Фото: Armyinform
Проректор, пластун та маркетолог. Історії тих, хто вже записався у Львівську тероборону
Львів’яни активно записуються до лав територіальної оборони, незважаючи на те, що Росія нібито відвела частину своїх військ від кордону з Україною, що найближчим часом експерти не прогнозують військового вторгнення. Це чоловіки різного віку і професій. Деякі з них не мали досвіду служби в армії, проте кажуть, що хочуть у відносно спокійний час здобути навички, які стануть в пригоді у випадку загострення бойових дій.
Положення закону «Про основи національного спротиву» почав діяти з першого січня 2022 року, хоча контракти з резервістами ЗСУ почали заключати із 2019 року.
«Це краще, ніж коли тебе мобілізують, кинуть у навчальний центр, а потім тобою заткнуть якусь «дірку» на фронті»
Одному із бійців територіальної оборони Львівщини, Михайлу Крицуну, 40 років. Він працює в організації, яка займається освітленням. Чоловік розповідає, що зі шкільних років був вихований у патріотичному дусі завдяки участі в скаутській організації «Пласт», тому завжди займав активну громадянську позицію.
«Я з 1995 року беру участь у «Пласті», там нас учили, що ми маємо приділяти державі багато уваги. Я був учасником акції проти Кучми, Помаранчевої революції, Революції Гідності. У 2014 році під час хвиль мобілізації мене не призвали, а в добровольчі батальйони йти не хотів. У 2019-ому знайшов підрозділ територіальної оборони і підписав контракт на три роки», – розповідає він.
Бійці територіальної оборони раз на місяць проходять тренування, два тижні на рік їх викликають на загальні військові збори. Додатково кожен охочий може записатися на місячні курси протиповітряної оборони, протитанкових засобів, керування безпілотниками і саперної справи.
Проти такого виду служби не має нічого ні Михайло, ні його працедавці. Він і далі отримує зарплату, а держава відшкодовує його фірмі суму коштів, витрачену на зарплатню під час навчань, пояснює чоловік.
«Щомісяця я беру участь в тренуваннях територіальної оборони. До Covid-19 вони були частішими. Ми могли два місяці не тренуватися, але цього літа робили це інтенсивно. ЗСУ організувала серед підрозділів територіальної оборони змагання за звання кращого взводу тероборони оперативного командування «Захід» серед восьми бригад. Тоді змагалося 250 людей і Львівська область виборола друге місце. Перше посіла Закарпатська, – розповідає Михайло Крицун. – Держава повертає фірмі, на якій я працюю, середньомісячну зарплату за час навчань і зборів, якщо вони відбуваються у будні дні. Це дуже зручно: у грошах не втрачаєш, і працедавець зазвичай не має нічого проти, тому що фактично не платить гроші задарма, держава їх йому повертає».
Навчання, зі слів Михайла, мають різні складові. Проводять їх інструктори з навчального центру ЗСУ в селі Старичі.
«Ми вчилися стріляти з кулеметів, ручних кулеметів, автомата Калашникова, гранатометів РПГ-7. Проте це тільки частина навчання. Щоразу, коли виїжджаємо на навчання, обов’язково вчимося саперної справи, тактики ведення бою та тактичній медицині», – пояснює чоловік.
Михайло в армії не служив, каже, мав військову кафедру в Національному університеті «Львівська Політехніка», та зараз цілком задоволений вишколом у підрозділі територіальної оборони.
«Я мав військову кафедру в Політехніці, але не потрапив туди, бо не дав хабаря. Зараз у нас дуже активні тренування. Навіть ті, що проходили строкову службу, кажуть, що тренування в ТРО однозначно кращі. Три роки в територіальній обороні дорівнюють року служби в ЗСУ, проте мої знайомі, котрі відслужили рік на строковій службі до 2014 року, один раз тільки виїзжали на полігон стріляти, де їм дали 20 патронів і одну гранату. Решта служби була на будівництвах. Ми ж за одне тренування можемо вистріляти 60 патронів. А коли маємо тренування на кулеметах, то патрони там практично не рахують», – веде далі Михайло.
Підготуватися в мирний час до ведення бойових дій чоловік вважає хорошою нагодою, тому що після підготовки в підрозділі територіальної оборони шанс вижити під час бою вищий.
«Я хочу у відносно спокійні часи підготуватися до чогось гіршого. Краще роками тренуватися, призвичаюватися до зброї, знати основи тактики, медицини. Можливо, зараз ці знання і не знадобляться, але за три роки в теробороні здобуду багато навичок. Це збільшить шанс вижити під час бойових дій, це краще, аніж коли тебе мобілізують, на два тижні кинуть у навчальний центр, де за цей час нічого не навчать, а потім заткнуть тобою якусь «дірку» на фронті, як це було в 2014-ому», – пояснює Михайло.
«Хочу не просто піти постріляти в тир, а більше працювати в різних напрямках, щоб бути готовим до будь-якої ситуації»
До львівського батальйону Сил територіальної оборони нещодавно долучився і Олег Яськів, проректор з наукової роботи Українського католицького університету. Йому 49 років, він лейтенант запасу, закінчив військову кафедру у Львівському національному університеті імені Івана Франка в 1994 році. Каже, що хоче поновити свої знання, аби бути готовим до будь-якої ситуації.
«Давно збирався долучитися до неї, але практичний крок зробив у жовтні. Просто я доволі зайнятий, маю дуже багато справ, тож усе якось руки не доходили. Однак потім через своїх друзів вийшов на керівництво батальйону, взяв участь в одних коротких зборах на полігоні і став неформальним членом батальйону, – розповідає Олег Яськів. – Можна було перебувати у ТРО неофіційно, без підписання контракту, тоді б мене рідше залучали до навчання. Але я волів долучитися офіційно, бо хочу не просто піти постріляти в тир, а більше працювати в різних напрямках, щоб бути готовим до будь-якої ситуації: чи то захист у теробороні, чи бойова частина на передовій. Усе буде залежати від ситуації».
Окрім загальної підготовки, він обрав додаткові місячні навчання із зенітної підготовки та змагання для обрання кращого стрілецького взводу. У будь-якому разі, навіть якщо загострення не буде, такі навички завжди згодяться, каже Олег Яськів.
Чоловік зіштовхнувся з бюрократичною тяганиною в процесі підписання контракту. Каже, що для нього це був виклик, оскільки він працює, а кожну організацію треба було відвідати двічі.
«Величезний виклик – зібрати документи. Вимагають багато різноманітних довідок. Минуло кілька тижнів, доки я їх зібрав. Треба було їздити по два рази в різні організації, щоби зробити запит і забрати документ. А коли ти зайнятий, працюєш, воно трохи напружує. Зараз той процес спростили, але я ще збирав документи з розширеного списку. Особисто мене це не демотивувало, але то дуже марудна справа. Ми все-таки рухаємося в бік цифровізації, діджиталізації. Треба спрощувати такі процедури», – вважає проректор УКУ.
«Ми намагаємося змістити акцент уваги львів’ян зі щоденного життя на захист власної території»
Іншому бійцеві територіальної оборони, Тарасу Іщику, 27 років. Троє із бійців – пластуни з куреня «Лісові чорти». Тарас маркетолог, працює в компанії-дистриб’юторі кондитерських виробів. Два місяці тому підписав контракт для вступу до лав територіальної оборони. Окрім звичайної підготовки, яку проходять усі бійці, Тарас на волонтерських засадах веде сторінку територіальної оборони Львівщини на фейсбуці і телеграм-каналі.
«Оскільки зараз є гостра потреба в інформації, то моє завдання, як людини, котра працює в маркетингу, налагодити ефективну комунікацію із Силами територіальної оборони. Ці підрозділи складаються не з кадрових військових, а із цивільних людей. Тому ми дуже активно працюємо в усіх основних соціальних мережах: Facebook, Instagram, Telegram. Відповідаємо на питання, які цікавлять людей, і своїм контентом намагаємося змістити акцент уваги львів’ян, галичан зі щоденного життя на захист власної території. Територіальна оборона надзвичайно важлива зараз, адже ніхто, крім нас самих, не буде охороняти нашу місцевість, дім, наших дітей», – наголошує він.
І хоча Тарас не служив у армії, але виховання в сім’ї офіцера та участь у скаутській організації «Пласт», як він сам каже, сформували його патріотичність. Остаточне рішення щодо територіальної оборони чоловік прийняв, коли стало зрозуміло, що до її лав можуть вступати ті, що не служили у війську.
«У війську я не служив, але мій батько – підполковник у відставці, крім того, членство в «Пласті» сформувало моє патріотичне бачення служби державі. Думаю, патріотичні, взагалі адекватно вмотивовані люди мають долучатися до Сил територіальної оборони. Я чув про неї раніше, з новин, але прийняв рішення вже тоді, коли мої друзі почали вступати до лав ТРО. Тоді й територіальна оборона змінила підхід до інформування – акцентувала на тому, що люди без військового досвіду можуть долучатися. Цільова аудиторія ТРО дещо змінилася: ті, що вже служили у війську, в принципі, розуміють своє завдання. Зараз акцент на залучення широкої громадськості, населення загалом. Фактично це стратегія Швейцарії, Фінляндії, де також існує територіальна оборона. Озброєний народ повністю перемогти неможливо!» – наголошує Тарас Іщик.
Тренування відбуваються раз на місяць, решту часу бійці займаються власними справами, кожен може застосувати свої цивільні навички, каже Тарас.
«Мені було цікаво і те, що я можу застосувати для ТРО свої професійні навички. Вважаю, будь-хто, працівник ІТ-сфери, маркетолог, продавець, може активно долучитися до її лав, маючи професійні навички, які він використовує у цивільному житті. Тому працюємо над тим, що набираємо фоловерів для того, аби все це звести в один потужний комунікаційний потік інформації», – каже він.
Війна, що триває, не має аналогів у світовій історії, і саме ветерани АТО – кращі інструктори, вважає Тарас Іщик.
«Ми вдячні нашим іноземним партнерам, які постійно допомагають українському війську матеріально, фінансово, інструкторами теж. Однак саме ті люди, які пройшли через найбільш криваві битви війни, мають бути інструкторами в ТРО. У них дуже багато досвіду, вони краще знають противника і тактику застосування тих чи інших сил. І якщо це сили ТРО зможуть осягнути, вивчити, то це матиме дуже позитивний результат», – вважає Тарас Іщик.
Нагадаємо, що Tvoemisto.tv поговорило з командувачем територіальної оборони Львівщини підполковником Валерієм Курком, щоби більше дізнатися про те, як організовують оборону міста та області. Про це читате у матеріалі.
Роман Тищенко-Ламанський
Фото: Михайло Крицун
Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Вибір Твого міста
- Made in Ukraine. Як на Львівщині виробляють корми для тварин з бананами і креветками
- «Це найбільший скандал». Експерт про Папу та кампанію проти України
- Земля і руїни. Які виставки варто відвідати у Львові у березні
- «Наталю, я тебе люблю, але Україну люблю більше». Яким був Роман Шухевич
- Чи збудують у Львові перехоплювальний паркінг та до чого тут «джентльменська угода»
- «Ми маємо чим пишатися». Що буде з Академією друкарства і що кажуть у МОН
- Як забудують Садову-Петлюри і чи не зупиниться Кульпарківська
- На Ринку звучить «Тиша». Як Львів запровадив церемонію прощання з воїнами
- Львову потрібна транспортна революція, щоб стати воротами ЄС в Україну
- Без ботоксу та уколів. Чому тейпування і масаж корисні для краси та здоров’я
- Що треба врахувати у законопроекті про мобілізацію. Розмова з адвокатом
- Мрій, дій, сяй, відпочивай. Що врахувати, щоб обрати дитячий табір
- Здобувачів другої освіти у вишах можуть мобілізувати. Скільки їх на Львівщині
- Листівки та горнятка зі Львова. Як родина з Лисичанська заснувала сувенірну майстерню
- Продавці спадщини, або Як «загубилися» приміщення колишнього Університету у Львові
- «Треба міксувати», або Історія львівської площі, що стала парковкою
- «Львів'яни погано сприймають сучасну архітектуру», – Тетяна Балукова
- Мріємо допомагати. Як у Львові сім'я створила крафтову майстерню меблів Holy Wood
- Чому українські школярі відстають від європейських. Розбір результатів PISA
- Зарплата, ціни на квартири та каву. Що змінилось у Львові та ще 4 містах
- «У нас 6 дівчат. В армію їх не заберуть». Як скласти дрон та скільки це коштує
- «Москва» в середмісті Львова. Як ресторани працювали на радянську імперію
- Репресоване Різдво. Як совєти забороняли вертеп, коляду та інші традиції
- «Тут ти або Герой, або - нещасний». Як це повернутись з фронту
- Скільки коштує квартира у Львові, або Детальний огляд ринку нерухомості
- Після метро. Чи вдасться подолати транспортний колапс на Теремках
- «Росіяни стріляють, а шестеро хлопців мене несуть». Ще одна історія бійця
- Як це – жити тиждень у вантажівці. Репортаж із заблокованого кордону
- «Чомусь коментуємо дії ТЦК, а не відсутність черг під військкоматами»
- «Іншого такого немає». Чи може Клепарів стати підцентром Львова
- Чому медики «швидкої» не приїжджають на усі виклики мешканців Львова
- «Ми на тебе чекали». Як у Львові допомагають одиноким людям
- «Мова допомогла мені пережити початок війни». Як у Львові вивчають українську
- «Сказав правду, і це зачепило». Що довело до сліз капелана облради Андрія Корчагіна
- Зараз готується «План України», – керівниця Українського форуму в Chatham House
- Організаторка мітингу проти Фаріон: «Не з усіма гаслами я згодна»
- Тут виробляли вино і повидло. Як у Львові ревіталізували фабрику
- «Ми не називаємо українців худобою». Хто пікетував Фаріон та Львівську політехніку
- За скільки можна орендувати квартиру у Львові. Де найдешевше, а де найдорожче
- «Діти – немов ті їжачки». Як у Львові допомагають прийомним сім’ям
- «Наша мета проста – зекономити гроші та перенаправити їх на армію»
- Валерій Пекар: «Нам потрібна перемога, але щоб її здобути, треба знати, що це»
- «У центрі Львова пустує історична пам’ятка?», або Чим живе Будинок вчителя
- «Коли чоловік у війську, ви підтримуєте Україну». Як жінки розвивають фермерство
- Право на гідну старість. Що відбувається у Львівському геріатричному пансіонаті
- «Казали «інвестуйте, і проблем не буде». Чи продовжить роботу у Львові Медичний центр NOVO
- «Це ідентифікація». Як «Дриґ» вчить традиційних танців у Львові
- «За цю мову вбивали». Як кияни писали Радіодиктант національної єдності
- Потяг чи автобус до Польщі. Як краще доїхати, купити квитки та які мати додатки
- «Мені ж лише 35, який там рак? І через кілька місяців мені його діагностували»
- Перевіряти, навіть коли не турбує. Про УЗД молочних залоз у жінок і чоловіків
- Сила трьох площ, або Чому привокзальний район у Львові потребує оновлення
- Місто в місті. Як у Львові створюють інноваційний парк
- Скільки чоловіків у Львові повторно стали студентами і чи отримають повістки
- Коровай і танці в народних строях. Чи доречні вони під час війни
- Тіло без болю. Яким має бути дієвий лікувальний масаж
- Як Львів позбувався російської церкви
- Львову бракує водіїв, або Чи почнуть жінки кермувати автобусами
- Пам’ятка архітектури XXI століття? Або про дискусію щодо готелю на Міцкевича
- Мобілізація на Львівщині. Що з повістками та хто має стати на військовий облік
- «Ілон Московит». Як українці відмовилися від «церкви Маска»
- «Війна триває, а спецзаклад пустує!» Чи запрацює протезний завод у Львові
- «Тут парк із косулями, а нам показують 10-поверхівки», або Ще раз про Під Голоском
- «Ви бачили Під Голоском? Ми такого не хочемо». Де у Львові буде новий мікрорайон
- «Не чекайте, поки вас запакують у «пазік». Як Азов набирає бійців
- «Люди самі звикли давати у кишеню?», або Що відбувається у львівській онколікарні
- «Гармати били, а ми наступали…» Історія захисника, який пішов слідами діда-оунівця
- Зустрічаємо Героїв. Як ІТ-компанія ЕРАМ підтримує і допомагає адаптуватися ветеранам
- «Мій тато – герой». Як на Львівщині присвоюють звання
- Дахи Козловського, або Як «Лисиця бореться зі змією»
- На роботу до Львова, на відпочинок – за місто, або Що нам дасть Львівська агломерація
- Район, якому судилося стати популярним, або Як Сихову розвиватися далі
- «Можна мати протез, але... », або Що з роботою для ветеранів
- Ваші діти вчитимуться 12 років. Нехай це не стане несподіванкою!
- Обіцянки vs реальність. Чи ремонт вулиці Пирогова в Києві інклюзивний
- «Продасте одну шкарпетку?» Як у Львові лікують і протезують суперлюдей
- На армію можна, на інфраструктуру – ні? Як обирати, на що виділяти кошти під час війни
- Львів буде розростатися, або Як зробити місто, придатним для життя
- Куди поїхати на вихідні зі Львова. До соколиного міста
- «Кожен вагон, як вулик». Як працюють контролери у львівських трамваях
- Гіперактивних дітей більшає. Чи беруть їх у звичайні школи?
- Поет-боєць Артур Дронь: Найбільше дратує байдужість до війни
- «Мій син каже, що бачив Дублін, Лондон, але жити хоче у Львові»
- Оксана Линів, Ваґнер та «вагнерівці». Що не так і до чого тут Львів
- «Приліт» по Львову, збита ракета та ППО. Що кажуть експерти
- Що зміниться в школах Львівщини. Інтерв'ю з головним освітянином Олегом Паскою
- Віталій Портников: Україна зараз має три важливі пріоритети
- Що зміниться в парку «Знесіння» і до чого тут власники сусіднього готелю
- «Ставте дерево на перше місце». Архітекторка з Литви про міські простори
- «Місць немає, нам дуже шкода…» Як у Львові виник бум на приватні школи
- Як розбудовувати Львів. 10 порад головного архітектора Вільнюса
- «У резюме буде графа «працюю з ШІ». Як діє штучний інтелект та чому він зачепить кожного
- «Наше суспільство обросло міфами щодо виховання дітей»
- Чи стане «Горіховий гай» парком для всіх та через що сперечаються львів'яни
- Індійський «Слон» зайшов у Львів. Як працює заклад, що має кухню, якій тисячі років
- Звідки брати людей, або Чому в школах Львова бракує першокласників
- Що таке екоцид і як змусити росію заплатити за наслідки
- Після 9 років допомоги військовим виселяють з приміщення. Як у Львові працювала волонтерська кухня
- «У Волинській трагедії немає одного винного»
- Чи збільшились на Львівщині випадки кишкових інфекцій і що краще їсти влітку