За останніми даними Львівської обласної військової адміністрації, з початку повномасштабного вторгнення росії на Львівщину релокувалося 225 підприємств. Захід України став прихистком для понад 900 бізнесів. Щоби почути історії, те, як підприємцям вдалося тут влаштуватися, з якими проблемами і викликами вони зіткнулися, яких здобутків досягли, які потреби мають і як їх задовольнити, Tvoemisto.tv організувало відкриту дискусію «Врятувати економіку. Публічна дискусія про виклики та здобутки релокованого бізнесу на Львівщині» за участі представників релокованих підприємств, органів міської та обласної влади і бізнесу.

Історії релокованих

Молода харківська компанія MODriz, яка саме відзначає два роки діяльності, впроваджує інноваційну технологію обробки листових матеріалів. У рідному місті в неї було чимало проєктів, але в 2022-ому все змінилося, виробництво і офіс були зруйновані під час російського вторгнення до Харкова.

Власниця компанії Ольга Білодід згадує:

«Батьки мені казали: «Збирай валізи і втікай», а я їм: «У мене виробництво, не можу». Все було дуже швидко, під обстрілами зібрали те, що вціліло, 20 тонн металу, обладнання і сировини, та вирішили їхати на Львівщину. Вибір був спонтанний, не було часу щось аналізувати. Просто їхали, не знаючи, що є Львівська обласна військова адміністрація, що хтось нас зустріне, десь прийме».

Власниця компанії MODriz Ольга Білодід

Приїхавши сюди, підприємниця почала шукати місце, де можна було хоча б законсервувати обладнання, що вціліло. Про гранти не знала і не цікавилася. Познайомилася з місцевими підприємцями і здобула неприємний досвід:

«У липні мені сказали, що я дуже активна, війна вже стихає, тож пора повертатися на Харківщину. У Львові та Харкові різна діяльність, різне розуміння співпраці, партнерства, відповідальності. Тут є моменти щодо договорів, не дуже відкриті до нас. Коли ти тільки запустив виробництво, то маєш на хліб, але ще без масла. Хоч маєш якусь роботу, але не готовий віддавати 50% від свого виторгу, а ділитися мусиш. Тож ми почали шукати щось нове».

Завдяки ЛОВА Ольга Білодід дізналася про колаборацію підприємств із Харківщини на Львівщині та познайомилася з іншими підприємцями. Не одразу, але знайшла приміщення під виробництво, бо мала специфічні вимоги: відносно невелика площа – 300 квадратних метрів і багато електроенергії, бо обладнання потребує потужності 50 кіловатів. MODriz брала участь в аукціонах, із сировини, побитої в Харкові, створила виріб за мотивами ескізу Бориса Гроха «Русскій воєнний корабль, іді …!».

«Ціна нашого існування сьогодні надважлива. Коли мені телефонували, щоб запросити на цю дискусію, я їхала до Києва на похорон свого кума – військового, ідеолога, вбитого під Києвом під час наступу рік тому. Ще тоді я вирішила мстити. Тому мої послуги, мій бізнес перейшов у волонтерську діяльність», – пояснює власниця компанії.

Завдяки засновникам Центру підтримки 125-ої бригади Ростиславу Тістику, Марічці Устименко компанія почала підтримувати тих, що тоді захищали Харківщину. Ольга Білодід знайшла партнерів у Бельгії, тепер експортує туди свої вироби, натомість отримує генератори і все необхідне для жителів Харківщини.

Свою історію вона закінчила так: «Враження такі, що я би їх не отримала й за десять років. Налаштувалася бути сильною, допомагати слабшому, не думала, що хтось мусить допомогти мені. Коли почала шукати підтримку на Львівщині, відгукнулося дуже багато людей, адміністрація. Якщо ти допомагаєш слабшому, сильніший допомагає тобі – це спрацювало влучно, вдало. Ми вже переїхали на другу локацію, запустили обладнання, даємо можливість працювати 14 людям, до війни мали сім робочих місць. Налаштовані працювати лише у Львові і на експорт, створили колаборацію з компанією Roomio, Володимиром Мисиком. Маємо багато спільних проєктів».

Промислова компанія «Пожмашина» з Чернігівщини працює в зовсім інших масштабах. До війни виробляла пожежну та великогабаритну сільськогосподарську техніку в Прилуках. Тоді в ній працювало 1000 людей. А 11 березня під звуки вибухів керівництво компанії вирішило релокувати виробництво.

Директор із персоналу Олег Озеров згадує:

«Куди їхати, ми ще не розуміли, але орієнтувалися на Західний регіон. Наші представники їздили в Івано-Франківську, Львівську області. Завдяки підтримці ЛОВА та ЛМР за програмою релокації перевезли сюди 40% підприємства, 35 вщерть заповнених вагонів. Отримали тут розуміння, сприяння щодо виробничих потужностей. Цифру зараз не назву, але це понад 10 000 квадратних метрів. Знайшли вантажопідйомні крани великої потужності».

Фото з промислової компанії «Пожмашина» у Львові / Твоє місто

Компанія отримала приміщення без умов, у якому «росла папороть по груди та на кожному метрі були «водоспади». Залучила 50 працівників, які за три місяці демонтували старе обладнання, що залишилося, і змонтували своє. Зараз у компанії 260 повноцінних робочих місць. Усіх цих працівників вона знайшла у Львові та області, 40% із них – внутрішньо переміщені особи. За сприяння влади отримала в Миколаєві гуртожиток для заселення персоналу, там досі проживає 30 людей.

У 2022 році компанія почала виготовляти великогабаритну сільгосптехніку, тепер займається виготовленням великовузлової пожежної техніки. Труднощі виникли, коли почали набирати персонал.

«У нас машинобудівне підприємство, тут не каву треба робити. Кожен працівник повинен уміти читати креслення, розуміти, що робить, мати високу кваліфікацію. Ми вже 15 років працюємо з Державною службою з надзвичайних ситуацій, і вимоги ростуть щороку. 98% нової пожежної техніки в Україні виробляє наша компанія. Для цього потрібна дуже висока кваліфікація, бо це не ті бочки на колесах із насосом, які виробляли в радянські часи. Старий і новий пожежний автомобіль можна порівняти із запорожцем та лінкольном останніх років. Це зовсім інша техніка. Номенклатура однієї пожежної машини – майже 25 000 деталей, 80% з яких виготовляємо ми», – пояснює підприємець.

Директор із персоналу «Пожмашини» Олег Озеров

У Прилуках досі працює механічний цех «Пожмашини», який має дуже великі потужності, але компанія залучає й підрядників. Зі слів Олега Озерова, є підтримка бізнесу, бо «Пожмашина» – це велике підприємство, яке, відповідно, має великі затрати на кваліфікований персонал, обладнання, енергоресурси. Може виробляти понад 300 одиниць техніки, яку використовують не тільки під час гасіння пожеж, але й ліквідації будь-яких наслідків, бо вона проходить усюди. То чому ж Україна досі закуповує вживану техніку за кордоном, яка коштує дорожче, а за якістю така сама, як вітчизняного виробництва? Тому, акцентує представник компанії, добре було б мати більше державних замовлень:

«У нас є можливість це виготовляти, є підтримка вітчизняного машинобудування. Ми спілкуємося, зокрема з ДСНС, постійно шукаємо рішення. Нас не завжди чують, але станом на сьогодні 30% усієї техніки ДСНС випустила наша компанія. Для створення 260 робочих місць тут ми набрали 50% людей без досвіду, вчили і вчимо їх, вкладаємо в це багато праці. З 1 липня до кінця 2022 року ми сплатили 6 000 000 гривень податків, виплатили 20 000 000 гривень заробітної плати. Працюємо тільки «набіло», плануємо розширювати виробництво до 1000 робочих місць, виготовляти не тільки пожежну, а й іншу спецтехніку».

Фото з промислової компанії «Пожмашина» у Львові / Твоє місто

Цього тижня представники компанії матимуть зустріч із обласною та місцевою владою. Обговорюватимуть питання броні для своїх працівників.

«Ми розуміємо, що армія потребує людей, спеціалістів. Але ми дуже багато часу вкладаємо в навчання своїх працівників. Є декілька людей, яких не можна витягнути з виробництва, бо без них усе може піти шкереберть. Тому хотілося б максимальної підтримки в цьому питанні», – резюмував Олег Озеров.

Провідний інспектор підприємництва та інвестиційної політики департаменту економічної політики ЛОВА Данило Петрів навів приклад цікавої кооперації частково релокованого бізнесу з місцевим. Компанія «Велес Торг» залишила виробничі потужності в Борисполі, де створює свій продукт, а в селі Стільсько Тростянецької громади відкрила маленьке виробництво. Продукція йде переважно на експорт – у Данію, Естонію та інші країни.

Провідний інспектор підприємництва та інвестиційної політики департаменту економічної політики ЛОВА Данило Петрів

«Вони почали кооперуватися з місцевим підприємцем, який має ідею і знає, як створювати бані-термоси. Це зовсім нова для нас концепція. Вони вже роблять модульні будиночки, таку собі експозону, в яку нас запросять, щоби показати, як релокований бізнес кооперується з нашим, як вони одні одних підтримують, діляться ідеями і насправді покращують конкурентоспроможність не тільки Львівщини, а й України загалом. І таких ідей дуже багато» – запевняє він.

Яку допомогу можна отримати

Директор департаменту економічної політики ЛОВА Степан Куйбіда вважає, що словосполучення «релокований бізнес» – позитивна дискримінація. Бо це український бізнес, який тимчасово переїхав до Львівської області. Станом на сьогодні це 225 підприємств, які проходили за державною програмою релокації, здобули підтримку фахівців інвестиційного підрозділу ЛОВА і департаменту економічного розвитку ЛМР, Інвестиційного офісу. Це спільне напрацювання під патронатом Міністерства економіки та Міністерства інфраструктури, загалом Кабміну. Найбільше релокувалося підприємств легкої промисловості – 41, металообробки – 26, машинобудування або комплектуючих – 23.

«Львівщина стала лідером у цьому процесі не тільки за кількісними показниками, а й щодо співпраці з цим бізнесом. Ми були першою областю, яка створила програму підтримки бізнесу на період дії воєнного стану, допомагали фінансово і досі це робимо. Є хороша співпраця нас як публічних управлінців із цими бізнесами. І, що найголовніше, в нас працюють профільні середовища – громадські об’єднання, асоціативні структури, які суттєво наблизилися до цих бізнесів. Триває інтеграція в регіональну економіку, напрацювання спільних проєктів, загальна адаптація до умов війни», – каже він.

Директор департаменту економічної політики ЛОВА Степан Куйбіда

І веде далі: якщо говорити мовою цифр, то релокований бізнес ніяк не вплинув на регіональну економіку, бо 225 нових підприємств не є чимось змістовним з точки зору валового регіонального продукту. Цей бізнес зміг сюди перевезти і врятувати 5000 робочих місць, тобто 1% від усіх працевлаштованих в області.  Однак релокований бізнес дав Львівщині інше – спосіб, культуру провадження бізнесу.

«Стиль провадження бізнесу на Харківщині та на Львівщині різний, але їхня синергія найкраще впливає на регіональну економіку, бо показує приклад, що можна робити інакше. Домовленості та дотримання договірних зобов’язань на Харківщині та на Львівщині також різні. Тож наша роль як публічних управлінців забезпечувати сталість екосистеми, якою б вона не була, і допомагати там, де ми потрібні», – вважає Степан Куйбіда.

Профільний відділ інвестиційної політики обробив 958 запитів від бізнесменів і зіткнувся з низкою проблем. Перша – довго шукали внутрішній механізм комунікації, щоби максимально швидко давати відповіді на запити. Друга – нерозуміння органів місцевого самоврядування, що робити, як комунікувати, і мовиться не про Львів. Третя – профільні екосистеми, які включилися в роботу дещо запізно. Четверта, остання – регіональна інфраструктура не відповідала запитам, які мали ці бізнеси.

«Два чи три запити зірвалося тільки через те, що ми не мали такої кількості площ або кран-балок. Парадокс у тому, що постіндустріальна Львівська область не змогла прийняти величезні промислові підприємства. Але ми відкриті для кожного, хто хоче працювати, хто готовий, від нас буде цілковита підтримка», – підсумував Степан Куйбіда

Керівниця відділу ділових індустрій управління економіки департаменту економічного розвитку ЛМР Галина Заяць розповіла про програми, запроваджені на час дії воєнного стану.

У 2022 році було переглянуте положення про ваучерну підтримку, яке діє з 2018-го, прийняті ваучери на релокацію, компенсацію та інвестиційні. Першими скористалися 10 підприємств і підприємців, у 2022 році за ними виплатили 1 000 000 гривень. Це підприємства легкої промисловості, які релокувалися на промислові підприємства на вулиці Зелена, підприємства з Маріуполя – ФОПи і юридичні особи.

Керівниця відділу ділових індустрій управління економіки департаменту економічного розвитку ЛМР Галина Заяць 

«А далі ми зрозуміли, що сума була не дуже велика – 100 000 гривень. В грудні на Форумі партнерства ми познайомилися з керівництвом підприємства «Пожмашина», запропонували їм цей ваучер, а потім поїхали до них на підприємство і побачили, яку велику площу вони винаймають і яку величезну суму платять за оренду. Завдяки комісії підприємництва ЛМР, яка ініціювала збільшення цього ваучера, на початку березня цього року сума зросла до 300 000 гривень. Ми вже повідомили про це тих, що брали ваучер у минулому році. В бюджеті на це передбачені кошти, сума може значно збільшитися», – каже чиновниця.

 Із 80 підприємців, які є у Львові, 23 зареєстровані у Львівській МТГ і сплачують податки. Вони можуть отримати інвестиційний ваучер, на який зараз оголошений конкурс. Основним напрямком релокованих до Львова підприємств є медицина, торгівля і легка та харчова промисловість. Також є машинобудування й металообробка, ІТ-галузь.

«Є грантові програми підтримки. Наприклад, благодійний фонд «Горєніє» за підтримки Посольства Канади готовий навчати. Це великий грант, який працюватиме до кінця 2024 року. Ми організували велику зустріч для підприємств легкої промисловості, зокрема релокованих, і вони зацікавилися», – зауважила Галина Заяць.

Є підприємства, які придбали приміщення, але ще не перемістилися. Вони також можуть відповідати програмі із застосування коригувального коефіцієнта орендної плати за землю для підприємств промисловості, у яких від 50 працівників із зарплатою понад 12 000 гривень і від одного гектара землі, та отримати пільгу – 40% орендної плати за землю. В 2022 році таких пільг надали на 10 000 000 гривень.

Керівниця відділу ділових індустрій управління економіки департаменту економічного розвитку ЛМР Галина Заяць 

Тарас Єлейко, очільник Invest оffice, заснованого за сприяння ЛОВА, ЛМР і УКУ трохи більше ніж пів року тому, наголосив, що в Україні як мінімум 30% людей шукають роботу. Багато підприємств зупинилося, особливо на сході, важке машинобудування, металургія в дуже складній ситуації. Частина підприємств знищена, частина втратила ринки збуту. Мільйони працівників із сім’ями жили в мономістах, заснованих біля цих підприємств, і їх треба залучати до нових. Мовиться не тільки про релокацію, але й про побудову і запуск нових бізнесів, які відповідатимуть новим вимогам.

«Ваучери та підтримка невеликих підприємств дуже важливі. Підтримка малого бізнесу обов’язкова. Це найшвидші робочі місця. Бізнес – основа нашої економіки, основа її перезапуску. Тому зараз для малого і середнього бізнесу є і буде дуже велике фінансування, зокрема від зовнішніх донорів. Оживити економіку – наступне після воєнної допомоги питання для зовнішніх партнерів. Європа на рік зняла всі квоти на експорт, зважаючи на ситуацію. Так, напевно, буде й надалі, бо якщо їх закриють, бюджет потребуватиме ще більшої підтримки», – пояснює він.

Очільник Invest оffice Тарас Єлейко

Invest оffice надає офлайн-консультації малому й середньому бізнесу із залучення фінансування з усіх можливих джерел, а також творить платформу потенційних інвестиційних можливостей у регіоні.

«Ми моніторимо всі гранти та допомагаємо подаватися на них. Зараз є близько 20 активних програм грантової підтримки бізнесу, муніципальні та обласні, де можна отримати до 500 000 гривень, від Кабміну – до 8 000 000 гривень. І дуже багато людей їх отримують. Є міжнародні програми USAID. Міжнародна організація міграції дає до 20 000 доларів. Їх можна використати на купівлю обладнання, часткове покриття орендної плати. Ці гроші можна отримати доволі швидко», – запевняє очільник Invest оffice.

Львівщина стала хабом для переміщених підприємств. Під час першої хвилі релокації люди фізично рятували свій бізнес із зони бойових дій, з’явилося дуже багато запитів, бо підприємці були на роздоріжжі. Релокація – це величезні затрати навіть за підтримки держави, перевезення становлять 10% із них, а ще треба знайти людей, перезапустити бізнес, відновити логістичні ланцюги. Тепер є багато запитів щодо розвитку бізнесу, люди свідомо вибирають великі ділянки, щоб не просто переїхати, а побудувати великі системні підприємства, які працюватимуть і на європейський ринок.

«В Україні залишилося дві точки логістики – порти, з якими проблеми, і західний кордон, який повинен розвиватися. Це дуже велика конкурентна перевага для Львівщини, тож її варто використати максимально, допомогти бізнесу», – резюмував учасник дискусії.

Девелоперська компанія Alterra Group працює над проблемою зі складськими, виробничими і комерційними приміщеннями під бізнес уже більш ніж сім років. Понад 60 працівників компанії переїхали з Києва до Львова, більшість залишилися тут. Цього року Alterra Group завершила проєкт PORT – Lviv logistic center площею 47 000 квадратних метрів. Упродовж 2022 року у Львові здала в оренду понад 20 000 квадратних метрів, стільки ж продала, загалом по Україні – більш ніж 40 000 квадратних метрів приміщень по 200-500 квадратних метрів. Будує за кошти і глобальних інвесторів, і дрібних, які купують «під себе».

«Із лютого в нас колосальний запит на приміщення. Ми мали понад сотню зустрічей із клієнтами та партнерами, які шукали швидкі шляхи релокації. Частина компаній хотіла зберегти бізнес, частина шукала приміщення під розширення, розвиток. Місцеві бізнеси під це зайняли понад 50% наших приміщень. Одна наша компанія-партнер зайняла 16 500 квадратних метрів у PORT, тут буде ще 350 робочих місць. Але то була їхня стратегія, прийнята ще в 2020 році. Війна дуже чітко показала, хто готовий брати на себе відповідальність, включатися в економіку, вкладати в команду, відповідати за людей, а хто, навпаки, вирішив почекати. Дуже часто чую «після війни», хоча є можливість інвестувати. Ми відчули цю проблему, вирішили залучити кошти співгромадян: маючи суму на купівлю квартири, яку потім здаєш в оренду, можна інвестувати в нову складську нерухомість і диверсифікувати інвестиції», – вважає керівник відділу продажу логістичного центру PORT Павло Кравець.

Керівник відділу продажу логістичного центру PORT Павло Кравець

Із його слів, запити на приміщення надходять постійно, особливо від малих підприємств, у яких найбільша проблема – фінансування. У них є певні заощадження, тож вони можуть дозволити собі вкласти 40% у приміщення. Люди рахують фінансову модель окупності інвестицій і розуміють, що вигідніше придбати приміщення, не втрачати кошти на оренді, бо з лютого орендні ставки суттєво підвищилися, частково через попит.

Зараз компанія працює над новими проєктами загальною площею близько 120 000 квадратних метрів, які цього року планує запустити в реалізацію і запропонувати бізнесу для купівлі чи оренди. Анонсувала PROSTIR – формат малих складів для малих підприємств із крутими технічними характеристиками під вимоги бізнесу.

«У переміщених бізнесів проблема з приміщеннями та їхньою технічною готовністю, з певними потужностями, з кран-балками. Працюємо над такими запитами, інвестуємо кошти компанії, щоби починати будувати, ставити каркас, щоби люди бачили і вірили, що це дуже важливо», – додав Павло Кравець.

Які проблеми в релокованого бізнесу та як їх вирішити

Однією з основних проблем досі залишається фінансування. Тарас Єлейко зауважує, що більшість людей знає тільки про кредити і боїться брати гроші ззовні. Цей моральний бар’єр треба подолати, бо без фінансування, лише на внутрішніх ресурсах, бізнесу розвиватися важко. Причини такого страху виявили завдяки дослідженню потреб малого та середнього бізнесу у Львівській області, проведеному наприкінці 2022 року Інвестиційним офісом спільно з ООН.

«Найбільше опитаних вказали на брак фінансування. І коли ми почали розбиратися, то виявилося, що за минулий рік фінансуванням не скористалися 72% бізнесу, взагалі ніколи ним не користувалися 50% малого і середнього бізнесу. 90% знають головно тільки про кредити, про банківське фінансування і лише 10% – про інші можливості, як-от лізинг, грантове фінансування, яке зараз дуже активно розвивається. Є велика проблема з нестачею інформації та необізнаністю людей із потенційними  можливостями», – каже очільник Invest оfficе.

За останні чотири місяці консультації про додаткове фінансування отримали майже 300 бізнесів. Середні бізнеси активні, їм це цікаво. Щойно вони отримують доступ до інформації, одразу ж поспішають заповнити, зібрати пакети документів. Із невеликими підприємствами бувають дуже цікаві ситуації, одну з яких спікер описав так:

«Прийшов один малий підприємець, у нього п’яmеро чи шестеро найманих працівників, і питає: «А гроші мені дадуть?» Відповідаємо: «Якщо заповниш, то потенційно дадуть». «А що вони від мене заберуть? Мені страшно», – чуємо у відповідь. Тому є незнання, відсутність часу і бажання в цьому розібратися і ставлення на кшталт «Бог його знає, що далі буде, навіщо пробувати щось нове?» Люди бояться того, чого не розуміють».

Учасник дискусії  наголошує, що бізнесам треба готуватися до хвилі заходу в Україну інвесторів, зовнішніх фондів, які волітимуть придбати частки в бізнесах, даватимуть гроші (мовиться про сотні мільйонів доларів). Але щоб їх отримати, бізнес мусить бути відкритим, готуватися, відповідати вимогам і могти ці гроші прийняти.

«У бізнес, який не має звітності, ніхто не зайде. Тому треба вже думати, як змінитися, щоби в майбутньому змогти зробити стрибок на зовсім інший рівень. Гроші будуть «залиті» безпосередньо в найбільш активну частину економіки України – підприємства, підприємців», – пояснює Тарас Єлейко.

Натомість Степан Куйбіда вважає, що проблема не так у нестачі фінансування, як у лінощах, бо інформацію можна отримати в Інвестиційному офісі, в телеграм-каналі, на інших майданчиках ЛОВА, від ЛМР:

«Це хіба ти не вмієш користуватися пошуком у ґуґл. Але часто спрацьовує момент «та не хочу я нікуди йти, купу документів писати, це так довго, поки ще ті гроші прийдуть». А ще бізнес має бути відкритим. Грантодавець вимагає, щоби бізнес був «білим», просить надати підтверджувальні документи, відповідну звітність, дивиться на культуру сплати податкових зобов’язань,на виплату заробітної плати працівникам. Тут часто буває дуже багато питань до бізнесу, і це також одна з проблем».

На проблемах з фінансуванням наголошує і Павло Кравець:

«Спілкуюся з потенційним інвестором, готовим переїхати до нас із Харкова. І він каже: «В мене є бізнес-модель, яка працює, є фінансування, працюю над тим, щоби максимально «вибілити» всю юридично-фінансову структуру компанії, але не маю грошей, щоби переїхати…» Вони потребують конкретики: куди піти, на яку суму можна сподіватися, що потрібно від власника бізнесу, щоби він міг претендувати на грант, для прикладу 50 000 – 100 000 доларів».

Додатковий інструмент, який пропонує його компанія, це комунікація з приводу кредитування з приватними банками. Підприємці отримують фінансування завдяки швидкій комунікації з банківським топ-менеджментом, який готовий максимально індивідуально підлаштуватися під запити клієнта і вже не так бюрократично дивиться на фінансовий стан претендента на кредит.

«Багато представників бізнесу ставлять перед собою завдання переходу в максимально «білу» площину, щоби наступного року сміло прийти і не почути відмову, щоби не ставили жодних питань. Але в цих умовах за рік це досить важко зробити. Потрібно шукати компроміс, альтернативи, що робити з такими компаніями, як їм допомогти. Ба більше, є питання не  лише фінансування, але й збуту продукції, експорту. Минулого тижня я їздив у Яворів. Знову фури стоять,кінця не видно… Це теж проблемне питання, яке само не вирішиться», – вважає представник Alterra Group.

На логістичних проблемах наголошує Тарас Єлейко:

«Коли мовиться про підприємство з 1000 працівників, то для нього критичне не питання відсутності 300 000 гривень, а можливість функціонування бізнесу, щоби фури з продукцією не стояли на кордоні по 20-30 днів. Це питання складне, і воно не про погану роботу прикордонників, а про фізичну пропускну здатність багатьох пунктів. На це насамперед варто звернути увагу».

Спікер пояснює, що бізнеси з Європи, орієнтовані на експорт, розміщають виробництво на Львівщині, бо тут є відносно дешева робоча сила, дешева електроенергія. Але треба розширити пропускну здатність кордону, магістралей.

Представник ЛОВА Степан Куйбіда опонує йому, що погана пропускна здатність прикордонної інфраструктури, як і проблеми з електроенергією, далеко не новина. За роки його роботи в облдержадміністрації були організовані десятки круглих столів, звернень та ініціатив до Кабміну, Верховної Ради.

«Але якщо не буде змін у ключових нормативних документах на державному рівні, то поступу також не буде. Ми інвентаризували ці проблеми, маємо дуже конкретні думки і пропозиції, готові ділитися напрацюваннями. Можемо на базі Інвестиційного офісу проводити спільні консультації. Паралельно запущене стратегування на рівні об’єднаних територіальних громад, обласному, Львівської агломерації. Ми можемо спільно формувати політику, зокрема поводження з економікою. Пропоную як майданчик департамент економічної політики, щоби попрацювати саме зі стратегічними документами», – сказав він.

Керівник управління інвестицій та проєктів департаменту економічного розвитку ЛМР Андрій Павлів погоджується з цим. Минулого тижня він разом із Ukraine Invest порушив питання інженерних мереж та залучення інвесторів:

«Ми надіслали листи у Кабмін, Верховну Раду на розгляд депутатів. Будемо й далі сигналізувати на конкретних кейсах, показувати, що працює, а що і чому не працює. Але без відповідних законодавчих змін буде важко щось зробити. Мусимо об’єднуватися, щоби нас почули».

Керівник управління інвестицій та проєктів департаменту економічного розвитку ЛМР Андрій Павлів

Також величезною проблемою для бізнесу є відсутність приміщень. Очільник Invest оffice зауважив, що у великих підприємств, які хочуть побудувати підрозділи на Львівщині, виникають проблеми з промисловими майданчиками. Щоби поставити підприємство, знадобляться 70 гектарів, а їх знайти неможливо. Отримати ділянку державної чи комунальної власності можна хіба через аукціон, що займе пів року. Для бізнесу це дуже довго і більше підходить компаніям, які купують ділянки, готують мережі та продають їх бізнесу.

«Область має потенціал, багато brownfields – занедбаних промислових майданчиків – у приватній власності. Власники думають, що продадуть їх «за всі гроші світу». Програма компенсації є дуже правильним кроком. Якщо засновується підприємство на 50 людей, то орендна ставка мусить бути мінімальна. А якщо є brownfield і три роки там нічого не роблять, то треба піднімати орендну ставку до максимуму, щоби змусити власників думати, що вони мають робити: продати чи починати працювати», – пропонує він.

Представник Alterra Group доповнює, що компанія отримує по 30 запитів на місяць на приміщення від 300 квадратних метрів, а якщо є наміри щодо виробництва й товарообороту – то в середньому на 800 квадратних метрів.

«Собівартість нового будівництва значно зросла. Але якщо подивитися на наявні об’єкти під реконструкцію, то легше купити земельну ділянку, дешевше провести туди мережі й побудувати нове. Щоби розвиватися, потрібний новий простір. Ніхто не має часу чекати, допоки створиться ще один індустріальний парк. Ми готові сприяти, запустили формат built to suit, в межах якого під запит конкретного підприємства можемо взяти на себе фінансові зобов’язання й реалізувати для нього об’єкт «під нуль» на умовах відкритого фінансування», – пояснив Павло Кравець.

Чи можуть індустріальні парки допомогти релокованому бізнесу

Як розповів керівник управління інвестицій та проєктів департаменту економічного розвитку ЛМР Андрій Павлів, в Україні зареєстровано більш ніж 60 індустріальних парків, п’ять будують або частково збудовані в Києві, Вінниці, два з них – у Львові: «Спароу парк Львів» на території промислової зони Сигнівка, який наприкінці 2022 року здав першу чергу (там уже залучені інвестори-резиденти), і парк у промисловій зоні Рясне-2 - М10 компанії Dragon Capital, першу чергу якого планують запустити влітку.

«Але більшість парків поки що функціонують на папері, створені посеред пустого поля, без жодних комунікацій. Не проблема зареєструвати, зробити «реферат», як жартома називають незавершену концепцію. Зареєструвати концепцію – технічна річ, хоча зараз реєстрація в Кабміні відбувається складніше, чіткіший контроль і відбір», – пояснює він.

Фото: ЛМР

Минулого тижня у Львові спільно з Київською школою економіки презентували концепцію муніципального індустріального парку на території промислової зони Сигнівка. Цю територію місто розвиває з 2018 року. В неї були вкладені понад 160 000 000 гривень на комунікації, електрику, воду, каналізацію тощо. Спроможність парку – 15 гектарів, планується забудова 80 000 квадратних метрів площі для створення робочих місць на виробництві з акцентом на малий і середній бізнес.

«Це приклад, коли все може працювати, коли вкладені ресурси на підведення комунікацій містом чи державою. На цій території здали першу чергу будівництва приватного індустріального «Спарроу парк Львів». Тут нами запланований муніципальний індустріальний парк, який не конкуруватиме з уже наявними у Львові», – аргументував Андрій Павлів.

Керівник управління інвестицій та проєктів департаменту економічного розвитку ЛМР Андрій Павлів

Пріоритетними для залучення будуть підприємства легкої та харчової промисловості, машинобудування, а також високотехнологічне виробництво. В концепції закладений чіткий розподіл обов’язків міста і керуючої компанії. За містом закріплене підведення всіх комунікацій до межі самої ділянки. Після реєстрації концепції індустріального парку буде оголошений відкритий конкурс на вибір керуючої компанії. Хто відповідатиме необхідним критеріям, матиме можливість взяти участь у ньому. Спільно з містом будуть провадити паралельну роботу як із вибору керуючої компанії, так і потенційних резидентів, залучення інвесторів. Наступним кроком стане реєстрація, розробка та фіналізація концепції, ухвалення її на сесії ЛМР і реєстрація в Кабміні.

«Ми обговорюємо концепцію з партнерами, з «гравцями», які вже на Сигнівці, щоби вона була максимально робочою, життєздатною і цікавою для майбутньої керуючої компанії. Хочемо впроваджувати закордонні практики стосовно мереж, комунікацій, інших речей, щоби все було просто, легко, мало достатню підтримку міста і держави», – запевняє представник ЛМР.

Степан Куйбіда зауважив, що Закон України «Про індустріальні парки» прийняли в 2013 році, і хоч багато їх на папері, немає жодного, щоби повноцінно працював з усім прописаним у концепції. Він дивується, чому в Україні так прив’язані до цього поняття:

«Назвімо це промисловою зоною, хабом, будь-як. Які переваги саме такого формату за чинним законодавством? Преференції щодо земельного податку і податку на нерухоме майно? В структурі податкового навантаження це суттєво менше, аніж ЄСВ, ПДФО, ПДВ. Часткове звільнення від податку на прибуток? Якщо у вас грамотний фінансовий директор, то ви так той податок сплачуєте, що знаків питання більше, аніж відповідей. Індустріальний парк – це про інфраструктуру, ось де стимул. Якщо Львів зробить те, про що говорить, тоді він молодець, а поки що це тільки приємні розмови про економіку, майбутнє, якісь наші думки і фантазії».

Павло Кравець вважає, що головне в індустріальних парках – будівлі, в які може заїхати бізнес. Люди чекали цього:

«Багато вже відмовилися, бо почали рахувати, скільки буде коштувати побудувати, щоби заїхати в цей парк. Вони розуміють, що якщо є 5% на будівництво, то краще адаптувати їх у свій об’єкт. Але є багато компаній, які можуmь чекати і чекатимуть на будівництво індустріального парку у Львові чи деінде. Це питання треба обов’язково добивати і водночас якісніше працювати над тим, щоби міжнародні партнери більше повірили, не чекаючи перемоги, інвестували».

Андрій Павлів пояснив, що головна причина тривалого будівництва індустріального парку – підготовчі роботи з боку ініціатора. Якщо ним є місто і воно виконує свою частину роботи, то це привабливо для керуючої компанії, вона готова зайти і будувати.

«Багато хто не вірить містам, державам, що вони можуть ефективно реалізовувати проєкти, тому залучають приватну керуючу компанію. Що стосується швидших рішень, то місто зараз працює з USAID над виробничим хабом компактнішого формату з додатковими сервісами для малого бізнесу, довкола якого буде зручно об’єднуватися в кластери», – сказав він.

Модерував Тарас Яценко

Текст: Марічка Ільїна

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.