Вчителі створили у румунському коледжі школу для 200 українських дітей. Таку модель можуть застосовувати і в інших містах. Про ініціативу, виклики, труднощі та надії створення української школи за кордоном – розповідає ініціаторка проєкту Анастасія Коновалова.

У Національному коледжі «Міхай Вітеазул» у Бухаресті відкрили перші класи для українців. Тут зможуть навчатися близько 200 українських дітей різного віку, зокрема тих, що бачили війну. Вони приїхали із матерями із Києва, Ірпеня, Харкова, Маріуполя, Одеси та інших міст України. Ці сім'ї прибули до Бухареста в надії, що знайдуть тут мир, роботу і школу для дітей, йдеться у репортажі на ресурсі Dor.ro

Вісім українських вчителів тримають в руках аркуші формату А4 з номерами класів, які візьмуть. Разом вони увійшли в будівлю середньої школи. Це вчителі з Одеси, які знайшли будинок у Брагадіру і живуть там разом з деякими учнями та їхніми матерями. Серед них Анастасія Коновалова, вчителька англійської мови, заступниця директора приватної школи «Insula» в Одесі («Острівець»).

Вона працює в галузі освіти з 16 років, школа завжди була її життям і місцем сили. Каже, що її спосіб стійкості – дати дітям шанс на освіту, створити можливості для їхніх матерів знайти роботу. Анастасія розповідає, що вона разом із колегами оселилися в Румунії, але після прибуття їх охопило почуття провини, яке відчуває кожен українець, коли залишає свою країну, зруйновану війною.

Вона знала, що багато біженців, зокрема дітей, приїжджають на Північний вокзал, і розуміла, що на першому етапі їм терміново потрібна їжа і місце для сну, але незабаром вони також починають шукати освіту. Тому, коли біженці не отримали відповіді від волонтерів, чи можуть знайти місце для навчання, то Анастасія закричала посеред Північного вокзалу англійською: «Ми вчителі! Ми хочемо навчати! Діти потребують освіти».

Читайте також: Важливо повернути дітей за парти. Лілія Гриневич про освіту та безпеку учнів під час війни

Через два дні їй зателефонували і скерували у Берчень, де відкрився дитячий центр активності. Фонд Romanian Angel Appeal (RAA) організував його в комплексі Ominis, який є простором управління соціальної допомоги Бухареста (DGASMB). Анастасія із вчителями повідомили у Фейсбуку та на Телеграм-каналах, що розпочнуть там заняття для дітей-біженців, і на перше заняття до них приїхали майже 50 учнів. Вчителі розділили їх на групи, але приміщення було невелике, тому почали шукати школу в Бухаресті. Їм запропонували Національний коледж «Міхай Вітеазул», де навчається близько 1000 старшокласників. Вони домовилися із дирекцією про вісім класних кімнат, де можна було б проводити заняття по три години в другій половині дня, з 15:00 до 18:00, для учнів початкової школи. Директорка коледжу Ліліана Защевич була вражена історією вчителів, які сказали їй, що вони щодня бояться, що їхню школу в Одесі підірвуть.

Для маленьких школярів стіни прикрасили гірляндами з метеликами і паперовими весняними квітами.

У перший день всі очікували, що приїдуть 80 дітей, максимум 100. Після тижня реєстрації в Google Form, яка поширилася в соціальних мережах, на відкриття прийшли 227 дітей. Анастасія Коновалова зазначає, що завжди хотіла працювати в освіті. Обоє її батьків викладають в університеті. Батько – математику, мама – економіку. Вона хотіла стати вчителькою, працювати з маленькими дітьми, але батьки переконали її викладати і в університеті.

Деякий час вона викладала курси економіки, але згодом почала навчати англійської мови в приватній школі, де організовувала різні семінари, коли була старшокласницею. Через кілька років стала заступницею директора та співвласницею дитячого садка і початкової школи, куди щодня приходило близько 130 дітей. У цьому році планували відкрити і середню школу.

В Одесі у Анастасії був будинок, улюблена робота – у сучасній та відремонтованій школі. Коли почалася війна, спершу вони з чоловіком планували залишитися у своєму заміському будинку, однак одного дня бомба впала на поле поруч з будинком, і подружжя з дитиною зібралися й поїхали на кордон з Молдовою. Чоловік повернувся назад, а дружина вирушила у Румунію. Її колеги і батьки її учнів організовували якраз там притулок, а вона сподівалася відкрити ще одну школу «Острівець».

Читайте також: У Львові з 1 вересня планують відновити повноцінне навчання у школах

У Румунії станом на початок травня оселилося вже 39 тисяч українських дітей, їм необхідні курси румунської мови. Для багатьох українських батьків Румунія є перехідною країною, вони лишаються тут тому, що не хочуть їхати надто далеко від України, сподіваються невдовзі повернуться додому.

Тетяна, 32-річна жінка із Ірпеня, яке зараз зруйноване бомбардуваннями, разом із чоловіком вивчали економіку в столиці. Чоловік мав власну фірму з фінансового аудиту, а Таня, яка працювала в міжнародній косметичній компанії, повинна була почати нову роботу восени. Вона з родиною виїхали з-під обстрілів і безкоштовно оселилися через друзів в квартирі в Берчені. Вона знайшла роботу для своїх бабусь і дідусів на взуттєвій фабриці біля дому.

Доньки Тетяни відвідують заняття у коледжі «Міхай Вітеазул». Менша, 5-річна, ходить на підготовку, а старша разом з новою вчителькою займається українською, математикою та англійською мовою. Вони працюють на навчальних листах, які вчителі готують щодня. Для англійської у них вже є книги, а останнім часом румунські донори також подарували казки українською мовою.

Читайте також: Нам потрібен план для освіти під час війни

Якщо у квітні деякі мами говорили, що хочуть повернутися додому, то після того, як Одесу теж почали бомбити, зараз багато матерів відмовилися від своїх планів. Тетяна сподівалася, що її доньки розпочнуть новий навчальний рік восени вдома, але вона не хоче повертати своїх дітей на війну. Через кілька тижнів Тетяна планує почати працювати перекладачем і допомагати українським сім'ям в громадській організації.

У перший тиждень навчання у школі вчителі чули, як їхні учні говорили про війну, іноді зі страхом. «Я бачу, як вони посміхаються, і я повинна бути сильною і сказати їм: ваш тато збирається побудувати новий будинок тощо... Ніхто не вчив мене викладати предмет, коли це боляче. Ніхто не вчив мене обіймати маму в Маріуполі і говорити їй, що тепер її дитина в безпеці. Ніхто не вчив мене плавати по морю дитячого болю і посміхатися, танцювати, співати», – ділиться Анастасія.

Одного разу вчителька румунської середньої школи запитала її, чи може вона допомогти їй і дати одяг. Анастасія була вражена цим жестом допомоги, бо вже втомилася виглядати пошарпаною, адже бюджету біженця не вистачає на ці речі. «Ми страждаємо, але ми не жертви, ми відчуваємо біль», – каже Анастасія.

У квітні старшокласники з клубу робототехніки коледжу вирішили провести кілька годин з українськими дітьми, щоб навчити їх програмувати. Завідувачка коледжу Ліліана Защевич каже, що українські вчителі можуть розраховувати на простір у Viteazu скільки завгодно. Румунські вчителі радо пропонують допомогу, зокрема одна вчителька сказала Анастасії, що може надати їй ще будівлю, якщо їй потрібно більше місця для інтеграції дітей. 

Анастасія також отримала пропозиції про роботу від приватних шкіл, дирекція однієї з них запропонувала дитячий садок для її сина і житло. Вона хотіла б віддати сина у приватний дитячий садок, але не може собі цього дозволити. І, зрештою, вона не погодилася. 

«Рішення, які ми приймаємо зараз, непрості. І це не хороші і не погані рішення. Все почалося з рішення покинути нашу країну. Люди, які не пішли, відчувають себе винними, тому що їхні діти не в безпеці, а ті, хто не залишився, відчувають себе винними за те, що не допомагають нашій країні», – каже Анастасія.

Делегація румунської влади, включаючи міністра освіти та єврокомісара з питань зайнятості та соціальних прав Ніколаса Шміта. Всі вони приїхали до Національного коледжу «Mihai Viteazu», щоб побачити українську школу. «Good job», – казали.

Читайте також: Чи потрібна вашій дитині вища освіта та як правильно обрати університет. Поради випускника Кембриджу

«Але нам все ще потрібні гроші. Це звучить легко, та дуже важко прийняти допомогу. Емоційно легше допомогти, ніж просити про допомогу», – додає вона.

Завдяки коштам, зібраним простими громадянами та підтримці румунських організацій Angel Appeal та JRS Romania (Єзуїтська служба у справах біженців), вчителям вдалося продовжити свій проект весною. У квітні вони також отримали планшети для дітей, шкільне приладдя, відеопроектори.

Однак найважливішою потребою все-таки є щомісячна зарплата, і новина про те, що організація JRS із травня на пів року візьме на роботу вчителів, була радістю для всієї команди.

«Важливо створити цю демо-версію системи, яка потім може бути відтворена в інших містах Румунії. Це міф, що діти вчаться, тільки сидячи в класі. Ні, їх потрібно вчити. У всіх країнах, які вже були підготовлені для іммігрантів, таких як Франція або Німеччина, у них є спеціальні мовні курси», – говорить Анастасія і додає, що у Польщі, де проживає більшість українських біженців, дітям було легко інтегруватися безпосередньо в школи походження, адже польська мова схожа на українську. А у Франції, наприклад, дітей з України зараховували безпосередньо до національних шкіл, а держава надавала їм підтримку для вивчення французької мови.

Нещодавно команда українських вчителів відкрила ще чотири початкові класи в іншій школі Бухареста «Ienăchiță Văcărescu» за фінансової підтримки румунського фонду та UNICEF. Місцева влада каже, що проєкт Viteazu можна відтворити в інших містах, якщо вчителі знайдуть простір для організації. 

Фото: Ioana Moldovan