Фото: Дар’я Проказа

Фото: Дар’я Проказа

Перегони на Личаківській. Як львів’яни долають перекопані дороги. Фоторепортаж

3409 0
Капітальний ремонт вулиці Личаківської триває вже рік без двох днів. Минулого тижня для проїзду закрили останню ділянку — від Долішньої до вулиці Богдана Котика. Об’їзд через Богданівську або Зелену втричі довший за прямий шлях. Та для тих, хто користується маршруткою №29, вигадали ще один варіант добирання. Tvoemisto.tv побувало на Личаківській у ранкову годину пік, де мешканцям доводиться долати пішки ділянку ремонту, щоб дістатися до пунктів призначення.

Вулиця Личаківська. З самого ранку львів’яни вправляються у перегонах із перепонами. Перепона перша — запхатися у маршрутку. Друга — швидше випхатися, щоб щодуху побігти на пересадку. Тепер їхній шлях на роботу неодмінно включає бадьору прогулянку під вранішній гул будівельної техніки.

Тиждень тому на ремонт закрили проміжок від вулиці Долішньої до Богдана Котика. Маршрутки з передмістя та навколишніх сіл доїжджають до розритої ділянки, обгородженої помаранчевою сіткою, і вивантажують усіх пасажирів. Ті поспішають спуститися вулицею в напрямку до центру міста для пересадки.

Пані Марія — одна з тих, хто швидко чимчикує вниз Личаківською. Вона працює біля храму Петра і Павла і щодня їздить туди з Винників. Каже, у її шістдесят така ранкова гімнастика дається не легко.

«Це хтось навмисне придумав, щоб людей ще більше дратувати! – обурюється жінка. — То неможливо! Тут ідеш, там ідеш, потім бігом, поповзом і по загорожах. Ну як то так? Добре, що зранку з горбочка йдеш, а як вітер у спину прискорює — то взагалі добре. А ввечері вгору як? То ж духу не вистачає».

Дорога пані Марії займає понад годину. На роботі їй вже дозволили запізнюватися, бо альтернативного шляху немає. Їхати до Добробуту й чекати там на 7-й трамвай, каже жінка, — варіант ще гірший.

«Могли б половину дороги закрити, щоб хоч в один бік маршрутки могли ходити, а то ж ні, — розмірковує пані Марія. — Якщо одну зупинку десять місяців робили, то скільки зараз їм часу треба буде? Кажуть, вони там завузько ділянку дороги змайстрували й тепер будуть перекопувати знову. Хто так працює?».

У ранкових перегонах на Личаківській учасники усіх вікових категорій та різних професій. Студенти, батьки з дітьми, бабусі й дідусі з паличками в одному ритмі рухаються вузьким переходом. Зупинятися чи обганяти на критичних ділянках не бажано: у спину одразу штовхають та просять посунутися.

Найбільше за день цією дорогою крокує пан Ігор. Чоловік у робочій формі понад двадцять разів за добу тягає візок із кольоровими ящиками вгору та вниз. Він працює у магазині та зранку має привезти перекопаною вулицею продукти на продаж.

«У нас є свій під’їзд до крамниці, але зараз туди жодна машина не проїде, — пояснює чоловік, поки чекає на чергову партію хліба. — З випічкою легше, а як воду та пиво підвозять, то як бути? Доводиться тягати».

За кілька хвилин пану Ігорю привозять не накриті нічим хліб та солодку випічку в ящиках. Він поправляє їх руками та везе запиленою дорогою назад у крамницю, намагаючись цього разу не впустити продукти, коли його знову будуть обганяти перехожі.

На одному з відрізків шляху зійшов з дистанції, щоб зав’язати доньці шнурівки, пан Леонід. Їхня дорога до школи стала довшою лише на десять хвилин. Складніше чоловікові потрапити на роботу в центр: доводиться їхати через Богданівську чи Старознесенську. Каже, добре, що не треба їхати через Зелену: там завжди величезні корки.

Щоб людям не доводилося платити двічі за один розірваний рейс, міська рада впровадила квитки на 29-ту маршрутку: платиш за один талончик і віддаєш його наступному водію, коли перейдеш будівельний майданчик. Кмітливі львів’яни вже придумали, як з того скористатися.

«Талончики дають,  — каже жіночка — Ви купляєте один, а далі можете ввечері ним вертатися! Дати талон і гроші не платити».

Водії 29-го маршруту розуміють талони інакше. Ті, що курсують з Винників до вулиці Долішньої, дають пасажирам зелені квитки для пересадки. З вокзалу до вулиці Котика — червоні.

«Люди думають, що за одним талончиком можна безкінечно їздити та не платити, — каже водій. — Це ж не метро. Ми вже по кольорах талони відрізняємо та стали їх забирати, бо умільців вистачає».

Коли відкриють дорогу, ніхто з перехожих та водіїв не знає. Одні припускають, що вже у серпні зможуть нормально їхати. Інші скептично дивляться на обсяг робіт та сподіваються, що будівельникам вистачить хоча б року. Спитати те саме у численних робітників не вдається. З восьмої ранку вони вже активно працюють, копають та роблять розрахунки, проте говорити не хочуть. Як один відрізають: коментарі не даємо, усе до начальства.

Водії зляться, жартують, традиційно сварять мера міста за такі «гуманні» рішення, а пасажири біжать і біжать. Зволікати під час перегонів на Личаківський не можна.

Даря Проказа,

Фото авторки

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

 

Міські акценти