт, але, якщо старатися, результати вражають. Іноді дитина приносить цукерку, приходить поцілувати чи обняти перед тим, як іти з заняття додому», – розповідає Олена. Один із маленьких підопічних називав її Оленою Логопедівною.

Навчитись добре вимовляти звуки дитині допомагають… пальці. Адже зона дрібної моторики у мозку розташована поруч із мовленнєвою, тож розвиток однієї тягне за собою і другу. «У європейських країнах заклади для дошкільнят обладнані іграшками, які розвивають дрібну моторику, мислення та інші психічні процеси. Тому там складні мовленнєві вади трапляються рідше, ніж у нас. Правильно підібрані іграшки допоможуть розвивати мовлення; помічними є конструктори, лото, доміно», – радить Олена. Допомагають також розмальовки та книжки з картинками.

«Іноді діти пробують наближувати картинки в книжках, як на сенсорному екрані смартфона чи планшета, – додає логопед. – Часто можна почути, що дитина, яка ще не вміє говорити, вже може сама знайти потрібні гру чи мультик в інтернеті, користуючись планшетом. Використовують ґаджети для роботи з дітьми й деякі логопеди». Утім, даючи дитині планшет, не слід забувати, що сам він нічого її не навчить, адже, як і ляльки, конструктори, машинки, є пасивним середовищем.

«За методикою Марії Монтессорі, першим учителем є, власне, вчитель, другим – діти, а третім – середовище, в якому вони зростають. Ці три компоненти мають уплив на розвиток малюків», – пояснює Олена. Важливо стежити, аби дитина бавилась речами, що відповідають її віку – іграшки, розроблені для молодших дітей, стають перешкодою для розвитку дошкільнят.

Важливим для розвитку мовлення є фонематичний слух, який допомагає розпізнавати склади та звуки. «Дитина в чотири роки має знати, що слово “мама” починається з “ма”, а в чотири з половиною мусить розпізнавати не лише перший склад, а й звуки»,  – каже Олена. Фонематичний слух стає особливо важливим у шкільному віці – коли він порушений, дитина пише диктанти з помилками і, як наслідок, погано володіє мовою. Буває, що деякі звуки дитина розпізнає гірше – наприклад, плутає парні:[г] – [х], [б] – [п], [д] – [т]. Фонематичний слух потрібно розвивати; допомагає в цьому, зокрема, гра в міста.

Олена має троє своїх дочок. «Старша виговорилася сама. Середній допомагала з [л], а вона ще й навчила правильно вимовляти цей звук усю свою групу. Молодша, якій лише три роки, вже вправно говорить [р]: це заслуга її старших сестер», – розповідає вона. І додає, що сама вчиться у своїх дочок та в дітей, яких навчає.

«З ними вчишся розслаблятись, любити, бачити щось краще. Нам, батькам, іноді треба відволіктися від своїх справ і посидіти поговорити зі своїми дітьми. Деколи будні так завантажують, що в кінці тижня розумієш: малечі час майже не приділили. Тому можна навіть записувати, скільки часу провели щодня зі своєю дитиною», – рекомендує Олена Бущак.

Тетяна Байбак

фото авторки і з відкритих джерел