Львів’янка, яка вже десять років працює у Віденській опері, виступить на фестивалі LvivMozArt.

У серпні у Львові відбудеться Міжнародний фестиваль класичної музики LvivMozArt, присвячений сину Вольфганга Амадея Моцарта Францу Ксаверу, композитору і піаністу, який жив у Львові тридцять років і активно розвивав музичне середовище міста. У межах фестивалю планують влаштовувати концерти духової музики, ставити опери і проводити музичні майстер-класи. Про плани організаторів фестивалю «Твоєму місту» розповідала диригентка Оксана Линів.

Участь у фестивалі візьме й оперна співачка Зоряна Кушплер. Випускниця Львівської музичної академії, вона вже десятий рік є солісткою Віденської опери.

Зоряна Кушплер розповіла Tvoemisto.tv, чим українська музична освіта відрізняється від західної, чим може пишатися музичний Львів, чому опера – це не тільки для театральних стін і як влаштований зсередини Віденський оперний театр.

Про оперу не тільки в театрі

LvivMozArt відбуватиметься вперше, але у грудні організатори влаштували тізер – концерт інструментальної музики в приміщенні старого трамвайного депо. Те, що музика такого типу виходить за межі театру, Зоряна Кушплер вважає лише перевагою. Мовляв, так можна залучити людей, які зазвичай до оперного театру не ходять.

«Оперну музику, безумовно, потрібно виводити за межі оперних стін. Це практика вже давня і світова. Наприклад, робити опери на літніх майданчиках. Існує безліч літніх фестивалів, де сцени стоять наприклад, на воді. Влаштовують такі майданчики на 5-6 тисяч людей. Безумовно, опера повинна трансформуватися, щоб розвиватися і набути ширшого кола глядачів. На такі видовища прийти дуже цікаво. Навіть піти послухати класичну музику у трамвайне  депо – це вже захоплює», – говорить співачка.

Неподалік Відня, наприклад, щорічно влаштовують музичний фестиваль St Margareten Opera Festival. Замість театральних тут природні стіни – там, де видобували пісковик, виник скельний ландшафт, який тепер слугує декораціями. У місті Брегенц теж є майданчик просто неба – на озері конструюють плавучу оперну сцену, а сім тисяч глядачів спостерігають за нею з амфітеатру на березі.

Найпопулярнішим у світі фестивалем такого масштабу Зоряна Кушплер називає Arena di Verona в Італії. Це третій за розміром римський амфітеатр у світі, який був збудований у першому столітті нашої ери для боїв гладіаторів. Майже сто років тому, у 1913 році, там вперше поставили оперу «Аїда». Відтоді в програмі щороку є композиції італійського композитора Джузеппе Верді. А ще тут колись дебютувала Марія Каллас.

Де брати гроші для театру

Жоден оперний театр не може вижити з продажу квитків, каже співачка. Тому не можна вимагати від театру, щоб він окупився сам. Для існування та розвитку оперного театру повинні бути державні та спонсорські дотації, зауважує вона. У Європі це працює так: щороку затверджують бюджет, який передбачає державні дотації, і є приватні спонсори.

«Якби в Україні  була державна потужна фінансова підтримка, то оперні вистави йшли б хоч щодня. У нас є для цього всі сили. Українські виконавці співають по всьому світу – я не єдина оперна співачка, яка зробила кар’єру на Заході. І далеко не остання», – говорить Зоряна Кушплер.

Велика частина коштів для існування Віденського театру надходить від приватних спонсорів: «Щороку у Віденській опері виходить книжка із переліком людей, які пожертвували гроші на розвиток та існування Опери. Суми різні – від десяти євро до більш ніж мільйона. Це говорить, звичайно, про рівень можливостей та культури австрійців, які люблять оперу і хочуть, щоб це мистецтво існувало».

Зараз оперні театри в Україні часом слугують майданчиками зовсім не для театральних подій. Скажімо, у Львівській опері виступають естрадні співаки чи навіть стенд-ап коміки. У Віденській такого немає, наголошує Зоряна. Але там, знову ж таки, не виникає питання щодо фінансування – гроші йдуть від держави і спонсорів.

«Я не вникаю в політику опери тут. І там теж. Це не моя справа. Моя справа – добре співати. Це внутрішньополітичні складні справи. Але якщо немає іншого виходу, щоб утримувати театр, то і вибору немає. Якщо це робиться для того, щоб вижити, то ніхто не має права кидати камінь», – висловлює свою думку співачка.

Про те, як працює Віденська опера

Опера у Відні – це популярне місце, розповідає Зоряна. Все у місті крутиться навколо опери: «Вона в центрі міста і це один із найкращих оперних театрів світу. Навіть асоціації з Віднем у людей – це Віденська опера або Собор Святого Стефана (католицький собор і національний символ Австрії – ред.). Квитки онлайн розходяться по всьому світу – приїжджає багато іноземців».

На рік Віденська опера ставить 260-280 вистав. Це дуже відрізняється від того, що є не тільки в Україні, але й у цілому світі, зауважує Зоряна. «У Відні опера – це з понеділка по неділю, а не на вихідних. Це робота нон-стоп».  Ставлять 54 різні опери – від бароко до модерну. Є навіть опери, написані на замовлення спеціально для Віденського театру. 

«Якщо режисер приїхав ставити виставу з нуля, це вимагає значно більше роботи. Потрібно шити костюми, готувати декорації. Тоді від початку сценічних репетицій і до випуску вистави минає 5-6 тижнів. Якщо це поточна вистава, яка вже є в репертуарі, то в найкращому випадку дають 5-6 днів. Тут іще важливо враховувати, що у нас щовечора вистави і сцена зайнята. Тому підготовка до вистави може проходити навіть без жодного виходу на сцену», – розповідає співачка.

Про ритм і пріоритети

У Віденській опері великий репертуар – тому для кожного є робота, говорить співачка. Це одна з причин, чому переважно не йдеться про конкуренцію. Крім того, важливим є особистий фактор: «Кожен сам для себе вибирає, як він ставиться до своєї професії. Я, чесно, ніколи не думаю про конкуренцію. Саме через те, що я маю інші сфери життя – друзів, спілкування. Я просто хочу добре робити свою роботу. І це запорука успіху – піклуватися про свій професійний рівень». 

У театрі час від часу стаються форс-мажори. Наприклад, коли хтось із виконавців не може вийти на сцену, бо раптово захворів. Для таких випадків у віденській опері завжди є так званий другий склад.

«Багато разів було таке, що мені дзвонили опівдні й просили ввечері врятувати виставу. Було таке, що мені подзвонили за кілька годин – і я летіла до театру. Але я це страшно люблю. Я людина-адреналін. Це випробування своїх можливостей, здоровий спорт. Що стресовіша ситуація, тим більша мобілізація моїх сил».

Кожні два роки Віденська опера поновлює контракт із солістами. Тому розслаблятися не можна, розповідає співачка. Водночас оцінювати себе слід адекватно: «Чого я ніколи не роблю, то це не сварю себе. Я роблю висновки. Але картати себе – ні. Я не самоїдка, але самокритична. Інакше не була б десять років солісткою Віденської опери».

Секрет вокального довголіття – не співати не свій репертуар, тобто той, що не підходить для голосу.

«Цього мене навчив батько – треба співати те, що ти можеш, а не те, що ти хочеш. У мене не сопрано, в мене мецосопрано. Це як скрипка і віолончель. Ну, не можна заграти концерт Брамса на скрипці, якщо ти віолончеліст», – пояснює Зоряна Кушплер.

Про музичну освіту та львівську оперну культуру

Зоряна виросла у сім’ї музикантів. Батько, Ігор Кушплер, був солістом Львівського оперного театру, мама, Ада Кушплер, деканом вокального факультету Львівської музичної академії імені Миколи Лисенка. Тому шансів не пов’язати життя з музикою не було, сміється співачка.

«Я виросла в оперному театрі. Я не знаю іншого життя. Батьки вперше привели нас в Оперу в два роки. І я там просто залишила своє серце. Навіть не пам’ятаю, коли я не хотіла бути оперною співачкою. На щастя, цей запал і це захоплення лишилися досі», – каже вона.

Півтора десятиліття Зоряна вчилася у Львові, закінчила спеціальну музичну школу імені Соломії Крушельницької за класом скрипки та музичну академію імені Миколи Лисенка за класом  вокалу. Потім училася в Гамбурзі, була солісткою Національного оперного театру Швейцарії,  а з 2007 року є солісткою Віденської національної опери.

Попри великий досвід роботи і навчання за кордоном, вона каже, що українська музична освіта є найкращою: «Я вчилася тут, а потім  в академії в Гамбурзі. І без української освіти це було би неповноцінно. Але синтез навчання тут і там дає дуже гарні результати».  Йдеться, наприклад, про сольфеджіо, читанки з листа чи гру на фортепіано. Попри те, що Зоряна грала на скрипці, уроки фортепіано були обов’язковими. Завдяки цьому вона набула практики акомпанувати собі самостійно. 

У Гамбурзі теж дали унікальні знання: «Там були, наприклад, уроки фехтування для співаків. І, здавалося б, нащо мені це треба? Але я приїжджаю у Віденську оперу – і в другій виставі, в якій я співаю, треба фехтувати».

Класичну музику і оперу зокрема у Львові люблять, переконана Зоряна: «Уже двадцять років у Філармонії проходять «Контрасти» (міжнародний фестиваль сучасної музики, - ред.), є фестиваль «Віртуози» (міжнародний фестиваль музичного мистецтва, який відбувається щорічно вже протягом 36 років, - ред.)».

Разом з тим, фестивалів, пов’язаних з оперним мистецтвом, обмаль. «LvivMozArt буде першим. Колись, щоправда, був фестиваль оперного мистецтва імені Соломії Крушельницької, – розповідає Зоряна Кушплер. – Його організовував Ігор Васильович Лацанич (головний диригент Львівської Опери у 1975-1994 роках – ред.). Це була фантастична подія – запрошували співаків з усього колишнього Радянського Союзу. Читаю історію оперного театру у Львові. Раніше тут ставили фантастичні оперні вистави. Йшов Вагнер,Гуно, опера  Флотова «Марта» (опера в чотирьох актах німецького композитора Фрідріха фон Флотова – ред.). Це був провінційний театр, у який із задоволенням їздили віденські солісти. Тож Львів – це вражаюче місто, яке я направду обожнюю».

 

Альона Вишницька

Фото надала Зоряна Кушплер