Фото: Freepik

Фото: Freepik

Пацієнта не цікавить слово «ймовірно». Як львівським закладам запобігти поширенню гепатиту

3209 0
Чому медики та журналісти повинні працювати разом, аби уникнути плутанини і непорозумінь, та хто несе відповідальність за поширену інформацію, з'ясовували під час дискусії «Чи справді гепатит. Як розуміти аналіз Лабораторного центру медикам та пацієнтам», організованої медіа-хабом «Твоє місто».

Нещодавно Львівський обласний лабораторний центр МОЗ України оприлюднив аналіз інфекційної та паразитарної захворюваності на Львівщині за 8 місяців 2018 року. Від початку року на Львівщині зареєстрували 23 випадки захворювання на гепатит С та 70 випадків гепатиту В. Також в аналізі вказали перелік закладів та медичних установ, де імовірно можна заразитись гепатитом В та С.

Що не так зі списком закладів, де могли інфікуватись львів’яни

Деякі заклади, що потрапили до цього переліку (а це й лікарні, і стоматологічні клініки, і навіть перукарні), почали публічно обурюватись: мовляв, інформація не відповідає дійсності і заразитись гепатитами в них не можна. Як з’ясувало Tvoemisto.tv, згаданий перелік укладався виключно на основі опитування хворих без жодних додаткових лабораторних досліджень.

За словами директора Львівського обласного лабораторного центру Романа Павліва, карту епідеміологічних розслідувань центр проводить тільки зі слів пацієнта, а інших підтверджувальних документів у них немає.

«Ми постійно проводимо моніторинг щодо інфекційної захворюваності. У нас відзначався ріст по п’яти нозологіях, крім гепатиту В. У цьому тексті було висвітлено, що уражені гепатитом В і С в процесі епіданамнезу назвали, що за час інкубаційного періоду вони перебували у певних лікувальних закладах, перукарнях, інших закладах, які могли б бути причиною зараження гепатитом А, В і С», – говорить він.

Як пояснює Роман Павлів, оскільки гепатит В і С передається тільки під час будь-якого втручання в організм з порушенням слизових та шкірних покровів, пацієнтам ставлять питання: чи мали вони останнім часом (протягом двох місяців – якщо мова про гепатит С, шести – якщо про гепатит В) контакти з такими закладами?

«Вони відповідають, що були на лікуванні там-то, кров здавали там-то. Проаналізувавши цю ситуацію, ми прийшли до того, що з тих закладів, які були озвучені, якраз люди наголосили на них. Це чомусь призвело до такого резонансу. На нашу думку, це сталося тому, що ЗМІ по-своєму інтерпретували цю інформацію і подали її як "зараження в цих закладах", хоча в нас було "одним з ймовірних джерел може бути й цей заклад"», – вважає Роман Павлів.

Головним недоліком такого методу аналізу, де львів’яни (ймовірно чи ні) могли заразитись гепатитом чи іншими хворобами, є те, що пацієнти не завжди щирі із лікарями, каже експертка з епідеміології департаменту охорони здоров’я ЛОДА Наталія Тімко. На це варто зважати, враховуючи, що віруси гепатиту В і С можна підхопити не лише у лікарні чи під час манікюру, але й статевим шляхом. До слова, ймовірність заразитись гепатитом С у лабораторії украй низька.

«Віруси гепатиту В і С не літають, а передаються при порушенні шкірних покровів та статевим шляхом. Ці віруси є надзвичайно різними. Якщо, наприклад, говорити, що ми отримуємо укол голкою, де була кров хворого на СНІД, то ризик інфікуватись – 0,3%. Вірусний гепатит С – 3%, вірусний гепатит В – 30%. Це абсолютна казуїстика, що можна заразитись СНІДом чи гепатитом С при заборі крові в лабораторії. Не вистачить там вірусу для інфікування», – пояснює експертка.

Наталія Тімко нагадує, що враховуючи тривалість інкубаційного періоду і низьку інфікуючу дозу, встановити точно, хто де інфікувався – важко.

«Є інкубаційний період: від моменту потрапляння збудника до появи перших клінічних ознак. Як правило, здорова статевозріла людина за шість місяців не тільки буває в перукарні і робить манікюр, а можливо, ще й з кимось зустрічається – і не завжди видає ту інформацію лікарю. Коли я приймаю хворого, то питаю, що він робив останні півроку. Він скаже, що тричі зуби лікував – але ніхто ніколи не розповідає, що з кимось новим познайомився і мав з цією людиною зустріч», – каже Наталія Тімко.

Ймовірно, брак комунікації

Дискусія довкола того самого списку так чи інакше зводилась до проблем з комунікацією. Мовляв, і журналісти повелись некоректно, знехтувавши словом «ймовірно», і Львівський обласний лабораторний центр не досить якісно прокомунікував із закладами, не перевіривши, чи справді у них були такі пацієнти, в яких згодом діагностували гепатит.

«У нас є переписка з лікувальними закладами, і заклади казали, що в них проводилось засідання комісії з інфекційного контролю, яка сказала, що в їхньому закладі такого ніби не могло бути. Варто наголосити, що не у всіх закладах створені такі комісії інфекційного контролю, вони є переважно у великих лікувальних закладах. У такій комісії має бути епідеміолог, а вони працюють у лабораторних центрах», – каже Роман Павлів.

Утім, такі листи точно отримували не всі. Наприклад, головний лікар стоматологічної клініки «Усмішка» Ярема Дерейко переконаний: якщо з’являється інформація, що в його клініці хтось міг заразитись, то контролюючі органи мали би одразу звертатись напряму до клініки.

«Сьогодні у всіх питання, зокрема, до нашого закладу: ви причетні до інфікування чи ні? Наскільки я пам’ятаю за 20 років практики, раніше, якщо були такі випадки, то санепідемслужба на наступний день без жодних повідомлень була в нас. І ми починали розбирати, чи був в нас такий пацієнт, чи ні. Виявлялось, що таких пацієнтів могло або взагалі не бути, або, наприклад, вони робили лише рентген», – каже Ярема Дерейко.

Наталія Тімко у відповідь на це зауважила, що нині, згідно із законодавством, мають якраз скерувати листа, а не прийти просто так.

«Ви кажете, що до вас ніхто не приходить, – додає Роман Павлів. – П’ять років, як немає санепідемслужби. Лабораторний центр має певні функції моніторингового контролю за епідеміологічною ситуацією. Ми констатуємо факти, які збираємо з лікувальної мережі, робимо моніторингові дослідження, і на підставі цього робимо пропозиції органам виконавчої влади для того, щоби провести профілактику низки захворювань і знизити захворюваність на території. Людина може сказати щось не так, але ми констатуємо те, що вона говорить».

Клініці «Усмішка» (та й іншим закладам, де мешканці області, як припускають у Лабораторному центрі, могли заразитись гепатитом) пропонують провести власну перевірку, дослідження, надіслати докази до Лабораторного центру – і тоді той зможе висвітлити це на своєму сайті.

«На мою думку, Львівський обласний лабораторний центр і медичні структури повинні комунікувати між собою. Якщо Львівський обласний лабораторний центр має підозри щодо "Усмішки", вісім випадків чи один – зовсім не тяжко подзвонити і запросити на розмову. Повірте, ми не зацікавлені в антисанітарії. Лікарі самі у зоні ризику. Ми так все стерилізуємо, що люди можуть впасти на підлогу через спецзасіб, що ллється на підлогу», – каже Ярема Дерейко.

«Ми хотіли звернути увагу населення на те, які заклади загалом, а не ці конкретні, можуть привести до інфікування», – пояснює заступник директора Львівського обласного лабораторного центру Олег Когут.

За його словами, через ажіотаж ніхто не звернув увагу на їхнє роз’яснення, що цей перелік закладів формувався виключно зі слів хворих людей.

«Ми щомісяця даємо аналіз інфекційної захворюваності. Тільки нікого це не цікавило, ніхто це не передрукував – бо нецікаво те, що написане абстрактно. А коли написано конкретно – зразу почала ця інформація діяти», – каже він.

На думку керівниці Центру громадського здоров’я Мар’яни Служинської, у цій ситуації медикам та журналістам варто задуматись, як висвітлювати подібні історії в майбутньому: «Ця вся ситуація склалась через проблеми в комунікації. Я багато років працюю з проблемою ВІЛ-інфекцій та СНІДу, і ми мали неймовірну кількість некоретних публікацій доти, поки не почали працювати з журналістами, поки не навчили їх, як описувати такі ситуації».

Обережніше працювати з інформацією радить і головна лікарка ОХМАТДИТ Мар’яна Возниця:

«Лікарі не можуть собі дозволити в кінці ставити слово "ймовірно". Коли ти ставиш діагноз, це робиться на основі чогось. Коли пацієнт читає в газеті перелік установ, де щось сталось, слово "ймовірно" його не цікавить. На мою думку, ЗМІ не зіграли тут ніякої крамольної ролі, вони передали те, що було написано. Як ми не маємо право називати ім’я пацієнта, то яке право, на мою думку, можна було дати список, де вони "ймовірно" заразились?» – каже вона.

Лікарка наводить у приклад досвід ОХМАТДИТу, де повідомлення для сайту чи Facebook-сторінки перед публікацією можуть перечитуватись неодноразово, аби переконатись, що в них було донесене саме те, що автори мали на увазі.

Як закладам запобігти поширенню вірусів

Наталія Тімко стверджує, що у випадку інфікування гепатитом довести на 100%, де це сталось (або не сталось), не може ніхто. Проте, якщо заклад дбає про свою репутацію, він може зробити певні кроки для цього.

  • Провести внутрішню перевірку: запросити експертів, аби ті подивились, чи все відбувається, як належить.

 

«Минулого року щодо одного із закладів охорони здоров’я Львівської області тричі було повідомлення, що його пацієнти захворіли на гепатит. Заклад звернувся в департамент охорони здоров’я з проханням провести аудит. У результаті аудиту системних помилок не знайшли. Але на майбутнє вирішили: перед тим, як взяти пацієнта на планове оперативне втручання, їм пропонують обстежитись на маркери гепатитів В і С», – розповіла Наталія Тімко.

За її словами, за рік тривання експерименту щомісяця виявляється дві-три, інколи чотири людини, які не знали, що вони інфіковані. Тож якби таких пацієнтів прооперували, потім вони могли би сказати, що причиною був заклад, де відбулось оперативне втручання.

  • Політика безпеки: до кожного пацієнта, який звертається в заклад охорони здоров’я, медичний персонал ставиться як до потенційно інфікованого, тож дезінфекція та стерилізація не залежать від того, хто до вас прийшов.
  • Дезинфекція та стерилізація робочих приміщень, обладнання тощо.

 

«Багато закладів до сьогодні користуються методом ультрафіолетової стерилізації, яка не вбиває вірус гепатиту В, про що не всі знають», – каже експертка.

  • Вакцинація: від вірусного гепатиту В існує вакцина. Тричі провакцинувавшись, людина стає захищеною на все життя.

 

Що робити далі?

За словами Наталії Тімко, в Україні немає школи дезінфекції та стерилізації, тож подекуди в медичних закладах може бути ідеально чиста підлога, але нестерилізовані інструменти.

«Тому справді потрібна експертна оцінка. На сьогодні це Лабораторний центр, Служба організації інфекційного контролю. Юридично це питання, на жаль, не врегульоване, хоча кожен з нас хоче мати безпечне місце, куди можна прийти лікуватись чи отримати інші послуги. Але якби кожен на своєму робочому місці ідеально виконував інструкції, коли ніхто не контролює, тоді це називалося б якістю та безпечним середовищем. Тоді наш рівень захворюваності буде знижуватись», – каже вона.

Та керівник Лабораторного центру Роман Павлів нагадує, що його установа не може контролювати кожен крок роботи закладів, наглядаючи та караючи їх.

«Зараз залишають пацієнта із надавачем послуг один на один. Ми вже, як арбітри, вступаємо пізніше, якщо є проблеми з того боку чи іншого», – каже він.

«Ми не доведемо, де відбулось інфікування. Це дуже складно, майже неможливо зробити, особливо постфактум. Я знаю, що таке репутаційні втрати лікарні. І, як на мене, те, що відбулось – страшні репутаційні втрати не лише для конкретних закладів, а й для медицини в цілому. Ми маємо працювати над побудовою загальної репутації, бо репутаційні втрати когось одного не є на користь нікому», – вважає Мар’яна Служинська.

На її думку, гепатити – це все ж найчастіше внутрішньолікарняна інфекція, до того ж, не лише в Україні. Тож медичній спільноті треба зосередитись на тому, як не допустити інфекцію в майбутньому, а ЗМІ – бути коректнішими в таких ситуаціях.

Ольга Перехрест

Головне фото: Peoplecreations - Freepik.com

Повна або часткова републікація тексту без згоди редакції заборонена та вважатиметься порушенням авторських прав.

Міські акценти