Перший. Як у Львові змінюється найстаріший дитячий театр в Україні

1954 0
27 березня увесь світ відзначає День театру. У Львові діє найстаріший в Україні театр для дітей та юнацтва. Тут свого часу починали працювати режисери Сергій Данченко та Роман Віктюк. Зараз на сцені Першого театру вистави ставлять навіть для дорослих.

Два роки тому «Перший український театр для дітей та юнацтва», що на Гнатюка, 11, став «Першим театром» і змінив логотип. Минулого року до театру прийшла нова головна режисерка – Роза Саркісян. У Харкові, місті, де навчалась, вона створила власний незалежний театр DeFacto. Вона також проходила стажування у Варшаві, де провела фестиваль незалежних українських театрів. Зазвичай, за приходом нових людей у театр стоять і зміни, наприклад, у репертуарі.

З історії

«Перший театр» -– «перший» тому, що він був першим театром, який показував вистави саме молодшим глядачам – чого ніколи і ніде у світі раніше не було. «Театр казки», як він тоді називався, був створений у Харкові у 1920 році, а під час Другої світової війни перебував на Кузбасі, в Казахстані та Узбекистані. Опісля цього колектив перевели до Львова, у приміщення колишнього єврейського театру, в яке зараз щовихідних діти із батьками приходять на вистави.

У цьому театрі працювали, а найчастіше починали свій шлях, митці, які потім ставали відомими в Україні та за її межами. Наприклад, учні реформатора українського театру Леся Курбаса Борис Тягно, Фауст Лопатинський, Володимир Скляренко. У ньому починав творити Сергій Данченко, який потім очолив Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка, та епатажний Роман Віктюк. Із лона цього театру вийшла і група акторів на чолі із Ярославом Федоришиним, які створили театр «Воскресіння», що тепер розташований майже через дорогу.

Читайте також: Львівський театр для дітей показуватиме вистави і для дорослих

Дорослі вистави у дитячому театрі

На сцені театру актори, художники та режисери творять магічне дійство в чарівному просторі. Маленькі глядачі приходять сюди, щоб подивитись історію про Русалоньку, дізнатись трішки іншу, аніж за шкільною партою, історію Тараса Шевченка, або ж потрапити на театралізований урок англійської мови «Beautiful Карпати». Але це не все, бо на цій сцені йдуть і вистави для дорослих: «Небезпечна гра» та «Крила ангела».

Художній керівник театру Юрій Мисак розповідає, що в театрі хочуть ставити вистави якісні, цікаві і сучасні. Наприклад, у жанрі фентезі, який, за його словами, ніяк не реалізований в театрах України. Це та мова, якою можна розмовляти із дітьми. Хоча й він визнає, що раніше до таких театрів у нього було упереджене ставлення: «Я ніколи не думав про театр дітей і юнацтва, як про місце, де може бути творчість високого рівня. Але тепер я розумію, що це можливо. Це дуже складно, але можливо».

Юрій Мисак вважає, що для артиста дуже важливо грати вистави і для дорослих, і для дітей. Якщо актор гратиме лише для дорослих, то може розівчитись грати і гратись на сцені, буде говорити завжди однаковим голосом з награною інтонацією, у нього перестануть «згинатись ноги в колінах». Натомість, актори, що грають у театрах для дітей, повинні так само час від часу грати і для дорослих.

«Вечірні вистави – це дуже добре для артистів театрів для дітей. У цих виставах їх можуть належно оцінити. Це необхідно для професійного зросту артистів і можливість діалогу із дорослою аудиторією. У таких виставах стає зрозумілим рівень артистів, театру і їхні прагнення».

Читайте також: У Львові показали виставу за Ясунарі Кавабатою. Відео

Про різницю між дітьми з батьками та дітьми з класом

Існує думка, що діти, які приходять до театру на виставу із класом, по-іншому поводяться, ніж ті діти, які приходять із батьками у вихідні. Роза Саркісян розповідає, що це залежить і від дитини, і від вистави:

«Під час вистави діти можуть щось обговорювати, адже для них це природно. Натомість, вчительки, а інколи й батьки, роблять їм зауваження. Насправді, якщо на сцені відбувається діалог, то не важливо, чи там неймовірні декорації, чи стілець, чи двері, бо глядачі слідкують за дією, і все відбувається чудесно».

Юрій Мисак вважає доброю практикою те, що діти організовано приходять до театру зі школою. Каже, що таке є і в Європі, але дуже велику роль тут відіграють і вчителі, і батьки, які мають підготувати дитину до походу в театр.

Читайте також: У Львові поставлять виставу за книгою Прохаськів «Куди зникло море»

Більше, аніж подивитись виставу

В Першому театрі у другій половині ХХ століття був педагог, який проводив із дітьми, які приходили до театру, різноманітні заняття. Наприклад, бесіди перед виставою та дискусії опісля. Це сприяло ширшому сприйняттю театру, як мистецтва, ще більшій зацікавленості юних глядачів. Юрій Мисак вважає, що зараз перед виставою можна пояснювати, що відбуватиметься, хіба що найменшим дітям. Попри те, що посади педагога зараз немає, час від часу опісля вистав відбуваються дискусії, обговорення, діти рефлексують, наприклад, у малюнках і потім приносять свої роботи до театру.

Роза зізнається, що у неї теж були стереотипи і упереджене ставлення до театрів для дітей та юнацтва. Проте, вона працювала у Російському академічному молодіжному театрі (у Москві), який раніше був Центральним дитячим театром. Під час свого перебування там вона побачила цю структуру зсередини: в репертуарі були і дитячі вистави, на які приходили організовано класи, і батьки із дітьми, і вечірні покази, на які приходили лише дорослі. Там також був Клуб юного глядача, де спеціально навчені педагоги працювали із дітьми, до них приходили актори, вони розбирали театральні поняття, наприклад, як «система Станіславського», «надзавдання». Так зруйнувалися її стереотипи про театри для дітей. Тоді ж вона захотіла зробити такий театр і працювати у ньому.

Акції та події, які зближували б дітей із театром, хочуть придумати і у Першому театрі. Втім, такі заходи вже були. Декілька років тому у Першому театрі (тоді іще Першому українському академічному театрі для дітей та юнацтва) впродовж тижня відбувалися покази вистав дітей-школярів, які вони готували у театральних секціях при школах. Але цей проект занепав на управлінському рівні.

Нові вистави на основі творів лауреатів

До кінця сезону у театрі має відбутись три прем’єри. «Тім Талер, або Проданий сміх» Джеймса Крюса режисеруватиме Лариса Діденко. Цей автор отримав премію Андерсена – це найпрестижніша міжнародна нагорода для письменників дитячої літератури.

Буде також і робота цьогорічної лауреатки Шевченківської премії Емми Андієвської – «Джалапіта». Що цікаво, у театрі вирішили ставити цей твір ще до того, як авторку номінували на премію. Над цією виставою вже працює запрошений із Харкова режисер Артем Вусик. Львів’яни вже могли бачити його роботи у Театрі Лесі у Львові. Ці вистави будуть для підлітків та їхніх батьків.

Останньою запланована прем’єра вистави «Прекрасні, прекрасні часи» за мотивами твору Ельфріди Єлінек, також нобелівської лауреатки. Над цією виставою працюватиме Роза Саркісян.

У планах театру – ставити вистави і для наймолодших. Але для цього потрібно знайти цікавий матеріал, ще й бажано новий, і того, хто б його якісно реалізував.

Роза каже, що найбільше цінує в театрі атмосферу та бажання колективу розвиватись і творити. Їй також дуже імпонує команда, яка є у Першому театрі. Тому, як вважає Юрій Мисак, у львівському театрі можна чекати не революції з радикальною зміною усього усталеного, а еволюції – із розвитком того, що там вже є.

Марічка Цигилик

Фото: «Перший театр»

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

 

Міські акценти